Методика ознайомлення з числівником. Особливості методики вивчення займенника в початкових класах.

Особливістю вивчення числівника у початкових класах є загальне ознайомлення 4-класників із поняттям «числівник» та його лексичним значенням. Жодних граматичних тем про поділ числівників на кількісні і порядкові не вивчаються, але практично вчаться розрізняти їх запитаннями скільки? І котрий?. Робота вчителя спрямована на формування у учнів правильно вживати числівники в усному і писемному мовленні практично здійснюючи норми відмінювання напр.. від п’ятнадцятьох відняти шість. Методика ознайомлення учнів з числівником полягає у використанні на уроці мови лічильного матеріалу з уроку математики. Демонструючи певну кількість предметів учитель пояснює, що є слова, які вказують на кількість або порядок при лічбі і відповідають на питання Який? Котрий? називають числівником. Звертає увагу на написання числівників типу 11, 60.50.70 пишуться без мякого знака. Використ. метод пояснювально- ілюстративний.

Форм. грам. поняття про займенник починається в 4 і продовжується в старших класах.

Програмою 1—4 класів передбачено ознайомлення дітей із загальним поняттям про займенник, із значенням особових займенників, їх синтаксичною роллю. Поряд із цим програма орієнтує вчителя на вироблення в дітей умінь оперувати займенниками при складанні словосполучень і речень, а також на удосконалення текстів введенням займенників на місці лексичних повторів.

Вивчаючи займенник, учні мають засвоїти, що: 1 займенник, як і іменник та прикметник, є частиною мови; 2 займенники не називають тих, про кого або про що йде мова, а тільки вказують на них; 3 визначити за займенником назву певної особи чи предмета не можна, якщо раніше вона не була відома; 4 займенники змінюються за відмінками і числами, а займенники 3-ї особи ще й за родами; 5 займенники дають можливість усунути одноманітність тексту, викликану повторенням одних і тих самих повнозначних слів.

Ознайомлення учнів із займенником має важливе значення і для оволодіння наступним граматичним матеріалом, зокрема змінюванням дієслів за особами і числами.

Починається формування поняття про займенник із ознаки: вказує на предмет, не називаючи його. Методка: дітям пропонується визначити, про кого йдеться в такому тексті: «Вона була тиха і несмілива. Легко ходила по кімнаті, наводила порядок. Вона ніколи нікому не заважала». учитель вдається до евристичної бесіди: Чому ви не можете точно сказати, про кого йдеться в тексті?

Спробуйте в першому реченні замінити слово «вона» словом «дівчинка». Що тепер вийшло?А про кого йдеться в останньому реченні? Звідки ви про це дізналися? Отже, замість якого слова вжите слово «вона»? Далі з'ясовується, на які питання відповідають слова «дівчинка» і «вона», до якої частини мови належить слово «дівчинка» і чому. Так учитель поступово підводить учнів до висновку: слово «вона», хоч і відповідає на питання, хто?, не називає ні особи, ні предмета, тому не належить до іменників. Учитель повідомляє, що такі слова називаються займенниками.

Розширюючи уявлення школярів про особові займенники, учитель організовує спостереження за вживанням їх у різних текстах і вводить терміни «перша, друга, третя особи».

Аналізуючи приклади, діти встановлюють, що займенники я, ти, він, вона, воно співвідносяться з одниною іменників, а займенники ми, ви, вони співвідносяться з множиною іменників; займенник він співвідносний з іменником чоловічого роду, вона — жіночого, воно — середнього, інші особові займенники форм роду не мають.

Свої знання про займенники учні закріплюють на спеціально дібраних учителем текстах чи вправах підручника. Школярі відшукують займенники, визначають їх особу і число, а у займенників 3-ї особи однини — ще й рід.

Опрацьовуючи загальні відомості про займенники, треба обов'язково звернути увагу учнів на використання їх для урізноманітнення мови. З цією метою корисно запропонувати в поданому тексті замінити повторювані іменники відповідними займенниками.

Наступна робота по формуванню граматичного поняття «займенник» спрямовується на ознайомлення учнів із зміною особових займенників за відмінками, тобто з відмінюванням.

Внаслідок вивчення відмінювання особових займен. учні повинні знати, що:

1 займенники змінюються за відмінками; 2 зміна займенників за відмінками служить для зв'язку їх з іншими словами; 3 називний і давальний відмінки ніколи не вживаються з прийменниками, а місцевий ніколи не вживається без прийменників; 4 решта відмінків можуть уживатися як з прийменниками, так і без них.

Школярі мають усвідомити, що форми мене, мені, мною чи тебе, тобі, тобою — це ті самі займенники я, ти, але змінені за відмінками. Показати це можна, використавши таблицю відмінювання займенників. Подальше формування навичок відмінювання особових займенників відбувається внаслідок зосередження уваги школярів на особливостях відмінювання займенників 3-ї особи. З цією метою вчитель організовує спостереження учнів за таблицею відмінювання займенників 3-ї особи в однині і множині.

Ніяких пояснень того, чому у формах родового, знахідного, орудного і місцевого відмінків з'являється н, учням давати не слід. Потрібно, щоб вони запам'ятали, що н з'являється у займеннику тоді, коли він уживається з прий-менником (у нього, але його), в орудному ж відмінку наявність н є постійною ознакою.

Труднощі в учнів викликає розрізнення форм родового і знахідного відмінків однини займенників усіх трьох осіб. З метою попередження помилок при визначенні відмінків слід навчити дітей користуватися прийомом підстановки іменника І відміни. Наприклад: не бачив мене, тебе, його, її (дівчини) — родовий відмінок; бачив мене, тебе, його, її (дівчину) — знахідний відмінок. Цим же прийомом учні користуватимуться і для розрізнення родового, знахідного, місцевого відмінків множини займенників 1-ї і 2-ї осіб.