Особливості сучасного менеджменту

Сучасний менеджмент – це тисячі можливих варіантів і нюансів управлінських рішень. Менеджмент не дає універсальних рецептів. Він вчить тому, як, знаючи прийоми, шляхи, способи рішення тих чи інших управлінських завдань, досягти успіху для конкретного підприємства, незважаючи на те, чи воно державне, приватне, акціонерне тощо. Володіючи мистецтвом менеджменту, можливо завжди знайти головні важелі підвищення ефективності господарської діяльності без додаткових інвестицій чи створення нових виробничих можливостей.

Сучасний менеджмент вбирає в себе досягнення різних підходів, продовжує поновлюватися новими знаннями в галузі розвитку управлінської думки.

Сучасна система поглядів на управління відома як "тиха управлінська революція", тому що вона не руйнує ті системи і методи менеджменту, які уже склалися, а постійно доповнює їх та пристосовує до нових умов.

Її початок співпадає зі вступом розвинутого суспільства в інформаційну стадію. На зміну старому, традиційному напряму в менеджменті приходить новий індивідуально-інформаційний.

Нова філософія управління заснована на системно-ситуаційному підході. Основні складові успіху лежать не в середині, а на зовнішній стороні того чи іншого суб'єкта господарювання (фірми). Успіх залежить від того, наскільки вдало фірма пристосовується до зовнішнього середовища. Ситуаційний підхід є відповідь на вплив зовнішнього середовища. Організаційні механізми пристосовуються до виявлення нових проблем і прийняття нових рішень.

Втіленням нового підходу є стратегічне управління, яке передбачає доповнити планування потенціалу фірми розробкою її стратегії, враховуючи прогнози її' майбутнього стану. Зміна ситуації викликає зміну стратегії.

Нова концепція управління диктує свої умови персоналу, нову управлінську культуру (прагнення до радикальних змін; готовність до ризику, орієнтацію на розвиток нових, ефективних можливостей тощо).

Ці нові положення, безумовно, узагальнені, але вони є дійсним управлінням ефективного менеджменту в розвинутих країнах сьогодні.

Починаючи своє існування в якості ситуаційного напряму комерційних інститутів, менеджмент стає загальним, суттєвим механізмом розвитку суспільства. Менеджмент і діяльність менеджерів будуть все більше і більше визначати провідні напрями суспільного процесу.

У результаті узагальнення тих змін, які відбулися в змісті управлінської діяльності підприємствами (фірмами), які зумовлені розвитком внутрішнього і зовнішнього середовища їх життєдіяльності, можна виділити 12 напрямів сучасного менеджменту, згідно з якими буде розвиватись у XXI столітті.

Менеджмент як наука

Логічним продовженням системних досліджень з'явилися розробки ситуаційного підходу, що з'єднав у собі ряд ідей інших наукових напрямків. У центрі його – конкретна ситуація, тобто набір обставин, з якими зіштовхується організація в процесі свого функціонування. Ситуаційні теорії дають рекомендації щодо того, як варто керувати в конкретних умовах, як найбільше раціонально робити зміни в організації, як створювати адаптаційний потенціал. При цьому мистецтво менеджера складається в умінні зрозуміти ситуацію, розкрити її характеристики і вибрати відповідне управління.

У 80-і роки однієї з популярних концепцій менеджменту є теорія «7-8», яку розробили Т. Пітерс і Р. Уотерман. Відповідно до якої тільки ті організації можуть ефективно розвиватися, у яких існує гармонічний стан семи складових: стратегії, структури, системи, штатів, стилю, кваліфікації, цінностей.

У 1981 р. Вільям Оучи висунув теорію «Z», що з'явилася створенням узагальненого опису управління і представляла кращий шлях управління будь-якою організацією. Її вихідним пунктом є положення про те, що основа будь-якої організації – людина. Оучи, вивчивши японський досвід управління, сформулював основні правила управління людьми, що дозволяють ефективно ними керувати. Це – довгострокове наймання кадрів, групове прийняття рішень, індивідуальна відповідальність, повільна оцінка кадрів і їхнє помірне просування; невизначений, неформальний контроль чіткими і формалізованими методами; неспеціалізована кар'єра; усебічна турбота про працівників. Теорія, яку запропонував Оучи, представляє собою змогу відмовитися від ситуаційного підходу і заміна його загальними правилами управління.

Еволюція теорії та практики менеджменту представлена різними напрямками. І на зміну традиційної американської моделі менеджменту, і відносно новій теорії поводження, що відображається у японській моделі, приходить нова маркетингова модель.

Суть американської моделі менеджменту заключається в тім, що успіх організації залежить від факторів, які знаходяться в її межах. Це закрита система, цілі і задачі якої вважаються стабільними, основою стратегії являється непреривний ріст і спеціалізація виробництва.

Суть японської моделі менеджменту проявляється в управлінні персоналом, реалізацією і фінансами. Система найму, просування по службі в залежності від стажу та віку людини, організація групової роботи, оплата праці з врахуванням віку, внеску в раціоналізацію виробництва і якість процесу, система непреривного навчання – основні характеристики цієї моделі.

Суть маркетингової моделі – нової філософії управління визначається такими моментами:

1. ставка на людину, яка само реалізується (на відміну від економічної і соціальної людини);

2. організація, фірма розглядається як живий організм, що складається із людей, поєднаних єдиними цінностями;

3. організації притаманне постійне оновлення, яке націлене на адаптацію до зовнішніх факторів, головними із яких є споживач.

Ключовими моментами сучасної системи поглядів на менеджмент є такі принципові положення.

1. Впровадження системного підходу в управління., який дозволяє розглядати організацію в єдності її складових елементів, нерозривно пов’язаних із зовнішнім середовищем.

2. Впровадження ситуаційного підходу в управлінні. Він розширив практичне використання теорії систем, визначив внутрішні та зовнішні перемінні, які впливають на організацію. Процес та методи управління визначаються у відповідності до ситуації, що склалась на даний момент. Змінюється ситуація – міняються конкретні задачі – міняється процес та методи роботи.

3. Нова роль управління – нововведення (інновація), інтеграція, інтернаціоналізація. Нововведення – це одна із головних проблем менеджменту. Це не тільки нова техніка та технологія, а і економічні, організаційні та управлінські нововведення. В майбутньому ефективною буде організація, яка орієнтується на постійне оновлювання.

4. Сучасні організації працюють не тільки на регіональних, національних, але і на міжнародних ринках. Тому процеси глобалізації впливають на їхню діяльність. Конкуренція з боку закордонних виробників привела до різкого підвищення стандартів якості, ефективності, зниженню рівня витрат, збільшенню швидкості реакції на зовнішні зміни. Глобалізація припускає постійні інновації і підвищення рівня обслуговування споживачів; позначила потребу в нових підходах до управління, що припускають наділення працівників владою і їхнє залучення в процес прийняття рішень.

5. Комплексне управління якістю, включаючи методи менеджменту, дозволяють розглядати якість як основний пріоритет усіма співробітниками, усіма функціями усередині організації. Увага до якості всіх процесів і постійні удосконалення – невід'ємний атрибут організації, яка характеризується прагненням до розвитку, могутньою корпоративною культурою і баченням майбутнього; практикою наділення владою; плоскою структурою управління, командною роботою і вільним обміном інформацією. Така організація має можливість засвоювати нові знання як на рівні окремих працівників, так і на рівні організації в цілому, домагаючись безупинних поліпшень.

6. Признання соціальної відповідальності перед людиною. Як головний об'єкт інтересів менеджменту стає людина. Новий підхід припускає, що людина є мінливою, але некерованою перемінною організації. Задача менеджменту – пізнати закономірності розвитку особистості і розробити відповідні програми, що забезпечують краще, ніж конкуренти, задоволення зростаючих потреб кожного працівника. Результатом такої діяльності повинен стати прибуток, що збільшується. Підприємство, організація несуть відповідальність перед суспільством, в якому вони функціонують, за забезпечення ефективності, зайнятості, прибутковості, а також відповідально діяти в таких сферах, як захист зовнішнього середовища, охорона здоров’я, освіта, культура, спорт та інше.

7. Сучасний менеджмент робить акцент на хаосі та складності середовища. Світ, в якому функціонують організації, часто оказується непередбаченим, незрозумілим і неконтрольованим. Сьогодні вчені розробляють методи, за допомогою яких складні системи зможуть ефективно впоратись з невизначеністю і швидкими змінами. Формування теорії хаосу і використання її в управлінні складними системами являється перспективним напрямком підвищення ефективності роботи організації.

Короткий огляд навчань XX століття про управління показує, що управлінська думка постійно розвивалася, висуваючи все нові і нові ідеї про те, як повинне здійснюватися ефективне управління.

Аналіз еволюції теорії і практики менеджменту дозволяє керівникам зафіксувати базу відліку і продовжити поступальний розвиток.

Розвиток менеджменту у теперішній час не закінчено, але головні його риси сформувалися. Сучасний стан менеджменту характеризується відмітними особливостями.
Основні положення сучасної парадигми менеджменту