Олігополія та олігопольний ринок

 

Олігополія — це така ринкова структура, в якій домінує невелика кількість продавців, а входження в галузь нових виробників обмежено високими бар’єрами.

Характерні ознаки олігополії:

— в олігопольній галузі конкурують між собою лише декілька фірм, кожна з яких самостійно може впливати на ринкову ціну;

— високі бар’єри вступу в галузь;

— товар, що виготовляється олігополістичними фірмами, може бути як диференційований, так і стандартизований;

— фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони вимушені зважати на реакцію своїх конкурентів.

Особливості поведінки олігополіста на ринку.Вони визначаються двома тенденціями, що діють у протилежних напрямках: з одного боку, фірми зацікавлені в максимізації сукупного прибутку галузі через змову та спільні дії, оскільки це дає змогу реалізувати монопольну владу. З другого боку, кожна фірма прагне отримати надприбуток за рахунок конкурентів, порушуючи угоду, а це відповідно суттєво загострює суперництво.

Змова — явна, таємна чи мовчазна домовленість між фірмами в галузі з метою встановлення фіксованих цін та обсягів випуску.

Протиріччя між двома тенденціями ілюструє дилема олігополіста, яка досліджує стратегічні питання ціноутворення, що вирішує кожна фірма: встановити співробітництво і на його основі максимізувати прибутки галузі, чи навпаки — намагатися максимізувати особисті прибутки.

Варіанти цінової стратегії, коли фірми діють без змови:

1. Фірми встановлюють високі ціни — кожна отримує високі прибутки.

2. Фірми встановлюють низькі ціни — прибутки кожної фірми низькі.

3. Одна фірма встановлює низьку ціну, коли конкурент встановлює високу ціну, — ця фірма отримує надприбуток за рахунок ринкової частки конкурента.

Ціновавійна — це цикл поступового зниження діючого рівня цін з метою витіснення конкурентів з олігополістичного ринку. Наслідки олігополістичної цінової війни: ринкова ціна знизиться до рівня середніх витрат; обсяг випуску продукції в галузі встановиться на рівні досконалої конкуренції; економічні прибутки кожної фірми дорівнюватимуть нулю.

Фактори, що сприяють змові олігополістів: фірми виготовляють стандартизовану продукцію; в галузі невелика кількість фірм; легко може бути виявлено порушення угоди; існують високі бар’єри на шляху входження нових фірм у галузь; галузь переживає період піднесення.

Моделі олігополістичного ціноутворення. Модель «ламаної» кривої попиту — це модель цінової стратегії олігополістів без змови. Основні передумови моделі: кожна фірма вважає, що коли вона підніме ціну, решта фірм не наслідуватимуть її, і вона втратить значну частку своїх прибутків; коли фірма встановить нижчу ціну, інші фірми наслідуватимуть її, оскільки не захочуть втрачати своєї частки на ринку.

Наслідки: олігополіст має «ламану» криву попиту; на кривій граничного доходу має місце розрив; крива граничних витрат проходить через розрив у кривій граничного доходу.

 

Рис. 1. Відверта змова і картель

P₀ — ринкова ціна,

D ₁ D ₁ — крива попиту.

На відрізку D ₁ А більш еластична, а на відрізку АD ₁ — менш еластична, MR — крива граничного доходу.

Картель — це об’єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції.

Ціноутворення за принципом «витрати плюс». При олігополістичному ціноутворенні за принципом «витрати плюс» спочатку розраховується середній рівень витрат, виходячи з неповної завантаженості виробничих потужностей, щоб мати можливість нівелювати кон’юнктурні зрушення.

Відсоток залежить від еластичності попиту на продукцію. При нееластичному попиті він буде вищим і навпаки.

Модель «лідерства в цінах». Це модель ціноутворення, в якій фірма-лідер встановлює ціну, а інші фірми її наслідують.

Ринок праці

Ринок праці — ринок одного з факторів виробництва, де домогосподарства в ролі найманих робітників пропонують свою працю, фірми, виробники товарів і послуг, потребують її. На ринку праці встановлюється ціна праці — ставка заробітної плати та обсяг використання праці.

Праця — один з основних факторів виробництва, власниками якого є домогосподарства: це фізичні і розумові здібності людей, що можуть бути використані у виробництві благ.

Обсяг використання праці вимірюється у годинах роботи протягом певного періоду. Запаси праці в економіці вимірюються показником «робоча сила»: це працездатне населення, тобто кількість людей, які досягли певного віку і працюють, або шукають її чи очікують, що їм запропонують роботу.

Роботодавець — це фірма, яка, виходячи із попиту на свою продукцію, утворює вторинний попит на працю та надає можливість найманим робітникам працювати й отримувати заробітну плату.

Особливість конкурентного ринку праці як ринку фактора виробництва полягає у припущенні, щодо абсолютної мобільності праці — здатності робітників необмежено переміщувати послуги своєї праці від однієї фірми до іншої в межах національної економіки і незалежно від спеціалізації ринків праці.

Попит фірми на працю. Фірма визначає попит на працю, виходячи із співставлення вигод від використання праці з її вартістю. При аналізі доцільності збільшення використання обсягу праці на одиницю порівнюють додаткові вигоди із додатковою вартістю.

Додаткова вартість вимірюється граничною вартістю праці MRC ₂ =∆TC/∆L (= додатковій вартості виробництва при збільшенні використання праці на одиницю).

Додаткові вигоди — це додаткова виручка, яка виникає від продажу додаткового продукту, що вироблена завдяки використанню додаткової одиниці праці: MRP = MP х MR.

Індивідуальний попит (попит окремого роботодавця) залежить від таких факторів:

— попиту на продукцію фірми, тому що робоча сила потрібна роботодавцю, перш за все як виробничий ресурс для створення нових товарів і послуг. Попит на робочу силу, інакше кажучи, є похідною від попиту на продукт фірми;

— стану виробництва (розміру та ефективності капіталу, особливостей технології, досконалості методів організації виробництва і праці);

— якості індивідуальної робочої сили (освіти, професіоналізму, продуктивності, винахідливості, універсальності, загальнолюдських якостей, старанності, дисциплінованості, уважності, ретельності тощо).

Пропозиціяпраці — співвідношення між ставкою заробітної плати та обсягом праці, де власник ресурсу бажає та може запропонувати працедавцеві на ринку за незмінністю інших умов.

В основі індивідуальної пропозиції праці є раціональний вибір між цінністю благ, які міг би придбати найманий робітник за рахунок доходу, що утворюється від продажу праці і цінність відпочинку для цього індивіда. Такий вибір ілюструє модель «дохід-відпочинок».

Коли ринкова заробітна плата = W грош. одиниць доходу за годину, робітник одержує W грош. одиниць доходу за кожну годину відпочинку, від якої він відмовився задля роботи (тобто додатково отриманого доходу).

Кількість годин роботи залежить від розміру заробітної плати та індивідуальних уподобань по відношенню до доходу і відпочинку.

 

Ринок капіталу

Капітал — це всі засоби виробництва, створені людьми: інструменти, промислове обладнання та інше, а також знання, вміння і досвід, набуті людством і індивідом у процесі навчання і практичної діяльності. Створення будь-якого капіталу пов’язане з певним компромісом між сьогоденням, коли доводиться терпіти незручності задля накопичення капіталу у майбутньому.

Граничний фізичний продукт, віднесений до вкладеного капіталу, можна визначити як відношення збільшення майбутнього випуску продукції до його скорочення в даний момент.

Виділяють:

— фізичний капітал — сукупність матеріальних засобів, які використовуються на різних етапах виробництва і збільшують продуктивність людської праці (верстати, будівлі тощо);

— фінансовий капітал — сукупність грошових засобів;

— юридичний капітал — сукупність прав розпорядження деякими цінностями;

— людський капітал — це ті внески, які збільшують фізичну чи розумову здатність людини.

У процесі виробництва різні елементи фізичного капіталу поводять себе неоднаково. Одна частина функціонує протягом довгого періоду, інша використовується одноразово. Першу частину капіталу називають основним капіталом, другу — оборотним капіталом.

Основнийкапітал — це капітал, котрий бере участь у процесі виробництва протягом декількох виробничих циклів і передає свою вартість на створювані товари по частинах.

Оборотнийкапітал — сировина, матеріали, електроенергія і т.д. — беруть участь у виробничому циклі лише один раз і свою вартість повністю переносять на створені продукти.

Основний капітал по мірі використання зменшується.

Фізичне зношення — чим більший час експлуатації основного капіталу, тим більше фізичне зношення.

З фізичним зношенням пов’язане поняття амортизації.

Амортизація — це об’єктивний процес поступового перенесення вартості засобів праці, відповідно до їх зносу, на вироблену з їх допомогою продукцію, послуги. Шляхом проведення амортизаційних відрахувань формується амортизаційний фонд, який використовується для відтворення основних фондів.

Моральнийзнос — процес знецінення основного капіталу внаслідок появи більш дешевого чи вдосконаленого сучасного обладнання.

Кожен фактор виробництва створює свій дохід, яким винагороджується власник фактора. Для капіталу таким доходом є відсоток.

Відсотковий доход — це дохід на вкладений у бізнес капітал. В основі цього доходу лежать витрати від альтернативного використання капіталу.

Згідно з неокласичною теорією рівноважна ставка відсотка визначається на ринку капіталу шляхом порівняння корисності (граничної дохідності MRP) капіталу і витрат від відмови використовувати капітал у теперішній час.

Рис. 1. Рівноважна ставка відсотку

На рис. 1 показано, що попит на капітал буде тим вищим, чим нижчою буде відсоткова ставка. Відсоткова ставка, яка визначається перетином кривої попиту MRP і кривої пропозиції MRC, є рівноважною процентною ставкою Ч_Е.