Тематична структура галузевого документного потоку

ПЕРЕДМОВА

 

Підготовка курсової роботи як один з видів позааудиторної роботи, передбачений навчальним планом, сприяє відпрацюванню навичок виявлення, обробки документної інформації, формує вміння оцінювати та узагальнювати відібрану інформацію, допомагає логічно і зрозуміло викладати свої думки.

Виконання курсової роботи є обов’язковим для кожного студента.

Мета даних рекомендацій – допомогти студентам визначитися з тематикою курсової роботи з документознавства, її структурою, оформленням та організацією процесу підготовки даної форми самостійних науково-дослідницьких пошуків студента.

Методичні рекомендації складаються з таких розділів:

1. Загальні положення.

2. Загальні вимоги до структури та змісту курсової роботи.

3. Правила оформлення курсової роботи.

4. Список використаної літератури.

5. Додатки.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Організація підготовки курсової роботи

Курсова робота є однією з форм самостійних науково-дослідницьких пошуків студента під керівництвом викладача. Її написання повинне сприяти поглибленню та розширенню уявлень про теоретико-методичні положення навчальної дисципліни, з якої готується курсова робота. Подібне навчальне завдання передбачає, що здобувши певний досвід наукової діяльності в процесі написання рефератів та опанування знань з фахових дисциплін, студент здатний здійснювати самостійне дослідження, яке за своїм змістом повною мірою відповідає науково-методичному пошуку. Виходячи з цього, курсова робота не повинна обмежуватись реферуванням літературних джерел, а має включати елементи нового наукового знання, репродукованого студентом.

Наукове керівництво курсовою роботою покладається на викладачів, що забезпечують читання дисциплін документознавчого циклу. Тематика курсових робіт розглядається та затверджується на засіданні кафедри документальних комунікацій. Студентам надається право вибору теми курсової роботи в межах затвердженої кафедрою тематики. Після узгодження з керівником теми роботи студент розробляє завдання по виконанню курсової роботи. Завдання (Дод. 1) оформлюється студентом в двох примірниках, підписується студентом і науковим керівником та затверджується завідувачем кафедри. Графік виконання курсової роботи регламентує всі її етапи та терміни представлення роботи на перевірку.

Курсова робота подається викладачу на перевірку у встановлений кафедрою термін. Після перевірки керівник готує письмовий відгук на роботу. Недоброякісно виконана курсова робота повертається студенту для виправлень та доопрацювання у визначений термін. У випадку, коли тема роботи не розкрита, або недотримані вимоги до її структури чи оформлення, або наявні невиправлені граматичні, орфографічні помилки, суттєві стилістичні огріхи (в т.ч., має місце невідредагований машинний переклад російськомовного тексту) курсова робота оцінюється керівником на оцінку „незадовільно” та не допускається до захисту. Така робота в обов’язковому порядку має бути перероблена студентом до часу, призначеного на захист всіх курсових робіт з дисципліни.

1. 2. Методологія та методика наукових досліджень

 

Приступаючи до наукового дослідження, винятково важливо озброїтись розумінням методології та методів наукової роботи. Адже науково-дослідна робота вимагає знань і вмінь використання методів наукового пізнання, застосування логічних законів і правил, наукових засобів і технологій.

Методологія визначає загальну стратегію дослідження і складається зчотирьох рівнів:

1. Фундаментальні або філософські принципи;

2. Загальнонаукові принципи;

3. Конкретно-галузеві принципи;

4. Конкретні методики і техніки для вирішення обраних наукових задач.

Фундаментальні принципи базуються на узагальнюючих, філософських положеннях, які відбивають найсуттєвіші властивості об’єктивної дійсності й свідомості з урахуванням досвіду, набутого в процесі пізнавальної діяльності людини. До таких принципів належать принципи діалектики, що відображають взаємообумовлений і суперечливий розвиток явищ дійсності; детермінізму, або об’єктивної причинної зумовленості явищ та ізоформізму, тобто відношень об’єктів, які відбивають тотожність їх побудови.

Загальнонаукова методологія застосовується практично в усіх науках. До загальнонаукових принципів дослідження належать – історичний, термінологічний, функціональний, системний, когнітивний або пізнавальний, моделювання та ін. За допомогою принципу історизму досліджується виникнення, формування, розвиток процесів і подій у хронологічній послідовності з метою виявлення внутрішніх і зовнішніх зв’язків, закономірностей і суперечностей.

Термінологічний принциппередбачає вивчення термінів і позначуваних ними понять, розробку або уточнення змісту та обсягу понять, встановлення взаємозв’язку і субординації понять, їх місце в понятійному апараті теорії, на базі якої ґрунтується дослідження. У межах функціонального підходувиділяють структурно-функціональний, що полягає у виділенні в системних об’єктах відповідних структурних елементів (компонентів, підсистем) та визначенні їх ролі (функцій) у системі; системно-діяльнісний підхід, який вказує на певний компонентний склад людської діяльності (потреба – суб’єкт – об’єкт – процеси – умови – результат…) та системно-генетичний принцип, який полягає в розкритті умов зародження, розвитку та перетворення системи. Значення системногопідходу полягає в тому, що він дозволяє комплексно розглядати великі і складні об’єкти (системи) як одне ціле, яке складається з елементів і частин.

Когнітивний або пізнавальний підхід забезпечує осягнення розумом дослідника явищ об’єктивної дійсності за притаманними ознаками та прикметами; формування істинного уявлення про нього. Синхронний методпередбачає вивчення різноманітних подій та явищ, які одночасно або в один і той самий період (майже одночасно) відбуваються в різних місцях. Його застосування дозволяє виділяти як загальне, так і особливе (відмінне) в тому, що відбувається в суспільному житті, бачити і вивчати явища як у їх взаємозв’язку, так і в статиці. Для того, щоб відобразити явища в розвитку, необхідно використати хронологічний метод, який дає змогу розглядати їх у часовій послідовності, в русі та змінах.

Чільне місце в історичних (історіографічних) дослідженнях посідає метод періодизації, або іншими словами, діахронний метод, який слугує інструментом відображення специфіки конкретно-історичного дослідження. Застосування цього методу дозволяє виділити якісні зміни в ході розвитку явища, що досліджується, розкрити його форму та зміст на різних етапах. Критерії періодизації – це той історичний фактор, якісні зміни якого досліджуються методом періодизації. Критерій відображає головний зміст процесу, який аналізується в конкретно-історичній формі.

У науковій сфері часто застосовують метод моделювання, що має таку структуру: а) постановка задачі; б) створення або вибір моделі; в) дослідження моделі; г) переведення знань із моделі на оригінал. Останнім часом все більше застосування знаходять методи таких метричних дисциплін, як наукометрія – система вивчення наукового, конструктивного знання за допомогою кількісних методів; бібліометрія – оперує методами кількісного дослідження друкованих документів у вигляді матеріальних об’єктів або бібліографічних одиниць; інформетрія – передбачає математичні, статистичні методи й моделі та їх використання для кількісного аналізу структури та особливостей наукової інформації, закономірностей процесів наукової комунікації.

Кожна галузь науки має власні специфічні або галузеві підходи до розв’язання дослідницьких задач, застосування яких дозволяє звертатись до загальновизнаних авторитетів. У числі напрямів пошуку методологічних основ дослідження варто виділити: вивчення наукових праць відомих вчених, які застосовували загальнонаукову методологію; аналіз наукових праць провідних авторів, які досліджували напрям, проблему тощо; узагальнення ідей науковців, які безпосередньо вивчали дану проблему; проведення досліджень специфічних підходів для вирішення цієї проблеми професіоналами-практиками, які не лише розробили, а й реалізували на практиці свої ідеї і т.п.; аналіз концепцій наукової та практичної діяльності учених і фахівців-практиків; вивчення наукових праць зарубіжних дослідників і фахівців-практиків.

Метод пізнання – сукупність прийомів або операцій практичного та теоретичного освоєння дійсності, підпорядкованих реалізації поставленої мети і розв’язанню конкретних наукових завдань. Кожне наукове дослідження, як правило, поділяється на два рівні:

· емпіричний рівень, на якому кожен початкуючий дослідник або досвідчений науковець збирає необхідні матеріали, проводить роботу з накопичення фактів;

· теоретичний рівень, спрямований на здійснення аналізу та синтезу знань, нагромадженої інформації, формування на їх основі висновків, положень, обґрунтування законів і закономірностей тощо (у формі наукової теорії).

Відповідно, на кожному з цих двох рівнів наукового дослідження застосовуються різні методи пізнання, які поділяються на:

· методи емпіричного дослідження;

· методи теоретичного дослідження;

· методи, що застосовуються як на емпіричному, так і теоретичному рівнях.

Емпіричний та теоретичний рівні дослідженнявідрізняються між собою глибиною пізнання, ступенем узагальнення фактів і проникнення в сутність досліджуваних явищ. Емпіричний рівень дослідження пов’язаний із нагромадженням фактичного матеріалу з тієї чи іншої наукової теми. Нагромадження і вивчення фактів виступають першим необхідним етапом у розвитку науки, який готує перехід до теоретичних узагальнень. Щоб отримати цілісне знання про явище, подію, які вивчаються, потрібні аналіз і синтез отриманих фактів. Емпіричне узагальнення, що міститься у наукових фактах і їх описах, складає необхідну передумову для теоретичних узагальнень і створення відповідної теорії. На теоретичному рівнідослідження відбувається оцінка, осмислення, пояснення фактів, головним чином розкривається сутність досліджуваних подій і явищ, закономірності і тенденції їх розвитку. Теоретичне пізнання виступає закономірним продовженням і поглибленням емпіричного.

 

1. 3. Мета і завдання курсової роботи

У процесі роботи над науковою проблемою важливо чітко поставити мету, на досягнення якої спрямовується діяльність, і завдання, які мають бути вирішені відповідно до цієї мети. Отже, мета наукового дослідження – це очікуваний кінцевий результат, на досягнення якого спрямоване конкретне дослідження. Вона повинна бути узгоджена з назвою курсової роботи і містити не тільки очікувані її результати, а й підкреслювати, завдяки яким науковим передумовам вона буде досягнута, чим і як буде досягатися (із залученням яких наукових гіпотез, ідей, явищ, законів та ін.). Досвідчені дослідники рекомендують не вживати такі формулювання мети дослідження, як „обґрунтування і розробка наукових основ, принципів створення нових технологій…” або „розробка методів і засобів підвищення ефективності за рахунок вдосконалення…” та ін., без конкретизації наукових передумов, на яких базується досягнення поставленого завдання.

Між метою і кінцевим результатом дослідження має бути тісний, органічний зв’язок. Поставленої мети обов’язково треба досягти. І неодмінно перевірити, чи чітко визначене досягнення мети у висновках.

Мета дослідження реалізується через конкретні завдання, які треба вирішити відповідно до цієї мети. Формулювання п’яти–шести завдань мають відображати логіку дослідження та співвідноситись із планом курсової роботи.

 

1. 4. Поради щодо виконання та написання курсової роботи

Студенту, який визначив тему курсової роботи, необхідно дотримуватись розробленого ним та погодженого з науковим керівником плану. Саму підготовку наукової, в т.ч., курсової роботи, можна умовно поділити на три головних етапи.

Перший етап – виявлення літератури з обраної проблеми. Для цього слід ознайомитися зі складовими довідково-пошукового апарату наукової бібліотеки РДГУ та інших інформаційних установ, а через Інтернет – з наявністю джерел в Україні й за рубежем.

Другий етап – вивчення виявлених документів з метою накопичення необхідного для виконання роботи матеріалу:

· у залежності від тематики варто починати збирати матеріал з вивчення загальних наукових праць. Це дозволяє кожному досліднику сформувати власне цілісне уявлення про тенденції розвитку досліджуваної проблеми;

· опрацювати опубліковані джерела з теми курсової роботи;

· обов’язково опрацювати та використати першоджерела, оскільки саме це надає роботі наукову цінність;

· якщо праця має теоретичний характер, доцільно розпочинати виписки або ксерокопіювати потрібні сторінки після першого (інформаційно-оглядового) його прочитання, попередньо ознайомившись зі змістом, основними міркуваннями, теоретичними положеннями;

· опрацьовуючи джерела, необхідно виписувати з них не все підряд, а окремо матеріали для кожного розділу і підрозділу роботи, фіксуючи у вигляді цитат найбільш важливі місця документів, дотримуючись відповідних вимог;

· потрібно ретельно занотовувати всі бібліографічні дані про опубліковані та неопубліковані документи, з яких робляться виписки або ксерокопії, дотримуючись вимог методики бібліографічного опису;

· працюючи в архівах, слід обов’язково зазначити назви документів і матеріалів, архівів, номери і назви фондів, номери описів, назви і номери справ, а також номери аркушів. Для користування ними краще всього робити це для кожного документа окремо;

· виписки необхідно робити своїми словами, передаючи основний зміст прочитаного джерела або цитуючи його (кожну цитату потрібно фіксувати мовою оригіналу і обов’язково брати в лапки);

· проведення передбачених досліджень, спостережень, статистичних вимірювань має завершуватись попереднім аналізом отриманих результатів. Виконання додаткових, раніше не запланованих досліджень, може бути проведене тільки у відповідності з рекомендаціями керівника.

Будь-який дослідник не може прочитати всю літературу через нестачу часу. Тому бажано ознайомлюватися із книгами таким чином. Спочатку прочитати назву і анотацію, потім – зміст. Це дозволяє створити уявлення про структуру роботи. Якщо вони викличуть професійне зацікавлення, то далі потрібно ознайомитися зі вступною частиною (передмовою), зміст якої допоможе з’ясувати, про що в ній йдеться. Після цього бажано уважно прочитати висновки автора (авторів) і лише тоді братися за сам текст. У статтях доцільно спочатку ознайомитися з назвою й анотацією та сукупністю ключових слів (якщо вони наявні), щоб зорієнтуватись щодо їхньої відповідності проблематиці роботи.

При читанні наукової літератури слід особливу увагу звернути на її науковий апарат, посилання на джерела. Значна частина з них обов’язково потрібна буде для ознайомлення чи ґрунтовного опрацювання.

Щодо послідовності роботи з літературою, то її вивчення варто починати з узагальнюючих праць; вслід за цим опрацювати монографії, з якими пов’язане дослідження. Паралельно, або після цього, потрібно ознайомитися з науковим збірниками, енциклопедичною або іншою довідковою літературою. Наприкінці цієї роботи слід вивчити праці, що опосередковано стосуються обраної проблеми.

Загалом у роботі з науковою літературою важливо виявити, якою мірою висвітлена в ній обрана проблема, наскільки достатньо відображені ті чи інші аспекти у вивчених Вами джерелах.

Третій етап – написання першого варіанту тексту роботи. Увесь зібраний матеріал слід групувати по структурних частинах (розділах і підрозділах) курсової роботи.

Спочатку доцільніше приступати до написання першого розділу, потім змістовно оформити другий, підготувати висновки і, насамкінець, написати вступ. Такої послідовності варто дотримуватися, оскільки написавши основну частину роботи, значно легше у вступі розкрити, про що йдеться у кожному з розділів і до яких висновків дійшов автор. Щоправда, можна починати роботу із вступу, але тоді після оформлення всього тексту доведеться ще раз переглядати зміст вступної частини.

Працюючи над текстом курсової роботи, необхідно:

· писати українською науковою літературною мовою, вживаючи тільки стандартизовану професійну термінологію;

· логічно, чітко і ясно висловлювати свої думки;

· уважно слідкувати за побудовою речень, щоб вони не були надто громіздкими або навпаки – примітивними;

· не допускати логічних суперечностей і незавершених висловлювань, думок;

· завершувати кожен розділ (підрозділ) обґрунтованими та вмотивованими висновками;

· у разі потреби обов’язково звертатися за порадами і консультаціями до наукового керівника.

Наукову інформацію в тексті роботи необхідно викладати у найповнішому вигляді, обов’язково розкриваючи хід та результати дослідження, з детальним описом методики дослідження. Повнота наукової інформації має відбиватися в деталізованому фактичному матеріалі з обґрунтуваннями, гіпотезами, при потребі – історичними екскурсами і паралелями.

 

РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ВИМОГИ ДО СТРУКТУРИ ТА ЗМІСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Правила розробки плану та роботи над вступом

Надання курсовій роботі самостійного, дослідницького, творчого характеру та завершених змісту і форми вимагає від студента самостійного складання плану роботи після обрання теми. План має включати вступ, два–тривзаємопов’язані і логічно побудовані розділи, що включатимуть пропорційну кількість (по два–три) підрозділів та дозволять розкрити тему, й висновки. Студент повинен також визначитись із обсягом матеріалу до кожного розділу та підрозділів плану та календарними строками накопичення, опрацювання, підготовки та оформлення кінцевих результатів роботи. Перший розділ плану роботи має бути присвячений теоретико-методологічним аспектам досліджуваної теми, один (два) інших – викладу змісту обраної проблеми із залученням матеріалу вивченої літератури та результатів самостійно проведених досліджень, а також – виробленню рекомендацій і пропозицій щодо вирішення досліджуваної проблеми.

За вимогами план (зміст) курсової роботи подається на її початку, відразу ж за титульним аркушем. Зміст повинен містити заголовки усіх (за винятком титульного аркуша, реферату і списку скорочень слів та словосполучень) складових частин структури курсової роботи – слово “Вступ”, порядкові номери та найменування усіх розділів, підрозділів, слово “Висновки”, словосполучення “Список використаної літератури” та слово “Додатки” із позначенням нумерації їх початкових сторінок (Дод. 3). У плані курсової роботи біля заголовків складових частин структури роботи номери початкових сторінок не зазначаються.

План курсової роботи розробляється після визначення теми, мети і завдань і носить попередній характер. Після завершення дослідження, перед його остаточним текстовим оформленням, план обов’язково підлягає уточненню. Він може залишитись без змін. Але часто з урахуванням усіх етапів дослідження та його джерельної бази до плану вносяться зміни. Крім того, зміни можуть бути внесені також у мету та завдання курсової роботи.

Список скорочень слів та словосполучень використовують для подачі умовних позначень термінів, понять тощо, які є частовживаними в тексті курсової роботіи. Список друкується двома колонками, в яких ліворуч за алфавітом наводяться умовні скорочення, а праворуч – їх детальна розшифровка. Якщо в роботі спеціальні терміни, скорочення, символи, позначення і таке інше повторюються менше трьох разів, їх перелік не складають, а подають розшифровку в тексті при першому згадуванні (Дод. 4).

Вступ слугує своєрідним ключем до основного тексту і обов’язково включає наступні структурні частини:

актуальність теми курсової роботи, тобто обгрунтування студентом важливості розгляду теми курсової роботи з позицій значущості розглянутих питань для сучасного стану документознавства та інформаційної сфери в цілому. Актуальність теми в більшості випадків зазначається одним або кількома абзацами, де чітко і стисло обґрунтовуються чинники чи фактори, що визначають актуальність і доцільність вивчення обраної наукової проблеми, сутність її впливу на розвиток науки і практики;

розробленість теми курсової роботи в спеціальній літературі, де студент оглядово характеризує опрацьовану літературу. Необхідно назвати основні джерела,звідки взято інформацію та стисло повідомити про ступінь розробки розглянутих питань окремими фахівцями;

мета курсової роботи посідає ключове місце у вступі. Студент повинен чітко сформулювати задум (мету), якого потрібно досягти в процесі опрацювання літератури та узагальненні результатів здійсненого дослідження;

завдання курсової роботи конкретизують мету. Завдання студента – визначити основні напрямки дослідження, спрямовані на досягнення мети, тобто окреслити коло питань, що будуть розглянуті в основній частині курсової роботи. Формулюючи завдання, доцільно вживати наступні дієслова: розглянути; визначити; обґрунтувати; висвітлити; проаналізувати; вивчити; окреслити; систематизувати; узагальнити; з’ясувати або відповідні їм іменники;

винятково важливо визначити об’єкт дослідження, тобто процеси або явища, обрані для безпосереднього вивчення;

предмет дослідження – це відтворення тих суттєвих аспектів, зв’язків і відношень, які існують в межах об’єкта та підлягають безпосередньому вивченню. Об’єкт і предмет дослідження співвідносяться між собою як загальне (об’єкт) і часткове (предмет). Таким чином, в якості об’єкту дослідження можно виділити більш загальне поняття з формулювання теми курсової роботи. Предмет дослідження натомість складуть вужчі аспекти існування об’єкту, що теж можуть бути визначені наближено до формулювання теми курсової роботи;

методи дослідження. У кожному конкретному науковому дослідженні застосовуються притаманні лише йому методи та прийоми. Тому у вступній частині слід подати перелік використаних у дослідженні методів та можно коротко наголосити, яку роль вони відіграли в досягненні поставленої в роботі мети. В курсовій роботі для досягнення поставленої мети і реалізації завдань можуть бути використані наступні методи: фундаментальні або філософські, загальнонаукові(експериментальні, методологічні, описові, експериментально-аналітичні), методи аналізу і синтезу (при вивченні літератури), класифікації або типологізації (під час дослідження масивів та потоків документів), діахронний (при створенні періодизації життєвого шляху і творчості видатного діяча науки), проблемно-хронологічний (для викладу історичного матеріалу), порівняльний і статистичний (для аналізу різних за характером і значеннями кількісних показників), бібліометричний, наукометричний (для вивчення динаміки розвитку галузевих документних потоків та стану розвитку науки);

теоретична та практична цінність курсової роботи як положення вступу має містити виклад тих результатів, яких намагається досягти студент в процесі дослідження. Теоретична цінність роботи розуміється як наукова новизнаодержаних результатів. Тому необхідно стисло і конкретно зазначити, яких саме нових результатів досягнуто на основі наукового дослідження, перерахувати наукові положення, які запропоновані студентом особисто, а також визначити відмінність одержаних результатів від уже відомих раніше (наприклад: у курсовій роботі здійснена спроба дослідження недостатньо висвітленої досі у фаховій літературі теми; окреслено хронологічні рамки та запропоновано періодизацію розвитку вітчизняного документознавства; систематизовано науковий доробок ученого та проаналізовано його документознавчі погляди; отримано і введено в науковий обіг фактичний матеріал щодо динаміки та закономірностей розвитку галузевого документного потоку певного періоду; проаналізовано фактографічну базу галузевих наукових праць з метою узагальнення дискусійних даних або їхнього розгляду з інших наукових позицій (аспектів) тощо). Практична цінність курсової роботи визначається можливістю використання одержаних результатів та розробленістю студентом конкретних рекомендацій щодо цього;

структура роботи зумовлюється логікою розгляду теми. Ця частина вступу має розкрити послідовність побудови курсової роботи та взаємозв’язок її розділів та підрозділів.

Обсяг вступу до курсової роботи оптимально має складати до трьох- чотирьох сторінок тексту. Приклад вступу як частини курсової роботи пропонується в додатку 5.

 

2. 2. Робота над основною частиною курсової роботи

Виходячи зі специфіки обраної теми курсової роботи, в розділах основної частини можливо:

· подати огляд літератури за обраною темою і розкрити напрями дослідження;

· викласти загальну методику та основні методи дослідження;

· розкрити основний зміст теоретичних положень;

· репрезентувати матеріали здійсненого дослідження в прикладній частині роботи і узагальнити результати досягнутого.

Таким чином, у першому розділі необхідно розкрити теоретичні засади й підходи до вивчення обраної теми, торкнутись питань методики дослідження. У другому розділі доцільно обґрунтувати вибір прикладного напрямку дослідження, навести методи вирішення поставлених завдань і їх можливості для всебічного вивчення та розкриття теми. В цьому розділі автору слід показати рівень володіння науковими (загальнонауковими, спеціальними) методами, а також зазначити конкретні шляхи, способи отримання наукового результату і тим самим докладно висвітлити стратегію, тактику, методику дослідження, а також узагальнити отримані результати. Матеріали цього розділу засвідчують достовірність досягнутих результатів.

Курсова робота студента має містити елементи нового вирішення актуальної наукової проблеми. Тому в основних розділах роботи важливо вказати на виявлені нові факти, висновки, рекомендації, закономірності, уточнити відомі раніше, однак, недостатньо вивчені. У теоретичній частині дослідження мають бути об’єднані в систему нові наукові факти та роаналізовані концептуальні положення провідних науковців. Послідовність основних розділів роботи залежить від її характеру. Якщо, наприклад, теоретичні питання у дослідженні є головними, їм потрібно присвятити окремий великий розділ із двох підрозділів. В одному з них доцільно подати матеріали щодо вирішення основного теоретичного завдання, інший присвятити додатковим теоретичним питанням, які випливають з основного завдання.

Бажано на основі виконання теоретичної частини дослідження сформулювати завдання прикладної частини та очікувані результати. В останньому підрозділі прикладний матеріал доцільно зіставити з теоретичним обґрунтуванням, показати можливі шляхи впровадження в практику та їх ефективність, перспективи подальшої розробки проблеми тощо. Як варіант виконання прикладної частини в курсових роботах теоретичного характеру може бути здійснений порівняльний аналіз виявленої літератури з теми роботи.

У випадку, коли курсова робота має історіографічний характер, її прикладна частина може містити матеріал щодо розвитку в певні історичні періоди основних підходів до винесеної в тему проблеми. Крім того, можливий інший варіант висвітлення тем історіографічного спрямування, при якому в двох-трьох підрозділах другого розділу розкривається еволюція поглядів провідних науковців щодо питань, що охоплюють тему роботи.

При підготовці курсової роботи, що базується на результатах метричних методів дослідження, прикладна частина роботи являє собою виклад матеріалу щодо специфіки конкретних (бібліо-, науко- або інформетричних) методів та результатів самостійного дослідження галузевого документного потоку за два-три останні роки, здійсненого студентом із застосуванням відповідних метричних методів.

Важливою вимогою до написання тексту курсової роботи з будь-якої теми є дотримання необхідного співвідношення фактичного та теоретичного матеріалу. Якщо робота буде базуватися головним чином на фактичному матеріалі без належних узагальнень і теоретичних положень, то вона носитиме не стільки науковий, скільки фактографічний характер. У разі переваги теоретичного компоненту, коли робота не буде містити переконливого фактичного мате­ріалу, не спиратиметься на доказові факти, вона матиме абстрактний, схематичний, голослівний зміст. Тому обидві частини тексту слід правильно, раціонально поєднати, щоб висновки і узагальнення обов'язково опиралися на фактичний матеріал. Але в жодному разі якихось шаблонів для цього не існує.

В основному тексті слід розміщувати оброблений і систематизований студентом матеріал. Викладення матеріалу має бути об’єктивним, науковим, чітким і логічним із обов’язковим використанням стандартизованої термінології. Текст необхідно писати на основі найновіших досягнень галузевої науки літературною мовою офіційно-наукового стилю, з максимальною повнотою інформації, так, щоб вона викликала інтерес до змісту, основних ідей, положень і висновків автора курсової роботи. Необхідно стисло, логічно й аргументовано викладати зміст і результати наукових досліджень, уникати загальних слів, бездоказових тверджень, тавтології.

Кожний розділ потрібно завершувати стислими висновками. Необхідно пам’ятати, що висновки до розділів не повинні мати реферативного характеру або бути подані у формі викладу того, що зроблено.

Підготувавши чистовий варіант курсової роботи, її слід переписати начисто або надрукувати в одному примірнику і разом із електронним носієм представити на кафедру для перевірки науковим керівником.

 

2.3. Вимоги до посилань на наукову літературу та неопубліковані документи

 

Важливе значення в кожній курсовій роботі посідають цитати, які використовуються для точної передачі думок авторів першоджерел, що допомагає ідентифікувати ті чи інші погляди або зіставити різні точки зору на обрану проблему тощо. Вони є необхідною точкою опори студента для здійснення відповідного аналізу та синтезу залученої інформації. Зрештою, саме їх зміст дозволяє сформувати переконливі докази, потрібні для об'єктивної та неупередженої характеристики явищ, подій, фактів, які вивчаються. У курсових роботах цитати також використовуються для того, щоб підкріпити твердження їх авторів за допомогою авторите­тних дослідників.

Серед загальних вимог, які застосовуються до цитування джерел і літератури, можна виділити наступні:

1) текст цитати потрібно починати і закінчувати лапками та обов'язково наводити в точній відповідності з джерелом й збереженням особливостей авторського написання;

2) цитування слід робити повним, довільно не скорочуючи авторського тексту, бо це може привести до невірних, неточних і навіть перекручених думок авторів. За вимогами, при цитуванні допускається пропуск слів, речень і навіть абзаців, але так, щоб це не привело до перекручень авторської думки. Такі пропуски в текстах цитат позначаються трьома крапками, що ставляться в будь-якому місці цитати (на початку, в середині, в кінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то його потрібно зберегти;

3) кожну цитату слід обов’язково супроводжувати посиланням на джерело, з якого вона приводиться;

4) при непрямому цитуванні, тобто їх переказі чи викладі за допомогою думок інших авторів або своїми словами, необхідно бути максимально точним і коректним як щодо змісту, так і оцінювання автора джерела, і обов'язково робити відповідні посилання на таке джерело;

5) цитування повинно бути по можливості оптимальним, оскільки недостатнє знижує рівень науковості та наукову цінність курсової роботи, а надмірне її перевантажує і створює враження компілятивності.

 

2.4. Підготовка висновків, списку використаної літератури, додатків, змісту (плану) та реферату курсової роботи

 

Виклад матеріалу курсової роботи завершується загальними висновками, що виділяються як самостійний розділ роботи. Їх приблизний обсяг має складати від 3 до 5 сторінок тексту. Висновки до курсової роботи, що виступають квінтесенцією всього дослідження, повинні містити головні наукові результати, отримані студентом особисто. Висновки передбачають послідовний, логічний, чіткий виклад головних отриманих результатів, засвідчують їх відповідність загальній меті та конкретним завданням, поставленим і сформульованим у вступі. Загальні висновки не повинні підмінюватися механічними підсумовуванням висновків, наведених у кінці розділів, а мають містити те нове, суттєве, що становить підсумкові результати дослідження. Вони повинні містити узагальнену підсумкову оцінку здійсненої роботи. При цьому важливо зазначити, в чому полягає її основний зміст, які важливі наукові результати отримані, які нові наукові завдання виникають у зв’язку з проведеним дослідженням. У висновках коротко оцінюється стан поставленої наукової проблеми, розкриваються методи (методика) її вирішення, наголошується на якісних і кількісних показниках здобутих результатів, обґрунтовується їх достовірність. Наприкінці висновків доцільно подати у вигляді кількох пронумерованих положень конкретні рекомендації студента-автора роботи з сутності досліджуваної проблеми.

Список використаної літератури є необхідною і обов’язковою складовою частиною усіх видів наукової роботи. Проте у список заносяться лише ті джерела, які безпосередньо використовувались студентом для написання курсової роботи. Підготовлений на належному рівні список має пізнавальне значення, оскільки відзеркалює загальну культуру автора, свідчить про фундаментальність та переконливість його суджень. До бібліографічного списку слід включати праці провідних фахівців з тієї чи іншої галузі дослідження, не перевантажуючи його другорядними публікаціями: посібниками, довідковою літературою, застарілими виданнями тощо. Список використаної літератури слід впорядковувати за алфавітним порядком прізвищ авторів або заголовків. Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів.

В додатках можуть бути представлені схеми, таблиці тощо, які не включені до тексту, але на які є посилання в тексті роботи. Сюди ж можно віднести ті частини курсової роботи, які є важливими, але загромаджують виклад основної думки в роботі (наприклад, статистичний матеріал). Якщо додатком є схема, запозичена студентом у іншого автора (авторів), вона має супроводжуватись відповідним посиланням на список використаної літератури (Дод. 6).

Робота над оформленням тексту курсової роботи після підготовки вищезгаданих структурних частин роботи не завершується. Адже написання окремих частин роботи ще не означає її цілісного характеру. Для цього необхідно уважно прочитати весь текст, виявити неузгодженості, повтори, стилістичні та орфографічні помилки, нечіткість думок, категоричні вислови тощо. Усувати їх потрібно шляхом редагування, яке може потребувати значного часу. Проте без здійсненого належним чином редагування курсова робота не може бути оцінена на позитивну оцінку.

Дуже важливо наприкінці всієї роботи над текстом уважно переглянути посилання на літературу, а також перевірити їхню відповідність нумерації списку використаної літератури. Часто трапляються механічні помилки і описки, що спотворюють джерельну базу, а відтак впливають на оцінку курсової роботи.

Зміст (перелік розділів) – це перелік заголовків передбачуваних у курсовій роботі структурних частин із зазначенням їх початкових сторінок. Заголовки змісту повинні точно повторювати заголовки у тексті. Скорочення заголовків в змісті або подання їх у іншій редакції порівняно із заголовками в тексті не допускається. Правила оформлення змісту висвітлені третьому розділі даних методичних рекомендацій.

До завершеної курсової роботи додається сторінка з її бібліографічним описом та рефератом, що являє собою стислий (обсягом не більше однієї сторінки) виклад змісту роботи та включає основні дані щодо роботи та висновки автора. Згідно вимог міждержавного стандарту ГОСТ 7.9–95 “Реферат и аннотация. Общие требования“ основними аспектами змісту реферату курсової роботи є: актуальність теми роботи; предмет і мета роботи; досягнуті результати та їхня новизна; висновки. Зразок оформлення бібліографічного опису курсової роботи та її реферату представлений у додатку 7.

 

3. ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КУРСОВОЇ РОБОТИ

 

3.1. Загальні правила цитування та оформлення посилань на використані документи

При написанні тексту курсової роботи кожний студент має робити правильні посилання на джерела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в тексті; або на ідеях і висновках яких розробляється проблема; питання, вивченню яких присвячена робота. Такі посилання дають змогу відшукати документ і пересвідчитись у достовірності відомостей про його цитування, формують необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати зміст, мову та обсяг тексту цитованого джерела.

Робити посилання (за винятком курсових робіт історіографічного характеру) слід на останні видання наукових праць, іншої використаної літератури. На більш ранні видання можна посилатися лише у тих випадках, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання. Якщо використовуються матеріали з монографій, оглядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, в посиланні необхідно точно вказувати номери сторінок таких документів.

Посилання на джерела у тексті курсової роботи слід зазначати порядковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадратними дужками, наприклад [1]. Якщо в тексті курсової роботи необхідно зробити посилання на складову частину або на конкретні сторінки відповідного джерела, номер посилання має супроводжуватись зазначенням через розділовий знак “ кому“ сторінки, наприклад: [1, с. 7]. Приклад оформлення посилань представлений у додатку 8.

Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором використаного документу. Загальні вимоги до цитування такі:

· текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Наукові терміни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапками, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз „так званий”;

· цитування має бути повним, без довільного скорочення авторського тексту і без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекручення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати. Якщо перед випущеним текстом або за ним стояв розділовий знак, то він не зберігається;

· кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерела;

· при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших авторів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні посилання на джерело;

Якщо на одне і теж джерело чи працю посилання ідуть підряд, то у повторному посиланні пишуться слова „Там само” і вказується відповідна сторінка (у випадку, якщо повторне посилання робиться на ту ж сторінку, „Там само” пишеться без зазначення сторінки). У повторних посиланнях на авторську книгу чи статтю наводиться прізвище автора (авторів) і замість назви вживаються слова „Вказана праця” чи „Названа праця” і далі вказують номер сторінки.

 

3.2. Правила оформлення списку використаних джерел, додатків та змісту (плану)

Список використаної літератури розміщують після висновків. Його складають бібліографічні описи документів, виконані “de visu” без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв та ін., тобто у повній відповідності вимогам міждержавних стандартів ГОСТ 7.1–2003 “Библиографическая запись. Библиографическое описание. Общие требования и правила составления“ та ГОСТ 7.82–2001 “Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требования и правила составления“. Впорядковується список використаної літератури за алфавітом прізвищ авторів та заголовків.

Додатки подають на наступних після списку використаної літератури сторінках та розміщують за порядком появи посилань на них у тексті курсової роботи (на кожний із наявних додатків у основному тексті має бути взяте в круглі дужки відповідне посилання, наприклад, (Дод. 1). Кожний додаток необхідно оформляти з нової сторінки. У правому верхньому куті малими літерами з першої великої подається слово “Додаток“ і цифра, що позначає додаток. Нижче посередині потрібно друкувати малими літерами з першої великої симетрично до тексту заголовок даного додатку (не ставлячи в кінці крапки).

Наприклад,

Додаток 1

Тематична структура галузевого документного потоку

Текст додатка, за необхідності, може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка, при цьому перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, 1.2 – другий розділ додатка 1; 2.3.1 – перший підрозділ третього розділу додатка 2.

Правила оформлення змісту полягають у наступному: позначення ступенів прийнятої рубрикації, тобто розділів, підрозділів та їхніх порядкових номерів, слід розміщувати в один рядок із відповідними заголовками, відділяючи їх крапкою. Всі заголовки закінчувати без крапки. Наприклад,

ВСТУП.....................................................................................................1

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ДОКУМЕНТ ЯК СИСТЕМНИЙ ОБ’ЄКТ..............................................................................................................5

1.1. Полісемічність поняття “документ“..........................................5

Заголовки розділів (в т.ч., вступу, висновків, списку використаної літератури та додатків) друкують великими літерами (Caps Lock) жирним шрифтом (розмір 14 pt), вирівнюючи по ширині та не ставлячи крапку в кінці заголовку.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацного відступу, крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох речень, їх розділяють крапкою.

 

3.3. Технічні вимоги до оформлення курсової роботи

Будь-яка курсова робота, незалежно від теми, має типову структуру:

· титульний аркуш;

· завдання на виконання роботи;

· реферат курсової роботи;

· зміст (план);

· список скорочень слів та словосполучень (при необхідності);

· вступ;

· складно-структуровану основну частину (з двома-трьома розділами, що включають по два-три підрозділи);

· висновки до роботи в цілому;

· список використаної літератури;

· додатки.

Обсяг основного тексту курсової роботи повинен складати 25–30 сторінок, без додатків, які не входять до загального обсягу, але нумеруються на загальних засадах. Курсову роботу пишуть чітким почерком або друкують комп’ютерним друком на одній стороні аркуша білого паперу формату А4 (210х297 мм). Текст необхідно друкувати (писати), залишаючи поля (береги) таких розмірів: ліве – 30 мм, верхнє – 20 мм, нижнє – 25 мм, праве – 10 мм. Шрифт друку – Times New Roman Cyr (розмір шрифту – 14 pt) через міжрядковий інтервал 1,5 з вирівнюванням по ширині сторінки та абзацним відступом 1,25 см.

Вписувати в текст курсової роботи окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного кольору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути наближеною до щільності основного тексту. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявилися в процесі написання курсової роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місті або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) при допомозі комп’ютера. Допускається не більше 2 виправлень на одній сторінці.

Текст основної частини наукової роботи поділяють на розділи (підрозділи). Кожну структурну частину наукової роботи (крім підрозділів) починають з нової сторінки, а її заголовки „ ЗМІСТ ”, „СПИСОК СКОРОЧЕНЬ СЛІВ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ ”, „ВСТУП”, „РОЗДІЛ”, „ВИСНОВКИ”, „СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ”, „ДОДАТКИ” друкують великими літерами (Caps Lock) жирним шрифтом (розмір 14 pt) через міжрядковий інтервал 1,5, вирівнюючи по центру та не ставлячи крапку в кінці заголовку.

Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (окрім першої великої) з абзацного відступу, крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох речень, їх розділяють крапкою. Перед заголовком підрозділу робиться відступ в один рядок.

Розділи повинні мати порядкову нумерацію арабськими цифрами в межах всієї роботи і розпочинатись з нової сторінки. Підрозділи як структурні частини розділів з нових сторінок розпочинати не потрібно.

Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, таблиць в курсовій роботі подають арабськими цифрами без знака №. Першою сторінкою курсової роботи є титульний аркуш, який включають до загальної нумерації сторінок роботи. Після нього розміщують сторінку з рефератом курсової роботи. На титульному аркуші та рефераті номери сторінок не ставлять, на наступних сторінках, починаючи зі змісту (де ставиться цифра „2”), номер проставляють вгорі сторінки по центру.

Такі структурні частини курсової роботи, як реферат, зміст, список скорочень слів та словосполучень, вступ, висновки, список використаних джерел не мають порядкового номера. Підрозділи нумерують арабськими цифрами у межах кожного розділу. Номер підрозділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. В кінці номера підрозділу має стояти крапка, наприклад: „2.3.” (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку йде заголовок підрозділу (без крапки в кінці формулювання).

Ілюстрації (схеми, графіки тощо) необхідно подавати в курсовій роботі в додатках. Таблиці, за умови їхнього великого обсягу, доцільно також виносити у додатки, не включаючи до загальної нумерації сторінок. На всі таблиці в тексті мають бути посилання. В правому верхньому куті над відповідним заголовком таблиці розміщують напис „Таблиця” із зазначенням її порядкового номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, наприклад: „Таблиця 1.2” (друга таблиця першого розділу).

Заголовки кожної графи таблиці мають бути по можливості короткими і починатися із великих літер, а підзаголовки – з маленьких, одиниці виміру зазначаються в тематичних заголовках. Висота рядків має бути не меншою 8 мм.

4. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. ДСТУ 2392-94. Інформація та документація. Базові поняття. Терміни та визначення. – К.: Держстандарт України, 1994.–53 с.

2. ДСТУ 3582-97. Скорочення слів в українській мові у бібліографічному описі: Загальні вимоги. – К., 1998. – 25с.

3. ГОСТ 7.82-2001. Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требования и правила составления: межгос. стандарт / СИБИД. – Минск, 2001. – 23с.

4. ГОСТ 7.80-2000. Библиографическая запись. Заголовок. Общие требования и правила составления: межгос. стандарт. – Минск, 2000. – 7с.

5. ГОСТ 7.11-78. Сокращение слов и словосочетаний на иностранных европейских языках в библиографическом описании произведений печати / СТ СЕВ 2012-79. – М., 1979. – 20 с.

6. Власова Г. В. Аналітико-синтетична переробка інформації: навч. посіб. / Г. В. Власова, В. І. Лутовинова, Л. І. Титова. – К.: ДАКККіМ, 2006. – 291 с.

7. Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної інформатики / Г. М. Швецова-Водка, Г. В. Сілкова, Л. О. Черепуха та ін. – К.: Кн. палата України, 1998. – 116 с.

8. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: навч. посіб. / О.В. Крушельницька. – К.: Кондор, 2009. – 205 с.

9. Курсова робота: метод. вказівки з написання та оформлення для студ. спец. 7.020105 „Документознавство та інформаційна діяльність” / укл.: Ж. В. Бабенко, М. С. Костенко, Г. В. Сілкова. – Рівне: РДГУ, 2008. – 19 с.

10. Пілюшенко В.Л. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: навч. посіб. / В. Л. Пілюшенко, І. В. Шкрабак, Е. І. Славенко. – К.: Лібра, 2004. – 344 с.

11. Рудницька О. П. Основи педагогічних досліджень: навч.-метод. посіб. для студ. вищих навч. закладів / О. П. Рудницька, А. Г. Болгарський, Т. Ю. Свистєльнікова. – К., 1998. – 144 с.

12. Сияшко М. Російсько-український словник бібліотечно-бібліографічних термінів / М. Сияшко. – Л., 1996. – 197 с.

13. Філінюк А. Г. Наукова робота студента: метод. рекомендації для студ. та магістрантів усіх спеціальностей і форм навчання / А. Г. Філінюк, А. М. Трембіцький; Кам’янець-Подільський держ. ун-т. – Кам’янець-Подільський, 2007. – 75 с.

14. Цехмістрова Г. С. Основи наукових досліджень: навч. посіб. / Г. С. Цехмістрова. – К.: Слово, 2004. – 235с.

15. Шейко В. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: підруч. / В. М. Шейко, Н. М. Кушнаренко. – Х., 1998. – 287 с.

ДОДАТКИ

Додаток 2

Зразок оформлення титульного аркуша курсової роботи

 

 

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Рівненський державний гуманітарний університет

кафедра документальних комунікацій

ДОКУМЕНТНИЙ ПОТІК ЯК ОБ’ЄКТ ІНФОРМАЦІЙНОГО АНАЛІЗУ

курсова робота

з дисципліни „ Документознавство”

 

 

Студента ІІ курсу

Спеціальності

„Документознавство та інформаційна діяльність”

групи Р-21

Іваненко Петра

Петровича

Науковий керівник

Костенко М. С., викл. каф. док. комунікацій

 

 

Рівне – 2013

Додаток 3

ЗМІСТ

ВСТУП.........................................................................................................3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ДОКУМЕНТНИЙ ПОТІК ЯК СИСТЕМНИЙ ОБ’ЄКТ…………………………………………………............7

1.1. Документний потік як продукт інтелектуальної діяльності та інформаційна модель............................................................................................7

1.2. Властивості, ознаки та функції документного потоку..................12

РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ В СИСТЕМІ ДОКУМЕНТОЗНАВЧОГО ЗНАННЯ............................................16

2.1. Поняття про систему методів вивчення документних потоків..................................................................................................................16

2.2. Вітчизняний документний потік з психології періоду 2010–2012 рр. як об’єкт інформаційного аналізу…………………………………..21

ВИСНОВКИ..............................................................................................25

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ..........................................29

ДОДАТКИ

 

Додаток 4

Зразок оформлення списку скорочень слів та словосполучень

СПИСОКСКОРОЧЕНЬ СЛІВ ТА СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ

ДМ – документний масив;

ДП – документний потік;

ІД – інформаційна діяльність;

РЖ – реферативний журнал.

Додаток 5

 

Приклад змісту розділу „Вступ”

до курсової роботи з теми „Дослідження динаміки документного потоку як фактор інформаційного розвитку: історіографічний аспект”

ВСТУП

Актуальність теми курсової роботи: Важливою теоретико-методологічною проблемою документознавства сьогодні є вивчення динаміки розвитку документного потоку (ДП). Вітчизняними та зарубіжними науковцями впродовж багатьох десятиліть накопичений значний досвід здійснення багатоаспектних досліджень ДП. Основна увага дослідників зосереджувалась на тих аспектах вивчення ДП як суспільного явища та системного об’єкта, що є визначальними для його адекватного розуміння. Крім того, достатньо чисельними є прикладні дослідження галузевих ДП.

В той же час сучасний етап розвитку документознавчих досліджень характеризується певним переглядом традиційних концепцій щодо властивостей, ознак, динаміки ДП. Формування стрункої системи загальнотеоретичних, методико-методологічних і прикладних досліджень ДП, які створювали б нове документознавче знання, вимагає чіткої конкретизації уявлень про напрямки, методику, понятійну базу тощо подібних досліджень. Це зумовлює необхідність здійснення історіографічного аналізу розвитку досліджень динаміки ДП, адже поява нового наукового знання завжди має підгрунтя – наукову спадщину попередніх періодів.

Розробленість теми:

Курсова робота підготовлена на основі вивчення виявленої літератури, в якій відображено досліджувану тему. Історіографічні аспекти проблеми дослідження динаміки ДП глибоко не розроблені.

Серед опрацьованих джерел слід виділити роботи Г. Гордукалової, в яких серед інших питань відображені аспекти історичного розвитку досліджень властивостецй ДП (явищ „розсіяння-концентрації”, „старіння-актуалізації” публікацій тощо [4; 5].

Історію досліджень ДП досить докладно висвітлено у публікаціях С. Кулешова [9; 10].

Прикладні дослідження динаміки ДП здійснювались багатьма дослідниками, зокрема, Ж. Бабенко [3], М. Костенко [6], Л. Кочубей [7], А. Кривогуз [8], П. Романовим [14]. В той же час праці, що розкривали би історію вивчення динаміки розвитку ДП, нами не були виявлені.

Мета курсової роботи полягає у вивченні історичного розвитку досліджень динаміки ДП.

Завдання курсової роботи обумовлені її метою:

· виявити та проаналізувати літературу з теми курсової роботи;

· охарактеризувати ДП як системне явище та об’єкт дослідження;

· розкрити сутність якісних та кількісних методів дослідження ДП;

· проаналізувати підходи провідних документознавців до аспектів вивчення потоків документів;

· узагальнити інформацію щодо досліджень ДП з точки зору їх методики, отриманих результатів та можливостей їх практичного застосування, а також історичного значення.

Об’єктом дослідження для даної курсової роботи є динаміка розвитку ДП як системного об’єкту і продукту інтелектуальної діяльності суспільства.

Предмет дослідження становлять історіографічні аспекти вивчення динаміки ДП.

Методи дослідження: обумовлені об'єктом і предметом курсової роботи, зокрема, застосовано загально-наукові методи аналізу та синтезу. Визначальним методом дослідження став метод історіографічного підходу.

Теоретична цінність курсової роботи полягає в тому, що узагальнюється матеріал про розвиток поглядів на динаміку ДП. Практична цінність обумовлена укладанням списку літератури, що висвітлює історію становлення відповідних документознавчих досліджень.

Структура роботи обумовлена логікою розгляду теми.

У першому розділі висвітлено сутність та полісемічність поняття „ДП”, його структура, властивості, функції, а також проаналізовано методичну базу досліджень потоків документів.

Матеріал другого розділу розкриває з позицій історіографічного підходу внесок провідних вітчизняних та зарубіжних науковців до вивчення динаміки розвитку ДП.

Додаток 6

„Логіко-понятійна схема терміносистеми огляду з теми „Системне програмне забезпечення персональних комп’ютерів””

За Г. В. Власовою, В. І. Лутовиновою, Л. І. Титовою (Див. №8)

 

МікроЕОМ

 

Персональний комп’ютер (ПК, персональна ЕОМ, ПЕОМ)

 

 

Програмне забезпечення (ПЗ)

 

Системне ПЗ

Прикладне ПЗ

 

 

 

Сервісні системи

Системи технічного обслугову- вання

Інструмен-тальні про- грамні засоби

 

Операційні системи

Додаток 7

Зразок бібліографічного опису та реферату курсової роботи

Драчук В. О. Дослідження динаміки документного потоку як фактор інформаційного розвитку: історіографічний підхід: курсова робота / В. О. Драчук; РДГУ. – Рівне, 2012. – 30 с. – На правах рукопису.

Історія документознавчих досліджень є невід’ємною частиною їх сучасного стану й основою практичної діяльності, пов’язаної зі створенням і використанням документів різних типів і видів. Адже минуле науки про документ визначає її сучасний стан, надаючи необхідний матеріал для дослідження процесів, що відбуваються в сфері документної діяльності сьогодні.

Відповідно до цього, мета курсової роботи полягає у формуванні цілісної картини історичного розвитку досліджень динаміки розвитку документних потоків. Об’єктом дослідження є динаміка розвитку документного потоку як системного об’єкту і продукту інтелектуальної діяльності суспільства, а предметом стали історіографічні аспекти досліджень динаміки розвитку потоку.

В роботі розкривається полісемічність поняття „документний потік” і провідні параметри потоку документів, співвідношення в межах документознавчих досліджень окремих методів вивчення документів та їх сукупностей. Крім того, з позицій історіографічного підходу охарактеризований внесок провідних вітчизняних та зарубіжних науковців до вивчення динаміки розвитку документного потоку.

Додаток 8

Приклад оформлення посилань у курсовій роботі

 

Цитата в тексті: „Оглядовий документ – це інформаційний документ, який містить один або кілька оглядів. Він відображає зміст основних первинних документів з певної проблеми (теми, питання), оцінку їх на основі їхньої аналітико-синтетичної обробки” [7, с. 308].

 

Відповідний опис у списку літератури до курсової роботи:

7. Кушнаренко Н. М. Наукова обробка документів / Н. М. Кушнаренко, В. К. Удалова. – К.: Вікар, 2003. – 328с.

 

 

 

Навчальне видання

 

 

Марина Степанівна Костенко

Курсова робота з дисципліни „Документознавство”

Методичні вказівки з написання та оформлення для студентів другого курсу за напрямом підготовки 6.020105 „Документознавство та інформаційна діяльність”

 

 

Відповідальний за випуск доц. Крайчук О.В.

 

 

Формат 60 х 84 1/16. Папір друкарський.

Умовн. друк. арк. 1,44 Наклад 50 примірників.

 

Редакційно-видавничий відділ Рівненського державного гуманітарного університету