Тема 8. Міжнародні фінанси

8.1.Міжнародні фінанси в сучасній світогосподарській системі

8.2.Складові і функції міжнародних фінансів

8.3.Міжнародні фінансові потоки

8.4.Валютне регулювання, валютнеобмеження та валютні ризики

8.5.Міжнародні фінансово-валютні інституції, міжнародні економічні організації

Виникнення і розвиток міжнародних фінансів є зумовлені глобалізацією економічних зв’язків, посиленням інтеграційних процесів у економічній, політичній і соціальній сферах. Міжнародна фінансова система обслуговує міждержавний рух товарів, послуг та факторів виробництва і відіграє самостійну роль, яка проявляється через функціонування міжнародних фінансових ринків.

Міжнародні фінанси визначаються як сукупність відносин зі створення і використання гроових коштів (фондів), необхідних для здійснення зовнішньо економічної діяльності міжнародних фірм і держав.

Під грошовими коштами, коли йдеться про фінанси, розуміють не просто гроші, а гроші, як капітал, тобто вартість, яка приносить додаткову вартість (прибуток).

К а п і т а л – це рух, постійна зміна форм у кругообігу, який проходить три стадії – грошову, продуктивну, товарну.

Тому, фінанси – це грошовий капітал, потік грошових коштів, які обслуговують фінансовий ринок.

Специфіка міжнародних фінансів полягає в тому, що дії в сфері міжнародних фінансів пов’язані з низкою часових та просторових чинників ринку (валютного, кредитного, інфестиційного, політичного), що зумовлюються невизначеністю і коливанням обмінних курсів цінних паперів, відмінністю порівняльних темпів інфляції та рівнів відсоткових ставок у різних країнах, невизначеністю економічної політики тієї чи іншої країни. Міжнародні фінанси є однією із визначальних підсистем світового господарства, яка справляє вирішальний вплив на національну та світову економіку.

В той же час міжнародні фінанси функціонують як цілісна система, складовими якої є:

- світова валютна система, яку характеризують такі складові як національні та резервні валюти, міжнародні колективні валюти, умови взаємодії конвертованості, валютний курс, національний та міжнародні механізми регулювання валютних курсів;

- міжнародні розрахунки, які обслуговують рух товарів, факторів виро-цтва, фінансових інструментів, а також платіжний баланс, у якому відображаються всі операції, пов’язані з міжнародними розрахунками;

- міжнародні фінансові ринки та механізми торгівлі конкретними фінансовими інструментами – валютою, кредитами, цінними паперами;

- міжнародне оподаткування, як метод мобілізації фондів грошових коштів;

- міжнародний фінансовий менеджмент, головне місце в якому приділяється міжнародному інвестуванню, управлінню ризиками, транснаціональному фінансуванню тощо.

До головних функцій міжнародних фінансів відносять:

1) р о з п о д і ль ч а, сутність якої полягає в тому що через механізм міжнародних фінансів здійснюється грошовий розподіл і перерозподіл світового продукту. Внаслідок існування міжнародних фінансів створюються, розподіляються, і використовуються грошові фонди, забезпечуються різні потреби світового господарства. Ця функція покликана сприяти організації збалансованого і ефективного світового виробництва, розвитку в усіх галузей світової економіки з метою найбільш повного задоволення потреб світового господарства;

2) к о н т р о л ю ю ч а функція, яка в загальному вигляді полягає у здійсненні контролю за виробництвом та розподілом світового суспільного продукту в грошовій формі шляхом обліку та аналізу його руху. Результатом реалізації цієї функції є прийняття рішень щодо міжнародних фінансів, розробки поточної та стратегічної міжнародної фінансової політики;

3) р е г у л ю в а л ь н а функція, яка пов’язана із втручанням міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій за допомогою фінансів у процес відтворення;

4) с т а б і л і з у ю ч а функція, сутність якої полягає у створенні в світо- господарській системі стабільних умов для економічних та соціальних відносин.

Міжнародні фінансові операції здійснюються на міжнародних фінансових ринках і являють собою діяльність вирішення завдань з організації та управління грошовими відносинами, що виникають при формуванні та використанні відповідних коштів у рамках світового фінансового середовища.

Основні міжнародні фінансові операції – це операції з переказу грошей, операції з капіталом, інвестиційні та спекулятивні операції.

Міжнародні фінансові операції в сучасних умовах динамічно розвиваються, змінюючи фінансову системи окремих країн, а також формуючи зв’язки між фінансовими системами цих країн.

Основними завданнями міжнародних фінансів є:

- аналіз фінансової сфери у світовому масштабі;

- визначення взаємодії фінансових операцій на світовому рівні та розгляд міжнародних фінансових операцій як безперервний процес із постійними змінами;

- розробка нових фінансових методів, які впливають на регіональні фінансові системи та сприяє їх інтеграції;

- аналіз фінансової діяльності на різних рівнях: національному, регіональному, глобальному.

Міжнародних фінансів сприяють інтернаціоналізації системи суспільно-економічних та грошових відносин з приводу акумулювання, розподілу і перерозподілу інтернаціональних фінансових ресурсів та міжнародних фінансових потоків. Вплив міжнародних фінансових відносин на розвиток світових господарських зв’язків здійснюються через інтернаціоналізацію всієї сукупності ланок торгівлі, системи валютних та кредитних відносин, механізму цінних паперів та інвестицій. На цій основі формуються пропорції міжнародного обміну, тобто досягається внутрішня єдність компонентів світового ринку, а також єдина система мажнародних валютно-фінансових та кредитних відносин.

У світовому господарстві постійно відбувається переливання грошового капіталу з однієї країни в іншу, що створює світові фінансові потоки.

Міжнародні фінансові потоки - це сукупність фінансових операцій, об’єктом яких виступає грошовий капітал.

Ці потоки обслуговують міжнародну торгівлю товарами, послугами і перерозподіл капіталів між країнами.

Типи міжнародних фінансових потоків можна класифікувати за такими ознаками:

1) вид економічної діяльності за структурою платіжного балансу: розрахунки за товари, послуги; оплата праці нерезидентів; доходи від інвестицій; поточні і капітальні трансферти; пряме та портфельне інвестування; потоки резервних активів;

2) економічні взаємовідносини між нерезидентами – зовнішньоторгівельні; капітальні (інвестиційна та кредиторська діяльність); спекулятивні; балансуючі (для зрівноваження зовнішніх платежів і розрахунків країн);

3) функціональне призначення – підприємницькі та позичкові;

4) строки виконання фінансових операцій – коротко-, середньо- і довгострокові;

5) форма власності щодо джерел фінансових потоків – приватні і офіційні.

Основними каналами руху фінансових потоків є:

- валютно-кредитне і розрахункове обслуговування купівлі-продажу товарів і послуг;

- зарубіжні інвестиції в основний і оборотний капітал;

- операції з цінними паперами та різними фінансовими інструментами;

- валютні операції;

- допомога країнам, що розвиваються і внески держави в міжнародні організації.

Обсяг та напрями фінансових потоків залежать від різних чинників.

Це:

1. стан світової економіки;

2. зниження торгівельних бар’єрів;

3. різні темпи економічного розвитку країн;

4. структурна пребудова економіки тієї чи іншої країни;

5. випереджаюче зростання міжнародного руху капіталу порівняно з міжнародною торгівлею, що відбивається на розмірах міжнародних фінансових ринках;

6. перехід промислово-розвинутих країн від трудоємного до наукоємного виробництва;

7. зростання дефіцитів платіжних балансів внаслідок незбалансованості міжнародних розрахунків.

Головне призначення міжнародного фінансового ринку полягає в забезпечення перерозподілу між країнами акумульованих вільних фінансових ресурсів для сталого економічного розвитку світового господарства і одержання від цих операцій певного доходу. Через структури МФР тимчасово вільні фінансові ресурси переводяться із тих секторів світового господарства, де вони з’являються у ті сектори, де в даний час на них є потреба. Завдяки цьому стає можливим валютне, кредитне, розрахункове обслуговування міжнародної тогівлі товарами та послугами, закордонних інвестицій, урядових запозичень тощо.

Головною функцією міжнародного фінансового ринку є забезпечення міжнародної ліквідності, тобто можливості швидко залучити достатню кількість фінансових засобів у різних формах на вигідних умовах на наднаціональному рівні. Залучення ресурсів на міжнародному фінансовому ринку значно розширює фінансові можливості кожної країни і сприяє вирівнюванню її економічного розвитку та створенню умов для підвищення суспільного добробуту.

Світовий фінансовий ринок традиційно поділяється на міжнародні валютні ринки, міжнародні ринки боргових зобов’язань, міжнародні ринки цінних паперів, кожний з яких включає євроринок (ринки євродепозитів, єврокредитів, євроакцій, єврооблігацій, євровекселів тощо).

Сучасний світовий фінансовий ринок характеризується:

- значним обсягом фінансових ресурсів та операцій, які здійснюються цілодобово, у більшості своїй уніфіковані і до яких залучаються суб’єкти з високим рейтингом;

- скасуванням обмежень на фінансові потоки через національні кордони, таких як контроль капіталів та обмеження обігу іноземних валют;

- високим рівнем використання інформаційних технологій, які зменшують вартість трансакцій між країнами;

- застосуванням різноманітних фінансових інструментів.

Економічні, політичні, військові, культурні та інші відносини між країнами породжують різноманітні грошові платежі та надходження.

Зовнішньоекономічна діяльність кожної країни приводить до виникнення двох зустрічних потоків іноземної валюти – вхідного та вихідного. Інтегральним показником цих потоків можуть слугувати баланси міжнародних розрахунків як співвідношення грошових вимог і зобов’язань, надходжень і платежів однієї країни щодо інших.

Є декілька видів балансів міжнародних розрахунків: розрахунковий баланс, баланс міжнародної заборгованості і платіжний баланс.

Розрахунковий баланс використовується для виявлення країн – нетто-кредиторів і нетто-боржників. Він характеризує співвідношення всіх заборгованостей певної країни з боку іноземних партнерів на певну дату і зобов’язань щодо них цієї країни незалежно від строків надходження платежів.

Розрахунковий баланс дає можливість визначити масштаби зовнішньоекономічної діяльності, особливо у сфері міжнародного кредиту, проте він недостатньо повно віддзеркалює стан справ, бо і серед іноземних боргів і серед зобов’язань країни можуть бути як прострочені позиції так і платежі, строк погашення яких ще не настав.

Баланс міжнародної заборгованості (його ще називають балансом міжнародних інвестицій) не враховує поточної заборгованості, а показує лише співвідношення між закордонними активами і золотовалютними резервами країни, з одного боку, і зобов’язаннями перед іноземними вкладниками, з другого.

Платіжний баланс є найбільш поширеним балансом міжнародних розрахунків, який показує співвідношення платежів за кордон і надходжень з-за кордону за певний період часу(кв, рік, місяць).

Платіжний баланс – це балансовий розрахунок міжнародних операцій як вартісне вираження всього комплексу світогосподарських зв’язків країни у формі співвідношення надходжень та платежів. Тобто, це кількісне і якісне відображення масштабів, структури і характеру зовнішньоекономічних операцій країни, її участі у світовому господарстві.

Останнім часом у доповнення до платіжного балансу, який відображає відомості про рух потоків цінностей між країнами, складають і баланс міжнародних активів та пасивів країни, що відображає її міжнародний фінансовий стан.

За економічним змістом розрізняють платіжний баланс на певну дату і за певний період.

Платіжний баланс на певну дату існує у вигляді співвідношення платежів і надходжень, які з дня на день постійно змінюються. Платіжний баланс за певний період (місяць, кв.,рік) складається на основі статистичних показників про здійснені за цей період зовнішньоекономічної дії і дає змогу аналізувати зміни в міжнародних економічних зв’язках країни, масштабах і характері її участі у світовому господарстві.

З бухгалтерського погляду, платіжний баланс завжди перебуває у рівновазі. Але за підсумками його основних розділів може мати місце або активне сальдо – якщо надходження перевищують платежі, або пасивне сальдо – коли платежі перевищують надходження.

Платіжний баланс необхідний із трьох таких причин:

По-перше – за допомогою записів результатів обміну між країнами легше зробити висновок про стабільність системи «плаваючих валютних курсів», бо платіжний баланс допомагає виявити акумулювання валют в руках тих людей, які більше зацікавлені в цьому (резиденти) і тих, які намагаються позбутися цих валют (нерезиденти).

По-друге, платіжний баланс незамінний і в умовах фіксованих валютних курсів, оскільки допомагає визначити розміри нагромадження даної валюти в руках іноземців і дає змогу вирішити питання про доцільність підтримки фіксованого курсу валюти, якщо їй загрожує криза.

По-третє – рахунки платіжного балансу надають інформацію про накопичення заборгованості, виплату процентів і платежів з основної суми боргу і можливості країни заробити валюту для майбутніх платежів. Ця інформація необхідна для того, аби зрозуміти наскільки країні-боржнику стало важче чи дорожче погасити борги іноземним кредиторам.

Платіжний баланс складається з таких розділів:

 торговельний баланс, тобто співвідношення між вивезенням та ввезенням товарів;

 баланс послуг та некомерційних платежів (баланс «невидимих» операцій);

 баланс руху капіталів і кредитів.

Торговельний баланс – це співвідношення вартості експорту і імпорту. Оскільки значна частина зовнішньої торгівлі здійснюється в кредит, то є розбіжності між показниками торгівлі, платежів та надходжень, що фактично здійснені за відповідний період. Економічний зміст активу або дефіциту торговельного балансу щодо конкретної країни залежить від її становища у світовому господарстві, характеру її зв’язків з партнерами і загальної економічної політики

Баланс послуг та некомерційних платежів - включає платежі і надходження з транспортних перевезень, страхування, електронного, телекосмічного та інших видів зв’язку, міжнародного туризму, обміну науково-технічним і виробничим досвідом, експортних послуг, утримання дипломатичних, торговельних і інших представництв за кордоном, передачі інформації, культурних і наукових обмінів, різних комісійних зборів, реклами, організації виставок, ярмарок тощо.

Сьогодні послуги стали найбільш динамічним сектором світогосподарських зв’язків, їх значення і вплив на обсяги і структуру платежів постійно зростають. Це торгівля ліцензіями, ноу-хау, іншими видами науково-технічного і виробничого досвіду, лізингові операції, ділові консультації і інші послуги виробничого і персонального характеру.

Баланс руху капіталів і кредитів – це співвідношення вивозу і ввозу державних і приватних капіталів, наданих і одержаних міжнародних кредитів.

За економічним змістом ці операції поділяються на 2 категорії:

1 – міжнародний рух підприємницького капіталу;

2 – міжнародний рух позикового капіталу.

Підприємницький капітал включає прямі закордонні інвестиції (придбання і будівництво підприємств за кордоном) і портфельні інвестиції (купівля цінних паперів закордонних компаній).

Міжнародний рух позичкового капіталу класифікується за ознаками терміновості. Розрізняють коротко-, середньо- і довгострокові операції. Довго- і середньострокові операції включають державні і приватні запозичення, які надають на термін понад 1 рік. Одержувачами державних запозичень і кредитів виступають переважно країни, що розвиваються і ті, які відстають від світових лідерів (постсоціалістичні країни), тоді як розвинуті країни виступають головними кредиторами. До приватних запозичень і кредитів вдаються на рівні з країнами, що розвиваються, також корпорації розвинутих країн, активно використовуючи залучення ресурсів зі світового ринку у формі випуску довгострокових цінних паперів або банківського кредиту. Короткострокові операції включають міжнародні кредити терміном до 1 року; поточні рахунки національних банків у закордонних банках; переміщення грошового капіталу між банками.

Валютне регулювання – діяльність держави та уповноважених нею органів, спрямовану на регламентацію та регулювання міжнародних розрахунків і порядку здійснення операцій з валютою та валютними цінностями з метою урівноваження платіжних балансів, зміни структури імпорту або його обмеження, скорочення платежів за кордон, концентрації валютних ресурсів у руках держави.

Основними завданнями здійснення валютного регулювання та контролю є:

1) організація системи курсоутворення, захист та забезпечення необхідного ступеня конвертованості національної грошової одиниці;

2) регулювання платіжної функції іноземної валюти та інших іноземних інструментів, регламентація поточних операцій платіжного балансу;

3) організація внутрішнього валютного ринку;

4) регламентація та регулювання банківської діяльності з валютними цінностями;

5) встановлення режиму та обмежень на вивезення і ввезення через кордон валютних цінностей;

6) забезпечення стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Валютне регулювання забезпечується спеціальною системою правових норм і засобів. У системі державного регулювання економічного життя кожної країни виділяють сукупність заходів, які проводяться центральними банками у сфері грошового обігу і валютних відносин з метою впливу на купівельну спроможність грошей, валютні курси та на економіку загалом, що становить сутність певної валютної політики держави.

Ця політика здійснюється переважно у 2 формах:

Обліковій (дисконтній) та девізній.

Облікова (дисконтна) політика означає зміну облікової ставки центрального банку з метою регулювання валютного курсу шляхом впливу на рух короткострокових капіталів. В умовах пасивного платіжного балансу центральний банк підвищує облікову ставку і цим самим стимулює приплив іноземного капіталу з країн, де цей рівень нижчий. Цей приплив короткострокових капіталів поліпшує стан платіжного балансу, створює додатковий попит на національну валюту, таким чином сприяє підвищенню її курсу.

Девізна політика спрямована на регулювання валютного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти (девіз). У сучасних умовах девізна валютна політика часто набирає форми валютної інтервенції – прямого втручання центрального банку в операції з іноземною валютою на валютних ринках при одночасному введенні обмежень у сфері валютних операцій на внутрішньому ринку. При використанні девізної політики у разі падіння курсу національної валюти центральний банк країни продає на валютних ринках, як правило, значні суми іноземної валюти, що приводить до зростання курсу національної валюти щодо іноземної і, навпаки, скуповування іноземної валюти веде до падіння курсу національної.

Девізна валютна політика справляє тимчасовий і обмежений вплив на рівень валютного курсу, якщо немає докорінних порушень платіжного балансу. За наявності таких порушень активне використання девізної політики може призвести до швидкого виснаження валютних резервів країни, не запобігши при цьому процесу знецінення національної валюти.

Валютне обмеження є системою нормативних правил, встановлених в законодавчому та адміністративному порядку, які спрямовані на обмеження операцій з золотом, валютними цінностями та іноземною валютою.

Вони поширюються на фізичних і юридичних осіб при обміні валюти власної країни на іноземну, і також при інших валютних операціях. Валютні обмеження передбачають організацію і здійснення компетентними органами відповідних країн спеціальних заходів валютного контролю з метою врівноваження платіжних балансів і підтримки курсів національних валют. Система валютного контролю за здійсненням валютних операцій то послаблюється, то стає більш жорсткішою залежно від економічної ситуації, як в окремій країні, так і в світовому господарстві.

Втручання держави у сферу міжнародних валютно-фінансових відносин виявляється в періодичному використанні валютних клірингів, при застосуванні яких взаємні розрахунки між двома або кількома країнами здійснюється шляхом заліку зустрічних вимог, а платежі валютою здійснюються лише на суму різниці в товарних поставках та наданих послугах. Валютний кліринг спочатку використовувався лише для зовнішньоторговельних розрахунків, а згодом був поширений на операції неторговельного характеру та інші платежі, що виникають у результаті економічних зв’язків між окремими країнами та економічними угрупованнями. Валютні кліринги справляють двоїстий вплив на розвиток зовнішньої торгівлі. З одного боку, вони пом’якшують негативні наслідки валютних обмежень, надаючи можливість країнам-експортерам використовувати валютну виручку. З іншого боку, при клірингових розрахунках зовнішньоторговельний оборот необхідно регулювати з кожною країною окремо, а валютну виручку можна використовувати лише в тій країні, з якою укладена клірингова угода. Крім того, замість виручки у конвертованій валюті експортери за поставлені товари на надані послуги одержують національну валюту. Спочатку це було причиною пошуку країнами різних обхідних шляхів щодо додержання клірингових угод, а згодом з лібералізацією міжнародних економічних відносин. Валютний кліринг між розвинутими країнами значно скоротився.

Зовнішньоекономічні операції пов’язані з різного роду валютними ризиками, небезпекою валютних (курсових) втрат, які можуть виникнути у зв’язку зі зміною курсу іноземної валюти щодо національної при проведенні зовнішньоторговельних, кредитних і валютних операцій. При цьому, експортер може зазнати збитків (курсових втрат) при зниженні курсу іноземної валюти щодо національної – в період між підписанням контракту та здійсненням за ним платежів. Курсові втрати імпортера пов’язані з ймовірним підвищенням курсу валюти, в якій передбачені розрахунки за контрактом. За запобіганням валютних ризиків практика міжнародних розрахунків виробила систему валютних застережень, які є специфічною формою валютних обмежень.

Валютні захисні застереження направлені на усунення або обмеження валютного ризику в торговельно-економічних відносинах з країнами, розрахунки з якими здійснюються у вільно конвертованій валюті, а також тими з них, де розрахунки здійснюються за клірингом. При цьому застереження, що передбачають перерахунок суми платежу в разі зміни курсу валюти платежу, є двосторонніми, бо можливі збитки і вигоди однаково поширюються і на експортера, і на імпортера. Односторонні застереження захищають інтереси тільки однієї стороки на випадок підвищення або зниження валютного курсу.

Система валютних обмежень регламентується державою в цілому, а специфічна їх форма – валютні застереження – використовується на макроеконмічному рівні у зовнішньоекономічних відносинах юридичними і фізичними особами. Система валютного регулювання і валютного контролю спрямована на досягнення країнами, іншими суб’єктами зовнішньоекономічних відносин більшого ступеня своєї платоспроможності щодо інших країн чи суб’єктів та світового співтовариства в цілому.

Відповідно до чинного законодавства, органами валютного контролю в Україні визначені: Міністерство доходів і зборів; Національний банк України; уповноважені банки; Державна податкова адміністрація України; Міністерство транспорту і зв’язку України. Залежно від своїх функцій зазначені органи мають різний обсяг повноважень у сфері валютного контролю. Головними органами валютного регулювання та контролю виступає НБУ.

Валютними операціями називають певні банківські та фінансові операції, пов’язані з переходом права власності на валютні цінності.

Це використання валютних цінностей як засобу платежу; ввезення, вивезення, посилання та переказування валютних цінностей; отримання та надання кредитів, перерахування відсотків; залучення інвестицій, придбання цінних паперів та інші операції, здійснення яких відбувається тільки за умови отримання відповідних ліцензій НБУ.

Валютні операції поділяються на п о т о ч н і та т е р м і н о в і.

До п о т о ч н и х валютних операцій відносять:

- «тод» (поставка валюти сьогодні – «сьогодні на сьогодні»);

- «том» (поставка валюти наступного робочого дня – «сьогодні на завтра»);

- «спот» (поставка валюти на другий день – «сьогодні на післязавтра»)

Такі операції використовуються переважно для обслуговування зовнішньоторговельних розрахунків, а також з метою одержання додаткового прибутку в разу коливань валютних курсів.

Протягом останніх 10-15 років широкого розвитку набули т е р м і н о в і валютні операції, такі як - форвардні, ф’ючерсні, опціонні, валютні арбітражі та їх різновиди і комбінації.

Форвардними операціями називають угоди з обміну валют за раніше узгодженим курсом, які укладаються сьогодні, проте дата валютування (виконання контракту) відкладена на визначений термін у майбутньому.

Валютні ф’ючерси – контрактні угоди на купівлю-продаж стандартизованої суми іноземної валюти за стандартизованою специфікацією валют та узгодженою ціною.

Відповідно до такої угоди її учасники одержують право і зобов’язання обміняти обумовлену стандартизовану суму певної валюти на іншу у встановлені терміни в майбутньому за курсами, визначеними на момент укладання угоди.

Валютні опціони є формою термінової угоди двох сторін – продавця і власника опціону, внаслідок якої власник опціону отримує право, а не зобов’язання, купити у продавця опціону або продати йому заздалегідь визначену суму однієї валюти в обмін на іншу (або на національну грошову одиницю) за обумовленим валютним курсом.

Арбітражні операції, метою здійснення яких полягає в одержанні прибутку від різниці валютних курсів. Валютні арбітражні операції поділяються на:

- тимчасові, пов’язані із зміною валютних курсів в часі;

- просторові (географічні), пов’язані з різницею валютних курсів на регіональних (національних) ринках;

- конверсійні, обумовлені коливанням курсових співвідношень різних валют.

У світі існує не один десяток міжнародних фінансових організацій (МФО). Фінансова організація є міжнародною тоді як її засновники виступають особи із різних країн, причому як приватні так і офіційні (представники державних структур). Діяльність міжнародних організацій пов’язана із виконанням певних функцій, які визначаються їхніми статутами. Фінансове забезпечення виконання таких функцій здійснюється через фонди, що створюються цими організаціями. Це можуть бути узагальнені фонди, наприклад бюджет ООН, і цільові – під конкретні заходи і програми. Тому з погляду міжнародних фінансів їх суб’єктами на наднаціональному рівні виступають, з одного боку, міжнародні економічні організації, з іншого – міжнародні фінансові інститути.

Міжнародні економічні організації вступають у взаємовідносини з урядами окремих країн з приводу формування бюджету чи інших фондів цих організацій. Отримані кошти використовуються на фінансування централізованих заходів, проектів і програм цих організацій, на утримання їхнього апарату та на фінансову допомогу окремим країнам. Тому, кожна країна може отримувати кошти від міжнародних організацій як у вигляді прямого фінансування, так і в опосередкованій формі через різні централізовані заходи, проекти і програми, які стосуються цієї країни чи поширюються на неї.

Міжнародні фінансові інститути мають взаємовідносини як з урядами, так і суб’єктами господарювання в окремих країнах. Взаємовідносини з урядами складаються за 2 напрямами: 1-ий відображає процес формування статутного капіталу за рахунок внесків окремих країн; 2-ий характеризує кредитні взаємовідносини – надання кредитів урядам та їх погашення і сплата процентів. Взаємовідносини з підприємствами мають двосторонній кредитний характер. Міжнародні фінансові інститути здійснюють фінансове забезпечення певних проектів, надають кредити окремим підприємствам, як правило, на конкурсній основі.

Отже, як міжнародні економічні організації, так і фінансові інститути забезпечують централізацію певної частини міжнародних фінансових ресурсів для забезпечення потреб світового господарства. Вони фінансують окремі проекти і програми, керуючись інтересами світового господарства в цілому, а не окремих країн, якими б важливими вони для цих країн не були.

Наднаціональна координація міжнародних фінансів здійснюється міжнародними та регіональними валютно-фінансовими організаціями, які створюються на базі багатосторонніх угод між державами. Їхня мета – сприяння розвитку зовнішньої торгівлі і міжнародного та регіонального валютно-фінансового співробітництва, підтримання рівноваги платіжних балансів країн, що входять до них, регулювання курсів їх валют, надання кредитів цим країнам та гарантування приватних позик за кордоном.

Найважливішу роль серед них у сучасний період відіграють Міжнародний валютний фонд (МВФ) та Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР), який сьогодні є головною установою Світового банку. Окрім МБРР до структури Світового банку входять: Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

У липні 1944 р. представники 44 країн на валютно-фінансовій конференції ООН, що відбулася у Бреттон-Вудсі (США), підписали «Заключний акт», складовими якого були статути МВФ та МБРР.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) – міжнародна наднаціональна валютно-кредитна організація, яка має статус спеціалізованої представницької установи ООН. МВФ розпочав свою діяльність з березня 1947 р. Місце перебування - Вашингтон. Відповідно до статуту, метою створення МВФ була сприяння міжнародному валютному співробітництву та стабілізації валют, створення багатосторонньої системи платежів і розрахунків, підтримування рівноваги платіжних балансів країн-членів Фонду, вжиття системи заходів, спрямованих на регулювання валютних курсів, підвищення ступеня конвертованості валют, надання короткострокових кредитів країнам-членам Фонду для покриття тимчасового дефіциту їх платіжних балансів, на ліквідацію валютних обмежень, організацію консультативної допомоги з фінансових та валютних питань. Оскільки МВФ є організацією акціонерного типу, то його ресурси складаються з внесків країн-членів, для кожної з яких встановлюється вступна квота залежно від країни у світовій торгівлі. Ця квота переглядається кожні 5 років. Квота країн-членів МВФ під час дії Бреттон-Вудської валютної системи складалася з 25% у золоті і 75% - у національній валюті даної країни, а з моменту введення в дію Кінгстонської валютної системи ця квота складається з 22,7% - у вільноконвертованій валюті і 77,3%- у національній валюті.

У 1947 р. членами МВФ було 49 країн світу, а його основний капітал становив 7,7 млрд.дол.США. Найбільші розміри квот належали США, Великобританії, Франції, Китаю та Індії. Нині оплачений капітал сягає 297млрд.дол.США. Із цієї суми 2/3 належить промислово-розвинутим країнам і лише 1/3 – країнам, що розвиваються, які становлять 4/5 членів Фонду. У 1991-1992 рр. членами Фонду стали понад 20 країн світу, в т.ч. колишні республіки СРСР. Всього на сьогодні членами МВФ є 181 країна. Україна була прийнята до МВФ у 1992 р.

Керівними органами Фонду є Рада управляючих, Директорат, Секретаріат. Вищим органом є Рада управляючих, яка приймає у Фонд нових членів, затверджує зміни паритетів валют країн-учасниць, переглядає квоти, розподіляє чистий прибуток Фонду. Директорат займається поточним регламентуванням діяльності цієї організації. Голоси у Раді управляючих МВФ розподіляються залежно від розміру квоти тієї чи ін. країни.

Визначальним органом Фонду є Виконавча рада, яка складається з 24 виконавчих директорів. З них 8 представляють окремі країни (США, Німеччина, Японія, Франція, Великобританія, Саудівська Аравія, Росія, Китай). Решта виконавчих директорів представляють групи країн. Україна входить до групи з 12 таких країн як Нідерланди, Румунія, Ізраїль, Болгарія, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Грузія, Кіпр, Молдова, Вірменія, Македонія.

Виконавчим директором цієї групи країн є представник Нідерландів. Україна посідає в групі 2-ге місце за кількістю голосів. ЇЇ представник призначений заступником виконавчого директора від групи.

У 1995 р. між країнами-членами МВФ було досягнуто домовленості про створення механізму термінової фінансової допомоги окремим країнам на випадок фінансових криз, включаючи створення валютних стабілізаційних фондів. Ця допомога реалізується через політику траншів та механізм розширеного фінансування.

Політика траншів застосовується тоді, коли кредити Фонду надаються звичайними каналами країнам-членам МВФ у вигляді траншів, або часток, які становлять 25% квоти відповідної країни у Фонді. Для одержання першого та наступних кредитних траншів країни-члени фонду повинні продемонструвати серйозні зусилля щодо подолання ними труднощів, пов’язаних зі станом платіжного балансу.

Механізм розширеного фінансування використовується тоді, коли Фонд підтримує середньострокові програми шляхом домовленості про розширене фінансування країн-членів МВФ з метою подолання труднощів з платіжним балансом, викликаних макроекономічними і структурними проблемами.

Основу фінансових коштів МВФ складають платежі країн-членів в рахунок встановлених для них квот. Відповідно до квот визначаються права запозичення для більшості кредитів МВФ і право голосу. Спочатку чверть платіжних зобов’язань країн виконувалась золотом, залишок – валютою країни, який оформлюється у вигляді безоборотної, безпроцентної ноти (простого векселя). Зі змінами статуту МВФ (1978р.) місце золота зайняли платежі в іноземній валюті. Проте фонд може дозволити цю частину платежів здійснювати у власній валюті країни (для слаборозвинутих країн).

Крім платежів членів, МВФ може використовувати і інші можливості для поповнення своїх кредитних ресурсів – обов’язковий продаж членами МВФ своєї валюти у встановлених межах; запозичення у членів МВФ при їх згоді; операції на міжнародних фінансових ринках; процентні платежі по раніше наданих кредитах і повернення основних сум боргу; кредитні лінії, які відкриваються групами країн. Джерелом засобів МВФ є також продаж золотого запасу, накопиченого в період системи фіксованих паритетів. Основним напрямом використання коштів Фонду є кредитування. Кредити фонду мають ряд ознак.

По-перше, найчастіше величина кредиту пов’язується з розміром квоти країни в МВФ, хоча є і виключення.

По-друге, кредит надається у формі запозичення, при якому країна купує у МВФ іноземну валюту за власну валюту. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов’язана викупити національну валюту в тій сумі в якій був наданий кредит.

По-третє, кредити надаються за умови прийняття та виконання країною певних зобов’язань із реформування економіки.

Основними видами кредитів МВФ є так звані кредитні угоди “stend-by ”. Головне призначення їх полягає у кредитуванні макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів для подолання дефіциту платіжного балансу. Кошти, купуються країною в межах кредитних ліній, надаються траншами. Кожен наступний транш надається тільки за умови виконання країною стабілізаційних програм. Якщо країна не виконує умов угоди МВФ, то черговий транш може бути затриманий або зобов’язання про його надання може бути анульоване.

Іншим видом кредитів МВФ є надання коштів на поповнення валютних резервів центрального банку країни. Ці кошти слугують для запобігання різким коливанням валютного курсу, які можуть призводити до великого дефіциту плат.балансу.

Лінії компенсаційного фінансування відкриваються для країн – експортерів сировини і імпортерів зернових. При експорті компенсуються тимчасові збитки, що виникають у країн, валютні надходження яких сильно залежить від кон’юнктури світових експортних цін, при імпорті – додаткові витрати, пов’язані з підвищенням імпортних цін на зерно.

Для країн, які мають низький рівень доходу на душу населення і проблеми із платіжним балансом, МВФ надає кредити на боротьбу з бідністю та забезпечення економічного зростання. Процентна ставка по них не перевищує 0,5% річних. Перед наданням таких кредитів країна-позичальник, МВФ і Світовий банк розробляють спільно середньостроковий рамковий план економічного розвитку, який слугує основою програми структурних перетворень, що конкретизується в щорічних угодах сторін.

Враховуючи, що деякі країни не дотримуються своїх платіжних зобов’язань, МВФ відкрив страхові рахунки, кошти на які надходять в основному з процентів по кредитах МВФ, внески країн-боржників і країн-кредиторів. Щорічно страхові резерви МВФ підвищуються на 5%.

У 1944 р. на Міжнародній валютно-фінансовій конференції в Бреттон-Вудсі крім МВФ було утворено Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР).

Місце перебування його – Вашингтон. Це одна з найбільших у світі міжнародних фінансово-кредитних установ, яка надає довгострокові кредити під державні програми, тільки урядам та центральним банкам країн-членів. Членами МБРР можуть бути тільки члени МВФ. МБРР є головною складовою Світового банку (СБ). Крім МБРР до Світового банку входять Міжнародна асоціація розвитку (МАР), Міжнародна фінансова корпорація (МФК), Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ) та Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС).

Головним завданням Світового банку є сприяння сталому економічному зростанню, яке веде до скорочення бідності у країнах, що розвиваються, шляхом надання допомоги у зростанні виробництва через довгострокове фінансування проектів і програм розвитку. МБРР на початку своєї діяльності був призначений, згідно до Статуту, надавати потерпілим від війни країнам довгострокові кредити для відбудови їх економіки, а також гарантувати приватні інвестиції за кордоном. Сьогодні Банк надає технічну і фінансову допомогу більш ніж 100 країнам світу, які є членами МВФ. Основна маса кредитів направляється на розвиток виробничої інфраструктури та сільського господарства – галузей відносно малорентабельних, з високим строком окупності і витрат де неохоче вкладає свої кошти приватний капітал. МБРР фінансує як пріоритетні державні програми в галузях енергетики, імпорту обладнання для розвитку гірничої промисловості, інвестування проектів для будівництва нафто- і газопроводів, модернізацію підприємств тощо. Сьогодні налічується 180 держав-членів МБРР.

Статутний капітал МБРР створюється шляхом підписання країн-членів на його акції та випуску облігацій. Акції розподіляються між країнами-членами відповідно до їх квот у МВФ. Першочергові внески до статутного капіталу здійснюються в розмірі 20% від суми підписання, для створення власних ресурсів Банку, необхідних для здійснення його операцій. Інші 80% мають бути сплачені за першою вимогою Банку. Значну частину кредитів МБРР надає з коштів, одержаних від розміщення на ринку капіталів своїх облігаційних позик. Кредити МБРР надаються, як правило, на термін 15-20 років і мають п’ятирічний пільговий період. Ці кредити надаються країнам, які продемонстрували певне економічне зростання та соціальний прогрес. Кожна позика надається уряду чи під його гарантії зацікавленій країні. Відсоткова ставка кредиту змінюється кожні 6 місяців і орієнтується на рівень відсоткових ставок міжнародних ринків позикового капіталу. Поточна відсоткова ставка становить 7,6%. Ці відсоткові ставки залежать від наявних в Банку коштів, які надходять від продажу облігацій МБРР на світових ринках капіталу, від нерозподіленого прибутку, погашення раніше наданих кредитів та додаткових пожертвувань економічно розвинутих країн.

Вступ України до МВФ забезпечив її членство в МБРР (квоту – 10 678 акцій на загальну суму близько 5 млрд.дол.США), що дає можливість нашій країні залучати іноземні інвестиції для вирішення таких актуальних проблем, як стабілізація економіки, її структурна перебудова, інтеграція України у світове господарство.

Міжнародна асоціація розвитку (МАР ) була створена як філія МБРР у 1960 р. з метою збереження впливу розвинутих західних держав на країни, що розвиваються. МАР надавала безпроцентний кредит на строк до 50 років (з 1986 р.строк надання кредитів скорочено до 40 років для найменш розвинутих країн та до 35 років – для інших країн «третього світу»). Погашення кредитів починається з 11-го року після початку їх використання. Кредити надаються урядам та приватним організаціям країн, що розвиваються, без процентів.

Кредити МАР призначені найбіднішим і найменш платоспроможним країнам і виділяються з урахуванням розмірів їхньої території, річного доходу на душу населення, ступеня ефективності економічної політики. Тільки країни з річним доходом на душу населення, що становить менше ніж 1305 дол. США, можуть користуватися кредитами МАР. Кожний фінансовий проект МАР підлягає обов’язковій політико-економічній експертизі з метою найефективнішого використання фінансової допомоги. Кредити надаються в національній валюті держави чи її території. Членами МАР на сьогодні є 160 країн світу.

Міжнародна фінансова корпорація (МФК) була створена у 1959 р., з ініціативи США. ЇЇ мета – заохочення розвитку приватних підприємств у країнах, що розвиваються. МФК надає кредити високорентабельним приватним підприємствам без гарантії уряду на строк від 5 до 15 років з умовою, що частина акцій компанії-позичальника продають МФК. Рівень відсоткових ставок відповідає існуючим на міжнародних фінансових ринках. Статутний капітал МФК створено з внесків країн-членів, розмір яких пропорційний частці їх внесків до МБРР. Свою діяльність МФК здійснює в таких основних напрямках:

- інвестування приватного сектору;

- надання комплексних консультаційних послуг урядам і підприємствам у здійсненні приватизації;

- формування ринків капіталів у країнах з перехідною економікою.

Сьогодні до МФК входить 174 країни, до яких приєдналася і Україна у 1993 році. Таке членство створило можливості надання нашій країні прямих інвестицій у приватний сектор економіки, фінансування проектів приватних компаній тощо.

У 1988 р.країни-члени Світового банку створили Багатостороннє агентство з гарантій інвестицій (БАГІ), яке страхує капіталовкладення від втрат, викликаних некомерційними ризиками. До його складу сьогодні входить 149 країн.

БАГІ доповнює діяльність інших міжнародних страховиків і пропонує 4 основні типи гарантій: неконвертованість валюти, експропріація, війна і громадянські заворушення, порушення умов контрактів.

Неконвертованість валюти – це захист від втрат, які виникли в зв’язку з неможливістю конвертувати національну валюту в іноземну для її переведення за межі країни перебування.

Експропріація – захист від втрат, які викликані діями уряду країни перебування у зв’язку з обмеженням або ліквідацією права власності чи контролю над нею, а також права на застраховані інвестиції.

Війна і громадянські заворушення – це захист від збитків, завданих військовими діями чи громадянськими заворушеннями, які призвели до руйнування чи завдання шкоди матеріальним активам підприємства або до створення перешкод для його діяльності.

Порушення умов контрактів - це відмова від зобов’язань за контрактом з одержувачем гарантій або його порушення з боку уряду країни перебування, коли: одержувач гарантій не має можливості звернутися до суду чи арбітражного суду для розгляду позову про відмову від контракту або порушення його умов; рішення суду не приймається в розумні терміни; таке рішення не може бути виконане.

Україна вступила до Багатостороннього агентства з гарантій інвестицій у 1994 р., підписавши Конвенцію цієї організації. БАГІв Україні співпрацює з Державною кредитно-інвестиційною компанією, опікуючись фондом перед експертних гарантій для заохочення інвестицій в агропромисловий комплекс.

Міжнародний центр із врегулювання інвестиційних суперечок (МЦВІС) заснований у 1966 р. і призначений для сприяння зростанню потоків міжнародних інвестицій шляхом надання послуг з арбітражного розгляду і врегулювання суперечок між урядами і іноземними інвесторами; надання консультативних послуг; проведення наукових досліджень; надання інформації про інвестиційне законодавство. Послугами МЦВІС сьогодні користуються 119 країн-членів цієї організації.

Основними мотивами вступу країн до МВФ і Світового банку є можливість одержати зовнішні кредити та позики на більш сприятливих умовах порівняно з тими, що існують на міжнародних валютних ринках. Крім цього, країни-члени можуть брати участь у конкурсних проектах зі спорудження різних об’єктів у інших країнах, що відкриває додаткові можливості.

Проте, членство в цих організаціях накладає на їх учасників певні зобов’зання. Вони повинні: ставити до відома організації про вибраний країною правовий режим курсу національної валюти та про всі зміни в ньому; уникати маніпулювань валютними курсами або міжнародною валютною системою для врегулювання свого платіжного балансу та одержання несправедливих переваг над іншими країнами-членами; прагнути до відміни валютних обмежень і не запроваджувати свої; створювати умови для запровадження конвертованості національної валюти; в будь-який час країни повинні бути готовими надавати повну інформацію про стан своєї економіки з ряду показників.