Періодизація історії міжнародних відносин. Хронологічні межі та розуміння сучасних міжнародних відносин. 10 страница

38.Завершення і підсумки другої світової війни. Створення та організаційна структура ООН Близькість поразки Німеччини та союзників вимагала від учасників антифашистської коаліції подальшої погодженості дій щодо Німеччини і звільненої Європи. З цією метою 4—11 лютого 1945 р. в Ялті відбулася конференція керівників урядів Англії, СРСР і США, на якій були прийняті рішення про спільні дії проти фашистської Німеччини на завершальному етапі війни. Було домовлено про поділ Німеччини на чотири зони окупації: англійську, американську, радянську і французьку, визнано законною вимогу СРСР про німецькі репарації в розмірі 10 млрд доларів у формі вивозу товарів, капіталів, техніки і людської сили. Сталін домігся зміцнення своїх позицій в Польщі, Болгарії, Румунії, Чехословаччині і Югославії. СРСР підтвердив свою обіцянку вступити у війну з Японією, за що одержав згоду союзників на приєднання до нього Курильських островів і Південного Сахаліну.Тим часом у січні — квітні 1945 р. радянські війська від Балтики до Карпат здійснили завершальні операції проти фашистської Німеччини. У січні розпочалася Вісло-Одерська операція, де радянське командування зосередило 45% сил діючої армії. Гітлер оголосив тотальну мобілізацію, згідно з якою до армії призивалися усі здатні носити зброю чоловіки віком від 18 до 60 років. Ця операція завершилася звільненням Варшави і майже всієї території Польщі. На початку лютого було звільнено Будапешт, у середині квітня — Відень, після чого радянські війська вирушили в наступ на південні райони Німеччини і Прагу.

Черчілль відверто вимагав від свого командувача якомога швидше просуватися на схід, щоб англо-американо-канадські війська раніше увійшли в Берлін, ніж його візьмуть штурмом радянські.Війна перестала бути виключно воєнно-стратегічною проблемою і перейшла в суто політичну площину.У березні союзні армії зайняли Рур і ряд районів Західної Німеччини, а у квітні англо-американські армії знаходилися вже в 100 км від Берліна. В той же час радянські війська розпочали штурм німецької столиці, а союзні війська, долаючи опір окремих груп німецьких військ, вийшли до Ельби в районі Торгау. Тут 25 квітня передові патрулі 1-ї американської армії зустрілися з авангардом 58-ї гвардійської дивізії 1-го Українського фронту. 29 квітня капітулювали німецькі війська в Італії, 2 травня вони припинили опір у Хорватії, Південній та Західній Австрії, Південній Німеччині.Тим часом Гітлер вишукував нові сили і засоби, щоб зупинити радянські війська під Берліном: віддав розпорядження зняти ряд армій з інших напрямків, зосередити усі наявні резерви для захисту столиці. 21 квітня — 1 травня жорстокі бої відбулися на вулицях Берліна, де боротьба точилася за кожен квартал і будинок. Проте фанатичні есесівські частини і формування фольксштурму спливали кров'ю, але зброї не складали. Радянські війська одержали наказ захопити Гітлера живим, але ЗО квітняГітлер покінчив життя самогубством. 400-тисячний берлінський гарнізон не витримав натиску радянських військ. 2 травня він припинив боронитися. У полон було взято 134 тис. чоловік. Радянські війська під час Берлінської операції втратили 400 тис. чоловік. У ніч з 8 на 9 травня було підписано Акт про воєнну капітуляцію Німеччини. Розпочата в вересні 1939 р. Гітлером війна в Європі завершилася цілковитим розгромом Німеччини.Однак боротьба за Берлін не була останньою битвою в Європі. Після капітуляції берлінського гарнізону і військ на заході частина гітлерівських військ походом через Чехословаччину намагалася здатися у полон союзникам. Проте на їхньому шляху була Прага, де розпочалося повстання проти фашистів ще 5 травня. На допомогу пражанам прийшли війська власів-ської Російської визвольної армії, що спільно з пражанами кілька днів стримували німецьке угруповання. Згодом була досягнута угода між повстанцями і командуванням німецького угруповання, у результаті якої без важкої зброї і бойових дій на вулицях Праги німці увійшли у Рудні гори і капітулювали перед американцями. 9 травня радянські війська з-під Берліну дійшли до Праги, але вони зустрілися лише з залишками відступаючих німців і рештками власівської армії.Після завершення воєнних дій в Європі союзницькі війська розпочали широку підготовку до наступу на Японію, чисельність армії якої становила не менше 4 млн. чоловік. 8 серпня Радянський Союз оголосив Японії війну. Разом з тим між союзниками і Японією велися переговори про капітуляцію останньої, але вони зайшли в глухий кут. Тоді новий президент США Гаррі Трумен за домовленістю з Англією дав розпорядження про атомне бомбардування Японії. 6 серпня 1945 р. на Хіросіму була скинута перша бомба, внаслідок чого загинула чверть населення міста. 9 серпня друга атомна бомба була скинута на Нагасакі. Загалом загинуло і було покалічено 447 тис. чоловік. Радянські війська розпочали воєнні дії проти Квантунської армії. 14 серпня японський імператор дав наказ військам припинити опір. Проте радянські війська продовжували воєнні дії, бо мали плани не лише щодо Курильських островів і Сахаліну, а й щодо інших територій Японії.2 вересня 1945 р. Японія капітулювала.Останньою зустріччю глав трьох держав — учасниць антигітлерівської коаліції — була Потсдамська конференція 17 липня — 2 серпня 1945 р. Вона закріпила поділ Німеччини на чотири зони окупації. Учасники конференції розробили принципи демілітаризації, денацифікації та демократизації Німеччини. Конференція розглянула ряд територіально-політичних питань, заклала основи підписання серії мирних договорів, що враховували геопо-літичні інтереси СРСР.3 грудня 1945 р. до жовтня 1946 р. у Нюрнберзі відбувався міжнародний суд над політичними і військовими керівниками фашистської Німеччини. Верхівці рейху ставилися в провину організація і здійснення змови проти світу і людства, розв'язання тотальної війни, масове вбивство військовополонених і мирних жителів тощо. Головні винуватці були засуджені до смертної кари, інші — до тривалого ув'язнення.Нюрнберзький процес — перший в історії суд, що визнав агресію найтяжчим кримінальним злочином, покарав як кримінальних злочинців державних діячів, винних у підготовці, розв'язанні і веденні агресивних війн.Таким чином, головним наслідком Другої світової війни був розгром союзними державами збройних сил держав фашистського блоку. У війні брали участь 61 держава і 80% населення світу. За роки війни було мобілізовано в армії більше ПО млн. чоловік. За офіційними даними СРСР втратив на фронтах 8 827 700 чоловік. Загальні втрати СРСР варіюються між 21,3—27 млн. за офіційними даними і 46 млн. за даними незалежної експертизи.Загальні втрати Німеччини у війні становили 7,8 млн., Японії — 3,6 млн. чоловік.Надзвичайно великими були матеріальні збитки: зруйновані тисячі міст, серед них — Белград, Будапешт, Берлін, Варшава, Дрезден, Київ, Кельн, Ленінград та ін., тисячі кілометрів залізниць і доріг, залізничних та автодорожніх мостів, від мирної праці відірвані мільйони трудових рук. Лише в СРСР до армії було мобілізовано 33% чоловічого населення.У результаті Другої світової війни значно посилилася роль у світі двох наддержав — США і СРСР. Відмінність їх політики у подальшому призвела до невтримної гонки озброєнь, зокрема виробництва зброї нових видів. Воєнні потреби стали поштовхом до розвитку науки і техніки, наукових відкриттів: виготовлення атомної зброї, радарних установок, реактивних двигунів тощо. Проте парадоксом цього розвитку було те, що зусилля вчених підпорядковувались винайденню ефективніших засобів ведення війни. Закінчення світової війни не привело до миру і спокою у світі. Протистояння двох наддержав — СРСР і США, яке розпочалося після завершення втни, започаткувало третю, "холодну втну".1944 – під час конференції в Думбартон-Оксі (США) Велика Британія, США, СРСР і Китай ухвалили рішення про зміну Ліги Націй на Організацію Об’єднаних Націй.На початку переговорів в Думбартон-Оксі американці запропонували, щоб у Раді Безпеки діяло правило одностайності. Колишній державний секретар США К. Хелл у своїх мемуарах заявив:"...у нас не було сумніву, стосовно того, що голосування постійних членів Ради у питаннях, які стосуються безпеки, повинно бути єдино мовним. Мова йшла про так зване право "вето". США є ініціаторами права вето, яке витікає з потреби одностайності п'яти держав. Коли ж англійці спробували виступити проти цієї ідеї, американці заявили, що "без цієї умови буде важко, чи взагалі неможливо провести весь план через Сенат". Також у вступній промові Хелл заявив, що зберігання миру та безпеки у майбутньому є головною причиною міжнародної співпраці. " У Московський декларації, - казав він, кожний уряд також взяв на себе частину відповідальності за керівництво у створенні міжнародної організації, переслідуючи цю мету, шляхом спільних дій усіх миролюбних держав".На конференції в Думбартон-Оксі делегація США підтвердила необхідність того, щоб рішення Ради Безпеки мали силу лише при єдиномовстві всіх постійних членів - СРСР, США, Англії, Китаю, Франції. Однак, при цьому вона пропонувала зробити одне виключення, яке полягало в тому, що в тих випадках, коли у суперечках задіяний будь-хто з членів Ради, він не повинен брати участь у голосуванні. На засіданні 28.08.1944р. американський представник Є.Стеттініус казав, що сторона незалежно від займаного нею положення у Раді, при вирішенні питання, в якому вона зацікавлена, не повинна бути допущена до голосування. Англійці зайняли подібну ж позицію. Пропозиція США не змогла не насторожити радянську делегацію. Порядок голосування у Раді Безпеки, який пропонували США, не утворював необхідних гарантій проти можливих зловживань з боку окремих держав. Знаючи імперіалістичні повадки правлячих кіл США та Англії, неможна було ручатися за те, що при такому порядку голосування західні держави не спробують прийняти рішення про застосування військових та економічних санкцій, про розрив дипломатичних стосунків з будь-якою державою у своїх корисних цілях, які не мають нічого загального з завданням зберігання миру та безпеки.Голова радянської делегації А.А.Громико у своєму виступі підкреслив, що для підтримання миру та безпеки недостатньо володіти лише бажанням загнуздати агресора чи застосувати проти нього силу, якщо цього не потребують обставини. Щоб забезпечити мир та безпеку, необхідно володіти ресурсами, за допомогою яких, можна запобігти чи придушити агресію та зберегти міжнародний порядок. Ось, чому всі, кому дорогі воля та незалежність, не можуть не зробити висновку, що волю та незалежність можна зберегти лише в тому випадку, якщо майбутня Міжнародна організація безпеки в інтересах волелюбних народів ефективно використає всі ресурси, які знаходяться у розпорядженні членів організації, і в першу чергу ресурси таких великих держав, як Радянський Союз, США та Великобританія."Єдність всіх союзників, проявлена у боротьбі проти загального ворога, заявив голова радянської делегації, та їх намагання зберегти мир у майбутньому являють собою гарантію того, що теперішні дослідницькі переговори дадуть позитивні результати. Вони є першим кроком на шляху, який веде до будування знання, у спорудженні якого зацікавлені всі волелюбні держави світу, заради утворення ефективної міжнародної організації з питань збереження миру та безпеки".Голова англійської делегації А.Кадоган у своєму виступі «підмітив, що є всі підстави бути вдячними Радянському Союзу, за ініціативою якого було прийнято рішення про організації теперішніх переговорів. З позиції, яку займав уряд СРСР на Московський конференції, "було зрозуміло, що він придає великого значення створенню системи, призначеної для застерігання повторення нацистсько-фашиської агресії"[5, c. 361-362].За столом переговорів в Думбартон-Оксі зібрались представники держав, інтереси та політичні намагання яких у питаннях післявоєнного устрою мира, мали глибоку різницю.Радянська дипломатія ставила перед собою високе завдання — організація вільного від озброєного конфлікту миру, в якому народи СРСР та народи всього світу могли б спокійно займатися своєю працею. Вона виходила з того, що урядова міжнародна організація повинна засновуватись на принципах суверенної рівності її членів, служити інтересам всезагального миру та безпеки.Інтереси ж монополістичних кіл американської та англійської буржуазії наполягали на забезпеченні гегемонії своїх держав у післявоєнному світі, за рахунок і на шкоду іншим країнам. Про це зовсім відверто говориться в мемуарах державного секретаря США К.Хелла, який в травні 1944р. у розмові з групою американських сенаторів прямо заявив, що в результаті відмови від утворення Міжнародної організації безпеки чи у випадку неучасті у ній, США будуть позбавлені свого панівного становища.Однак, за всією різноманітністю класових позицій та ідеологій, учасників конференції з'єднувало загальне прагнення до співпраці, яке є необхідним для досягнення перемоги над фашисткою Німеччиною та її союзниками, та до утворення системи колективної безпеки для збереження подальшого миру. Цей фактор сприяв результативності переговорів.На конференції була швидко досягнена домовленість щодо цілей, принципів діяльності основних органів Міжнародної організації безпеки. На перший план було винесено, як головну мету, "підтримання міжнародного миру та безпеки та прийняття з цією метою ефективних колективних заходів для запобігання та ліквідування загрози миру та придушення актів агресії чи інших порушень миру та забезпечення мирними заходами врегулювання міжнародних суперечок, які можуть призвести до порушення стану безпеки'' В якості важливих цілей організації було вказано на розвиток дружніх відносин між націями та здійснення міжнародної співпраці у сфері економічних та соціальних питань.Радянська делегація, враховуючи негативний досвід Ліги націй, чия діяльність була перевантажена розгляданням можливих гуманітарних проблем, спочатку виступала за утворення спеціальної організації з економічних питань та соціальних. Однак наполягати на своїй точці зору радянська делегація не стала. Оскільки тут мова йшла не про принціпіальні протиріччя, а лише про організаційні форми, та розподіл дій у сфері співпраці з міжнародних економічних та соціальних питань був прийнятий без перешкод.Було домовлено, що Міжнародна організація безпеки повинна діяти відповідно до наступних принципів: 1) Організпація заснована на принципі суверенної рівності всіх миролюбних держав; 2) Всі члени організації повинні виконувати взяті на себе положення; 3) Всі члени організації повинні утримуватись у своїх міжнародних відносинах від того, щоб загрожувати силою чи використовувати силу будь-яким засобом, не сумісним з метою організаціі; 4) Всі члени організації будуть надавати їй всяку допомогу у будь-якій дії, у відповідності з положенням статуту прийнятому організацією; 5) Всі члени організації повинні утримуватися від надання допомоги будь-якій державі, проти якої організацією прийняті заходи превентивного чи примусового характеру; 6) Організація забезпечить, щоб усі держави, які не входять до організації, діяли у відповідності до її принципів.Було вирішено утворити діючий орган під керівництвом Генеральної Асамблеї Економічну та Соціальну Раду. Але серед основних органів він не згадувався. Цим як би підкреслювалось, що на перший план висувають завдання забезпечення миру та безпеки[2, c. 189-191]. Обговорюючи питання про склад та повноваження Генеральної Асамблеї, делегації прийшли до згоди, що цей орган буде складатися з представників всіх держав-членів міжнародної організації. Було вирішено, що кожна держава повинна мати в Асамблеї один голос, що Асамблея повинна збиратись на регулярні сесії. Асамблея повинна обирати непостійних членів Ради Безпеки, членів Економічної та Соціальної Ради, обирати згідно з Радою Безпеки членів Міжнародного Суду, за рекомендаціями Ради Безпеки призначати генерального секретаря, затверджувати бюджет організації. Делегати встановили, що для прийняття рішень з всіх цих питань необхідна більшість у дві треті голосів, а для прийняття рішення по організаційним питанням достатньо простої більшості.Делегація США внесла пропозицію, що при прийнятті рішень щодо бюджету органів та урядів організації та розподілення витрат організації, кожна держава член повинна володіти чисельністю голосів, яка пропорційна її участі у витратах організації. Ця пропозиція США явно ---(ущемляла) права малих та економічно слаборозвинених країн. Відстоюючи демократичні принципи роботи організації, радянська делегація виступила проти вказаної пропозиції, але протест був відхилений.До компетенції Генеральної Асамблеї було віднесено не тільки розглядання та обговорення загальних принципів та питань щодо підтримання міжнародного мира та безпеки, але і право давати рекомендації щодо таких питань. Зокрема делегати уточнили, що до числа таких питань відносяться принципи, щодо врегулювання озброєнь та роззброення.Генеральна Асамблея уповноважувалася приймати до організації нових членів за рекомендацією Ради Безпеки та утворювати такі органи та уряди, які вона може визнавати необхідними для виконання своїх функцій.

39. Нова розстановка сил на світовій арені. “Холодна війна” та її етапи

Великий вплив справила на міжнародні відносини "холодна війна". Після закінчення Другої світової війни довіру один одному союзників по анітігітлеровской коаліції стало невблаганно танути. Зростання впливу Радянського Союзу в Східній Європі та освіта там урядів на чолі з комуністами, перемога китайської революції, наростання антиколоніального визвольного руху в Південно-Східній Азії, призвели до нової розстановки сил на світовій арені, до поступової конфронтації між учорашніми союзниками. Самим гострим зіткненням двох сил напочатку 50-х років став корейський конфлікт. Він показав, як легко "холодна війна" може перерости в збройне зіткнення. Нове керівництво нашої країни продемонструвало прагнення динамізму зовнішньої політики. Воно зробило ряд поїздок за рубіж з метою встановлення особистих контактів з лідерами дружніх країн. Важливою віхою в зміцненні відносин між соціалістичними державами було створення Організації Варшавського Договору - Союзу, який проголосив своєю метою проведення оборонної політики. Торкнулася відлига і відносини нашої країни з країнами Заходу. Було укладено договір про колективну безпеку в Європі за участю США. Піком між Сходом і Заходом з'явився "карибська криза", викликаний розміщенням Радянським Союзом ядерних ракет на Кубі. Криза, що поставила світ на межу ядерної катастрофи був залагоджений за допомогою переговорів і досягнутих на них компромісів. Після цієї кульмінації "холодної війни" почався повільний процес покращення відносин між Сходом і Заходом. Відлига в міжнародних відносинах була реальною і дозволила людям багатьох країн по-іншому глянути один на одного.Суть «холодної війни» полягала в суперництві двох систем в ідеологічній та економічній сферах, боротьбі за вплив на країни «третього світу», нарощуванні ядерної, хімічної, бактеріологічної зброї масового знищення, всіх видів звичайного озброєння, збільшення чисельності армій тощо. «Холодна війна» розпочалася, коли розбіжності в поглядах на світ у повоєнний час породили підозру і недовір'я між США та СРСР. Перша конфліктна ситуація склалася довкола Польщі. Москва домагалася сформування уряду, підвладного її впливові; Вашингтон рахував за незалежніший,представницький уряд, що відповідав би демократичній зах моделі. На Ялтинській конф в лют 1945 було підписано угоду, статті якої допускали розширену інтерпретацію спірної проблеми. В угоді згадувалися й «вільні та безперешкодні» вибори в Польщі.Під час першої зустрічі з міністром закордонних справ СРСР Вячеславом Молотовим амер президент Гаррі Трумен продемонстрував свій намір наполегливо відстоювати право Польщі на самовизначення і недвозначно вказав радянському дипломатові на необхідність дотримуватися ялтинських угод. Протягом останніх місяців війни радянські війська зайняли всю Центр та Сх Євр. Москва використала свою військову міць для надання допомоги східноєвр компартіям і для придушення партій демократичного спрямування. Комуністичні партії з благословення та за сприяння Москви швидко поширили свій вплив та владу в усіх країнах регіону, останньою крапкою став державний перевороту Чехословач в 1948«Холодна війна» почалася з публічних заяв. У1946 році Сталін оголосив про неможливість миру в світі «за умов сучасного капіталістичного розвитку світової економіки». Вінстон Черчилль, прем'єр-міністр Великої Британії часів війни, виступив з відомою ефектною промовою у Фултоні, штат Міссурі. З його слів випливало, що «від Щецина на Балтиці до Трієста на Адріатиці на континент спала залізна завіса»; Черчилль підкреслив, що Британії та СполученимШтатам потрібно крокувати пліч-о-пліч, аби протидіяти радянській загрозі.Ідеологічне протистояння між СРСР і країнами Заходу, яке згодом виявилося в конкретних діях на міжнародній арені, призвело до «холодної війни». Поділ світу відбувався через економічну й політичну інтеграцію країн, що розвивалися за західноєвропейською політичною й економічною моделями, і країн соціалізму, орієнтиром для яких був тоталітарний Радянський Союз. Завершився цей поділ створенням воєнно-політичнихблоківПівнічноАтлантичногосоюзу(НАТО)1949p.(Бельгії,Ісландії,Данії,Канади,Люксембургу,Нідерландів,Норвегії,Португ,Іт,Великобр,Фр та США. Надалі кількість членів НАТО збільшилася. У 1952 р. до НАТО приєдналися Греція й Туреччина, у 1955 р. -ФРН, У 1982р.-Іспанія.)і Організації Варшавського Договору (ОВД)- 1955 p.(СРСР, Польща, Болгарія, НДР, Румунія, Угорщина та Чехословаччина)«Холодна війна» спричинила тривалу виснажливу для економіки гонку озброєнь. При цьому західні держави з їхнім потужним промисловим потенціалом, передовими технологіями і гнучкою ринковою економікою виявились у кращій ситуації, ніж СРСР та його союзники.Офіційний розпуск Організації Варшавського Договору в лютому 1991 р. і розвал СРСР (грудень 1991 р.) ознаменували остаточне завершення «холодної війни». Оскільки один із супротивників — СРСР — припинив своє існування, то деякі політики Заходу ствердили, що перемога у цій війні дісталась США та її союзникам. Однак, якщо це перемога, то сумнівна. Десятиліття «холодної війни» підірвали економіку СРСР, але негативно вплинули й на економічний розвиток США, які так і не змогли вирішити ряд своїх внутрішніх соціальних проблем. «Холодна війна» значною мірою викликала сучасні глобальні проблеми, зокрема, забруднення навколишнього середовища, вичерпання природних ресурсів, політичну нестабільність у ряді країн «третього світу» наводнених радянською та американською зброєю.

Тому говорити про «переможців» у «холодній війні» не доводитьсяХолодна війна-глобальна геополітична, економічна та ідеологічна конфронтація між Радянським Союзом і його союзниками, з одного боку, і США та їхніми союзниками - з іншого, що тривала з середини 1940-х до початку 1990-х років. Однією з головних складових конфронтації була ідеологія. Глибинне протиріччя між капіталістичною і соціалістичною моделями є основною причиною холодної війни. Дві наддержави - переможниці у Другій світовій війні намагалися перебудувати світ згідно своїм ідеологічним установкам. Згодом конфронтація стала елементом ідеології двох сторін і допомагала лідерам військово-політичних блоків консолідувати навколо себе союзників «перед особою зовнішнього ворога». Нове протистояння вимагало згуртованості всіх членів протилежних блоків.Холодна війна була гігантської помилкою, яка коштувала світу величезної напруги сил і гігантських матеріальних і людських втрат у період 1945-1991 рр.. Марно з'ясовувати, хто був більш і менш винен в цьому, когось звинувачувати чи обіляти - однакову відповідальність за це несуть політики як Москві, так і у Вашингтоні. Встановлення по завершенню Другої світової війни радянського контролю над країнами Східної Європи, особливо створення прорадянського уряду в Польщі на противагу польському емігрантському урядові в Лондоні, призвело до того, що правлячі кола Великобританії та США стали сприймати СРСР як загрозу. [3]

Після Другої світової війни світ фактично розділився на сфери впливу двох блоків з різними соціальними системами. СРСР прагнув до розширення і зміцнення так званого «соціалістичного табору»; західні країни на чолі з США намагалися цей табір зруйнувати, включивши соціалістичні країни в зону свого впливу, що сприяло створенню сприятливих умов для діяльності на їх території західних приватних корпорацій і посилення їх впливу в світі. Обидві системи були засновані на принципах індустріального суспільства, які вимагали промислового зростання, а значить і збільшення споживання ресурсів. Глобальна боротьба за ресурси двох систем з різними принципами регулювання індустріальних відносин не могла не призвести до сутичок. У квітні 1945 р. Прем'єр-міністр Великобританії Уїнстон Черчілль розпорядився про підготовку плану війни проти СРСР. Завданням передували висновки, які Черчілль представив у своїх мемуарах: Радянська Росія стала смертельною загрозою для вільного світу; Негайно створити новий фронт проти її стрімкого просування;

Цей фронт у Європі повинен йти якомога далі на схід; Головна і справжня мета англо-американських армій-Берлін; Звільнення Чехословаччини і вступ американських військ до Праги має найважливіше значення; Відень, по суті вся Австрія повинна управляти західними державами, принаймні на рівній основі з російськими Радами; Необхідно приборкати агресивні претензії маршала Тіто щодо Індії. План операції був підготовлений об'єднаним штабом планування британського військового кабінету. У плані дана оцінка обстановки, сформульовані цілі операції, визначені залучені сили, напрямки ударів військ західних союзників і їх ймовірні результати. Укладачі плану прийшли до двох основних висновків: 1) Починаючи війну з СРСР, необхідно бути готовим до тривалої і дорогої тотальній війні; 2) Чисельна перевага радянських військ на суші робить вкрай сумнівною можливість досягнення обмеженого і швидкого успіху. Безпосереднє початок холодної війни було пов'язане з конфліктами в Європі та Азії. Розорені війною європейці з інтересом ставилися до досвіду прискореного індустріального розвитку в СРСР. Тому мільйони людей сподівалися, що заміна капіталістичної системи, що переживала важкі часи, на соціалістичну, може дозволити швидко відновити господарство і нормальне життя. Для Радянського Союзу були важливі дві цілі, досягнення яких перетворило б країну на впливову державу. Перша мета-забезпечити свої межі і не допустити створення поблизу них плацдарму для можливого нападу на СРСР. Друга мета-створення такого механізму міжнародних відносин, який дозволив би вирішувати конкретні питання, що мають значення для Радянського Союзу. У зовнішньополітичній області Москва намагалася використати три основні фактори: 1. змінився на користь СРСР баланс сил в Європі, що розкололася на західну і східну частини, кожна з яких вже була стільки географічним поняттям, скільки політичним, 2) військово-політичну міць СРСР після війни і зміцнення її престижу в світі; 3) виросли чисельно і підсилили свій політичний вплив зарубіжні комуністичні партії, які бачили в СРСР гаранта проведення відповідних їх ідеології соціально-політичних реформ в післявоєнній Європі.

Серйозні зміни відбулися і в позиції США. Їх військовий і економічний потенціал збільшився. Він став незмірно вище в порівнянні з раніше провідними європейськими державами-Великобританією і Францією. До того ж американська економіка постраждала менше, ніж економіка останніх. Тимчасове припинення існування Німеччини також сприяло посиленню впливу США в Європі. США прагнули не допустити перетворення Європи в індустріальний і фінансовий центр, непідконтрольний Вашингтону. І США, і СРСР негативно ставилися до посилення позицій в тому і іншому регіоні світу кожної зі сторін. Вже в кінці Другої світової війни між ними намітилося охолодження. [5] Економічний і військовий потенціал США дозволяв їм претендувати на провідну роль. Чимале значення мав і той факт, що американці першими і найбільш успішно випробували ядерну зброю. Це розглядалося ними як гарантія їх військово-політичної могутності й реалізації планів нового перебудови світу.Великобританія вийшла з Другої світової війни істотно ослабленою. Колоніальна імперія розвалювалася на очах. Господарський криза, що посилилося національно-визвольний рух у колоніях і фінансова залежність від США-все це підривало її могутність. У перші повоєнні роки імперські устремління Британії явно не відповідали її економічним можливостям. У той же час правлячі кола цієї країни почали все активніше проводити політику, спрямовану на створення «особливих відносин» з США. При цьому традиційна британська дипломатія поєднувалася з фінансової, військової та політичної підтримкою США. Із західноєвропейських учасників антигітлерівської коаліції в результаті війни найбільш постраждала Франція. До того ж усередині країни розпалювалася боротьба між комуністами, лівими і правими силами. Будучи колоніальною імперією, Франція зіткнулася із зростанням національно-визвольної боротьби. [4] Суперництво між Францією і Великобританією знову посилювалося, хоча і не набуло тих гострі форми, як в XIX ст. У нових умовах все виразніше відбувався поділ світу на дві частини. Одна з них включала західних учасників антигітлерівської коаліції. Інша-СРСР, пізніше до нього приєдналися країни Східної Європи, а потім-вже в кінці 40-х pp.- Китай. Саме в цей період закладалася основа двополюсного світу. Одним з важливих зі стратегічної точки зору регіонів Європи були її центральна і східна частини. Політичне і соціально-економічний розвиток цієї групи країн у міжвоєнний період відрізнялося великою своєрідністю, обумовленим історичною долею їх народів, соціальним устроєм, традиціями і культурою. Усі країни регіону можна було розділити умовно на 2 групи: ті, які були союзниками Німеччини та Італії, і ті, які були окуповані силами «осі». У міру наближення військ антигітлерівської коаліції до кордонів союзних фашистам країн або вступу на територію таких держав у них відбувалися народні повстання або перевороти, вчинені зверху. Колишні союзники Німеччини розривали відносини зі своїми колишніми «друзями» і оголошували їм війну. У більшості держав регіону були встановлені перехідні буржуазні уряду, а в ряді випадків, де раніше існували монархії, збережені і вони. У країни, окуповані німецькими та італійськими військами, після звільнення поверталися емігрантські уряду. В окремих з них, як, наприклад, в Югославії, при владі опинилися уряду, створені патріотичними країнами. У суспільствах цих країн були сильні очікування політичних змін. Так як більшість з них у міжвоєнний період мало авторитарні режими, більшість населення не бажала повернення до колишніх умов життя. Водночас посилився вплив комуністичних і соціал-демократичних партій. [6] Присутність на території держав Центральної та Східної Європи радянської військової адміністрації серйозно впливало на розстановку політичних сил в регіоні. Активізація компартій, яким надавалась допомога Москви, по-різному сприймалися в суспільствах цих держав. Проте на даному етапі, в умовах тріумфу на хвилі перемоги і симпатій щодо Радянського Союзу, їх діяльність користувалася підтримкою. До того ж вони постійно підкреслювали, що є прихильниками демократії. У тих випадках, коли антикомуністичні сили чинили опір місцевим компартіям і їх радянським союзникам, до них застосовувалися репресії. Протягом 1945-1946 рр.. ситуація в східноєвропейських країнах характеризувалася прагненням кожної з існуючих там політичних сил-комуністів, соціал-демократів та ін - зміцнити свої позиції і увійти до органів влади. Закінчення Другої світової війни та її результати поставили на порядок денний світової політики проблему створення нової системи міжнародних відносин. Вирішенням цього питання і зайнялися провідні держави антигітлерівської коаліції-СРСР, США, Англія і Франція, до яких незабаром приєднався Китай. Розвиток подій вело, однак, до загострення протиріч між колишніми союзниками з-за їх прагнення посилити свої позиції на світовій арені. Це так чи інакше торкався інтереси кожної з країн коаліції. У той же час виявилася і особливість, характерна саме для періоду після Другої світової війни: конфронтація між колишніми союзниками прийняла ідеологічну форму, викликавши політичне протистояння СРСР і Китаю, з одного боку, і в західних союзників-з іншого. Його ознаки стали помітними вже з кінця 1945 р. Незабаром з'явився і термін, що позначає це протиборство, - «холодна війна».Вперше цей термін використав восени 1945р. відомий англійський письменник-фантаст Дж. Оруелл, коментував міжнародні події в британському журналі «Трибюн». [3] 5 березня 1946, виступаючи в присутності президента США Трумена у Фултоні, Черчілль звинуватив СРСР у розгортанні світової експансії і наступ на територію «вільного світу». Черчілль закликав США, Великобританію і їх союзників дати відсіч СРСР. Мова у Фултоні стала своєрідним оголошенням «холодної війни». У 1946-1947 СРСР посилив тиск на Грецію і Туреччину. 12 березня 1947р. Президент США Гаррі Трумен заявив про намір надати цим двом країнам військову та економічну допомогу в розмірі 400 мільйонів доларів. Одночасно він сформулював завдання політики США, націленої на допомогу «вільним народам, що чинять опір спробам закабалення з боку збройного меншини і зовнішньому тиску». Спочатку навіть СРСР включився в переговори про надання допомоги, але незабаром з'ясувалося, що американська допомога не буде надаватися країнами, в яких при владі перебувають комуністи. США вимагали політичних поступок в обмін на економічну допомогу: європейці повинні були вивести комуністів зі своїх урядів. Під тиском США комуністів виключили з урядів Франції та Італії, і в квітні 1948 року 16 країн підписали план Маршалла про надання їм допомоги в 17 мільярдів доларів в 1948-1952. За законом економічна допомога виявлялася при дотриманні ряду умов: відмова від націоналізації в промисловості, розвиток ринкової економіки, зниження тарифів на ввезення американських товарів і стимулював розвиток економіки європейських країн. Але в той же час він посилив їх зв'язок з економікою США. Неабиякою мірою ця програма була спрямована і на розвиток військово-технічного співробітництва між західними країнами. У свою чергу, СРСР і перебували під контролем східно-європейські держави розглядали план Маршала з ідеологічних позицій і відмовилися від участі в його реалізації. Фінляндія, що мала особливий статус у системі двосторонніх відносин з Радянським Союзом і знаходилася під його впливом, була змушена відмовитися від цього плану. Основні умови надання американської допомоги були явно неприйнятні для планового господарства СРСР і створювали за його подобою свою економічну систему держав Східної Європи.Конфронтація між колишніми союзниками по Антигітлерівської коаліції і їх протиборство у гарячих точках в 40-х рр.. в Греції, Китаї і Кореї вели до необхідності консолідації складаються блоків країни. Так світ поступово підходив до військово-політичного поділу, в основі якого було ідеологічне протистояння. Йшов створення так званого двополюсного (біполярного) світу, коли США і СРСР робили зусилля з формування підконтрольних ним військово-політичних блоків. У квітні 1949р. У Вашингтоні з ініціативи США і після довгої підготовки був підписаний Північноатлантичний пакт. Відповідно до нього створювалася Організація Північноатлантичного договору (НАТО). До складу цього блоку увійшла більшість західноєвропейських країн, а також Туреччина. Його основною метою ставало військово-політичну протидію агресії проти країн-членів в НАТО. У той же час в умовах «холодної війни» цей блок перетворювався в потужній інструмент проведення зовнішньої політики провідних держав-засновників, а саме США, Великобританії, Франції.