Стаття 114. Селянське (фермерське) господарство 4 страница

5. Рішення про ліквідацію господарського об'єднання може бути прийнято лише підприємствами-учасниками.

Органи державного управління не мають права приймати рішення про ліквідацію об'єд­нань підприємств, створених на добровільних засадах (п. 2 листа Вищого арбітражного суду України від 6 червня 1994 р. № 01-8/368 «Про деякі питання практики вирішення господар­ських спорів» [120]). Рішення державних органів, уповноважених управляти державним май­ном, про ліквідацію об'єднань, створених на добровільних засадах, визнаються недійсними як такі, що прийняті з перевищенням повноважень і не відповідають чинному законодавству (п. 11 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12 вересня 1996 р. № 02-5/334).

Ліквідація державного (комунального) об'єднання здійснюється за рішенням органу, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

 

Стаття 125. Промислово-фінансові групи

1. Підприємство може бути учасником промислово-фінансової групи (або трансна­ціональної промислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять українські та іноземні юридичні особи).

2. Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабіне­ту Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, вклю­чаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою вироб­ництва кінцевої продукції.

3. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші під­приємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово-фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господар­ських відносин.

4. Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не підлягає державній ре­єстрації як суб'єкт господарювання.

5. Порядок утворення та інші питання діяльності промислово-фінансових груп ви­значаються законом про промислово-фінансові групи, іншими нормативно-правовими актами.

 

1. Ця стаття Кодексу закріплює право підприємств бути учасниками такого спеціального виду об'єднання підприємств як промислово-фінансова група. Таке право поширюється та­кож на транснаціональні промислово-фінансові групи, до складу яких входять українські та іноземні юридичні особи.

2. Промислово-фінансова група створюється з метою реалізації державних програм роз­витку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою вироб­ництва кінцевої продукції. У зв'язку з цим створення промислово-фінансової групи здійсню­ється за рішенням Кабінету Міністрів України та на певний строк.

Порядок створення ПФГ регламентується Положенням про створення (реєстрацію), реор­ганізацію та ліквідацію промислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 781 [221]. Питання про створення ПФГ порушує перед Кабміном уповноважена особа (особи) ініціаторів створення ПФГ, яка подає на ім'я Прем'єр-міністра: Генеральну угоду, підписану всіма ініціаторами створення ПФГ; техніко-економічний проект обґрунтування створення ПФГ; висновки відповідного галузевого органу виконавчої влади, Фонду держмайна України, Антимонопольного комітету України, а також інші документи відповідно до закону. Найменування ПФГ повинно містити слово­сполучення «промислово-фінансова група (ПФГ)». Кабмін приймає до розгляду проекти створення ПФГ за умови, що розрахунковий обсяг реалізації її кінцевої продукції буде ек­вівалентним сумі 100 мільйонів доларів США за рік починаючи з другого року після ство­рення ПФГ. Рішення про створення (реєстрацію) ПФГ оформляється постановою Кабміну України (про відмову у створенні - протокольним рішенням) у тримісячний строк, а в разі розгляду проекту транснаціональної ПФГ - у шестимісячний строк. Рішення про створення (реєстрацію) транснаціональної ПФГ приймається лише за умови попереднього укладення міждержавного договору, що підлягає ратифікації Верховною Радою України.

Створення ПФГ забороняється у сфері торгівлі, громадського харчування, побутового об­слуговування населення, матеріально-технічного постачання, транспортних послуг.

3. До складу промислово-фінансової групи можуть входити промислові та інші підприєм­ства, наукові і проектні установи, інші установи та організації усіх форм власності, серед яких визначається головне підприємство, що має виключне право діяти від імені промисло­во-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Головне підприємство ПФГ — це підприємство, створене відповідно до законодавства, яке виробляє кінцеву продукцію ПФГ, здійснює її збут, сплачує податки в Україні та офіційно представляє інтереси ПФГ. Інші учасники ПФГ виробляють проміжну продукцію, яка вико­ристовується для виробництва кінцевої продукції ПФГ і реалізується виключно іншому учаснику чи головному підприємству ПФГ, або надають банківські та інші послуги учасни­кам і головному підприємству. Головне підприємство та учасники ПФГ зберігають статус юридичної особи, а також незалежність у здійсненні виробничої, господарської і фінансової діяльності відповідно до закону та укладеної Генеральної угоди про спільну діяльність.

Головним підприємством ПФГ не можуть бути торговельне, транспортне підприємство, підприємство громадського харчування, побутового обслуговування, матеріально-технічно­го постачання, банк, фінансово-кредитна установа.

Головне підприємство та учасники ПФГ укладають Генеральну угоду про спільну діяль­ність щодо виробництва кінцевої продукції ПФГ (Генеральна угода), яка підлягає затвер­дженню постановою Кабміну України. Генеральна угода включає: назву ПФГ; перелік за­тверджених державних програм, з метою реалізації яких створюється ПФГ; визначення головного підприємства; кандидатуру президента ПФГ, його права та обов'язки, порядок звільнення з посади; перелік учасників ПФГ; перелік кінцевої продукції ПФГ; строк дії уго­ди; інші умови, передбачені законодавством або визнані необхідними ініціаторами створен­ня ПФГ. Угода набирає чинності з дня прийняття постанови про створення (реєстрацію) ПФГ. Взаємні зобов'язання головного підприємства і учасників ПФГ щодо виробництва кін­цевої продукції, а також взаємні зобов'язання учасників щодо виробництва проміжної про­дукції оформляються також двосторонніми угодами про поставки проміжної продукції (на­дання відповідних послуг). Цими угодами визначається взаємна відповідальність сторін за порушення зобов'язань. Спори, які можуть виникати між сторонами, вирішуються господарським судом у встановленому порядку. Головне підприємство або учасник ПФГ не несе від­повідальності за зобов'язаннями держави. Держава не несе відповідальності за зобов'язан­нями головного підприємства або учасника ПФГ.

4. Промислово-фінансова група визнається об'єднанням підприємств без прав юридичної особи. Вона не підлягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання відповідно до стат­ті 58 цього Кодексу.

5. Правовий статус промислово-фінансових груп в Україні, у тому числі транснаціональ­них, визначений Господарським кодексом України, зокрема загальними положеннями гла­ви 12 щодо об'єднань підприємств з урахуванням вимог статті 125, а також Законом України від 21 листопада 1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні» [424], іншими норма­тивно-правовими актами.

Чинне законодавство встановлює, що головне підприємство та учасники ПФГ здійсню­ють окремий бухгалтерський облік і ведуть статистичну звітність щодо виробництва і ре­алізації кінцевої та проміжної продукції ПФГ згідно із законодавством. їм надаються перед­бачені законом пільги. Державне регулювання цін на проміжну продукцію ПФГ не за­стосовується. Реалізація проміжної та кінцевої продукції ПФГ шляхом бартерних операцій забороняється. Банк — учасник ПФГ має право проводити клірингові заліки заборгованості платежів за проміжну продукцію між головним підприємством і учасниками ПФГ, а також між учасниками ПФГ.

Реорганізацією ПФГ є зміна головного підприємства, перезатвердження переліку кінцевої продукції та (або) перезатвердження складу учасників, що потребує внесення змін до Гене­ральної угоди. Виключення (вихід) головного підприємства або учасника із складу ПФГ здій­снюється шляхом прийняття постанови Кабміном України. Виключення (вихід) із складу ПФГ головного підприємства тягне за собою реорганізацію ПФГ та її нову реєстрацію відпо­відно до закону. Реорганізацію ПФГ шляхом виключення (виходу) головного підприємства або учасника із складу ПФГ Кабмін може здійснювати у випадках, передбачених законом.

Ліквідація ПФГ здійснюється шляхом прийняття постанови Кабміном України: у зв'язку із закінченням затвердженого строку її діяльності; у зв'язку з неможливістю реорганізації ПФГ у випадках, передбачених законом; за ініціативою учасників ПФГ.

 

Стаття 126. Асоційовані підприємства. Холдингові компанії

1. Асоційовані підприємства (господарські організації) - це група суб'єктів господа­рювання - юридичних осіб, пов'язаних між собою відносинами економічної та/або ор­ганізаційної залежності у формі участі в статутному фонді та/або управлінні. За­лежність між асоційованими підприємствами може бути простою і вирішальною.

2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо одне з них має можливість блокувати прийняття рішень іншим (залежним) підприємством, які повинні прийматися відповідно до закону та/або установчих документів цього під­приємства кваліфікованою більшістю голосів.

3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає у разі якщо між підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування за раху­нок переважної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або за­гальних зборах чи інших органах управління іншого (дочірнього) підприємства, зокре­ма володіння контрольним пакетом акцій. Відносини вирішальної залежності можуть встановлюватися за умови отримання згоди відповідних органів Антимонопольного комітету України.

4. Про наявність простої та вирішальної залежності має бути зазначено у відомостях державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства та опубліковано в органах преси відповідно до статті 58 цього Кодексу.

5. Суб'єкт господарювання, що володіє контрольним пакетом акцій дочірнього під­приємства (підприємств), визнається холдинговою компанією. Між холдинговою ком­панією та її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування відповідно до вимог цієї статті Кодексу та інших законів.

6. Якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції, то контролююче підприємство по­винно компенсувати завдані дочірньому підприємству збитки.

7. Якщо дочірнє підприємство з вини контролюючого підприємства опиниться у ста­ні неплатоспроможності і буде визнано банкрутом, то субсидіарну відповідальність пе­ред кредиторами дочірнього підприємства нестиме контролююче підприємство.

 

1. «Асоціація» у перекладі з латинської означає об'єднання, зв'язок. Стосовно асоційованих підприємств (господарських організацій) - це група суб'єктів господарювання різних організаційно-правових форм (частіше - господарські товариства), що володіють повною господарською компетенцією і якостями юридичної особи (тобто господарських ор­ганізацій), що дозволяє кожному з асоційованих підприємств самостійно брати участь у від­носинах товарно-грошового обігу під власну відповідальність у зобов'язаннях. Будучи фор­мально-юридично, майново і структурно відокремленими, такі суб'єкти, проте, характери­зуються відносинами економічної та/або організаційної залежності, що може виражатися у двох формах: 1) участі одного суб'єкта господарювання в статутному фонді іншого та/ або 2) участі одного в управлінні іншим.

Господарські товариства, попри визнання їх формально самостійними суб'єктами госпо­дарювання зі статусом юридичної особи, можуть опинятися в залежності від інших суб'єктів або набувати зв'язків з іншими товариствами, навіть не маючи такого наміру. Це може стати результатом дії економічних та/або організаційних чинників. До перших належить, насампе­ред, участь у господарському товаристві, яка може бути неконтрольованою товариством (що притаманно відкритим акціонерним товариствам). Відтак, товариство може набути в ролі акціонера небажану особу з конкуруючими або навіть ворожими для товариства інтересами (наприклад, з наміром оволодіти комерційної таємницею, інсайдерською інформацією това­риства чи навіть знищити його як конкурента). Організаційними чинниками набуття зв'язків між підприємствами (насамперед господарськими товариствами) може бути зосередження значної кількості голосів у однієї особи, яка не є учасником товариства і діє на підставі до­віреностей акціонерів (так звані трасти для голосування, що поширені в країнах англо-саксонської системи права; у вітчизняних умовах це можуть бути посадові особи товариства, яким дрібні акціонери передають свої голоси, або банки, що зберігають акції за своєрідну компенсацію своїх послуг - передачі їм голосів з таких акцій). Крім того, досить поширеною є практика, коли одні й ті самі особи обіймають керівні посади у двох і більше підприємствах (товариствах).

Ступінь залежності між асоційованими підприємствами може бути меншою чи більшою, у зв'язку з чим закон розрізняє «просту» і «вирішальну» залежності.

2. Проста залежність між асоційованими підприємствами виникає в тих випадках, коли одне з них здатне блокувати прийняття рішень залежним підприємством з питань, що вима­гають голосування кваліфікованою більшістю. Для цього перше підприємство повинно во­лодіти значним за розміром пакетом акцій (значною часткою у статутному фонді) та/або та­кою кількістю голосів, що дозволяє блокувати на загальних зборах прийняття рішень з питань, які відповідно до закону та/або установчих документів потребують кваліфікованої більшості голосів. У відповідності зі статтею 42 Закону «Про господарські товариства» [90], наприклад, для прийняття рішень загальними зборами акціонерів з питань змін у статуті то­вариства, припинення діяльності товариства, створення і припинення діяльності дочірніх підприємств, філій і представництв потрібна більшість у 3/4 голосів акціонерів, які беруть участь у зборах. Необхідність кваліфікованої більшості голосів може встановлюватися не тільки законом, а й установчими документами залежного підприємства. У тому й іншому випадку, якщо без голосів свого «патрона» залежне підприємство не може забезпечити ква­ліфікованої більшості при голосуванні, слід вважати, що воно перебуває у простій залежно­сті від «патрона».

3. Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами виникає в тих випадках, коли між ними встановлюються відносини контролю-підпорядкування за рахунок переваж­ної участі контролюючого підприємства в статутному фонді та/або в загальних зборах, ін­ших органах управління залежного, у тому числі дочірнього, підприємства. Звичайно від­носини вирішальної залежності забезпечуються володінням контрольним пакетом акцій, що не обов'язково має перевищувати половину всієї їх вартості. При великій розпорошеності акцій цей пакет може бути контрольним і в разі значно меншої сукупної їх вартості. Рішення щодо підтвердження наявності контрольного пакета акцій, якщо його розмір становить менш як 51 відсоток, приймає Антимонопольний комітет України з урахуванням конкретних особливостей установчих документів і структури статутних фондів господарюючих суб'єк­тів у порядку, що встановлює цей Комітет (Положення про холдингові компанії, що створю­ються в процесі корпоратизації та приватизації, затверджене Указом Президента України від 11 травня 1994 р. [53]

Однією з умов установлення вирішальної залежності між асоційованими підприємствами є згода органів Антимонопольного комітету України.

Вирішальна залежність між асоційованими підприємствами більш небезпечна, оскільки пов'язана з встановленням між ними відносин контролю-підпорядкування. Встановлення та­ких відносин призводить до майже повної залежності формально самостійного дочірнього підприємства від контролюючого. При цьому останнє отримує можливість використати за­лежне від нього підприємство суто у власних інтересах, не дбаючи про інтереси дочірнього підприємства, його учасників та кредиторів. Крім того, встановлення відносин контролю-підпорядкування антимонопольним законодавством розцінюється як економічна концентра­ція, що у передбачених Законом «Про захист економічної конкуренції» [282] випадках по­требує отримання попередньої згоди відповідних органів Антимонопольного комітету.

4. Значна ймовірність негативних правових наслідків встановлення відносин простої або вирішальної залежності між підприємствами вимагає оприлюднення відомостей про це з ме­тою ознайомлення широкого загалу (насамперед найбільш заінтересованих осіб - учасників залежного/дочірнього підприємства, кредиторів останнього, антимонопольних органів). У зв'язку з цим запроваджуються відповідні правові механізми: включення до відомостей державної реєстрації залежного (дочірнього) підприємства інформації про наявність відно­син простої чи вирішальної залежності від певного суб'єкта та обов'язкова публікація цієї інформації в органах масової інформації, визначених статтею 58 цього Кодексу для опри­люднення відомостей державної реєстрації.

5. З багатьох різновидів асоційованих підприємств варто виділити один з найбільш поши­рених - холдингову компанію. Нею визнається той суб'єкт господарювання, який має кон­трольний пакет акцій або можливість участі в управлінні дочірнім підприємством. У від­носинах холдингової компанії з її дочірніми підприємствами встановлюються відносини контролю-підпорядкування, зміст яких визначається вимогами статті, що коментується, та нормами інших законів.

6. Основними правовими наслідками використання відносин контролю-підпорядкування є можливість притягнення до додаткової відповідальності контролюючого підприємства за зобов'язаннями дочірнього та/або покладення обов'язку на контролююче підприємство ком­пенсувати дочірньому підприємству збитки, заподіяні в результаті такого впливу. Обов'язок компенсації виникає, якщо з вини контролюючого підприємства дочірнім підприємством було укладено (здійснено) невигідні для нього угоди або операції (при цьому компенсації підлягають завдані дочірньому підприємству збитки). У результаті компенсації відновлю­ється майнова база дочірнього підприємства і, відповідно, забезпечується захист інтересів і самого підприємства, і його учасників, і кредиторів.

7. Найбільш яскравим проявом принципу, визначеного в попередній частині статті, є по­ложення про те, що у разі банкрутства залежного підприємства з причин винної поведінки контролюючого підприємства останнє зобов'язане в субсидіарному (додатковому) порядку нести майнову відповідальність перед кредиторами дочірнього підприємства.

Додаткова відповідальність контролюючого підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства пов'язується з випадками неплатоспроможності останнього та визнання його банкрутом. Однак для застосування такої відповідальності необхідна наявність вини кон­тролюючого підприємства в доведенні дочірнього до такого стану (неплатоспроможності та пов'язаного з цим банкрутства). Подібний захід спрямований на забезпечення інтересів кре­диторів дочірнього підприємства.

Примітка. Положення цієї статті є новими, хоча в деяких законах дається визначення по­няття контролю пов'язаної особи (ст. 1 Закону «Про захист економічної конкуренції» [282]),

211афілійованої особи, істотної участі, контролю, спорідненої особи (ст. 2 Закону «Про банки і бан­ківську діяльність» [61]), істотної участі (п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг» [490]), а в Цивільному кодексі - залежного това­риства (ст. 118), проте ці поняття використовуються з різною метою. У коментованій статті значною мірою уніфікуються згадані поняття з метою забезпечення захисту законних інтересів залежних підприємств і запобігання зловживанням своїми правами особами, які контролюють такі підприємства.

 

Стаття 127. Інші форми об'єднання інтересів підприємств

1. Законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо), не передбачені у статті 120 цього Кодексу.

 

Стаття передбачає, що законом можуть визначатися й інші форми об'єднання інтересів підприємств, не передбачені у статті 120. Отже, в Кодексі закріплений принцип закритого переліку видів об'єднань підприємств, який визначається цим Кодексом, а також законами. Згідно з цією статтею підприємства та інші суб'єкти господарювання мають право створюва­ти союзи, спілки, асоціації підприємців, а також інші об'єднання підприємців - торгово-про­мислові палати, об'єднання роботодавців (передбачені ст. 21 ГК). Інші форми об'єднання ін­тересів підприємців можуть бути визначені законом.

 

Глава 13 ГРОМАДЯНИН ЯК СУБ'ЄКТ ГОСПОДАРЮВАННЯ. ОСОБЛИВОСТІ СТАТУСУ ІНШИХ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ

 

Стаття 128. Громадянин у сфері господарювання

1. Громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підпри­ємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

2. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм май­ном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

3. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність:

безпосередньо як підприємець або через приватне підприємство, що ним створю­ється;

із залученням або без залучення найманої праці; самостійно або спільно з іншими особами.

4. Громадянин здійснює управління заснованим ним приватним підприємством без­посередньо або через керівника, який наймається за контрактом. У разі здійснення під­приємницької діяльності спільно з іншими громадянами або юридичними особами гро­мадянин має права та обов'язки відповідно засновника та/або учасника господарського товариства, члена кооперативу тощо, або права і обов'язки, визначені укладеним за його участі договором про спільну діяльність без створення юридичної особи.

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприєм­ництва та відповідно до принципів, передбачених у статті 44 цього Кодексу.

6. Громадянин-підприємець зобов'язаний:

у передбачених законом випадках і порядку одержати ліцензію на здійснення певних видів господарської діяльності;

повідомляти органи державної реєстрації про зміну його адреси, зазначеної в реє­страційних документах, предмета діяльності, інших суттєвих умов своєї підприємниць­кої діяльності, що підлягають відображенню у реєстраційних документах;

додержуватися прав і законних інтересів споживачів, забезпечувати належну якість товарів (робіт, послуг), що ним виготовляються, додержуватися правил обов'язкової сертифікації продукції, встановлених законодавством;

не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольно-конкурентного законодавства;

вести облік результатів своєї підприємницької діяльності відповідно до вимог зако­нодавства;

своєчасно надавати податковим органам декларації про доходи, інші необхідні відо­мості для нарахування податків та інших обов'язкових платежів; сплачувати податки та інші обов'язкові платежі в порядку і в розмірах, встановлених законом.

7. Громадянин-підприємець зобов'язаний додержуватися вимог, передбачених стат­тями 46 і 49 цього Кодексу, а також іншими законодавчими актами, і несе майнову та ін­шу встановлену законом відповідальність за завдані ним шкоду і збитки.

Громадянин-підприємець може бути визнаний судом банкрутом відповідно до вимог цього Кодексу та інших законів.

 

1. Під громадянином як суб'єктом господарювання ГК розуміє громадянина України, іно­земця та особу без громадянства (п. 2 ч. 2 ст. 55 ГК). Підприємницькою визнається самостій­на господарська діяльність, систематично здійснювана на свій ризик і спрямована на досяг­нення економічних і господарських результатів і одержання прибутку (ст. 42 ГК). Отже, громадянин, що працює за трудовим договором, не є підприємцем, тому що він діє не на свій ризик, а виконує доручення роботодавця. Необхідною умовою для зайняття громадянином підприємницькою діяльністю є його дієздатність і державна реєстрація як підприємця відпо­відно до статті 58 ГК.

2. При здійсненні господарської діяльності громадянин-підприємець відповідає за своїми зо­бов'язаннями усім своїм майном, що належить йому на праві приватної власності, а не тільки тим, що використовується в господарській діяльності. У разі банкрутства громадянина-підприємця до складу ліквідаційної маси не включається тільки те майно, на яке відповідно до цивіль­ного процесуального законодавства України не може бути звернено стягнення (Додаток № 1 до ст. 379 ЦПК України).

3. Частина 3 даної статті передбачає право громадянина здійснювати підприємницьку ді­яльність як зі створенням юридичної особи у вигляді приватного підприємства (ст. 113 ГК), так і без його створення.

4. Громадянин-підприємець може займатися господарською діяльністю самостійно або разом з іншими громадянами, а також залучати найманих працівників. Керувати створеним приватним підприємством громадянин також може самостійно або через керівника, який наймається за контрактом. У разі найму керівника підприємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов'язки і відповідальність керівни­ка, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення з посади, інші умови найму за погодженням сторін (ч. 4 ст. 65 ГК).

5. Громадянин-підприємець здійснює свою діяльність на засадах свободи підприємницт­ва. Однак підприємницька діяльність деяких категорій громадян може бути обмежена зако­ном (ч. 4 ст. 12 ГК). До таких категорій громадян належать, насамперед, депутати, посадові і службові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування (ст. 42 Кон­ституції України).

6. Громадянин-підприємець при здійсненні господарської діяльності зобов'язаний врахо­вувати вимоги різних нормативно-правових актів: про ліцензування, про порядок державної реєстрації, про сертифікацію продукції, конкурентного законодавства, щодо бухгалтерсько­го обліку, податкового законодавства.

7. Громадянин може здійснювати підприємницьку діяльність разом з іншими юридични­ми особами або громадянами, тобто може бути засновником або учасником господарських товариств, таких як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, това­риства з додатковою відповідальністю, повні товариства, командитні товариства (ст. 80 ГК), або може виступати учасником виробничого кооперативу (ст. 95 ГК). У такому разі права й обов'язки громадянина-підприємця регулюються установчими документами господарсько­го товариства, виробничого кооперативу або договором про спільну діяльність без створен­ня юридичної особи.

 

Стаття 129. Особливості статусу іноземних суб'єктів господарювання

1. Іноземці та особи без громадянства при здійсненні господарської діяльності в Україні користуються такими самими правами і мають такі самі обов'язки, як і громадя­ни України, якщо інше не передбачено цим Кодексом, іншими законами.

2. Іноземні юридичні особи при здійсненні господарської діяльності в Україні мають такий самий статус, як і юридичні особи України, з особливостями, передбаченими цим Кодексом, іншими законами, а також міжнародними договорами, згоду на обов'язко­вість яких надано Верховною Радою України.

 

1. Принцип недискримінації за національною ознакою встановлюється статтею 26 Кон­ституції України, яка зрівнює права й обов'язки громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнарод­ними договорами України. Відповідно, даний принцип зберігається і при здійсненні госпо­дарської діяльності фізичними особами, що відображено в частині 1 коментованої статті.

2. Правовий статус іноземних юридичних осіб при здійсненні господарської діяльності в Україні також дорівнює правовому статусу юридичних осіб України. Однак при визначенні правового статусу іноземних юридичних осіб необхідно враховувати особливості, передба­чені законами, міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також Господарським кодексом у статтях 50, 116, 117, частині 6 статті 331 і розділі VII.

 

Стаття 130. Кредитні спілки у сфері господарювання

1. Громадяни, які постійно проживають на території України, можуть об'єднуватися у кредитні спілки.

2. Кредитною спілкою є неприбуткова організація, заснована громадянами у встанов­леному законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з ме­тою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансо­вих послуг. Кредитна спілка є юридичною особою. Статусу юридичної особи вона набу­ває з дня її державної реєстрації.