Проблеми взаємин з батьками

Проблеми взаємин підлітків з батьками більшою мірою пов’язують із бажанням підлітка бути дорослим та незалежним у власних думках, діях і судженнях. Проте через брак життєвого досвіду та неможливість повної емансипації від батьків виникає конфлікт поколінь. Підліток намагається мислити логічно і робити правильні заключення, проте через брак досвіду він не може дійти правильного заключення. Коли ж він намагається донести свої умовисновки до старщих, то стискається із великою кількістю протиріч з боку них, тому що вони судять про все крізь призму власного життєвого досвіду, який є набагато більшим. Саме тут і виникає гостра проблема, яка являє собою конфлікт поколінь: батьки не можуть і не мають погоджуватися повністю із думкою підлітка, а мають навчити його як правильно це має бути, а підліток з іншої сторони відчуває себе приниженим, через те, що його думку не враховують, хоча сам він вважає себе правим.

Варто відзначити ще один ключовий момент, батьки в пубертатний період намагаються якомога сильніше захистити свою дитину від зовнішнього негативного впливу і встановлюють певні сімейні правила чи норми, а підліток, що бажає бути дорослим і вже самостійно розпоряджатися своїм життям, частіше за все зустрічає це з негативом. У такому випадку підлітки зазвичай вдаються до втеч, адикцій, формування субкультур, самовираження (одяг, прикраси, стиль музики), прогулювання шкільних занять тощо.

 

Психологічна підтримка підлітків: специфіка труднощів\конфліктів підлітків з батьками, з однолітками, педагогами. Організація групових занять розвивальної спрямованості з підлітками; індивідуальне консультування підлітків; консультування батьків, педагогів.

Освоєння норм поведінки, моралі, рольового репертуару часом супроводжується соціальними конфліктами і внутрішніми переживаннями. Прагнення підлітка зайняти нове місце у стосунках із людьми, прагнення до самоствердження й дорослості не завжди набуває культурно адекватних форм вираження.

Ці обставини, з одного боку, породжують численні складності в житті підлітка, з іншого — є головною умовою його особистісного становлення, найважливішим аспектом якого є вибір власних орієнтирів, мети і, нарешті, змісту свого життя.

Ефективність корекції труднощів спілкування цієї вікової групи багато в чому залежить від точності виявлення факторів, які провокують міжособистісні проблеми молодих людей, що припускає знання психологом-консультантом спектра можливих комунікативних ускладнень і особливостей їхніх проявів у період юнацтва. Відзначимо основні з них.

Труднощі спілкування в підлітковому віці багато в чому зумовлені суперечливістю молодих людей, амбівалентністю їхніх прагнень і бажань. Так, нестійкість самооцінки може виражатися в коливаннях між демонстрацією навмисної впевненості й проявом сором'язливості, впливати на динаміку рівня амбіцій. Невивіреність моральних орієнтирів часто виявляється в перепадах між альтруїзмом і егоїзмом, тонкою чутливістю в одних ситуаціях і емоційною глухотою, що межує із бездушшям, в інших. Емоційна нестійкість може провокувати несподівані зміни настрою, впливати на ступінь контактності. Різкий перехід від вираженої потреби у спілкуванні до замкнутості — не рідкість для підлітка. Ця дисгармонійність, незрілість особистості підлітка багато в чому спричиняє проблеми у стосунках з однолітками, вчителями, батьками.

Багато міжособистісних проблем цього віку є наслідком недостатнього врахування молодими людьми соціально-культурного контексту взаємин. Іноді підліток, діючи за власною логікою, ігнорує смисли й значення, закріплені в культурі за тими або іншими аспектами взаємодії між людьми. На цьому віковому етапі подібні неточності й помилки у сприйнятті й інтерпретації різних аспектів міжособистісних ситуацій вказують на недостатню сформованість понятійного мислення у сфері взаємин. Також можна говорити про недолік розвитку в молодих людей навичок оперування значеннями різних соціальних ситуацій відповідно до культурного контексту.

Суттєві відмінності у сформованості перцептивної сторони спілкування підлітків з дорослими та з однолітками свідчать про закономірні явища у їх психічному розвитку. Це можна пояснити тим, що підліток орієнтується на соціальні стандарти спілкування і взаємодії з дорослими (необхідність відреагувати на їх інформацію чи вимоги, виявити готовність до спільної діяльності тощо). Окрім цього, з боку батьків і вчителів частіше надходить чітка, зрозуміла і доступна інформація як про ситуацію спільної дії, так і про особистісні характеристики дорослого співрозмовника, його переживання, ставлення, уявлення тощо. Внаслідок цього підліток краще розуміє дорослого, аніж однолітка, відносно якого треба розробити власні критерії сприймання. Виникає деяка невідповідність: підліток дуже хоче адекватно сприймати і розуміти інших дітей, але ще не має для цього необхідних вмінь та навичок.

Оскільки конфлікти між підлітками та дорослими людьми зустрічаються практично майже в кожній сім'ї, то їх можна вважати нормальним явищем.

Такі конфлікти зазвичай пов'язані з переходом дитини на більш високий рівень психологічного розвитку, з переходом від дитинства до дорослості, тому вони не повинні викликати у батьків особливого занепокоєння, зокрема за майбутнє конфліктогенної дитини. У цьому насамперед і повинен постаратися переконати психолог-консультант клієнта.

Потрібно дати зрозуміти клієнтові, що гострий міжособистісний конфлікт на відміну від нормально наступаючого підліткового вікового кризи, неминучим наслідком якого стає загострення взаємин з оточуючими людьми, - це аномальне явище. Такий конфлікт перешкоджає психологічному розвитку підлітка, якщо його швидко і вчасно не усунути.

Для нормального розвитку людини будь-якого віку необхідні постійні, що будуються на позитивній емоційній основі, відкриті і довірчі взаємини з оточуючими людьми.

Способи вирішення підліткового вікового міжособистісного конфлікту з батьками можуть бути самими різними. Але у всіх подібних випадках життя ініціативу в їх попередженні і усуненні повинні брати на себе дорослі люди, в даному випадку батьки або вчителі. Вони ж у вже виниклої конфліктної ситуації, будучи більш розумними і досвідченими людьми, ніж підлітки, зобов'язані вести себе щодо підлітків більш гнучко і осмислено.

Групові заняття є одним із ефективних методів роботи в підлітковому віці. Працюючи в групі підліток виявляє, що його проблеми не унікальні, що й інші переживають подібні почуття. Для багатьох подібне відкриття саме по собі виявляється потужним психотерапевтичним фактором. І як відповідна реакція – уникнення непродуктивного замикання підлітка в самому собі зі своїми труднощами. Група відображає суспільство в мініатюрі, робить очевидними такі приховані чинники, як тиск партнерів, соціальний вплив і конформізм. По суті справи в групі моделюється система взаємовідносини і взаємозв'язків, характерна для реального життя учасників. А тому є гарною життєвою школою.

У процесі занять діти вчаться спілкуванню, вчаться розуміти себе і оточуючих, вчаться розуміти свої емоції і почуття, вчаться говорити про них і приймати себе і оточуючих, вибирають для себе найбільш оптимальне самовираження своєї особистості

Групова корекційна робота з підлітками спрямована на досягнення наступних цілей:

• розвиток самосвідомості і здібностей до самоаналізу для попередження правопорушень на основі внутрішньоособистісних і поведінкових змін;

• стимулювання процесу особистісного розвитку, реалізація творчого особистісного потенціалу, досягнення оптимального рівня життєдіяльності;

• формування і прийняття позитивних життєвих цілей, розвиток мотивації до їх досягнення.

Перше завдання консультанта під час роботи з підлітком - сформувати довірливі відносини. Якщо криза пов'язана з відносинами з батьками, навіть ефект «Виявляється не всі дорослі такі погані, як я думав», «Деякі мене розуміють» вже є психотерапевтичним ефектом. Позитивне початок консультації - підкреслення дорослості підлітка, самостійності, добровільності. У роботі з підлітком не може бути єдино правильної лінії поведінки консультанта, все залежить від його досвіду та інтуїції. Якщо проблемна ситуація пов'язана з батьками, то перша консультація проводиться з підлітком, потім з батьком і тільки після цього можна провести спільну сесію. Хорошим прийомом в роботі з підлітком може бути техніка обміну ролями, драматизації, завдання подивитися на ситуацію з іншої позиції. На консультаціях з підлітки доцільно вводити інформування з метою розширення психологічної обізнаності.

З'ясовуючи ймовірні причини виниклої проблеми у взаєминах батьків з їх дорослими дітьми зауважимо, що ці проблеми найчастіше з'являються через те, що батьки не помічають, як швидко дорослішають їхні діти, продовжують звертатися з ними так, як вони зверталися в більш ранньому дитинстві. Така, застаріла практика міжособистісного спілкування триває іноді ще й тому, що самі старшокласники нерідко поводяться як діти. Тим самим вони фактично підтримують недовіру до них з боку батьків. Останні, побачивши, що з віком їх діти не стають серйознішими, продовжують звертатися з ними так, як зверталися раніше.

Психологічно правильна поведінка батьків щодо старшокласників має бути іншою. Зберігши суть своїх вимог до дітей, батьки з урахуванням віку та рівня психологічної незрілості дітей, а також з урахуванням нестачі у дітей життєвого досвіду повинні відшукати інші засоби педагогічного впливу на них. Необхідно, зокрема, відмовитися від застосування методів прямого психологічного тиску і примусу, від звернення зі старшокласниками як з малими дітьми. Саме це в першу чергу повинен роз'яснити батькам психолог-консультант і, якщо виникне необхідність, допомогти батькам знайти нові форми поведінки стосовно дітей.

 

Специфіка важких життєвих ситуацій в юнацькому віці. Аналіз конфліктів у стосунках з батьками, друзями, інтимно-особистісними партнерами та ін. Аналіз переживання почуття самотності, непотрібності; аналіз уявної неможливості розібратися в собі; зіткнення з вимогами реального життя - криза «зустрічі з дорослістю» - завищені амбіції, егоїзм, недооцінка зовнішніх труднощів, необґрунтований оптимізм або негативізм та ін.

 

Важка життєва ситуація - це ситуація, в якій в результаті зовнішніх дій або внутрішніх змін відбувається порушення адаптації людини до життя, внаслідок чого він не в змозі задовольняти свої основні життєві потреби за допомогою моделей і способів діяльності(поведінка), вироблених в попередні періоди життя.

Найбільш характерними для юнацького віку важкими ситуаціями є ситуації виключення або загрози виключення з учбового закладу, оскільки в цьому віці велику значущість придбаває процес професійного навчання. Отримання професії є важливим етапом в житті юнаків і дівчат. Юнацька дружба полифункциональна і різноманітна: від простого спільного проведення часу до якнайглибшої исповедальности і самораскрытия. Проте юнацька дружба має свої складнощі: властиві віку вимогливість і критичність по відношенню до іншого, безкомпромісність, підвищена эгоцентричность породжують хворобливі труднощі і напруженість у взаємовідносинах зі значимими і близькими однолітками. До розряду найбільш важких ситуацій в цьому віці можна віднести ситуації пов'язані з конфліктами у сфері міжособистісної взаємодії.

Важкі життєві ситуації є складовою частиною процесів соціалізації, по-перше, тому що вони в цілому обыденны, по-друге, вони не завжди травмують особу, по-третє, сприяють розвитку, коли відбуваються зміни конструктивного характеру, сприяючі досягненню нових форм збалансованості стосунків із зовнішнім середовищем. Важкі ситуації, які з більшою вірогідністю

можуть зустрітися в життя практично кожного студента, так звані "ситуації стресу буденного життя" -повсякденні, частенько і події, що повторюються, здатні викликати утруднення і негативні переживання, наприклад, сварка з товаришем, відповідь на іспиті, фінансові труднощі, проблеми із здоров'ям та ін.). Їх вплив на розвиток особистості не менш великий. Це можна пояснити тим, що усі подібні ситуації треба долати, кожного разу необхідно знаходити те або інше рішення. Саме у таких ситуаціях людина набуває вдалого або невдалого досвіду подолання перешкод, визначає власне відношення до труднощів, пробує, "приміряє" різні способи дії, виробляє найбільш прийнятну для себе тактику поведінки.

Кризовим моментом студентського віку, на думку К. Юнга, є зіткнення юнака з вимогами реального життя, які не завжди відповідають його власним уявленням. Якщо у нього є ілюзії, що контрастують з дійсністю, то відразу наступають і проблеми. Часто це пов'язано з дуже великими очікуваннями, з недооцінкою зовнішніх труднощів, з необґрунтованим оптимізмом або, навпаки, негативізмом. Молода людина починає поступово усвідомлювати, що світ * це не тільки щастя і задоволення, починається розпад її дитячої віри і оптимізму. Але нерідко юнаки досить довго продовжують чіплятися за дитячу позицію, чекаючи, що все прийде саме собою і відповідно до бажань.Дещо інші акценти у розгляді кризових точок розвитку молодої людини робить Б. Лівехуд. Оскільки студент вже не тільки включає у свою свідомість доросле життя, але реально у ньому бере участь, для нього особливо гостро постають питання вибору свого унікального шляху. «Хто я? Чого я хочу? Що я можу?» - ось найважливіші питання, які розв'язуються у цьому віці. У період студентства потрібно навчитися приймати себе, нести відповідальність за свій вибір і рішення. Але на шляху до цього потрібно набути досвіду, і кожен сам повинен робити свої помилки, якщо тільки готовий вчитися на них. Якщо ж людина не ставила перед собою головних питань у студентські роки і не знайшла на них відповідей, то вона наражається на небезпеку навіки залишитися у підлітковому віці, і її самооцінка ґрунтуватиметься на думці суспільства або на протистоянні усьому світу.Іноді у молодих людей з'являються сильний страх дорослішання, бажання знову стати маленькими, піти від проблем, звалити їх на плечі іншої людини. Страх дорослішання може спричинити психосоматичні прояви, коли молоді люди просто «надягають» поведінкові маски дорослості. Нерідко страхи і хвилювання також концентруються навколо роздумів про сенс власного життя.Отже, центральним новоутворенням студентського віку є особистісне самовизначення, що постає як потреба юнаків і дівчат зайняти внутрішню позицію дорослої людини, усвідомити своє місце у суспільстві, зрозуміти себе і свої можливості. Причому самовизначення юнаків і дівчат означає не автономію від дорослих, а чітку орієнтацію на визначення свого місця у дорослому світі. Поняття «самовизначення», яке використовується у вітчизняній психології, подібне до поняття «ідентичність», розробленого американським вченим Е. Еріксоном.

Результатом кризи ідентичності у юності є придбання дорослої ідентичності. Така людина виявляється самототожною, вона залишається самою собою незалежно від ситуації, вона адекватна ситуації, не втрачаючи при цьому своєї особистості.Згідно Е. Еріксона, для кризи ідентичності нормальним і, більш того, необхідним є період так званої сплутаної ідентичності, тобто втрати орієнтирів у самому собі. Тим більше що молоді люди часто перебувають у стані нестійкої ідентичності, яка знаходиться у процесі формування. Тому вони так часто відчувають сумніви у своїй тотожності самому собі.Отже, формування ідентичності є тривалим і складним процесом. Воно залежить від прийняття індивідом власних рішень, а також від взяття на себе зобов'язань щодо здійсненого вибору, системи цінностей чи майбутньої професійної діяльності. Криза ідентичності іноді вимагає від людини переосмислення своїх зв'язків з оточуючими, свого місця серед інших людей. Особливо важлива реструктуризація відносин з батьками, оскільки людина, що дорослішає, не може далі задовольнятися роллю опікуваного і керованого.

Криза ідентичності у студентському віці доповнюється або ж послідовно зміняється кризою інтимності. Ранні досягнення особистісної ідентичності та початок продуктивної діяльності дають поштовх до побудови системи нових міжособистісних стосунків. Міжособистісні стосунки можуть при цьому стати стереотипними, а сама людина опинитися у стані психологічної ізоляції.

Інтимність є потаємним почуттям, яке виражається у здатності до близьких стосунків, а також у здатності, як стверджує Е. Еріксон, злити воєдино особистісну ідентичність з ідентичністю іншої людини без побоювання втратити щось у собі. Почуття інтимності неможливо випробувати, допоки не досягнута стабільна ідентичність. Для того щоб мати інтимні стосунки з іншою людиною, індивід повинен усвідомити себе (хто він). На цій стадії можливе зайве захоплення собою чи уникання міжособистісних стосунків, що породжує почуття самотності, соціальної ізоляції. Нормальним виходом із кризи «інтимність — ізоляція» є культивування любові у взаємодії з оточуючими людьми.Крім того, звичайно, на протікання кризи у студентському віці впливають підсумки розвитку у підлітковому віці: Схема Ж. Марша, наведена вище, дозволяє зрозуміти, що кризу зустрічі із дорослістю переживатимуть лише ті молоді люди, які не досягли у підлітковому віці ідентичності або знаходилися у статусі мораторію, тобто такі, що продовжують його знаходити, ще зайняті пошуком себе. Причому останні переживатимуть цю кризу найгостріше.

Прагнення до усамітнення в юнацькому віці має причиною бажання побути одному, аби «відпочити від всіх, подумати», «розібратися в собі, в стосунках з тими, що оточують, у відношенні до себе інших людей, прийняти рішення», «зайнятися улюбленою справою».

Переживання самотності супроводжується депресією, відчаєм, гнівом, боязню нових розчарувань, відчуттям провини, розчаруванням, переживання смутку, апатією, бажанням «від всіх сховатися, щоб ніхто не смикав», «довкола нічого не помічаєш.

Негативну роль переживання самотності особи юнацького віку бачать в тому, що воно викликає інтенсивні негативні фізіологічні зміни у вигляді підвищення втомлюваності, головних болях, втрати чи зниження апетиту, безсоння; веде до суїциду, депресивного стану (що в свою чергу спричиняє хронічні захворювання), появи комплексу неповноцінності.

Позитивну роль переживанню привласнюють за те, що воно веде до рефлексії, самоаналізу, перегляду життєвих планів, досягненню високого професійного рівня з'являються витвори мистецтва. До того ж, на думку юнаків та дівчат, «Лише переживши почуття самотності, людина по справжньому вчиться цінувати існуючі міжособистісні стосунки».

Юнацький вік традиційно вважається віком проблеми батьків і дітей. "Ми і Вони (дорослі)" - одна з провідних тем юнацької рефлексії, основа формування особливої юнацької субкультури (в одязі, манерах, смаках, інтересах, поведінці, судженнях тощо).

Таким чином, специфіка спілкування з дорослими: зростаюча демократизація взаємостосунків поколінь, розв'язання проблеми автономії дорослих дітей - поведінкової (потреба і право юнака самостійно розв'язувати питання, які стосуються його особисто), емоційної (потреба і право мати власні прив'язаності), моральної і ціннісної автономії (потреба і право на власні погляди); розв'язання проблеми авторитету батьків, взаєморозуміння у стосунках з батьками; нерівномірність спілкування, коли за стрімкою інтенсифікацією спілкування настає період спаду інтенсивності спілкування до накопичення нових проблем. Змістом спілкування є проблеми пошуку сенсу життя, пізнання самого себе, життєвих планів і шляхів їх реалізації, взаємостосунків між людьми, одержання інформації, пов'язаної зі сферою інтересів старшокласника і професійною приналежністю дорослого.

Водночас в юнацькому віці зростає прагнення уособитися від впливу сім'ї, звільнитися від залежності. Тому невміння чи небажання батьків визнати автономію своїх дітей часто призводить до конфліктів.

В юнацькому віці автономія від дорослих і значення спілкування з однолітками зростає. Загальна закономірність така: чим гірше, складніше складаються стосунки з дорослими, тим інтенсивнішим буде спілкування з однолітками. "Значущість" батьків і однолітків принципово неоднакова в різних сферах юнацької діяльності.

Ранньому юнацькому віку властиве: розуміння конфлікту переважно як негативного явища; достатньо адекватне усвідомлення міри власної схильності до конфліктності та її спрямованості на певні об’єкти; приписування ініціативи міжособистісних конфліктів іншим людям; протиріччя між частотою проявів конфліктності та неадекватно високого самооцінного розвитку особистісних якостей та наявності знань для попередження конфліктів; бажання розширити свої знання і набути умінь і навичок щодо попередження конфліктів.

Конфлікти у юнацькому віці зумовлюються взаємодією соціально-психологічних чинників, провідними серед яких є особливості індивідуального стилю спілкування, сформованого у особистості, індивідуально-психологічні особливості особистості та її соціальний статус у групі.

Індивідуальний стиль спілкування особистості як соціально-психологічний чинник виникнення конфліктів у ранньому юнацькому віці проявляється у стилі спілкування, переважанні прагнення до домінування чи доброзичливості, переважаючому стилі поведінки у конфліктних ситуаціях, рівні розвитку комунікативних та організаторських умінь, рівні комунікативного контролю у спілкуванні, стратегії психологічного захисту у конфліктах, готовності до ефективного розв’язання конфліктів..

Юнацька дружба має свої складності: властиві віку вимогливість і критичність стосовно іншого, безкомпромісність, підвищена егоцентричність породжує хворобливі труднощі і напруженість у взаємостосунках з значущими і близькими однолітками.

В юнацькому віці зростання вибірковості дружніх стосунків супроводжується посиленням їх стійкості. Але найважливіше зрушення в юнацькій дружбі - зростання її психологічної інтимності. Молоді люди стають спроможними на глибоку сповідальність та саморозкриття, прощення. Для ранньої юності притаманна ідеалізація друзів і самої дружби. Потребуючи сильної емоційної прив'язаності, молоді людини можуть не помічати реальних якостей партнера, а створюють бажані уявні образи.