Сорти рослин та породи тварин; 1 страница

торговельні марки (знаки для товарів і послуг);

комерційне (фірмове) найменування;

географічне зазначення;

комерційна таємниця;

комп'ютерні програми;

інші об'єкти, передбачені законом.

2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються Цивільним кодексом України.

1. У цій статті наведено невичерпний перелік об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Разом з тим такими визнаються не всі об'єкти права інтелектуальної власності, визначені статтею 420 ЦК та іншими законами.

Для віднесення певного об'єкта права інтелектуальної власності до сфери господарювання необхідно, щоб встановлені законом правомочності щодо нього могли бути реалізовані в господарській діяльності. Наприклад, наукове відкриття не є об'єктом прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, оскільки встановлені статтею 458 ЦК правомочності його автора лише надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву не можуть бути застосовані у господарській діяльності.

З іншого боку, всі об'єкти права інтелектуальної власності, на які законом визначені майнові права, є об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання.

ГК не містить безпосереднього визначення понять наведених у цій статті об'єктів прав інтелектуальної власності. Поняття деяких з них дані у ЦК, наприклад, торговельної марки у статті 492 та комерційної таємниці у статті 505. Загалом же такі поняття викладені в законах України, спеціальним призначенням яких є регулювання відносин, пов'язаних з певними об'єктами права інтелектуальної власності, а також у відповідних міжнародних договорах.

Зокрема, згідно із статтею 1 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» винахід - це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Однак віднесення зазначених вище об'єктів до об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання не означає, що вони визнаються такими без усяких застережень.

Згідно із статтею 422 ЦК право інтелектуальної власності виникає (набувається) з підстав, встановлених ЦК, іншим законом чи договором. Однією з таких підстав є відповідність зазначених об'єктів певним вимогам (критеріям придатності) для набуття права інтелектуальної власності, визначених ЦК та іншим законом. Наприклад, за статтею 459 ЦК винахід вважається придатним для набуття права інтелектуальної власності на нього, якщо він, відповідно до закону, є новим, має винахідницький рівень і придатний для промислового використання.

2. Загальні умови захисту прав інтелектуальної власності на об'єкти, зазначені у цій статті, визначаються главою 3 та статтею 432 ЦК.

Ними проголошено, що кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення за захистом свого права до суду.

На підставі статті 16 ЦК способами захисту прав інтелектуальної власності судом можуть бути, зокрема:

- визнання права;

- визнання правочину недійсним;

- припинення дії, яка порушує право;

- відновлення становища, яке існувало до порушення;

- примусове виконання обов'язку в натурі;

- зміна правовідношення;

- припинення правовідношення;

- відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

- відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

- визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органів влади, їх посадових і службових осіб.

Статтею 432 ЦК цей перелік доповнено новими способами, притаманними в першу чергу захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення про:

- застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів;

- зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності;

- вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності;

- застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення;

- опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Ці нові для нашої держави повноваження суду створюють сприятливі умови для практичної реалізації встановленого Конституцією України права кожного захищати свої права від порушень та протиправних посягань.

Стаття 156. Правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка

1. Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок відповідно до законодавства України засвідчується патентом.

2. Відносини суб'єкта господарювання, що є роботодавцем для винахідника (винахідників) або автора (авторів) об'єктів, зазначених у частині першій цієї статті, щодо прав на одержання патенту і права використання зазначених об'єктів інтелектуальної власності регулюються Цивільним кодексом України та іншими законами.

3. Використанням винаходу, корисної моделі чи промислового зразка у сфері господарювання є:

виготовлення, пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, що охороняється відповідно до закону;

застосування способу, що охороняється відповідно до закону, або пропонування його для застосування в Україні за умов, передбачених Цивільним кодексом України;

пропонування для продажу, запровадження в господарський (комерційний) обіг, застосування, ввезення чи зберігання з зазначеною метою продукту, виготовленого безпосередньо способом, що охороняється відповідно до закону.

4. Суб'єктам господарювання належить право попереднього використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка за умов, передбачених Цивільним кодексом України.

5. Володілець патенту може передавати свої права щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вклад у статутний фонд підприємства.

6. Правила цієї статті застосовуються також до регулювання відносин, що виникають у зв'язку з реалізацією у сфері господарювання прав на сорти рослин та породи тварин.

1. Патент - це охоронний документ встановленої відповідним нормативно-правовим актом форми, що містить передбачені законом та зазначеним актом відомості щодо права інтелектуальної власності на певний винахід, корисну модель чи промисловий зразок.

За законами України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [363] та «Про охорону прав на промислові зразки» [367] патент видається в установленому ними порядку центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Цим же органом визначаються форма патенту і зміст зазначених у ньому відомостей.

Виходячи з Указу Президента України від 7 червня 2000 р. № 773/2000 [323], центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності в сенсі вказаних законів є Міністерство освіти і науки України (МОН України) як головний (провідний) орган у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері інтелектуальної власності.

У патенті на винахід (корисну модель) зазначаються, зокрема, дата подання заявки та її номер, винахідник(и), формула винаходу (корисної моделі), власник(и) патенту, дата набуття майнових прав на винахід (корисну модель).

У патенті на промисловий зразок зазначаються, зокрема, дата подання заявки та її номер, автор(и), зображення промислового зразка, власник(и) патенту, дата набуття майнових прав на промисловий зразок.

2. ГК, ЦК та КЗпП України не містять визначення терміна «роботодавець». Разом з тим статтею 429 ЦК визначено, що майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Спираючись на цю статтю, термін «роботодавець» слід розуміти як юридичну або фізичну особу, де або у якої працює винахідник (автор).

Отже, право на одержання патенту та право на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка), створеного винахідником (автором) як найманим працівником, належать винахіднику (автору) та його роботодавцеві спільно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 429 ЦК особливості здійснення зазначених прав можуть бути встановлені законом. Такими можуть бути, наприклад:

обставини, за яких винахід (корисна модель, промисловий зразок) вважається створеним у зв'язку з виконанням трудового договору;

істотні умови договору про передання права на одержання патенту від винахідника (автора) до роботодавця та наслідки їх порушення;

порядок реалізації права на подання заявки на винахід (корисну модель, промисловий зразок), створений у зв'язку з виконанням трудового договору, та наслідки порушення цього порядку.

3. Зазначені у частині третій даної статті правомочності щодо використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка не розподілені між цими об'єктами. Проте це не означає, що усі ці правомочності притаманні кожному об'єкту.

Наприклад, відповідно до законів України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» і «Про охорону прав на промислові зразки» «спосіб» є об'єктом лише винаходу і корисної моделі. Тому зазначені у частині третій статті 156 ГК правомочності щодо способу та продукту, виготовленого безпосередньо способом, не поширюються на промислові зразки.

З іншого боку, відповідно до статей 459 та 460 ЦК об'єктом винаходу і корисної моделі є «процес» у будь-якій сфері технології, під яким, як правило, розуміється «спосіб», а також «нове застосування відомого продукту чи процесу».

Доречно звернути увагу і на те, що згідно з Законом України «Про охорону прав на промислові зразки» під терміном «продукт» стосовно промислового зразка розуміється промисловий виріб стійкої форми.

4. Одним з первинних джерел права попереднього використання винаходу, корисної моделі та промислового зразка є Паризька конвенція про охорону промислової власності [44].

Згідно з пунктом «В» статті 4 цієї Конвенції права, набуті третіми особами до дати подання первинної заявки на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, яка є підставою набуття права пріоритету, зберігаються відповідно до внутрішнього законодавства країни.

Зміст права попереднього користування як права особи викладено у статті 470 ЦК. Згідно з нею будь-яка особа, яка до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки, в інтересах своєї діяльності добросовісно використала винахід, корисну модель, промисловий зразок в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою. Це право може передаватися або переходити до іншої особи тільки разом із підприємством чи діловою практикою або з тією частиною підприємства чи ділової практики, в яких було використано винахід, корисну модель, промисловий зразок або здійснено значну і серйозну підготовку для такого використання.

На практиці ж доволі часто виникають питання щодо того, який зміст мають терміни «добросовісне використання» та «таке використання».

Винахід, корисна модель та промисловий зразок використовуються, як правило, під час здійснення підприємницької (комерційної) діяльності на засадах конкуренції. Отже, добросовісним використанням у сенсі права попереднього користування є будь-яка з дій, зазначених у частині З коментованої статті, виконувана до дати подання заявки на винахід, корисну модель, промисловий зразок або, якщо було заявлено пріоритет, - до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності, якщо ця дія не підпадає під ознаки недобросовісної конкуренції, тобто не суперечить правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Термін «використання» є узагальнюючим терміном, що охоплює дії, зазначені у частині З цієї статті. Отже, термін «таке використання» означає будь-яку з цих дій чи будь-яку сукупність цих дій, які виконувались до виникнення права попереднього користування та кожна з яких за обсягом не виходить за межі того, що передбачалося значною і серйозною підготовкою, здійсненою до виникнення права попереднього користування.

5. Визначаючи можливість передання прав володільця патенту щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка як вкладу в статутний фонд підприємства, частина п'ята коментованої статті не встановлює умов, підстав та порядку такого передання. Вони врегульовані іншим законом. Так, за статтею 427 ЦК зазначені права можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково на умовах, які визнаються договором, що укладається відповідно до ЦК та іншого закону. Деякі істотні умови укладання такого договору та здійснення пов'язаної з ним державної реєстрації встановлені главою 75 ЦК. Інші відносини з передання прав щодо використання винаходу, корисної моделі чи промислового зразка регулюються зазначеними вище законами про охорону прав на ці об'єкти.

6. Правила коментованої статті застосовуються до відносин щодо використання прав на сорти рослин та породи тварин з урахуванням особливостей, визначених стосовно цих об'єктів главою 42 ЦК, Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» та іншими законами.

Стаття 157. Правомочності щодо використання торговельної марки

1. Право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках і порядку, передбачених законом.

2. Використанням торговельної марки у сфері господарювання визнається застосування її на товарах та при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експонатів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, у проспектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній з впровадженням зазначених товарів і послуг у господарський (комерційний) обіг.

3. Свідоцтво надає право його володільцеві забороняти іншим особам використовувати зареєстровану торговельну марку без його дозволу, за винятком випадків правомірного використання торговельної марки без його дозволу.

4. Суб'єкти права на торговельну марку можуть проставляти попереджувальне маркування, яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні.

5. Суб'єкти права на торговельну марку, які здійснюють посередницьку діяльність, можуть на підставі договору з виробником товару (послуг) використовувати свою торговельну марку з торговельною маркою виробника, а також замість його торговельної марки.

6. Право інтелектуальної власності на торговельну марку може бути передано як вклад до статутного фонду суб'єкта господарювання.

7. У разі банкрутства суб'єкта господарювання право на торговельну марку оцінюється разом з іншим майном цього суб'єкта.

1. Поняття торговельної марки дане у статті 492 ЦК. Згідно з ним торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Це поняття не пов'язує статус позначення як торговельної марки з тим, видане на неї свідоцтво чи ні, що співпадає з поняттям торговельної марки, встановленим статтею 15 Угоди про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності [501], прийнятої Світовою організацією торгівлі. Воно також відповідає статті 6 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності [44], якою встановлено спеціальний режим правової охорони добре відомої торговельної марки.

Опосередковано на те саме вказує і стаття 500 ЦК, що визначає право попереднього користувача на торговельну марку, та частина перша статті 157 ГК, якою наголошується, що право інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом у випадках, передбачених законом.

Такі випадки, а також порядок видачі свідоцтва України на знак для товарів і послуг, який є синонімом торговельної марки, встановлено Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» [366]. Згідно з ним свідоцтво видається на підставі належно поданої заявки, її експертизи на відповідність встановленим цим законом умовам правової охорони та державної реєстрації знака.

У свідоцтві зазначаються, зокрема, дата подання заявки та її номер, власник свідоцтва, а також наводяться визначники обсягу правової охорони знака - його зображення та перелік товарів і послуг.

Відповідно до частини третьої статті 494 ЦК набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не потребує засвідчення зазначеним свідоцтвом.

2. У частині 2 коментованої статті наводиться перелік об'єктів, застосування торговельної марки щодо яких визнається фактом використання торговельної марки. Поряд з цим використанням торговельної марки є дії з впровадження у господарський (комерційний) обіг товару з застосованою на ньому торговельною маркою. Зокрема, відповідно до пункту 4 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» такими діями є зберігання товару із застосуванням на ньому торговельної марки з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення).

Крім того, в зазначений пункт Закону імплементована норма підпункту 2 пункту «С» статті 5 Паризької конвенції про охорону промислової власності, згідно з якою торговельна марка визнається використаною також у разі застосування її у формі, що відрізняється від зареєстрованої марки лише окремими елементами, якщо це не змінює в цілому відмітності марки.

3. Право володільця свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його дозволу торговельну марку є виключним правом, тобто це право належить лише володільцеві і нікому іншому. Відповідно до статті 495 ЦК виключно володільцеві свідоцтва належить також право дозволяти використання торговельної марки.

Разом з тим володілець свідоцтва не має права забороняти використання торговельної марки, якщо таке використання відповідно до закону може здійснюватися іншими особами без його дозволу.

Зокрема, відповідно до статті 500 ЦК будь-яка особа, яка до дати подання заявки на торговельну марку або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки в інтересах своєї діяльності добросовісно використала торговельну марку в Україні або здійснила значну і серйозну підготовку для такого використання, має право на безоплатне продовження такого використання або використання, яке передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користувача).

На підставі пункту 6 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» виключне право володільця свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється також на:

здійснення будь-якого права, що виникло до дати подання заявки або, якщо було заявлено пріоритет, до дати пріоритету заявки;

використання знака для товару, введеного під цим знаком в господарський (комерційний) обіг володільцем свідоцтва чи за його згодою, за умови, що володілець свідоцтва не має вагомих підстав забороняти таке використання у зв'язку з подальшим продажем товару, зокрема у разі зміни або погіршення стану товару після введення його в цивільний оборот;

використання кваліфікованого зазначення походження товару, що охороняється відповідно до Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [365];

некомерційне використання знака;

усі форми повідомлення новин і коментарів новин;

добросовісне застосування ними своїх імен чи адрес.

4. Норми про попереджувальне маркування містяться в законодавстві різних держав. Зокрема, суб'єкт прав на торговельну марку для привернення уваги до марки та попередження потенційних порушень права може проставляти поряд з нею попереджувальне маркування у вигляді латинської літери «К» чи К у колі ® або словесного позначення «торговельна марка» чи «зареєстрована торговельна марка», яке вказує на те, що торговельна марка, яка застосовується, зареєстрована в Україні. Як випливає, зокрема, зі статті 5D Паризької конвенції про охорону промислової власності, нанесення такого позначення є правом, а не обов'язком суб'єкта прав на торговельну марку.

5. Виробник, як правило, позначає товар (послугу) лише своєю торговельною маркою. Проте є випадки коли для кращого просування товару (послуги) на ринку доцільно застосовувати торговельну марку виробника разом з торговельною маркою посередника чи замість марки виробника марку посередника. Це можливо, наприклад, коли виробник поставляє свій товар у великогабаритній тарі, а фасує його для продажу населенню посередник. У будь-якому разі посередник може застосовувати свою торговельну марку лише на підставі договору з виробником, за умови, що такий договір відповідатиме правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

6. Частина 6 коментованої статті не встановлює умов, підстав та порядку передання права інтелектуальної власності на торговельну марку як вкладу до статутного фонду суб'єкта господарювання. Вони мають бути врегульовані іншим законом. Так, за статтею 427 ЦК зазначені права можуть бути передані відповідно до закону повністю або частково на умовах, які визначаються договором, що укладається відповідно до ЦК та іншого закону. Деякі істотні умови укладання такого договору та здійснення пов'язаної з ним державної реєстрації встановлені главою 75 ЦК. Подальша деталізація відносин з передання права інтелектуальної власності на торговельну марку здійснюється законами України та міжнародними договорами. Наприклад, згідно з пунктом 7 статті 16 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» таке передання не допускається, якщо воно може стати причиною введення в оману споживача щодо товару і послуги або щодо особи, яка виготовляє товар чи надає послугу.

7. Вартість права на торговельну марку нерідко є істотною частиною сукупної вартості майна і майнових прав суб'єкта господарювання, особливо якщо ця марка є добре відомою. У зв'язку з цим вимога частини 7 коментованої статті про оцінку права на торговельну марку збанкрутілого суб'єкта господарювання разом з іншим його майном є велінням часу. Належне дотримання цієї норми сприятиме більш повному задоволенню вимог кредиторів.

Оцінка права на торговельну марку має проводитись суб'єктами професійної оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [371] та виданих на його підставі відповідних нормативно-правових актів з оцінки майна.

Стаття 158. Правомочності щодо використання торговельної марки, право на яку належить кільком особам

1. Торговельна марка, право на яку належить кільком особам, - це марка, що відрізняє товари і послуги учасників об'єднання підприємств (торговельна марка об'єднання, спільна торговельна марка) від однорідних товарів і послуг інших суб'єктів господарювання, або використовується спільно кількома суб'єктами в інших випадках, передбачених законом.

2. Реєстрація торговельної марки, право на яку належить кільком особам, здійснюється в порядку, встановленому законом.

1. Право на торговельну марку може належати кільком особам. Ними в сенсі ГК можуть бути підприємства, що утворили об'єднання підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних і соціальних завдань. У цьому разі торговельна марка вважається торговельною маркою об'єднання підприємств. Види та організаційно-правові форми таких об'єднань визначені статтями 119 і 120 ГК. Право на торговельну марку може належати також кільком іншим суб'єктам господарювання, що об'єдналися для спільного її використання, тощо.

У міжнародному праві такі торговельні марки називають відповідно колективними торговельними марками та торговельними марками кількох володільців.

Так, згідно зі статтею 7 bis Паризької конвенції про охорону промислової власності [44] Україна зобов'язалася приймати заявки на реєстрацію та охороняти колективні марки, що належать об'єднанням, існування яких не суперечить закону країни походження, навіть якщо ці об'єднання не є власниками промислового чи торговельного підприємства. Україна має право самостійно визначати особливі умови охорони колективної марки. Проте в охороні таких марок не може бути відмовлено об'єднанню, існування якого не суперечить закону країни походження, на підставі того, що це об'єднання не знаходиться в Україні чи що воно утворене не у відповідності з її законодавством.

Відповідно до правила 8 Загальної інструкції до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків [30] і Протоколу до цієї угоди [469] володільцями міжнародної реєстрації знака можуть бути декілька заявників.

2. ГК визначає, що порядок реєстрації торговельної марки, яка належить кільком особам, встановлюється законом. За нині чинним Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» порядок реєстрації знака є однаковим для одного та кількох заявників. При цьому пунктом 3 статті 16 Закону встановлено, що взаємовідносини при використанні знака, свідоцтво на який належить кільком особам, визначаються угодою між ними. У разі відсутності такої угоди кожний власник свідоцтва може використовувати знак на свій розсуд, але жоден з них не має права давати дозвіл (видавати ліцензію) на використання знака та передавати право власності на знак іншій особі без згоди решти власників свідоцтва. Так само ці норми мають застосовуватися з відповідним урахуванням і щодо торговельних марок об'єднань.

Стаття 159. Правомочності суб'єктів господарювання щодо комерційного найменування

1. Суб'єкт господарювання - юридична особа або громадянин-підприємець може мати комерційне найменування.

Громадянин-підприємець має право заявити як комерційне найменування своє прізвище або ім'я.

2. Відомості про комерційне найменування суб'єкта господарювання вносяться за його поданням до реєстрів, порядок ведення яких встановлюється законом. Суб'єкт господарювання, комерційне найменування якого було включено до реєстру раніше, має пріоритетне право захисту перед будь-яким іншим суб'єктом, тотожне комерційне найменування якого включено до реєстру пізніше.

3. Правовій охороні підлягає як повне, так і скорочене комерційне найменування суб'єкта господарювання, якщо воно фактично використовується ним у господарському обігу.

4. У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки.

5. Особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки.

1. До прийняття ГК та ЦК відносини щодо комерційного найменування не були врегульовані національним законодавством України. Існували лише деякі розрізнені норми щодо фірмового найменування господарської організації. При цьому поняття «фірмове найменування» не було визначено. Не були встановлені і вимоги до нього. Законами України «Про підприємництво» [381], «Про підприємства в Україні» [382], «Про господарські товариства» [90], «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [115] встановлені лише вимоги до найменування суб'єкта як юридичної особи.

З частини першої даної статті та терміна «комерційне найменування» випливає, що сферою застосування цього об'єкта права інтелектуальної власності є комерційні відносини суб'єктів господарювання, якими можуть бути як юридичні особи, так і громадяни-підприємці.

ГК та ЦК не встановлюють вимог до структури та змісту комерційного найменування. Отже, це має бути врегульовано іншим законом. Разом з тим стаття 489 ЦК визначає умови надання правової охорони комерційному найменуванню: воно повинно давати можливість вирізнити одну особу з-поміж інших і не вводити в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.