Господарські товариства та об’єднання підприємств

В Україні господарськими товариствами визнаються підприємства, установи, організації, створені у формі юридичної особи, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками. До господарських товариств в Україні належать: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю; товариства з додатковою відповідальністю; повні товариства та командитні товариства:

1) акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і відповідає за зобов’язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій;

2) товариством з обмеженою відповідальністю є господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і відповідає за своїми зобов’язаннями тільки власним майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов’язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

3) товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів, яке відповідає за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства додатково солідарно відповідають у визначеному установчими документами однаковократному розмірі до вкладу кожного з учасників.

4) повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого, відповідно до укладеного між ними договору, здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном. Учасниками повного товариства, повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємництва.

5) командитним товариством є господарське товариство, в якому один або декілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і відповідають за його зобов’язаннями додатковою солідарною відповідальністю усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники задіяні в товаристві лише своїми вкладами (вкладники).

Акціонерні товариства є поширеною формою підприємницькою діяльності в Україні, оскільки значна частина приватизованих підприємств набула їх форми. Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими та відповідно їхнім акціями притаманно наступне:

· акції відкритого акціонерного товариства (ВАТ) можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства;

· акції закритого акціонерного товариства (ЗАТ) розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Для створення акціонерного товариства засновники повинні зробити повідомлення про намір створити акціонерне товариство, здійснити підписку на акції, провести установчі збори і державну реєстрацію акціонерного товариства.

Загальна номінальна вартість випущених акцій акціонерних товариств повинна дорівнювати розміру статутного фонду акціонерного товариства, який не може бути меншим від розміру, визначеного законом. Так для створення ВАТ статутний фонд повинен складати не менше 1250 мінімальних заробітних плат, а для ЗАТ – 625 мінімальних заробітних плат.

АТ у формі ВАТ дуже важко перетворити в ЗАТ (можливо лише за незначної кількості акціонерів), водночас ЗАТ може бути реорганізовано у ВАТ шляхом реєстрації його акцій у порядку передбаченому законодавством про цінні папери і фондову біржу, і внесенням змін до статуту підприємства.

Об’єднанням підприємств є господарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань. Об’єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які, відповідно до Господарського кодексу України та інших законів, мають право утворювати об’єднання підприємств. В об’єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав. Об’єднання підприємств утворюються на невизначений строк або як тимчасові об’єднання та є юридичними особами.

Господарські об’єднання в Україні можуть утворюватися у таких організаційно-правових формах, як: асоціації; корпорації; консорціуми; концерни; інші об’єднання підприємств, передбачені законом:

· асоціацією визнається договірне об’єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності підприємств, що об’єдналися, внаслідок централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об’єднання учасниками фінансових та матеріяльних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств – учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями;

· корпорацією визнається договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації;

· консорціумом визнається тимчасове статутне об’єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети (реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність;

· концерном визнається статутне об’єднання підприємств, а також інших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об’єднання, з централізацією функцій науково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну;

· фінансово-промисловою групою підприємств (ФПГ) визнається об’єднання, яке створюється за рішенням Кабінету міністрів України на певний строк з метою реалізації програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України. включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції. До складу ФПГ можуть входити: промислові та інші підприємства; наукові та проектні установи; комерційні банки; торгівельні фірми та інші установи і організації усіх форм власності. Головне підприємство має виключне право діяти від імені ФПГ. ФПГ не є юридичною особою і не підлягає державній реєстрації;

· конгломератом визнається організаційна форма інтеграції компаній, яка об’єднує під єдиним фінансовим контролем цілу мережу різнорідних підприємств, що виникає у результаті злиття різних фірм незалежно від горизонтальної та вертикальної їхньої інтеграції.

 

1.6. Виробнича та загальна структура промислового підприємства. Чинники, що впливають на виробничу структуру промислового підприємства.

 

Кожне підприємство незалежно від форми власності, кількості працівників, обсягів реалізації продукції має свій внутрішній устрій — загальну, вироб­ничу та управлінську структури.

Загальна структура великого промислового підприємства пояснює основні принципи побудови підприємства та зв'язки його під­розділів. Її складовими є виробничі, організа­ційні та управлінські відділи, служби, цехи, дільниці тощо. Вона має відповіда­ти спеціалізації підприємства, забезпеченню вироб­ництва на основі раціонального розміщення взаємопов'язаних під­розділів, можливості розширення підприємства без порушення по­точної дії виробництва.

Апарат управління (структура управління). Впорядкована сукупність органів (підрозділів), які дозволяють управляти організацією та її взаємовідносинами. Зазвичай складається з директора, голов­ного інженера, головного енергетика, головного бухгалтера, заступ­ників з кадрових, соціальних і комерційних питань, головного еконо­міста, начальника виробництва.

Під виробничою структурою промислового підприємства слід розуміти сукупність підрозділів підприємства – цехів, дільниць, обслуговую­чих господарств і служб, які безпосередньо чи опосередковано беруть участь у виробничому процесі.

Виробнича структура промислового підприємства, залежно від напрямів його діяль­ності, може мати цехову, безцехову, корпусну чи комбіновану форму. Основними елементами виробничої структури підпри­ємства є місця праці, дільниці та цехи.

Місце праці. Первинна і воднораз неподільна в організаційно­му розумінні ланка виробничого процесу, яка обслуговується одним або кількома робітниками та призначена для виконання певної вироб­ничої операції або операції з обслуговування.

Дільниця. В иробничий підрозділ, що об'єднує кілька місць праці, які згруповані за певними ознаками, і здійснює частину загаль­ного виробничого процесу з виготовлення продукції або обслугову­вання процесу виробництва.

Цех. Основний виробничий підрозділ виробництва. Являє со­бою адміністративно відокремлену самостійну частину підприємства, де виконується певний комплекс робіт. Цех має свій менеджмент (начальник цеху, його заступник, економіст, основні та допо­міжні робітники), а також організаційно-технологічну структуру ви­робництва. Цехи за характером своєї діяльності поділяються на ос­новні, допоміжні та обслуговуючі.

Основні цехи виготовляють продукцію, що визначає профіль та спеціалізацію підприємства. Наприклад, для машинобудівних під­приємств до основних цехів належать: ливарні; кувально-пресові; кувально-штампувальні; механічні; термічні; цехи покриття; меха­носкладальні; складальні.

На середніх підприємствах з універсальними виробничими проце­сами використовується безцехова виробнича структура. Основою її побудови є виробнича дільниця, бригада чи сукупність відокремле­них місць праці, на яких виготовляється однотипна продукція.

Розрізняють три типи виробничої структури підприємства – предметну, технологічну та змішану:

· предметна структура передбачає побудову основних цехів під­приємства та їх дільниць за ознакою виготовлення кожним із них певного виробу або якоїсь його частини чи групи деталей. Цей тип переважно застосовується в цехах заводів багатосерійного та масово­го виробництва (наприклад, на автомобільних заводах створюють це­хи виготовлення кузовів, двигунів та ін.);

· технологічна структура характеризується чіткою технологічною відокремленістю цехів, як, наприклад, на машинобудівному заводі — ливарний, кувально-штампувальний, механічний, складальний тощо. Цей тип спрощує керівництво цехом або дільницею, дає змогу ма­неврувати розстановкою робітників тощо. Така структура характерна для підприємств, що виробляють різноманітну продукцію.

· змішана (предметно-технологічна) структура характеризуєть­ся наявністю на одному й тому ж підприємстві основних цехів, які організовано як за предметним, так і за технологічним принципами. Прикладом може бути організація на машинобудівному заводі масо­вого виробництва заготівельних цехів (ливарні, кувальні, пресові тощо) за технологічним принципом, а механоскладальних – за пред­метним.

До основних напрямів удосконалення виробничої структури під­приємств належать вибір раціонального розміру підприємства, пра­вильний вибір принципу побудови цехів та дільниць, скорочення пи­томої ваги допоміжних та обслуговуючих виробництв, раціональне планування підприємства, забезпечення пропорційності всіх його підроз­ділів.

Паралельно з великими підприємствами в Україні – державі, що будує ринкову модель життєдіяльності суспільства, діють підпри­ємства малого бізнесу. Сектор малого бізнесу є органічною складо­вою ринкової системи господарювання, оскільки тут об'єктивно існу­ють умови сприяння для його розвитку: регіональна диференціація ринку; необхідність певного спеціалізованого ремесла; зручність обс­луговування; важливість персонального обслуговування клієнтів; циклічність попиту тощо.

Малий бізнес – це відносно самостійна форма організації госпо­дарської діяльності з власними закономірностями розвитку. Головна особливість малого бізнесу полягає в тому, що він об'єктивно, за сво­єю природою, не може бути рівноправним конкурентом великих то­варовиробників. Водночас мале підприємство не можна розглядати як зменшену мо­дель великої компанії. І хоча економічна природа будь-якого підпри­ємства залишається незмінною, проте зменшення останнього в розмі­рах тягне за собою якісні зміни в характері його функціонування.

Прикладами малого підприємства є магазин, сільськогосподарська ферма, майстерня з ремонту автомобілів, брокерська та страхова ком­панії, туристичне агентство, громадські організації, приватний підприємець тощо.

Загальна структура малих підприємств доволі проста. Часом всі управлінські функції здійснює виключно керівник підприємства. Розширен­ня підприємницької діяльності спричиняє необхідність розширення управлінсько-виробничої структури. Відповідно закономірною є поява:

· бухгалтера, який буде першим заступником директора (президента, голови правління) з ведення економічно-бухгалтерського обліку та планування виробничої діяльності;

· помічників та заступників, які організовуватимуть, координуватимуть різні галузі діяльності виробництва, виконуватимуть маркетингові дослідження (якість та своєчасність виготовлення продукції; добір кадрів, їх ква­ліфікаційну перепідготовку; утримання приміщень; визначення ме­ханізму матеріально-технічного постачання, технологій виготовлен­ня та продажу продукції; пошуку партнерів та споживачів; укладення договорів, вивчення наявності та стану конкурентів; проведення рек­ламних та виставкових заходів тощо);

· керівників виробничих підрозділів і робітники, які безпосередньо виконуватимуть роботи згідно зі спеціалізацією підприємства.

Найпоширеніший спосіб відображення взаємозв'язків працівни­ків малого підприємства, його структури, – перевернуте "дерево", вершина якого — це перший керівник, що здійснює загальне керівництво, забезпечує звітність та зв'язок з керівними органами, впроваджує в життя су­часні принципи мотивації праці, складає посадові інструкції та інші, а павутиння коріння відтворює зв'язки з помічниками та іншими працівниками.

 

Тема 2