Принципи перекладу власних імен

ВСТУП

 

Переклад один із найважливіших моментів розвитку людства. Завдяки перекладу люди однієї країни знайомляться з життям, культурою, побутом, історією, науковими та літературними досягненнями інших країн. В загальнотеоретичному плані велике значення мали роботи видатних науковців і лінгвістів, а саме: Т.Г. Левицької, А.М. Фітермана, Л.С. Бархударова, А.І. Рибакіна, Л.Я. Черняховської та ін.

Актуальність теми обумовлена неослабним інтересом сучасної лінгвістики до засобів створення комічного й прагненням виявити сукупність мовних одиниць, прийомів та способів створення авторських ідіостилів, що допомагають глибше осягти приховані змісти художніх творів, а також необхідність зіставити деякі особливості мови оригіналу з наявними перекладами українською мовою й виявити особливості перекладу власних імен. У роботі акцентується увага як на власне мовних (синтаксичних, морфологічних, стилістичних) аспектах, так і на проблемах, пов'язаних із культурою суспільства та міжкультурною комунікацією. Щоб уникнути можливого “конфлікту культур”, необхідно якнайповніше й глибше осягати те загальне, що пов'язує різні народи і є загальнолюдськими культурними цінностями, які слід дбайливо зберігати й правильно передавати при перекладі з однієї мови на іншу. До них, безумовно, належать твори класиків світової художньої культури, одним з яскравих і самобутніх представників яких є письменник Вільям Сідні Портер (Porter), відомий читам як О.Генрі (O. Henry), що жив на межі 19-20 століть (1862-1910) [7,с.3]. Наше дослідження присвячене вивченню окремих особливостей перекладу власних назв у його творах.

Мета роботи: дослідити особливості та засоби перекладу власних імен у оповіданнях О’Генрі.

Завдання дослідження:

- визначити основні принципи перекладу власних імен;

- виявити проблеми перекладу власних імен;

Дослідити особливості перекладу власних імен у оповіданнях О’Генрі.

Об'єкт дослідження - мова оригіналу й перекладів українською мовою коротких оповідань О’Генрі: “Гроші та Амур”, “Персик”, “Довідник Гіменея”, “Піаніно”, “Принцеса й Пума”, “На першу вимогу”, “Пімієнтські млинці”, “Чия вина”.

Предмет дослідження – власні імена та їх переклад.

Методологічною основою роботи стали дослідження в галузі синтаксису, семантики синтаксису, текстології, стилістики, лінгвокультурології, соціолінгвістики, перекладознавства.

Методи дослідження, що застосовувалися в даній роботі: порівняльний, аналіз художнього тексту, систематизації й класифікація матеріалу.

При написанні роботи автор використовує такі джерела, це зокрема оригінальні тексти коротких оповідань О.Генрі й варіанти їхнього перекладу українською мовою, науково-методичну літературу, інтернет - джерела по темі питань, що використовуються при дослідженні.

Літературознавець О.Анікст, який займався вивченням і дослідженням творчості О’Генрі у своїх роботах вивчав специфічність перекладу у контексті з стилістичною майстерністю письменника[8, с.78].

Наукова новизна роботи полягає в дослідженні функціонування власних імен в оповіданнях О 'Генрі і особливостей їх перекладу для відтворення національного колориту творів.

Робота апробована на засіданні наукового товариства “Світоч” 20.12.16 р. в ЗОШ №1.

Робота має важливе науково-практичне значення і може використовуватися на уроках англійської мови та української літератури.

Наукова робота складається зі вступу, 2 розділів (теоретичного і практичного), висновків, використаної літератури.

 

 

РОЗДІЛ 1

Принципи перекладу власних імен

Імена й назви завжди відігравали особливу роль. Власні імена надзвичайно важливі у спілкуванні людей та їх взаєморозумінні. Власне ім'я - це „слово чи словосполучення, що служить для виділення іменованого ним об'єкта серед інших об'єктів: його індивідуалізації й ідентифікації" [5,с.35]. У сучасній лінгвістиці власні імена часто визначаються як номінативні лексичні одиниці на відміну від загальних слів, які вважаються одиницями, що повідомляють значення.

Власні імена мають яскраве конотативне значення, інформуючи про локальну та національну приналежність позначуваного об'єкта, що дає підставу зараховувати власні імена до реалій. У перекладознавстві термін „реалія” впровадив Л.М.Соболєв, давши йому таке визначення: терміном „реалії” означають побутові і специфічно національні слова й звороти, що не мають еквівалентів у побуті, а отже, і в мовах інших країн” [4,с.110]. А визначення „реалії” за С.М.Ракшою: “Слова чи вислови, які вміщують традиційно закріплений комплекс краєзнавчої інформації, чужої для об¢єктивної дійсності” [6,с.110].

Ряд дослідників, зокрема В. С. Виноградов, [1,с.89] призначає власному імені статус реалії на тій підставі, що в мовленні воно називає дійсно існуючий або вигаданий об'єкт думки, особу чи місце, єдиніу своєму роді й неповторні.

Точка зору інших прямо протилежна. Так, С.Влахов та С.Флорин [6,с.35], виходячи із критеріїв теорії перекладу, розглядають власні імена як самостійний клас „без еквівалентної лексики”, відзначаючи наявність загальних рис у обох класах.

Таким чином, власні імена стають начебто опорними точками в міжмовній комунікації й тим самим у вивченні іноземної мови й перекладі з неї. Вони виконують функцію міжмовного, міжкультурного містка. Це цінна властивість власних імен, однак вона породила розповсюджену ілюзію того, що імена й назви не вимагають особливої уваги при вивченні іноземної мови і при перекладі з неї.

На сьогоднішній день ще не встановлено абсолютно точних правил перекладу англійських власних назв з англійської мови і навпаки. І це зрозуміло, адже повних еквівалентів на орфографічному, а тим більше на фонологічному рівні, майже не буває, тому що звуки того самого класу навіть у близькоспоріднених мовах досить різняться між собою.

Власні імена дійсно допомагають перебороти мовні бар'єри, але у своєму споконвічному мовному середовищі вони мають складну значеннєву структуру, унікальні особливості форми й етимології, здатності до видозміни й словотвору, численні зв'язки з іншими одиницями та категоріями мови. При передачі імені іншою мовою більша частина цих властивостей губиться. Якщо не знати або ігнорувати ці особливості, то перенесення імені на інший лінгвістичний ґрунт може не тільки не полегшити, але й утруднити ідентифікацію носія імені, та усунути потрібні конотації, які має на увазі автор твору.

Власне ім’я - це не лише об'єкт міжмовного й міжкультурного запозичення, а передача іншомовних власних імен - складна й багатогранна проблема. Імена власні дійсно допомагають подолати мовні бар'єри, але у своєму споконвічному мовному середовищі вони мають складну смислову структуру, унікальними особливостями форм та етимології, численними зв'язками з іншими одиницями і категоріями мови. При передачі імені на іншій мові велика частина цих властивостей втрачається. Якщо не знати або ігнорувати ці особливості - ускладнює ідентифікацію носія імені. При передачі власних імен, зокрема, з англійської мови, потрібно керуватися кількома принципами і вчений-лінгвіст Швейцер А.Д. виділяє такі, як: транслітерація, транскрипція, калька, описовий переклад та функціональний аналог [11,с. 14].

1.1 Принцип графічної подоби (транслітерація)

Звичайно, лінгвісти рекомендують орієнтуватися на фонетику імені при міжмовній передачі власного імені. При цьому вони виходять із того, що усне мовлення первинне, а письмове - вторинне.

Це справедливо щодо історії мови, але далеко не завжди - у реальній міжмовній комунікації. Про транслітерацію кажуть тоді, коли мови послуговуються різними графічними системами (наприклад, англійською, українською, грецькою, вірменською, грузинською), але букви (або графічні одиниці) цих мов можна поставити в якусь відповідність одна до одної, і згідно із цими відповідностями відбувається міжмовна передача власного імені.

При транслітерації іноземні власні імена та географічні назви передаються буквами українського алфавіту без урахування особливостей вимови: Hull-Гуль, Walter - Вальтер, Worchester - Ворчестер, Hudson – Гудзон.

Транслітерація має як переваги, так і недоліки. Переваги очевидні: письмовий варіант імені не спотворюється, його носій має універсальну, незалежну від мови ідентифікацію.

При транслітерації ще більшою мірою, ніж при прямому перенесенні, запозичуюча мова нав'язує імені вимову за власними правилами. Сьогодні транслітерація в чистому вигляді в українській мовній практиці не застосовується, тому, що в англійській, французькій, німецькій, угорській та іншій мовах багато букв латинського алфавіту або змінили своє звукове значення, або читаються нестандартно в певних буквосполученнях і словах. Тому транслітерація їх українськими літерами, якщо її здійснювати послідовно, породжуватиме варіанти цих імен, мало схожі при читанні на оригінали.

 

1.2 Принцип фонетичної подоби (транскрипція)

Оскільки звукова система мови первинна, а письмова - вторинна, логічно при запозиченні імені керуватися принципом досягнення фонетичної близькості до оригіналу.

Інакше кажучи, при передачі власного імені насамперед ставиться завдання якнайточніше передати засобами приймаючої мови (тобто мови перекладу) звучання вихідного імені. Цей принцип одержав назву транскрипції, і він є головним сучасним принципом передачі власного імені українською мовою.

При цьому мета, до якої має прагнути система транскрипції, полягає не стільки в тому, аби якнайближче передати звучання іншомовного імені буквами приймаючої мови, скільки в тому, щоб дотриматися принципу взаємно однозначної відповідності між фонемами оригіналу і їхніх графічних відповідностей у приймаючій мові.

Транскрибують лише ті англійські імена та прізвища, до складу яких входять специфічні голосні фонеми англійської мови, які утворюються за допомогою різних звукових буквених комбінацій: Abel - Ейбел, Aileen - Ейлін, Bab - Беб, Paula - Пола, Chauncey - Чонсі, Eli - Ілай, Lewis – Льюіс.

Калькування

Переклад шляхом калькування полягає у дослівному перекладі власного імені по частинах з наступним складанням цих частин в одне ціле: Cape of Good Hope - Мис Доброї Надії, New South Wales - Новий Південний Уельс, sky-scraper – хмарочос, brain drain – витік мізків.

Дуже поширеним є калькування стійких словосполучень: the United Nations Organization – Організація Об’єднаних Націй, Third Reich – Третій Рейх, House of Commons – Палата Громад.

У ході калькування може виникнути проблема появи у перекладі непотрібного буквалізму. Калькування можна застосовувати тільки тоді, коли утворений таким чином перекладний відповідник не порушує норми вживання і сполучуваності слів в українській мові. Велике значення тут має традиція. Тільки спробами зберегти традиційне написання імен, відомих у нас здавен, можна пояснити той факт, що поряд із транскрибуванням імен George (Джордж), Charles (Чарльз), William (Уїльям або Вільям) зберігаються транслітеровані імена королів: Георг IV (George IV), Карл І (Charles I) чи Вільгельм Завойовник (William the Conqueror). Немає єдності у передачі, наприклад, і англійської літери [w]. Так, ми пишемо Вальтер Скот (Walter Scott), але Уолл-Стрит (Wall Street).

1.4 Описовий переклад

Описовий переклад полягає у передачі значення слова за допомогою пояснення. Такий описовий переклад можна використовувати як для пояснення значення слова в словнику, так і в перекладі слів, що не мають безпосередніх відповідників у конкретному тексті.

До описового перекладу висувають такі вимоги:

1) переклад повинен точно відбивати основний зміст позначеного терміном поняття;

2) опис не повинен бути занадто докладним;

3) синтаксична структура словосполучення не повинна бути складною.

При застосуванні описового перекладу англійських простих термінів важливо слідкувати за тим, щоб словосполучення в мові перекладу повно передавало всі основні ознаки поняття, позначеного терміном оригіналу. Описовий переклад має переваги: завдяки йому досягається більша прозорість змісту терміну. Проте такий спосіб характеризується і певними недоліками: 1) при його застосуванні можливо неточне або нечітке тлумачення змісту простого терміну; 2) описове словосполучення порушує таку вимогу до термінів, як стислість, а тому такі багатослівні терміни не мають дериваційного потенціалу, тобто від них важко утворювати похідні терміни.

Описовий прийом застосовується при перекладі новітніх авторських термінів-неологізмів, які подаються зазвичай у лапках. Часто зустрічається поєднання прийому транскодування з наступним поясненням або описом.

Функціональний аналог

Функціональний аналог — цей шлях перекладу реалій дозволяє, наприклад, одну гру, незнайому читачу перекладу, «замінити іншою, знайомою», або замінити один музичний інструмент іншим, «нейтральним», не забарвленим у національні барви перекладацької мови, одну судину іншою, лише б аналог дійсно зображав функціональну заміну реалії, яка перекладається: baseball — лапта, cricket — лапта. Часто функціональний аналог є зручним для передачі реалій-мір, зокрема, коли вони призначені для створення у читача якихсь якісних уявлень: сто пудів — дуже важкий, пара фунтів — небагато;

Міжкультурні й міжмовні контакти мають багатовікову історію. Імена й назви давно запозичуються з однієї мови в іншу, зазнаючи найрізноманітніших змін у ході розвитку й трансформації мов. При зіставленні багатьох власних імен, які позначають ті самі предмети в різних мовах, часто помітно, які вони несхожі.

Словесний знак (і в тому числі індивідуальне ім'я) за природою своєю довільний. Більше того, тому самому предмету можна надати кілька різних імен. Кожна мова й навіть невелике співтовариство людей може в принципі дати об'єктові те найменування, яке захочуть його носії.

Навіть у межах однієї країни можуть співіснувати різні варіанти тих самих назв. Наприклад, у Швейцарії, де офіційними є чотири мови (німецька, французька, італійська й ретороманська), співіснують назви-дублери ряду міст: Базель - Basel і Bal, Сьєр - Sierre і Siders тощо.

Мовна практика від цього не страждає, але в тих, хто не належить до відповідної комунікативної сфери, можуть виникнути труднощі при співвіднесенні імен з їхніми носіями. Із подібними труднощами стикаються й перекладачі.

Передача власних імен – це складна й багатогранна проблема. При передачі власних імен слід керуватися такими принципами, як: графічної подоби (транслітерація); фонетичної подоби (транскрипція); калькування, описового перекладу та функціонального аналогу. У творчості такого видатного майстра слова, як О’Генрі, використовуються практично всі вище зазначені принципи.

РОЗДІЛ 2