ІV. Організація кримінологічних досліджень

Кримінологічне дослідження – це процес отримання нових знань про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця для розробки і здійснення заходів, спрямованих на підвищення ефективності протидії злочинності. Кримінологічні дослідження можна класифікувати за наступними критеріями:

- цільова спрямованість;

- обсяг вихідної інформації;

- пізнавальний інструментарій;

- принцип визначення об'єкта;

- масштаб;

- види злочинів.

По цільовій спрямованості – кримінологічні дослідження поділяються на теоретичні і прикладні. Теоретичні дослідження спрямовані на розвиток кримінологічної теорії, а прикладні – на вдосконалення практики боротьби із злочинністю.

По обсягу вихідної інформації – дослідження поділяються на повні (суцільні) і вибіркові. Суцільні дослідження включають у себе вивчення усіх одиниць генеральної сукупності (наприклад: усі без виключення злочини на даній території). Вибіркові – це вивчення певної частини генеральної сукупності.

По пізнавальному інструментарію – розрізняють дисциплінарні і комплексні дослідження. У першому випадку проблема вивчається за допомогою кримінологічних засобів і методів. У другому – використовуються не лише кримінологічні засоби і методи, але і дані інших наук (наприклад: соціології, психології, педагогіки і т.п.).

По принципу визначення об'єкта вивчення – дослідження діляться на територіальні і галузеві.

По масштабам – республіканські, регіональні, місцеві.

Джерела кримінологічної інформації і методи їх пізнання: Під кримінологічною інформацією розуміється сукупність відомостей про злочинність, її причини і умови, особистість злочинця, діяльність у сфері протидії злочинності. Як і будь-яка інформація – кримінологічна інформація має відповідати наступним вимогам: повнота, точність, достовірність, корисність, порівнюваність, своєчасність. Джерела кримінологічної інформації залежно від видів поділяються наступним чином:

1) офіційна інформація; 2) неофіційна інформація.

І. Офіційна інформація – це інформація, що виходить від державних органів, громадських організацій і оформлена за встановленими правилами.

Офіційна інформація, у свою чергу, поділяється на:

а) нормативно-правову;

б) звітну;

в) процесуальну (крим. справи, протоколи, наглядові матеріали і т.п.);

г) оперативно-службову (справи оперативних перевірок, документація оперативно-розшукової роботи);

д) довідкову (протоколи і т.п.);

е) методичну (огляди, методичні рекомендації);

ж) організаційно-службову (плани роботи, операцій і т.п.)

II. Неофіційна інформація – це відомості, що виходять від окремих осіб і відображають їх особисту інтерпретацію фактів.

Під методом кримінологічного дослідження слід розуміти узгоджену з принципом кримінологічного пізнання сукупність прийомів, що застосовуються для пізнання злочинності, її причин і умов, особистості злочинця і розробки заходів протидії злочинності.

Методика кримінологічного дослідження – це система методів, що застосовуються для – зібрання, обробки, аналізу і інтерпретації кримінологічно значущої інформації. Методи кримінологічного дослідження поділяються на такі групи: 1) документальний метод; 2) опитування; 3) спостереження; 4) експеримент.

Документальний метод полягає в використанні інформації, зафіксованої на папері, фото-, кіноплівці, магнітній плівці та інших носіях. Зокрема до цього методу відносяться анкетування кримінальних справ.

Опитування поділяється на два види: 1) інтерв'ю; 2) анкетування громадян.

Метод анкетування – полягає в отриманні відомостей у вигляді письмових відповідей на запитання спеціально розробленої анкети. Другий метод опитування – це найбільш зручний і ефективний метод збирання інформації.

Спостереження як метод зібрання інформації полягає в безпосередньому сприйнятті дослідником досліджуваного явища.

Експеримент – як метод збирання інформації визначається як науково поставлений дослід, що дозволяє у спеціально створених умовах виявити і виміряти кримінологічне значимі факти.

Це були методи збирання кримінологічної інформації.

Методи обробки і аналізу зібраної кримінологічної інформації – це спеціальні прийоми упорядкування, систематизації інформації для того, щоб одержати нові висновки.

Упорядкування зібраного матеріалу здійснюється шляхом групування по однотипним категоріям, розподілу в статистичні ряди та іншими прийомами, що розробляються наукою кримінальної статистики.

Обробка інформації, як правило супроводжується складанням графіків, таблиць, діаграм. Оброблена інформація має бути інтерпретована. Інтерпретація полягає у виведенні із одержаної інформації нових теоретичних і практичних висновків.

Кримінологічні дослідження складається з наступних елементів:

1) розробка програми і плану дослідження;

2) підготовка необхідних засобів;

3) збирання інформації;

4) обробка одержаної інформації;

5) інтерпретація одержаної інформації;

6) розробка рекомендацій і пропозицій на підставі результатів дослідження.

Програма кримінологічного дослідження – це визначення основних задач, принципів і гіпотез дослідження, а також методики проведення дослідження. У програмі викладаються: тема, мета і задачі дослідження, формуються гіпотези, які необхідно перевірити, встановлюється предмет дослідження, щодо якого треба зібрати інформацію, описуються методи і науковий інструментарій дослідження, визначаються форма представлення результатів дослідження.

Висновки. З розвитком людства діяльність, яка здійснюється у сфері охорони правопорядку, зазнала значних змін. Найважливішою з них є та, що заходи кримінального покарання почали співвідноситися із заходами запобігання злочинів, причому в багатьох країнах світу, в тому числі в Україні, цим заходам надається пріоритетне значення.

Сьогодні запобігання злочинів розуміється як предметно існуюча система соціального регулювання, що охоплює спеціалізовані органи і формування громадськості, які на підставі застосування досягнень науки намагаються забезпечити виконання діючих законів.

Запобіжна діяльність надзвичайно різноманітна, що відображається передусім у спеціальній термінології. Крім категорії “попередження злочинів”, що застосовується для визначення родового поняття, використовуються також “профілактика”, “запобігання”, “припинення”, “боротьба”, “війна зі злочинністю”, “контроль над злочинністю” тощо.

 

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Напрямки кримінологічної науки у запобіганні злочинам.

2. Назвіть проблемні завдання, що стоять перед кримінологією щодо запобігання злочинності.

3. Визначте поняття: план, планування.

4. На яких принципах ґрунтується кримінологічне планування.

5. Визначте систему суб’єктів запобігання злочинам.

6. В чому полягає організація кримінологічних досліджень із запобігання злочинам.

7. Назвіть основні форми профілактичної діяльності органів внутрішніх справ.

8. Надайте визначення прогнозу та назвіть види прогнозу.

 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України
2. Алексеев А.И., Герасимов С.И., Сухарев А.Я. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы. Монография. – М.: НОРМА, 2001. – 496 с.
3. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии: монографія / И.Н. Даньшин. – Х.: Прапор, 2005. – 224 с.
4. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия / И.Н. Даньшин. – К., 1988. – 87 с.
5. Денисова Т.А. О криминологии и не только… // Ежегодник украинского права: сб. науч. тр. / отв. за вып. А.В. Петришин. – Х.: Право, 2013. - № 5. – С. 612-619.
6. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Ін Юре, 2007. – Кн. 1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.
7. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Ін Юре, 2007. – Кн. 2: Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.
8. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика: у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Ін Юре, 2008. – Кн. 3: Практична кримінологія. – 320 с.
9. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид лит., 1986. – 192 с.
10. Закалюк А. Про запровадження в Україні кримінологічної експертизи // Право України. – 1999. - № 7. – С. 100.
11. Зелінський А.Ф. Методика кримінологічних досліджень. – Харків, 1992.
12. Кримінологія. Загальна частина:Навчальний посібник. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2015. – 658 с. (38,2 д.а.) (авт. кол.: Денисов С.Ф., Кулик С.Г., Шеремет О.С.).
13. Кримінологія. Особлива частина: Навчальний посібник. - Запоріжжя, КПУ, 2012. – 692с.
14. Криминология. Учебник для юридических вузов / Под общ. ред. д-ра юрид. наук, профессора А.И. Долговой. – М., 2014.
15. Шакун В. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація // Право України. – 1997. - № 7. – С. 49-53.

[1] Див.: Блувштейн Ю.Д. Предупреждение преступлений. – Минск, 1980. - С. 34.

[2] Див.: Миньковський Г.М. Теоретические основы предупреждения преступности. – М., 1977.

[3] Див.: Миллер А.Й. Противоправное поведение несовершеннолетних (генезис и ранняя профилактика). – К., 1985. – С.126.