Управління розвитком самостійності учнів

Для, забезпечення розумового розвитку учнів допоміжної школи необхідно спеціальне педагогічне керування їх пізнавальною діяльністю з використанням відповідних корекційних прийомів при орієнтації на послідовний розвиток інтелектуальної самостійності учнів.

Врахування зазначеної закономірності висуває принципові вимоги до методів навчання і виховання розумово відсталих дітей. Головне з них полягає в тому, що у співробітництві педагога й учнів у навчально-виховному процесі при усій важливості і необхідності у допоміжній школі зовнішньо-педагогічних корекційних втручань у пізнавальну діяльність учнів, вони повинні послідовно скорочуватися.

Існують як суб'єктивно-особистісні, так і соціально-зовнішні причини, що обумовлюють труднощі виховання пізнавальної самостійності розумово відсталих дітей, а також педагогічні умови, що сприяють досягненню цієї найважливішої корекційної мети, без якої неможливо забезпечити реальний ефект соціальної адаптації випускників допоміжної школи.

Зокрема, розроблені різні прийоми корекційної роботи в педагогічному управлінні практичною і розумовою діяльністю школярів: які сприяють їхньому емоційно-позитивному ставленню до виконання різноманітних навчальних завдань; ті, що додатково стимулюють діяльність; спрямовані на усвідомлення учнями помилок, що допускаються, їхнє попередження й активну корекцію; що орієнтують діяльність дітей, упорядковуючи і стабілізуючи її, підвищуючи її усвідомленість; які допомагають підвести учнів до самостійних висновків у процесі логічного мислення, зокрема, при розкритті, узагальненні і конкретизації причинно-наслідкових зв'язків між явищами; які формують критичну і самокритичну оцінку виконуваної діяльності та її результатів та ін.

Підкреслимо, що при застосуванні кожного з методів навчання і виховання розумово відсталих дітей, успіх залежить від того,

наскільки вдається педагогу-дефектологу забезпечити належну мотивацію їхньої інтелектуальної діяльності, організувати її в цілеспрямованому плані, раціонально включати відповідні корегуючі засоби в процесі її здійснення дітьми. При цьому, в залежності від новизни, труднощів і складності пізнавального матеріалу, з яким працюють школярі, з диференційованим і індивідуальним обліком актуального стану розвиненості їхніх розумових сил педагог обирає і реалізує такі структури діяльності учнів (максимально-розчленовану, розчленовано-цілісну), які сприяють оволодінню змістом і засобами виконання даної діяльності і дозволяють постійно нарощувати ступінь самостійності її здійснення.

Реалізація педагогом-дефектологом функцій керування пізнавальною діяльністю розумово відсталих школярів пред'являє ряд вимог до його особистості і відповідних компонентів професійної майстерності. Виділимо зараз лише ті з них, які пов'язані з корекцією інтелектуальних порушень розумово відсталих учнів: глибоке знання загальних, вікових, типологічних і індивідуальних особливостей пізнавальної діяльності дітей і уміння на цій основі проектувати і реалізувати корекційну мету навчально-виховного процесу; володіння методами і прийомами корекційного навчання і виховання; особиста висока культура мислення, мовлення, володіння пізнавальними уміннями і навичками і постійна демонстрація їх дітям як зразків здійснення інтелектуальної діяльності; вироблення оптимального темпо-ритму мовного спілкування з розумово відсталими дітьми; прояв зацікавленості у пізнанні реальної дійсності (зокрема, у аналізі власної розумової і практичної діяльності і поведінки) і спонукання особистим прикладом до прояву відповідного інтересу до пізнання, аналізу і самоаналізу школярів; педагогічна чуйність, що полягає в здатності уловлювати зміни в пізнавальній діяльності, психічному стані учня; терпіння і наполегливість, послідовність у досягненні корекційних цілей; довіра до пізнавальних сил розумово відсталих школярів; інформативність; педагогічний такт; уміння охоплювати особистим спілкуванням усіх дітей класу, оскільки учні допоміжної школи відчувають потребу в спілкуванні з педагогом і при його дефіциті можуть виявляти різні

порушення поведінки як своєрідні способи звернути на себе увагу. Варто враховувати також, що розумово відсталі школярі здатні виявляти критичне ставлення до особистості педагога, при цьому найбільш значимими для позитивної чи негативної оцінки його в очах дітей є такі якості, як ділові, комунікативні й авторитарні. Інтерес до особистості педагога, позитивне ставлення до нього дуже часто є важливими факторами, що визначають інтерес і ставлення учнів до того чи іншого предмету чи виду позакласної роботи.