Як же подолати цю прірву і створити ефект плавного перетікання від зображення з натури до створення креативної авторської композиції?

До нині чіткого механізму переходу не існувало. Дві дисципліни жили паралельно. Пропонуємо налагодити між ними зв'язок і побудувати місточки. При цьому також задіяти й інші дисципліни, утворивши у студента єдине розуміння мистецтва і себе в ньому.

Пропозиції щодо покращення навчального процесу:

1. Перше і головне, що об'єднує будь-що, пов'язане з мистецтвом - це складові композиції. Виходить, що всі викладачі до них апелюють, але кожен з точки зору специфіки свого предмета і завдання. В результаті цього у студента не формується цілісне уявлення про складові композиції, які можна застосувати до будь-якоготвору мистецтва, незалежно від часу створення, міри умовності, стилістики чи засобів. Звідси і складність при аналізі композицій, творів декоративно-прикладного мистецтва чи орнаментів на різних дисциплінах. Для більшої ясності перерахуємо:

1. Компонування,

2. Пропорції,

3. Композиційний центр,

4. Акценти,

5. Ритм,

6. Рух,

7. Світлотіньове моделювання,

8. Співвідношення темного, світлого і середнього тонів.

На важливості цих складових потрібно обов'язково наголошувати на кожному предметі. Необхідно, щоб була єдина теоретична база, на яку вже потім буде накладатись специфіка кожної дисципліни та спеціальності. По-перше, це забезпечить легше засвоєння нових предметів, адже складові композиції будуть відправною точкою, від якої можна рухатись у будь-якому напрямку.

По-друге, це дасть студентам ширше й глибше розуміння мистецтва, підготує можливість ґрунтовної оцінки творів, зокрема і сучасного мистецтва. Це дуже важливо, адже проблема розуміння сучасного мистецтва полягає у відсутності загальноприйнятих критеріїв оцінки. Складові композиції цілком правомірно повинні виступати одним з головних критеріїв. Це дасть перевагу студентам перед звичайною публікою, що оцінює твори інтуїтивно, адже чуттєве сприйняття студент зможе підкріпити конкретними аргументами.

2. Наступним елементом у композиції виступають засоби виразності. Вони нанизуються на закони композиції, але, разом із тим, певний прийом диктує побудову відповідно до складових. Засіб виразності - це те, що робить композицію цікавою. Адже всі складові можуть бути враховані у творі, але в ньому не буде певної "родзинки", винаходу автора. Приклади прийомів: повтор, симетрія, асиметрія, акцент, контраст, нюанс, текстура, геометризація, лінія і т. д.

3. Щоб розвинути у студентів здатність використовувати складові і засоби виразності композиції, потрібно не лише наголошувати на них при виконанні різних завдань, але й показувати, як це все працює у творах митців. При цьому важливо, щоб твори були дуже різні: від наскельних малюнків до творів актуального мистецтва, від Рембрандта до Пікассо, від класичного живопису до інсталяцій. Декілька завдань мають бути спрямовані на ґрунтовний аналіз різних творів за певним критерієм оцінки. Це завдання мають давати різні викладачі на різних дисциплінах, щоб показати єдність, але розмаїття варіантів вираження і специфіку вирішення роботи, залежно від предмету.

4. Для того, щоб студенти на собі відчули ефект схеми переходу від натури до творчої трансформації і можливі напрямки трансформації, пропонуємо ввести наступне завдання. Робиться горизонтальна смужка, яка поділена на комірки. У першій комірці робиться реалістична замальовка певного предмету. Потім обирається певний засіб виразності, і, в наступних комірках, поступово, крок за кроком, студент відходить все далі і далі від натури, в кінці зводячи до умовного символу. Таких смужок має бути декілька на один зображуваний предмет і в кожній студент змінюється стилістично.

Наприклад, зображуваний предмет - яблуко. В одному варіанті обрана геометризація предмету, і яблуко стає кубістичним. В іншій смужці головний засіб - повтор, і яблуко може перетворюватися на футуристичне і т.д.

Це завдання схоже на інтерпретацію, але різниця у ступінчастості, що дає змогу прослідкувати поступовий перехід від реалістичності до різних варіантів умовного вирішення. Це дає можливість зрозуміти різні стилі мистецтва, використовуючи характерні для них засоби виразності у виконанні власних робіт. Важливим моментом є те, що студенту на практиці показуються можливі шляхи самовираження.

Також є певна подібність до завдань на стилізацію з композиції, але тут головне -універсальність. Маємо на увазі, що після такого завдання, викладачі, зокрема, по рисунку і живопису, також будуть під час зображення з натури академічних постановок вказувати на можливі шляхи творчої трансформації таких робіт.

5. Обов'язковим вважаємо також повернення завдання графічної інтерпретації з рисунку, бо це як раз той місточок, який поєднує рисунок, живопис і композицію. Під час інтерпретації з'являється додатковий сенс і студент розуміє наочно навіщо він малював з натури.

6. Наступна пропозиція – це завдання з рисунку, яке передбачає створення роботи з певним емоційним станом. При цьому він має досягатися суто композиційним способом, тобто за рахунок контрасту чи нюансу, певного ритму чи варіанту штрихування. Для виконання цього завдання потрібне чітке розуміння, що емоційний стан можна передати, уникаючи сюжетних засобів. Наприклад, розмашистий штрих буде відображати емоційність, бурхливість, напругу, а затерті рівномірні плями світла і тіні – спокій, лагідність або смиренність. Це не завадить освоєнню реалістичного зображення натури, але при цьому зробить завдання більш цікавими і надасть їм додаткового сенсу.

7. Для передачі певного емоційного стану також доцільно використовувати різний графічний матеріал на рисунку. Освоєння різних матеріалів і технік також урізноманітнить навчальний процес та створить більше можливостей для подальшого творчого самовираження студентів.

8. Для більшої ефективності засвоєння матеріалу пропонуємо ввести контрольне експрес-рисування, яке має за мету перевірку саме розуміння схеми студентом, а не його вміння доводити рисунок до закінченого вигляду. Це буде корисно, щоб навчити студентів рисувати пропорційну фігуру без вимірювання, щоб закарбувались в пам’яті об’ємно-просторові схеми ока, носа, вуха і т.д., щоб запам’ятались основні кістки і м’язи, щоб викладачу не доводилось повторювати одні й ті самі речі і схеми багато разів.

9. Тій самій меті слугуватимуть теоретичні пари, де викладач зможе пояснити основні засади академічного рисунку, розповісти про послідовність виконання роботи, показати основні схеми, а також різні підходи при виконанні роботи, відповісти на запитання студентів і, нарешті, перевірити засвоєння матеріалу. На цій же парі можна виконувати завдання, перелічені вище, такі як аналіз творів мистецтва та їх обговорення. На нашу думку, така пара необхідна для більш структурованого засвоєння інформації та для забезпечення зв’язку між зображенням натури і творами мистецтва різних епох.

10. Рекомендовано також проводити сумісні пари з викладачами рисунка і композиції, де студенти будуть робити начерки, а викладачі кожен зі своєї сторони - наголошувати на різних аспектах. Наприклад, викладач з рисунку – на пропорціях, а з композиції – на красі лінії.

Отже, основна ідея цієї статті – це пов’язати дисципліни рисунку і композиції, а таким чином і рисування з натури з творчим самовираженням. Також рекомендується більше уваги приділити розумінню, надати цьому процесу визначеної форми, сформувати чітку теоретичну базу, на основі якої будуть подаватись усі дисципліни, пов’язані з мистецтвом. Даються практичні рекомендації щодо покращення навчального процесу відповідно до вимог сучасності.