У ринковій економіці підвищення продуктивності праці — основний чинник вирішення економічних проблем підприємства.
Зміна співвідношення між затратами робочого часу і кількістю виробленої продукції характеризує рух продуктивності праці. Рівень і динаміка продуктивності праці визначаються складною взаємодією чинників: матеріально-технічних, організаційних, економічних, соціальних, природно-кліматичних, структурних.
Для планування продуктивності праці на підприємстві можуть використовуватися вартісні і натуральні показники виробництва. Проте вимірювання продуктивності в натуральних одиницях практично не застосовується через різноманітність і непорівнянність продукції. Вона часто обновлюється, змінюються її споживчі властивості. Цим пояснюється повсюдне використання вартісних по-
казників. Під час планування продуктивності праці визначають рівень, темпи і фактори її зростання.
Метою планування зростання продуктивності є:
· розрахунок основних техніко-економічних показників виробничо-господарської діяльності підприємства на стадії підготовки і порівняння варіантів проекту плану;
· найповніший облік ефективності впровадження заходів плану технічного й організаційного розвитку виробництва;
· визначення ролі й завдань окремих служб, відділів та інших виробничих підрозділів у підвищенні продуктивності праці;
· аналіз динаміки зростання продуктивності праці.
Найпоширенішим методом планування показника підвищення продуктивності праці є планування за факторами її зростання.
Усі фактори, що впливають на підвищення продуктивності праці, можна поділити на такі:
1) структурні зрушення у виробництві, тобто зміна частки окремих видів продукції в загальному обсязі виробництва;
2) підвищення технічного рівня виробництва;
3) удосконалення управління організації виробництва і праці;
4) зміна обсягу виробництва продукції;
5) галузеві фактори, наприклад зміна гірничо-геологічних умов, вміст корисних речовин у руді тощо;
1) уведення в дію і освоєння нових об’єктів.
Визначаючи кількісний вплив окремих факторів на підвищення продуктивності праці, слід виходити із відносної економії чисельності працівників за рахунок впливу того чи іншого фактору або їх сукупності. Вихідним показником усіх планово-економічних розрахунків є необхідна чисельність промислово-виробничого персоналу (умовна), розрахована на основі показників базисного виробітку і запланованого обсягу виробництва, тобто вона дорівнює базисній чисельності, помноженій на показник темпу зростання запланованого обсягу продукції. Вплив можливої економії робочої сили на підвищення продуктивності праці за окремими факторами і в цілому визначається за допомогою показника умовної планової чисельності, зменшеної за рахунок усіх факторів. Планове зростання продуктивності праці обчислюють, порівнюючи середній виробіток на одного працівника в плановому періоді з аналогічними показниками базисного періоду.
Метою аналізу продуктивності праці є оцінка рівня і динаміки планових і фактичних показників, виконання плану з виробітку на одного працюючого і на одного робітника, а також визначення зміни виробітку порівняно з попереднім періодом, установлення частки приросту випущеної продукції у результаті підвищення продуктивності праці тощо.
У процесі аналізу виявляються резерви можливого підвищення продуктивності праці в плановому періоді. Тому роз-
роблення плану заходів, спрямованих на використання вияв-
лених резервів, має вирішальне значення для виконання пла-
ну підвищення продуктивності праці. Успіх залежить від того, наскільки забезпечено його виконання необхідними ресурса-
ми, які намічені виконавці, строки виконання тощо.
Визначаючи вплив продуктивності праці на виконання плану вироб-
ництва, розраховують приріст обсягів продукції у результаті
її зростання:
де ΔПпр — частка приросту обсягу продукції за рахунок зростання продуктивності праці, %;
Δч — приріст чисельності працюючих, %;
Δ Q — приріст обсягу продукції, %.
Наступний етап аналізу — визначення впливу факторів на зростання продуктивності праці. На підприємствах широко використовуються індексний і кореляційно-регресійний методи.
Сутність першого методу полягає у виявленні впливу кожного фактору на загальний абсолютний приріст продуктивності праці.
У цьому зв’язку величину середнього виробітку можна показати у вигляді таких співмножників:
де П — середній річний (місячний, квартальний) виробіток продукції на одного працівника, грн;
г — середній годинний виробіток одного робітника, грн;
с — середня тривалість робочого дня, год.;
д — середня кількість робочих днів, що припадає на одного робітника, дн.;
у — частка робітників у середньообліковій чисельності працівників промислово-виробничого персоналу, осіб.
