Показники продуктивності праці, їх розрахунок. Методи вимірювання продуктивності праці, їх характеристика.

 

Вимірювання продуктивності праці має ґрунтуватися на розумінні її економічного змісту, визначенні показників, які можуть характеризувати рівень продуктивності праці у часі і просторі.

Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або оберненого відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.

Рівень продуктивності праці характеризується показником виробітку, який показує кількість продукції, що вироблена за одиницю часу. Оберненим до виробітку є показник трудомісткості.

1. Виробіток — це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленої одним працівником за одиницю робочого часу.

Виробіток — це кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на його виробництво.

де В — виробіток;

Т — затрати робочого часу;

Q — обсяг виробленої продукції.

Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:

• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;

• виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;

• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний, місячний).

Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час.

Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та збитки часу.

Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.

 

Виробіток – характеризує кількість продукції, що виготовляється в одиницю часу або одним робітником чи працюючим:

 

В = ВП / Т = ВП / ПВП;

ПТ роб.квар. = В квар / К роб

ПТ роб.день = В квар / (К роб. * К днів.)

ПТ прац.квар. = В кварт / К прац.

ПТ прац.день = В квар / (К прац. * К днів)

 

де: ВП – випуск продукції;

Т – тривалість часу;

Кд –кількість робочих днів

К прац. - кількість працюючих;

К роб - кількість робітників;

ПВП – промислово-виробничий персонал.

 

2. Трудомісткість – це показник зворотний виробітку і характеризує витрати часу на виробництво одиниці продукції:

Тр = Т / ВП;

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг).

Трудомісткість — це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг), і розраховується за формулою:

ТМ=Т/У.

Для планування й аналізу праці на підприємстві розраховуються різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість(Тт) визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування(ТО) визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість(Тв) складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витратипраці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління (Ту) визначається витратами праці керівників, професіоналів, фахівців, технічних виконавців.

Повна трудомісткістьпродукції (Тп) відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою:

 

Тп = ТТ + ТО + Ту = Тв+ Ту.

Методи визначення виробітку можуть бути різними залежно від того, якими одиницями вимірюється обсяг продукції і затрати праці.

Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи.

Сутність натурального методу полягає в тому, що обсяг виробничої продукції і продуктивність праці розраховуються в натуральних одиницях (штуках, тоннах, метрах тощо).

Цей метод має широке застосування всередині підприємства: на робочих місцях, у бригадах, на окремих дільницях тих галузей, які виробляють однорідну продукцію (електроенергетика, видобувні галузі промисловості).

Трудовий метод найчастіше використовується на робочих місцях, у бригадах, на виробничих дільницях і в цехах, де обсяг робленої продукції або виконаних робіт визначається в нормо годинах. За науково обґрунтованих і на певний період незмінних норм цей метод достатньо точно характеризує зміни продуктивності праці.

У сучасних умовах найпоширенішим методом вимірювання про­дуктивності праці є вартісний (грошовий), який ґрунтується на використанні вартісних показників обсягу продукції (валова, товарна продукція, валовий оборот, нормативна вартість обробки, чиста, нормативно-чиста й умовно-чиста продукція, валовий дохід).

Натуральні показники продуктивності праці визначаються шляхом ділення обсягу виробленої продукції у фізичних одиницях (штуках, метрах, тоннах тощо) на кількість затраченого часу в нормо-годинах. Натуральний метод є достатньо точним, достовірним і наочним. Однак такі показники можуть застосовуватись або в умовах виробництва підприємством однорідної продукції, або на окремих робочих місцях, дільницях. Порівнювати не порівнювані види продукції неможливо.

Тому, якщо підприємство випускає кілька видів продукції, яка є схожою, але відрізняється окремими параметрами і характеристиками (об'ємом, розмірами, калорійністю, продуктивністю тощо), доцільно використовувати умовно-натуральні показники вимірювання продуктивності праці. Вони дозволяють привести до зіставного виду різнорідну продукцію (наприклад, умовне паливо, умовні банки та ін.).

Вартісні показники продуктивності праці визначаються діленням обсягу виробленої продукції в грошовому виразі на затрати праці, виражені в середньосписковій чисельності робітників або відпрацьованій ними кількості людино-днів, людино-годин. Ці показники є найбільш універсальними, дають можливість оцінювати рівень продуктивності праці при виробництві принципово різної продукції. Недоліком вартісних показників є те, що необгрунтоване завищення цін на продукцію призводить до фіктивного зростання продуктивності праці.

Трудові показники продуктивності праці визначаються діленням обсягу продукції, представленого в затратах робочого часу в нормо-годинах, на кількість робітників. Такі показники найчастіше використовуються на робочих місцях при оцінці незавершеного виробництва; сфера їх застосування є досить обмеженою, вони вимагають суворої наукової обґрунтованості використовуваних норм.

Оберненим показником до показника виробітку є трудомісткість, що характеризує кількість робочого часу, затраченого на виробництво одиниці продукції, і визначається діленням затрат праці на обсяг виробництва продукції.

Планування продуктивності праці здійснюється методом прямого рахунку та пофакторним методом.

Метод прямого рахунку передбачає визначення планового рівня продуктивності праці шляхом ділення запланованого обсягу випуску продукції у вартісному виразі або в натуральних одиницях на планову чисельність промислово-вироб­ничого персоналу.

Пофакторний метод передбачає розрахунок приросту продуктивності праці через економію чисельності працівників під впливом різних факторів.

Розрахунок планового рівня продуктивності праці здійснюється в декілька етапів.