Однак треба наголосити на двох важливих обставинах. 9 страница

Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати — це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Витрати на одиницю продукції обчислюються як середні за певний період, якщо продукція виготовляється постійно або серіями. В одиничному виробництві витрати на виріб формуються як індивідуальні.

За планування, обліку та аналізу витрати класифікуються за певними ознаками. Основними з них є ступінь однорідності витрат, спосіб обчислення для окремих різновидів продукції, зв'язок з обсягом виробництва.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загально виробничі, загальногосподарські витрати, утрати від браку та ін.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати — прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, стрибкоподібне міняється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно, їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати — це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату робітників. Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва. Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін. Дегресуючі витрати зростають повільніше, ніж обсяг виробництва. До них належить широке коло витрат на експлуатацію машин і устаткування, на ремонт, на інструменти тощо.

Динаміка витрат на одиницю продукції є іншою, її нескладно побудувати, виходячи з наведеної закономірності. Так, змінні пропорційні витрати на одиницю продукції залишаються на одному рівні незалежно від обсягу виробництва. Постійні витрати зменшуються на одиницю продукції зі зростанням її обсягу.

За економічними елементами операційні витрати поділяються на 5 груп:

1. Матеріальні витрати

До їх складу належать:

- сировина й основні матеріали, які є матеріальною субстанцією продукції;

- вироби, що їх треба купити для укомплектування продукції (двигуни, прилади тощо);

- покупні напівфабрикати (штамповки, відливки, поковки та ін.);

- виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій, необхідні для виготовлення продукції;

- допоміжні матеріали, які використовуються в технологічному процесі (кріпильні деталі, фарби, інструмент і т.п.) або потрібні для його обслуговування (ремонту, експлуатації устаткування та ін.), на господарські та управлінські потреби (утримування будівель, канцелярські товари тощо);

- паливо та енергію зі сторони (електроенергію, пар, газ тощо). Витрати на власне виробництво енергії включаються в кошторис за окремими елементами;

- пошук і використання природної сировини (відрахування на геологорозвідувальні роботи, рекультивацію землі, плата за деревину та ін.).

2. Витрати на оплату праці.

Заробітна плата включає всі форми оплати праці штатного й позаштатного виробничого персоналу підприємства, тобто персоналу, що зайнятий виробництвом продукції, обслуговуванням виробничого процесу та управлінням. Не включаються в собівартість виплати працівникам, що фінансуються із прибутку або з інших джерел спеціального призначення.

3. Відрахування на соціальні заходи.

Вони містять відрахування на соціальне страхування, у Пенсійний фонд та на інші подібні заходи. Величина відрахування обчислюється в установлених нормах від витрат на оплату праці незалежно від джерел її фінансування.

4.Амортизація.

Амортизація у вигляді амортизаційних відрахувань на повне їхнє відтворення обчислюється за встановленими нормами від балансової вартості. Амортизація нематеріальних активів здійснюється за рівномірно-лінійним методом, виходячи з терміну функціонування цих активів зазвичай у межах до 10 років.

5. Інші операційні витрати.

До інших витрат включають ті з них, які за змістом не можна віднести до щойно перелічених. До них належить широке коло витрат різного призначення, а саме: оплата послуг зв'язку, обчислювальних центрів, охорони, витрати на відрядження, страхування майна, винагорода за винаходи й раціоналізаторські пропозиції, оплата робіт із сертифікації продукції, витрати на гарантійний ремонт, орендна плата за окремі об'єкти основних фондів та ін.

2. Планування витрат підприємства

Метою планування витрат на підприємстві є визначення економічно обгрунтованого розміру витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду і усієї продукції підприємства. Для характеристики витрат підприємства використовують як абсолютні, так і відносні показники. До абсолютних показників належать:

- витрати на одиницю продукції,

- собівартість товарної і реалізованої продукції,

- кошторис витрат на виробництво.

Велике значення має відносний показник витрат -- витрати на 1 гривню товарної продукції, або рівень витрат. Його обчислюють за формулою

,грн.

де Qтп – обсяг товарної продукції підприємства.

Чим менш витрат приходиться на одиницю товарної продукції, тим краще працює підприємство, тим більш прибутку має з одиниці товарної продукції.

Чинниками зниження собівартості є підвищення технічного рівня виробництва, вдосконалення організації виробництва і праці, зміна структури та обсягу продукції, галузеві та інші фактори.

План по собівартості продукції на підприємстві включає такі елементи:

- планування зниження собівартості товарної продукції;

- складання кошторису витрат на виробництво;

- складання планових калькуляцій окремих виді продукції.

Планування зниження собівартості товарної продукції здійснюють шляхом планування зниження витрат на 1 грн, товарної продукції. Всі чинники, що впливають на зміну цих витрат, можуть бути об'єднані у перелічені вище групи.

Розрахунок зниження собівартості продукції за відповідними чинниками виконують у такій послідовності:

1. Визначають витрати на 1 грн. ТП в базовому році:

2.

, грн.,

де СТПб – собівартість всієї товарної продукції підприємства.

2 Визначають вихідну собівартість ТП в плановому році (Свих.пл)

Свих.пл = В1грн.ТПб QТПпл, грн.,

де QТПпл – плановий обсяг товарної продукції підприємства, грн.

3. Визначають економію затрат за техніко-економ1чними чинниками методом

Прямого розрахунку

-- підвищення технічного рівня виробництва може спричинити економію

витрат за рахунок зниження норм витрат матеріалів (Ем)

, грн.,

де Н0, Н1– норма витрат матеріалів до і після здійснення заходу, натур.один.;

Ц -- ціна одиниці матеріального ресурсу, грн.;

Q1 – обсяг випуску продукції після здійснення заходу, натур, один.;

-- удосконалення організації виробництва і праці спричиняє економію витрат за рахунок поглиблення спеціалізації і розширення кооперування виробництва (Е_ск):

, грн.,

де С – собівартість виробів, виробництво яких планують розмістити на спеціалізованих підприємствах, грн.;

Цс– гуртова ціна за виріб, виготовлений на спеціалізоваиому підприємстві, грн.;

Тр– транспортно-заготівельні витрати на одиницю виробу, грн.;

Qк– кількість виробів, що отримують по кооперації зі спеціалізованих підприємств з моменту проведення спеціалізації до кінця року, натур, один.;

- зміна структури і обсягу продукції спричиняє відносне зниження

умовно-постійних витрат (Еу-п)

, грн.,

де ∆Qу-п – приріст обсягу випуску продукції в плановому році,%;

Пу-п– сума умовно-постійних витрат в базовому році, грн.

4. Визначають планову собівартість продукції (С ТП пл):

, грн.,

де Есум – сума економії витрат з усіх техніко-економічних факторів, грн..

2. Визначають рівень витрат на 1 грн. ТП в плановому
році (В_{1грн ТП пл}):

, грн.,