Повний морфологічний розбір здійснюється в певному порядку.

У 3 класі:

Іменник. 1. Частина мови. 2. Назва власна чи загальна. 3. Назва істоти чи неістоти. 4. Питання, на яке відповідає. 5. Рід. 6. Число. 7. Яким членом речення є?

Прикметник. 1. Частина мови. 2. З яким іменником зв'язаний? 3. На яке питання відповідає? 4. Рід. 5. Число. 6. Яким членом речення є?

Дієслово. 1. Частина мови. 2. Початкова форма. 3. На яке питання відповідає? 4. З якими словами в реченні зв'язане? 5. Час. 6. Число. 7. Рід (для дієслів минулого часу). 8. Яким членом речення є?

У 4 класі у зв'язку з розширенням уявлення дітей про частини мови в морфологічний розбір слів вносяться доповнення:

Іменник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок однини). 3. Власна чи загальна назва. 4. Питання, на яке відповідає. 5. Назва істоти чи неістоти. 6. Рід. 7. Число. 8. Відмінок. 9. Яким членом речення є?

Прикметник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (називний відмінок чоловічого роду, однина). 3. З яким іменником зв'язаний? 4. На яке питання відповідає? 5. Рід. 6. Відмінок. 7. Число. 8. Яким членом речення є?

Дієслово. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (неозначена форма). 3. На яке питання відповідає? 4. З якими словами в реченні зв'язане? 5. Дієвідміна. 6. Час. 7. Число. 8. Рід (для дієслів минулого часу). 9. Яким членом речення є?

Займенник. 1. Частина мови. 2. Початкова форма (навивний відмінок). 3. На яке питання відповідає? 4. Особа. 5. Число. 6. Відмінок. 7. Рід (для займенників 3-ї особи однини).

Звичайно, повний морфологічний розбір учні можуть здійснювати тільки після того, як засвоїли всі граматичні ознаки частини мови. Частковим розбором учитель користується щодня в процесі розв'язання різних дидактичних завдань: осмислення нових знань, закріплення чи удосконалення їх. Частковий розбір полягає у визначенні окремих форм слова — відмінка, числа, роду та ін.

Морфологічний розбір може бути усним і письмовим. При усному розборі, наприклад, іменників у реченні У цілім світі країни кращої нема (І. Нехода) хід міркування учнів відбувається так: країни, початкова форма — країна. Це іменник, тому що відповідає на питання щ о? Загальна назва, тому що таку назву можуть мати кілька предметів. Назва неістоти, тому що відповідає на питання щ о? Рід жіночий, тому що можна підставити слова вона або моя. відмінок родовий, тому що в реченні відповідає на питання чого? Число однина, тому що названо один предмет, а не багато. У реченні виступає другорядним членом.

Письмовий розбір супроводжується підкресленням частини мови і скороченим позначенням відповідних форм над

М. в. Р. в.

словом (У цілім світі країни кращої нема). Якщо ж слова для розбору виписуються, то позначити їх форми можна поруч у дужках. Наприклад: у світі (М. в.), країни (Р. в.).

Кожен із видів розбору (морфемний, морфологічний) може бути застосований як самостійна вправа. Однак більш ефективним є його використання в поєднанні з іншими видами розбору. Наприклад, здійснюючи граматичний розбір слова як частини мови, учні визначають і його синтаксичну роль у реченні, а визначаючи підмет, встановлюють, якою частиною мови він виражений.

Таке поєднання видів розбору сприяє розумінню дітьми специфіки слова як частини мови і як члена речення.

Ефективність у навчанні орфографічно правильного письма забезпечується перш за все дотриман-ням загальнодидактичних принципів навчання. Крім того, необхідно дотримуватися ряду умов, що є основоположними для формування орфографічної навички і випливають з її психофізіологічної природи, а саме:

1. Розвиток усного мовлення. Робота над розвитком усного мовлення — звуковимовою, орфоепією, збагаченням словникового запасу, граматичними уміннями, уміннями розповідати зв'язно — є важливою і необхідною умовою формування орфографічної навички.

2. Свідомість. Важливе значення для орфографічне правильного письма має розуміння учнями змісту того, що пишуть. Якщо учень не розуміє значення слова чи виразу, він не зможе його правильно записати.

3. Розвиток уваги. Наочність. Виховання уваги взагалі має надзвичайно велике значення у навчальному процесі, оскільки, за висловом К. Д. Ушинського, увага є ті єдині двері, через які в душу дитини входять явища зовнішнього світу..

Використовуючи зорову наочність — запис слів на дошці, плакаті, кодокартці, важливо виділяти орфограми кольором або підкреслювати. Записи слів робити чітко, акуратно, домагаючись цього й від учнів у робочих зошитах.

4. Активність у засвоєнні знань. Успішність у становленні правописних умінь багато в чому залежить від того, наскільки активно учні включаються у навчальну роботу ще на етапі пояснення орфографічного явища.

У процесі виконання орфографічних вправ важливо, Щоб учні виявляли розуміння суті орфограм, могли пояснити, чому слід писати так, а не інакше. З цією метою необхідно постійно ставити перед учнями орфографічну задачу, яка виражається у формі запитання: «Чому слід писати так, а не інакше?», домагатися доведення правильності її виконання.

5. Самостійність.Цю якість необхідно виховувати поступово, привчаючи спочатку самостійно ознайомлюватись із завданням, поставленим до вправи, читати правило правопису перед тим, як виконувати вправу, користуватися таблицями, орфографічним словником, тобто навчити спочатку самостійно працювати з підручником.

6.Уміння розпізнавати орфограму..

Якщо вміння розпізнавати орфограму не сформоване або сформоване недостатньо, значить учень не застосовує відомого йому правила правопису. Наприклад, якщо учень не відчує звука [й] після губних і не співвіднесе його з правилом, він не вживає апострофа; якщо не усвідомить, що слово Донець — назва річки, не напише його з великої букви;

7.Система вправ. Становлення правописних умінь і навичок — довготривалий процес і вимагає застосування системи орфографічних вправ. Важливою умовою результативності цієї системи є те, наскільки вчитель розуміє вимоги, які ставляться до неї, і вміє добирати види вправ відповідно до етапу формування орфографічної навички та лінгвістичної природи орфограм, формувати уміння самостійного використання знань під час вирішення орфографічних задач.

8. Повторення вивченого.

У шкільній практиці повторення організовується на початку і в кінці навчального року, а також протягом року — поточне і тематичне.

Перед повторенням на початку навчального року необхідно виявити, які знання й уміння потребують повторення і закріплення, щоб планомірно і цілеспрямовано організувати цю роботу.

9. К о н т р о л ь і перевірка рівня с ф о р мованості орфографічної навички. Існують різні способи перевірки залежно від етапу засвоєння знань і формування умінь і навичок. Це може бути невелика перевірна робота, розрахована на 15 хв (словниковий диктант, вибірковий диктант з логічним завданням, списування), яка проводиться після вивчення якоїсь однієї чи кількох взаємопов'язаних тем. На підсумковому етапі після вивчення ряду тем провадяться контрольні роботи: контрольне списування з орфографічними завданнями, контрольні диктанти з граматичним, лексичним чи фонетичним завданням, переказ.

Підсумкові контрольні роботи проводяться 1—2 рази на чверть. У 2 класі — 3 контрольні диктанти, у 3—4 диктанти і 4 перекази, в 4 класі — 4—5 диктантів і 4 перекази (протягом року).

10. Робота над помилками. Успішність у формуванні правописних умінь і навичок залежить від того, як організовується і провадиться робота над попередженням і виправленням орфографічних помилок.

Дотримання всіх умов, що забезпечують успішність формування орфографічних навичок, є важливим фактором попередження помилок. Однак в силу індивідуальних особливостей дітей та ряду інших причин (хвороба, пропуски уроків) помилки все-таки допускаються, їх усуненню сприяє систематична і цілеспрямована, індивідуальна робота.

Типовими для учнів початкових класів є помилки на пропуск, заміну, перестановку букв. До виправлення помилок в учнівських зошитах і в контрольних роботах слід підходити диференційовано. Так, у зошитах сильних учнів (навчаються переважно на «5» і «4») проти рядка, в якому допущена помилка, на полі ставиться відповідне позначення. У зошитах середніх учнів (навчаються на «4» і «З»)слово, в якому допущено помилку, слід підкреслити і також винести на поле відповідне позначення. У зошитах слабких учнів учитель виправляє помилки.

Організовуючи роботу над помилками, учитель пояснює» що означають зроблені позначення, і пропонує виправити помилки самостійно, подумати, на які правила вони допущені, дібрати і записати по кілька (3—4) слів на ці правила. Слабші учні виписують слова, в яких були допущені помилки, і виконують індивідуальні завдання відповідно до вкладених у зошити карток. У такий же спосіб провадиться робота над помилками й під час виконання контрольних диктантів та перевірних робіт.

Така організація роботи над помилками дає можливість виховувати орфографічну зіркість, а здійснення диференційованого підходу підтягує слабших до загального рівня. Починаючи з 2 класу учителю необхідно вести систематичний облік помилок. Для цього слід завести спеціальний зошит, в якому по вертикалі (зліва) записують прізвища учнів, по горизонталі (зверху) — орфографічні теми. Після перевірки проти прізвища учня, який допустив помилки на ті чи інші правила, проставляється знак (— або +). Визначивши в результаті цього найбільш типові помилки, учитель повинен організувати роботу над помилками, спрямовану на їх подолання. Ефективність такої роботи залежить від правильного встановлення їх причин, своєрідного «діагнозу». Так, одна й та ж помилка, наприклад позначення ненаголошених е, и, може мати різні причини: один учень не вміє визначати наголос, інший — корінь, ще інший — не вміє добирати перевірне слово. Лише врахування кожного окремого випадку стосовно кожного учня дозволить організувати індивідуальну роботу, оскільки фронтальна у цьому випадку не буде мати потрібного ефекту.

Робота над помилками повинна проводитись протягом 5—6 уроків, оскільки орфографічна навичка за 1—2 уроки не формується, і включати як індивідуальні завдання, так і фронтальні, спрямовані на усвідомлення дій за правилом. Після цього проводиться перевірна робота, результати якої дають можливість судити про успіхи у формуванні орфографічної навички, а при потребі й продовжити повторення з усіма учнями чи індивідуально.

Успішність у навчанні орфографії залежить також від вимогливості вчителя щодо робочих зошитів. Акуратність записів, дотримання каліграфічних норм і взагалі вимог єдиного мовного режиму — важливий фактор формування правописної грамотності