Сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якос­тей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

У результаті сприймання виникають суб'єктивні образи сприйманих об'єктів — уявлення. Процес сприймання відбувається у взаємозв'язку з іншими психічними процесами особистості: мисленням (ми усвідомлюємо об'єкт сприймання), мовою (називаємо його словом), почуттями (виявляємо своє ставлення до нього), волею (свідомим зусиллям організовуємо перцептивну діяльність). Важливу роль у сприйманні відіграють емоційний стан особистості, її прагнення, переживання змісту сприйнятого. У сприйманні предметів та явищ світу важливу роль відіграють активність, дійовість особис­тості. У всіх різновидах сприймання моторний компонент сприяє виокремленню предмета серед інших об'єктів. Практичні дії — це одна з основних передумов адекватного сприймання предметів та явищ об'єктивної дійсності.

Особливості сприймання

Основні властивості сприймання: предметність, цілісність, структурність, константність та осмисленість.

Предметність сприймання виявляється в здібності людини сприймати світ не у вигляді набору не пов’язаних один з одним відчуттів, а у формі відділених один від одного предметів, які мають якості, які викликають дані відчуття. Така об'єктивація одержуваних вражень у конкретних об'єктах реального світу забезпечує орієнтувальну та регулю­вальну функції у практичній діяльності людини. Предметність сприймання є набутою властивістю, що формується у процесі активної взаємодії суб'єкта з об'єктивним світом і базується на певній системі дій, приводить до розуміння предметності світу.

- Цілісність сприйняття. Тобто сприйняття є завжди цілісний образ предмета. Але це не є вродженим. Предмети та явища сприймаються як єдине ціле, в якому його окремі компоненти постають в єдності. Предмет як ціле, ставлення до нього як цілого, що утворилося у процесі набуття досвіду, визначає його структуру. Лише у процесі аналізу предмет розчленовується на складові, виокремлюються ті чи інші його характеристики.

- Структурність сприймання. Сприймання не є простою сумою відчуттів. Ми сприймаємо фактично абстраговано із цих відчуттів узагальнену структуру. Наприклад, слухаючи музику, ми сприймаємо не окремі звуки, а мелодію і впізнаємо її, якщо її виконує оркестр, або один рояль, або окремий голос, хоча окремі звукові відчуття різні.

- Константність сприймання полягає в тому, що форма, розмір, колір предметів сприймаються більш-менш стереотипно незалежно від умов, за яких предмет сприймається. Колір кам'яного вугілля сприймається як чорний, хоча на сонці він здається жов­туватим; циліндр сприймаємо як круглий, хоча в деяких положеннях його форма нагадує еліпс. Засадовими стосовно константного сприймання є динамічні стереотипи, тобто утворені тимчасові нервові зв'язки під впливом багаторазового сприймання предмета в певній системі, послідовності, структурі. Константність – не вроджена якість, а набута. Порушення константності відбувається, коли людина потрапляє в незнайому ситуацію, наприклад, коли людина дивиться з верхніх поверхів вниз, то автомобілі здаються маленькими; в той же час будівники, які постійно працюють на висоті, говорять що вони бачать об’єкти без перекручувань у їх розмірі.

Осмисленість сприйняття. Сприйняття тісно пов’язане з мисленням, з розумінням сутності предметів. Характеризує сприймання, як акт категоризації – співвіднесення образу предмета з певним класом в залежності від досвіду людської діяльності. Поряд із значеннями, перцептивний образ має певний особистісний смисл(ставлення індивіда до предмета). Явище аперцепції - властивість перцептивного образу несе в собі досвід та індивідуальність суб’єкта сприйняття. (плями Роршаха)

Різновиди сприймання

У чуттєвому пізнанні відчуття та сприймання виявляються в єдності. Сприймання поза відчуттями не буває. Розрізняють сприймання за сенсорними особливостями (зорові, слухові, нюхові, дотикові, смакові, кінестетичні, больові та ін.), відношенням до психічного життя (інтелектуальні, емоційні, естетичні), складністю сприймання (сприймання простору, руху, часу).

Сенсорний склад сприймання багато в чому збігається з відчуттям. На відміну від відчуття специфічне у сприйманні полягає в тому, що той чи інший бік зорового, слухового, тактильного сприймання стає предметом усвідомлення, розумінням його значення для життя.

За відношенням до психічного життя особистості сприймання набуває особливого значення. В об'єкті сприймання може спе­цифічно постати інтелектуальний або емоційний бік предмета чи явища, що пізнається.

Сприймання за змістом — це сприймання простору, руху, часу. У сприйманні простору, руху та часу беруть більшу чи меншу участь різні аналізатори в їх взаємозв'язку.

Сприймання простору відбувається за участю зорового, кінестетичного та слухового аналізаторів. Об'єктом просторових сприймань є диференціація розмірів і форм предметів, віддалі, розміщення їх у просторі, глибини, рельєфу.

При сприйманні простору залежно від розміщення предметів у просторі виникають зорові ілюзії, тобто неточне сприймання розмірів, паралельності, опуклості, угнутості. Пряма паличка, занурена у склянку з водою, здається зігнутою; розмір сонця вранці та ввечері здається більшим порівняно з тим, як воно сприймається в зеніті; два однакових кути, однакових кружечки, однакові лінії здаються різними серед більших або менших за розміром зображень таких самих предметів тощо.

Сприймання рух у — це відображення зміни положення предметів у просторі. Сприймання руху залежить від того, як сприй­мається рухомий предмет стосовно іншого нерухомого чи рухомого предмета. У першому випадку рух предмета сприймається адекватніше, ніж у другому. При сприйманні рухомого предмета відносно іншого предмета, що рухається в одному з ним напрямку або у протилежному напрямку, може виникнути ілюзія відсутності або прискорення руху. Нерухомий предмет, відносно якого сприймається рух іншого предмета, здається рухомим, але його рух сприймається у протилежному напрямку. Рух літака на тлі безхмарного неба здається повільнішим.

Сприймання часу полягає у відображенні тривалості та послідовності дії подразника на організм. Спеціального органу для сприймання часових явищ немає. У сприйманні часу беруть участь усі аналізатори, відбиваючи тривалість їх дії. Важливу роль у сприйманні часу відіграють різні органічні зміни, ритмічність їх дії (дихання, серцебиття тощо). Сприймання послідовності відбувається завдяки перервам у тривалості дії подразників на аналізатори. Сприймання тривалості залежить від ставлення до змісту, характеру сприйманого об'єкта. Сприймання цікавого викликає ілюзію швидкості перебігу часу, а сприймання нецікавого, неприємного, вимушене очікування створюють ілюзію уповільнення тривалості дії.

Знання різновидів сприймання та їх закономірностей має важливе значення для формування професійних якостей фахівця.

ПАМ'ЯТЬ

Загальна характаристика памяті.