Психологічні зміни, що визначають специфіку психічного розвитку особистості в пубертатний період за М.Кле.

Аналізуючи специфіку протікання психосексуального розвитку не можливо оминути роботи М.Кле, що виділяє чотири основні сфери змін, які, активізуючись кожна в певний час, послідовно накладаються одна на одну та модифікують наповненість завдань психічного розвитку і, відповідно, сексуальних уявлень підлітків та юнаків.

Пубертатні зміни. Деякі особливості, які допомагають визначити стать людини, присутні вже від народження, а саме анатомічна будова зовнішніх статевих органів. Вони отримали назву первинних статевих ознак. Хоча поряд із цим існують й інші ознаки, які доповнюють процес статевої ідентифікації особистості в цей період і є ще недиференційовані. Вони проявляються у фізіологічних новоутвореннях пубертату та, згодом, дають більш розгорнуту картину статевої приналежності. Такі ознаки отримали назву вторинних статевих ознак, до яких належать характерні для певної статі пропорції тіла, зони оволосіння, голос, особливості розвитку грудних (молочних) залоз. Д.Колесов характеризує пубертатний період як процес, у результаті якого людина досягає найбільшої міри визначеності своєї приналежності до чоловічої та жіночої статі. В підлітковому та юнацькому віці розвиток статевих ознак прискорюється, в результаті чого відбувається становлення статевої зрілості. Тіло починає змінюватись першим та протягом відносно короткого часу зазнає революційних змін [65]. Це призводить до виникнення у особистості, що дорослішає, бажання реконструювати «тілесний образ Я» задля побудови «родової ідентичності» та поступового переходу до дорослої генітальної сексуальності, яка б характеризувалася парним еротизмом та поєднанням двох взаємодоповнюваних потягів партнерів.

Когнітивні зміни. Порівняно з особливостями дитячих пізнавальних процесів підліткові характеризуються удосконаленістю здібностей до абстрактного мислення, і тим самим більшою пластичністю останнього та розширенням умінь до побудови часової перспективи. Підлітки, порівняно з дітьми молодшого шкільного віку, володіють здібністю будувати теоретичні припущення на основі уявних чи переданих образів. Тому все, що обговорюється в колі значущих інших стає предметом для роздумів, думок вголос, безкінечних дискусій, категоричних заяв. Окрім цього, такі уявлення нерідко є егоцентричними. Підліткам часто здається, що оточуючі також критично вивчають їх думки, що може посилюватися за рахунок розвитку рефлексії [118].

Зміни у соціалізації. Людина від 12 до 18 років ще не є дорослою, проте в цей період на неї як на потенційного дорослого соціумом накладається ряд свобод та обов’язків. Це відбувається через існування суспільного стандарту, який передбачає, що молода людина в майбутньому має уміти нести відповідальність за створену нею в майбутньому малу соціальну групу, наприклад, сім’ю, що могла б існувати автономно від генетичної. Для цього індивіду доводиться проходити ряд переформованих стадій. Підлітково-юнацький вік відрізняється певною специфічністю соціалізації, яка полягає в тому, що поряд із зниженням значущості власної сім’ї, підлітки та юнаки у своїй ієрархії цінностей віддають перевагу групі ровесників як джерелу референтних норм поведінки. Це провокує появу бажання звільнитися від сімейної опіки та увійти до групи однолітків, де в процесі конкурентності та співробітництва зайняти свою «нішу» в міжстатевих взаємостосунках. Якщо звернутися до вчення про природу інстинктів, то виявиться що «пусковими стимулами», які спонукають людей до інтимного спілкування є сексуально-еротичні подразники, активний пошук яких розпочинається у пубертатний період. За позицією Д.Ельконіна, інтимно-особистісне спілкування з ровесниками є провідним видом діяльності підлітково-юнацького віку. Тому пошук молодою людиною суб’єкта для перевірки власних сексуальних відчуттів, а надалі порівняння їх з переживаннями інших ровесників та, в перспективі, формування чи усвідомлення статевої ролі є природним етапом її соціалізації.

Зміни Я-концепції. Протягом підлітково-юнацького віку формується нова суб’єктна реальність, що змінює уявлення індивіда про себе та інших. Процес становлення сексуальної ідентичності в контексті сексуального розвитку є найпізнішим утворенням та є домінуючою складовою розвитку феномена сексуальної самосвідомості особистості підлітково-юнацького віку. Цей процес базується на таких основних завданнях розвитку як: 1) усвідомлення власних сексуальних переживань «дитячого Я» та проекція цього досвіду в майбутній особистісний простір; 2) відокремлення себе від інтеріоризованих батьківських зразків; 3) доступні засоби реалізації сексуальних виборів, які повною мірою скоординовують цілісність особистості.

Нерівномірність розвитку за означеними сферами ускладнює розвиток особистості, роблячи підлітково-юнацький вік емоційно нестабільним та кризовим. За визначенням А.Лічко, фізіологічні зміни випереджають формування соціально адаптуючих утворень, що призводить до відтягування моменту зрілості майже на 5 років. За період поки дисбаланс стабілізується в людини виробляється цілий комплекс специфічних поведінкових конструктів. Серед них найтиповішими є такі:

1. Реакція емансипації – тип поведінки, за якого підліток намагається звільнитися з-під впливу дорослих, насамперед батьків та вчителів, бунтує проти будь-якої системи жорстких вимог і регламентацій.

2. Реакція групування з ровесниками – орієнтація на вироблення групових норм і цінностей, відбувається зміна кола референтного спілкування. Сама по собі реакція угрупування не є асоціальною, однак норми угрупувань можуть вступати в конфлікт з загальноприйнятими суспільними нормами.

3. Реакція захоплення (хобі) – серед багатьох хобі-реакцій загальною для всіх підлітків та юнаків є інформаційно-комунікативне хобі, яке зводиться до одержання інформації засобами спілкування, в тому числі інтимного та сексуального.

Погляди М.Кле щодо становлення психологічних аспектів сексуальної сфери підлітків та юнаків поділяють більшість вітчизняних дослідників, серед яких: Т.Говорун, С.Кухаренко, В.Пісоцький, О.Сініцина, О.Сечейко, О.Йоффе, Б.Ворник та ін. Таким чином, беззаперечним є той факт, що психосексуальний розвиток у підлітковому та юнацькому віці відзначається, поряд з реформацією системи духовних та моральних уявлень, змінами в сексуальній свідомості та самосвідомості.

З настанням пубертату на особистість впливають чотири групи змін (див. рис.1.1.), під дією яких відбувається формування специфічного відчуття дорослості, що включає реформацію сексуальних уявлень. Вироблення останніх здійснюється так, щоб це відповідало соціальній ситуації розвитку особистості підлітково-юнацького віку, а саме, на стику вторинної статево-рольової ідентифікації та сексуальної орієнтації. Причім генеза сексуальних уявлень у ретердантів та акселератів зазнає модифікацій залежно від швидкості темпів статевого дозрівання.

В юнацькому віці через досвід парної взаємодії відбувається сексуальна самовизначеність індивіда та формується сексуальна самосвідомість як новоутворення цього періоду, яка в подальшому кристалізуватиметься у складне особистісне утворення дорослого.