Анотація. В статті розглянуті проблеми формування і використання трудового потенціалу на селі, а також виявлено причини цих проблем.

УДК

Проблеми формування і використання трудових ресурсів на селі

 

Фарина А.С., студентка 32групи ОА

Науковий керівник: Бочарова Н.О.

Таврійський державний агротехнологічний університет

Анотація. В статті розглянуті проблеми формування і використання трудового потенціалу на селі, а також виявлено причини цих проблем.

 

На сучасному етапі ринкових перетворень важливого значення набуває проблема раціонального використання трудового потенціалу.

В Україні низька ефективність використання та продуктивність сільської праці, а рівень продуктивності праці в аграрному секторі економіки значно відстає від показників передових зарубіжних країн світу. Але поліпшення даної ситуації можливе. Якщо будуть створені необхідні умови, то рівень продуктивності праці в нашій країні можна підвищити в 3-4 рази. Це дасть змогу поліпшити стан забезпеченості сільського господарства робочою силою.

Проблемою формування і розвитку трудового потенціалу аграрного сектору присвятили праці відомі вченні ─ М.Й.Малік, В.В.Онікієнко, Л.Г.Ткаченко, Т.І.Олійник, А.М.Гриненко, М.С. Рябуха та інші.

Механізм ефективного формування і використання трудового потенціалу зумовлюється змінами, які відбуваються на макро- та мікрорівнях. Відбуваються значні демографі­чні зміни, особливо в сільській місцевості, які впливають на можливості розв'язання кадрових проблем, формування якісного складу зайнятих у сільськогоспо­дарському виробництві. Сучасний стан демо­графічної ситуації в Україні можна кваліфі­кувати як кризовий не лише тому, що депо­пуляція поєднується із значним погіршенням здоров'я населення та інших його якісних характеристик, а й тому, що за певних умов криза може перетворитися в демографічну катастрофу. Демографічна ситуація, що склалася нині в українському селі, характе­ризується низкою негативних явищ, які сут­тєво погіршують стан соціального середови­ща сільської місцевості. Одним із найсуттє­віших негативних явищ є активний процес старіння сільського населення. В 2008 році порівняно з 1990-м чисельність населення в Україні віком до 14 років скоротилася на 41,3%, від 25-44 на 9%, від 45-64 роки – на 7,6%, тоді як віком 15-24 роки - збільшилася на 2,4% і віком понад 60 років - на 21,6%.

Основний фактор, який прискорює останнім часом де­мографічне постаріння населення, є низький рівень народжуваності. Коефіцієнт природ­ного скорочення зменшився з 7,6 особи на 1000 жителів у 2006 році до 7,2 ─ у 2007-му.

На сучасному етапі надзвичайно актуаль­ною для України є проблема вдосконалення міграційної політики. Необхідність активно­го втручання урядових структур у перебіг міграційних процесів є очевидною, однак ді­яльність держави в жодному разі не повинна зводитися до заборонних заходів, наслідком яких може бути зростання нелегальної мігра­ції й підвищення напруженості у суспільстві. Аналіз дотеперішньої структури державного регулювання міграційних процесів показав, що незважаючи на досить невеликий термін її становлення (перші законодавчі та норма­тивні акти з'явилися лише у 1992 році), система у цілому сформувалася.

У складі внутрішньорегіональної міграції переважав рух населення з сільської місцевості в місто, за рахунок чого міське населення області збільшилося. Ці зміни не можуть не позначитися на трудовому потенціалі села.

Переважну більшість серед вибулих становлять, як правило, кваліфіковані ка­дри, зокрема трактористи-машиністи, водії, спеціалісти по ремонту сільськогос­подарської техніки. Водночас поповнення механізаторських кадрів відбувається в основному на заміщення вибулих. Розрив між вибуттям і прибуттям їх на вироб­ництві становить від 2 до 5 %. Причому серед вибулих у сільській місцевості чоловіків майже 80% — це молоді люди, а серед жінок — понад 70%. Більше 40% випускників профтехучилищ, які приходять на виробництво, невдовзі його покидають.

Відтік кваліфікованої молоді з села призводить не тільки до погіршення стру­ктури трудових ресурсів, а й негативно позначається на результатах господарю­вання. Крім того, слід враховувати і матеріальний збиток, адже кошти, витрачені на підготовку кадрів для сільського господарства, переходять в інші галузі.

Складна демографічна ситуація села на фоні загального занепаду аграрного сек­тора призвела до скорочення чисельності працівників сільськогосподарських підпри­ємств. Має місце зростан­ня пропозиції робочої сили при скороченні попиту на неї. Розв'язати проблему зайня­тості сільського населення лише у виробничій сфері практично неможливо. Ці питання в країнах ЄС, у т.ч. Польщі зокрема, намагаються розв'язати в дещо іншій площині. В Україні також напрацьований пакет законодавчих актів у цьому напрямі. До них на­лежать Закон України «Про туризм», Указ Президента України «Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р.», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження державної програми розвитку туризму на 2002—2010 роки» і розпоря­дження Кабінету Міністрів України «Про затвердження плану заходів щодо держав­ної підтримки розвитку сільського туризму на 2006—2010 роки». Виконання накресленого сприяло б розвитку сільських територій, дало б можли­вість зайняти частину сільського населення в сфері надання послуг зеленого туризму у сільських районах.

Важливим фактором формування та ви­користання трудового потенціалу села є дієвий мотиваційний механізм, складо­вим елементом якого є оплата праці. Заробі­тна плата посідає особливе місце в механіз­мі господарювання та є однією з найвагомі­ших соціально-економічних категорії, що визначає рівень і якість суспільного розвит­ку. Проте суттєвого підвищення рівня оплати праці на селі не відбувається. Серед­ньомісячна заробітна плата по сільському господарству України досягла 733 грн. у 2008 році за рахунок кількох регіонів, де рі­вень її був значно вищий за середній. Зок­рема, найвищим він був у Київській, Доне­цькій областях, Автономній Республіці Крим, Дніпропетровській та Черкаській об­ластях. Торік найнижча (менша за мінімаль­ну) заробітна плата була у сільськогоспо­дарських підприємствах Волинської області й становила 480 гри. У 2000 році відно­шення мінімальної заробітної плати (118 гри.) до прожиткового мінімуму (270,1 грн.) становило 43.7%, у 2007 році прожитковий мінімум був затверджений у середньому 551.67 гри., а мінімальна заробітна плата — 426,67 гри. (77.3%) і лише в 2008 році це співвідношення перевищувало 80%.

Значну диференціацію заробітної плати зумовлюють також такі групи факторів: рі­зна рента землі, природнокліматичні умо­ви, обсяги виробництва продукції, у тому числі з розрахунку на одного працюючого, та регіональна політика. Також на рівень оплати праці в сільському господарстві впливає й регіональна політика. Регіонам де забезпечено вищий рівень заробітної плати, властива краща організація роботи із забезпечення належного рівня заробітної плати, більші масштаби інвестування в сільськогосподарське виробництво. Знач­но впливає й рівень соціального розвитку сільських регіонів, можливість та якість одержуваних працівниками соціальних по­слуг. Процес передачі об'єктів соціальної інфраструктури з балансів сільгосппідпри­ємств у принципі можна вважати прогреси­вним, однак зменшення соціальних послуг від останніх повинно компенсуватися адек­ватним соціальним забезпеченням на міс­цевому рівні. Як наслідок глобальної фі­нансової кризи 2007-2008 років економічна криза, що розпочалася у 2008 році, стала початком поширення безробіття й банкрутства підприємств, інвестиційних і комер­ційних банків з гарною репутацією в різних країнах світу, призвела до загрози глобаль­ної рецесії.

У сучасних умовах багато керівників підприємств усвідомлюють важливість со­ціального фактора й забезпечують збере­ження історично сформованих соціальних структур у сільських місцевостях на відпо­відному рівні, що в кризовий час виокрем­лює можливість їх працівникам (сільському населенню в цілому) задовольняти елемен­тарні потреби. Слід більше уваги приділяти розвитку соціальної сфе­ри села. Докорінного поліпшення потребує в сільській місцевості робота дошкільних навчальних закладів, загальноосвітніх шкіл, будинків культури, клубів, бібліотек, лі­карень тощо. Повсюдного розвитку потребують заклади побутового обслуговування та харчування.

Перехід до ринкових форм господарювання, кризові явища, скорочення виробництва загострили проблему зайнятості на селі, поставили на перше місце проблему створення повноцінного цивілізованого ринку праці. Аналіз основних акторів формування ринку праці свідчить про погіршення демографічної ситуації. Міграція сільської молоді в міста, інтенсивне старіння сільського населення, дефіцит у більшості регіонів трудових ресурсів, особливо кваліфікованої робочої сили, низька технічна озброєність і продуктивність праці — все це ускладнює процес формування й регулювання ринку праці.

Зайнятість і демографічна ситуація на селі є невід'ємними складовими загальнодержавної системи управління соціально-економічними процесами в сільсь­кі місцевості. Стан справ на ринку праці на селі неоднозначний. Перехід сільськогосподарського виробництва на ринкові відносини супроводжується вивільнен­ім працюючих, що, у свою чергу, спростовує твердження про неможливість безробіття в сільській місцевості. Якщо врахувати, що безробітні на селі є потенційними мігрантами, стимулювання зайнятості за місцем проживання є першочерговим завданням. Симулювати слід перш за все внутрішньосільську міграцію переважно з густонаселених, малоземельних регіонів у занепадаючі поселення.

Висновки. Державна політика в сільській місцевості має бути спрямована на забезпечення повної зайнятості наявних трудових ресурсів, залучення в агропромислову сферу жителів міст, стимулювання переміщення в село промислової переробки сільськогосподарської сировини, інших видів сільськогосподарської діяльності й розвитку соціальної сфери.

Якісно нова система організації суспільного життя і побуту селян повинна змінити демографічну ситуацію та негативні тенденції в соціальному розвитку села: формування молодих сімей, зростання народження і зниження смертності сільського населення, особливо дітей і осіб працездатного віку, забезпечення природного приросту населення і припинення процесу депопуляції. В перехідний період до ринкової економіки здійснювані заходи в аграрній сфері повинні сприяти стабілізації чисельності селянства, оптимізації статево-вікової та професійно-кваліфікаційної структури трудових ресурсів, цілеспрямовано регулювати демографічні й соціальні процеси в сільських регіонах.

 

Література:

1. Бортник В.А. Демографічні проблеми формування кадрового потенціалу аграрних підприємств ∕∕ Економіка АПК. ─ 2009. ─ №1.

2. Васильченко В.С., Грищенко А.М. Управління трудовим потенціалом. ─ К.:КНУ,2005.

3. Малік М. Й., Шпикуляк О.Г. Кадровий потенціал аграрних підприємств управлінський аспект. ─ К.: ННЦ «ІАЕ»,2005.

4. Рябуха М.С. Про формування та використання кадрового потенціалу в сільському господарстві. ∕∕ Економіка АПК. ─ 2009. ─ №10