З угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать; 4 страница

- компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впливом на навко­лишнє природне середовище.

2. Вимога цільового використання природних ресурсів вважається однією з найважли­віших у структурі правовідносин щодо використання природних ресурсів. Цільове використання природних ресурсів є напрямом і способом отримання користі від експлуатації якос­тей природних ресурсів для задоволення матеріальних та інших потреб суб'єктів природо­користування. Юридичний зміст такої вимоги полягає у тому, що природний ресурс, який перебуває у володінні будь-якого суб'єкта, має використовуватись відповідно до того при­значення, яке визначено законодавством та обліково-кадастровою документацією і правовстановлюючими документами на даний природний ресурс. З цією метою природні ресур­си поділяються на види залежно від їх призначення (так, приміром, землі відповідно до статті 19 ЗК поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого приро­доохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного при­значення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісового фонду; є) землі вод­ного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення).

Гарантіями забезпечення цільового використання природних ресурсів є норми, які вста­новлюють відповідальність за порушення даного принципу. Наприклад, відповідно до стат­ті 211 ЗК громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність за таке порушення, як невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням.

Принцип економності, раціональності та комплексності використання природних ресур­сів також втілюється у низці обов'язків суб'єктів господарювання щодо природних ресурсів.

Про необхідність запровадження режимів економності та раціональності було наголоше­но в постанові Верховної Ради України «Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» від 5 березня 1998 р. [354].

Під економністю використання природних ресурсів розуміється таке їх залучення до гос­подарського обороту, при якому вони використовуються максимально ефективно при міні­мумі їх експлуатаційних втрат.

Раціональність пов'язана з науково обґрунтованим розміщенням виробничих сил, забез­печенням рівних можливостей для розвитку народного господарства, задоволенням мате­ріальних і природних потреб громадян, покращанням екологічної обстановки. Раціональне використання природних ресурсів - це таке їх використання, яке враховує як природні зако­номірності, так і потенційні можливості навколишнього середовища і полягає у створенні умов для оптимального відтворення природних ресурсів та недопущенні настання незворотних наслідків.

Засадами раціонального використання природних ресурсів є:

1) облік природних ресурсів;

2) планування використання природних ресурсів і їх відтворення;

3) науково-обгрунтоване залучення природних ресурсів до господарського обороту;

4) дотримання екологічних вимог під час використання природних ресурсів;

5) зростання рівня свідомості і еколого-правової культури громадян.

Глава 16 ВИКОРИСТАННЯ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

 

Першоджерелом права, в якому застосовується термін «інтелектуальна власність», є Кон­ституція України (ст. 54).

Безпосередньо Господарський кодекс не містить визначення цього терміна. Однак Укра­їна як сторона Конвенції, що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності [26], визнала дане в ній визначення, згідно з яким у сенсі Конвенції «інтелектуальна власність» містить права, що стосуються: літературних, художніх та наукових творів; художніх вико­нань, фонограм та радіопередач; винаходів у всіх сферах діяльності людини; наукових від­криттів; промислових зразків; торговельних марок, а також комерційних найменувань і по­значень; захисту від недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які є результатом інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, літературній та художній сферах.

З іншого боку, Україна прагне вступити до Світової організації торгівлі, що породжує необхідність дотримання нашою державою Угоди з торговельних аспектів прав інтелекту­альної власності [505], прийнятої цією організацією. Для цілей вказаної Угоди термін «інте­лектуальна власність» означає всі категорії інтелектуальної власності, які є предметом Уго­ди: сукупність об'єктів авторського права і суміжних прав, торговельні марки, географічні зазначення, промислові зразки, винаходи, компонування інтегральних мікросхем та охорона нерозголошуваної інформації.

До аналогічного висновку можна дійти, аналізуючи поняття права інтелектуальної влас­ності, встановлене статтею 418 Цивільного кодексу України.

Згідно з нею право інтелектуальної власності — це право особи на результат інтелектуаль­ної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений ЦК та іншими законами.

Звідси випливає, що у сенсі ЦК термін «інтелектуальна власність» означає належний осо­бі результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт, віднесений ЦК та іншим законом до інтелектуальної власності.

Узагальнюючи наведене, зазначимо, що термін «інтелектуальна власність» можна розгля­дати в сенсі ГК як множину об'єктів, віднесених законом до інтелектуальної власності, а та­кож права на них, визначені ГК та іншим законом.

 

Стаття 154. Регулювання відносин щодо використання у господарській діяльно­сті прав інтелектуальної власності

1. Відносини, пов'язані з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, регулюються цим Кодексом та іншими законами.

2. До відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інтелек­туальної власності, застосовуються положення Цивільного кодексу України з ураху­ванням особливостей, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

 

1. Основу правового регулювання відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності та охороною прав інтелектуальної власності, становлять положення статей 41,42 і 54 Конституції України про право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися ре­зультатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, недопущення недобросовісної конку­ренції та гарантування захисту інтелектуальної власності. Права на результати інтелектуаль­ної, творчої діяльності забезпечуються тим, що ніхто не може використовувати ці результати без згоди їх творців, за винятками, встановленими законом.

Подальше регулювання зазначених відносин здійснюється ГК та іншими законами.

Зокрема, ГК визначає:

основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, у тому числі тих, які мають права інтелектуальної власності (ст. 20);

дії, що визнаються недобросовісною конкуренцією, та відповідальність за їх вчинення (ст. 32-37,251-256);

майнові права інтелектуальної власності як такі, що можуть бути вкладами учасників та засновників господарського товариства (ст. 86);

об'єкти прав інтелектуальної власності у сфері господарювання та правомочності щодо використання низки таких об'єктів (ст. 155-162);

створення об'єктів інтелектуальної власності як однієї з підстав виникнення господар­ських зобов'язань (ст. 174);

права інтелектуальної власності як такі, що можуть використовуватися у процедурі врегу­лювання заборгованості неплатоспроможного боржника (ст. 213);

майнові права інтелектуальної власності як такі, що можуть бути інвестиціями у сфері господарювання (ст. 326);

проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелек­туальної власності як один із напрямів інноваційної діяльності (ст. 327);

охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності як сферу гарантій держави (ст. 329);

260відносини з використання прав інтелектуальної власності згідно з договором комерційної концесії (ст. 366-376).

Відносини з використання та охорони прав інтелектуальної власності регулюються також Цивільним кодексом України і законами України щодо певних об'єктів права інтелектуаль­ної власності: «Про авторське право і суміжні права» [56], «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» [363], «Про охорону прав на зазначення походження товарів» [365], «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» [366], «Про охорону прав на промислові зраз­ки» [367], «Про охорону прав на сорти рослин» [368], «Про охорону прав на топографії інте­гральних мікросхем» [369], «Про захист від недобросовісної конкуренції» [281].

Частиною національного законодавства України з регулювання зазначених відносин є відповідні міжнародні договори. Зокрема, це: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів [2], Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про автор­ське право [8], Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фо­нограми [9], Договір про закони щодо товарних знаків [10], Мадридська угода про міжнарод­ну реєстрацію знаків [30], Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин [34], Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення [35], Паризька конвенція про охорону промислової власності [44], Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків [469].

Згідно з ЦК та зазначеними законами України у разі розбіжності встановлених ними пра­вил з правилами відповідних міжнародних договорів України застосовуються правила між­народних договорів.

Окремі сфери господарської діяльності потребують спеціального регулювання відносин з ви­користання об'єктів права інтелектуальної власності. Таке регулювання передбачено, напри­клад, законами України: «Про власність» [74], «Про господарські товариства» [90], «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» [371], «Про наукову і науко­во-технічну діяльність» [329], «Про науково-технічну інформацію» [328], «Про наукову і на­уково-технічну експертизу» [330], «Про державну таємницю» [116^і], «Про видавничу спра­ву» [65], «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» [126], «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» [99], «Про лікарські засоби» [317], «Про насіння і садивний мате­ріал» [327], «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» [356], «Про рекламу» [439], «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» [441], а також іншими законодавчими актами (Митним кодексом України, Основами законодавства України про культуру тощо).

2. Частиною 2 коментованої статті ГК встановлена ієрархія положень законодавства в за­стосуванні їх до відносин, пов'язаних з використанням у господарській діяльності прав інте­лектуальної власності. Загальними тут є положення ЦК. Проте вони застосовуються з ураху­ванням особливостей, передбачених ГК та іншими законами.

Так, статтею 424 ЦК визначено, що майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об'єкта прав інтелектуальної власності, виключне право дозволяти викорис­тання такого об'єкта, виключне право перешкоджати його неправомірному використанню, в тому числі забороняти таке використання, а також інші права, встановлені законом. Ці права можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предме­том договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватись в інших відносинах.

Законом можуть бути встановлені винятки та обмеження в зазначених правах за умови, що вони не створюють істотних перешкод для нормальної реалізації цих прав та здійснення законних інтересів їх суб'єктів.

Наприклад, згідно з Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» ви­ключне право дозволяти використання запатентованого винаходу (корисної моделі) не поши­рюється на таке використання з науковою метою, в порядку експерименту чи за надзвичай­них обставин, а також виключно для потреб транспортного засобу іноземної держави, який тимчасово або випадково перебуває у водах, повітряному просторі чи на території України.

Відповідно до статті 426 ЦК способи використання об'єктів права інтелектуальної влас­ності визначаються законом. Зокрема, статтями 441, 453-455 ЦК встановлені невичерпні переліки дій, що визнаються використанням твору, виконання, фонограми, відеограми та пере­дачі (програми) організації мовлення.

Правомочності ж щодо використання об'єктів права інтелектуальної власності, найбільш поширених у галузі промислового та аграрного виробництва, а також пов'язаної з цим ви­робництвом торгівлі, встановлені статтями 156-162 ГК та іншими законами.

 

Стаття 155. Об'єкти прав інтелектуальної власності

1. Об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання визнаються: винаходи та корисні моделі;

промислові зразки;