Забезпечення конкурентоспроможності товарів

Однією з рушійних сил підприємництва є конкуренція. Існують різноманітні форми та методи конкурентної бо­ротьби, які по-різному впливають на підприємницьку діяльність і конкурентоспроможність фірми. Конкуренція відіграє важливу роль як рушійна сила розвитку еко­номічної системи капіталізму, змушує підприємців мобілізовувати всю енергію і здібності для підвищення конкурентоспроможності своїх підприємств.

Конкуренція (лат. сопсигеге — зіштовхуюсь, змагаюсь, як економічна категорія) — боротьба (в тому числі зма­гання, зіткнення, взаємодія) між виробниками (продавця­ми) за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення максимальних прибутків,

У разі зіткнення інтересів окремих виробників або продавців товарів і послуг кожен з них намагається довести свої переваги, забезпечити вигідніше і стабільніше поло­ження, в тому числі за рахунок послаблення або навіть банкрутства конкуруючих підприємств.

Сутність конкуренції повніше розкривається в її функціях. Вона сприяє:

1) розширенню підприємствами масштабів вироб ництва, підвищенню продуктивності праці й за рахунок цього зниженню витрат виробництва на одиницю про­дукції, а отже і ціни;

2) економії ресурсів (природних, матеріальних, трудо­вих, фінансових та ін.);

3) впровадженню досягнень науки і техніки у вироб­ництво, що зумовлює зростання продуктивності праці;

4) поліпшенню якості продукції й обслуговування (в тому числі після продажного) споживачів;

5) перерозподілу капіталу між галузями і вирівнюван­ню норми прибутковості у різних сферах і галузях еко­номіки;

6) створенню умов для банкрутства підприємств, зро­станню на цій основі безробіття;

7) виникненню економічних криз;

8) посиленню процесу диференціації товаровироб­ників, тобто збагаченню одних і збідненню інших;

9) монополізації економіки.

Отже,.конкуренція має як позитивні, так і негативні сторони. їх співвідношення залежить від видів та форм конкуренції, впливу на неї регулюючої діяльності держави.

Сутність конкуренції, в тому числі її функцій, зазнає змін у процесі еволюції економічної системи.

Вільна (або чиста, досконала) конкуренція

Вільна конкуренція панувала на нижчій стадії капі­талізму. Для неї характерні велика кількість конкурентів-виробників і конкурентів-покупців, вільний доступ това­ровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здійснюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) й стихійної взаємодії попиту, пропо­зиції та цін, що означає саморегулювання економічної си­стеми, ціновий характер конкурентної боротьби. Товаро­виробники орієнтуються на задоволення потреб спожи­вачів. Ідеальною моделлю у цій схемі є ситуація, коли спо­живач завжди має рацію, повністю виключається його дискримінація, тобто наявність своєрідного диктату спо­живача над продавцем.

За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. Певною мірою таким вимогам за сучас­них умов відповідають ринки сільськогосподарської про­дукції, цінних паперів та послуг. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспільно необхідних витрат вироб­ництва.

Вільна конкуренція набуває форми внутрігалузевої та міжгалузевої.

Внутрігалузева конкуренція — боротьба між товарови­робниками, які діють в одній галузі народного господар­ства і виготовляють однакову або взаємозамінну про­дукцію.

Основним методом боротьби за такої конкуренції є зниження витрат виробництва. Щоб таке зниження не призвело до зменшення або зникнення прибутків, підприємства повинні впроваджувати нові досягнення на­уки і техніки у виробництво, вдосконалювати форми ор­ганізації виробництва і праці, запроваджувати нові форми і системи заробітної плати тощо.

Іншим важливим методом конкурентної боротьби за умов внутрігалузевої конкуренції є поліпшення якості продукції. Це дає змогу дещо підвищити ціни порівняно з цінами конкурентів, якщо якість їх продукції нижча.

Міжгалузева конкуренція — конкуренція між товарови­робниками, які діють у різних галузях народного госпо­дарства і випускають різнорідні види продукції.

Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отримують неоднакову масу продукту. Тому товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагаються вкладати свої капітали в галузі, де прибуток був вищий. Це здійснюється шляхом перепрофілювання виробництва, заміни акцій менш перспективних галузей через механізм купівлі-продажу на акції перспективніших та ін.

За сучасних умов-переважна частка міжгалузевого перерозподілу капіталу відбувається в межах багатогалузевих концернів і конгломератів. З виникненням монополій-вільна конкуренція перетворюється на монополістичну, або недосконалу. Конкуренція

Недосконала (монополістична) конкуренція

Ця конкуренція ведеться між крупними компаніями (всередині монополізованого сектора, між членами групо­вих монополій) і дрібними та середніми фірмами. Це бо­ротьба за монополізацію ринків збуту, джерел сировини, енергії, за отримання державних контрактів, кредитів, за володіння інтелектуальною власністю (патентами, лі­цензіями тощо). її найважливішим рисами є встановлення монопольно високих цін і привласнення на цій основі мо­нопольно високих прибутків.

Щоб отримати ці прибутки, крупні компанії-монополісти використовують рекламу, розширюють кількість після продажних послуг, поліпшують якість продукції, її корисні властивості та ін. Загалом компанія-монополіст не може безмежно підвищувати ціни, оскільки це призво­дить до скорочення попиту на її продукцію, а отже обсягу продажу.

Цінова конкуренція — боротьба між товаровиробниками за споживача шляхом зменшення витрат виробництва, зниження цін на товари і послуги без істотної зміни їх якості й асортименту.

Підприємці при цьому нерідко вдаються до маніпулю­вання цінами (встановлюють знижені, поки товар не за­воює ринок збуту, після чого значно підвищують їх), до цінових поступок, сезонного розпродажу тощо. Важливою рисою цінової монополістичної конкуренції є цінова дис­кримінація (наприклад, диктат транспортних компаній при перевезенні сільськогосподарської продукції, що швидко псується), за якої один і той самий товар або по­слугу продають різним групам покупців за неоднаковими цінами.

Нецінова конкуренція — боротьба між товаровиробни­ками за споживачів шляхом впровадження досягнень на­уково-технічного прогресу у виробництво, що зумовлює поліпшення якості продукції, її асортименту.

Крім того, для завоювання більших ринків збуту ком­панії подовжують терміни гарантійного обслуговування, надають кредит для покупців та ін. Здебільшого неціновий характер конкуренція має в умовах панування олігополістичної структури монополій (тобто контролю декількох крупних компаній над виробництвом і збутом продукції певного виду). Крім того, для неї властива пев­на стабільність цін (оскільки відбувається їх узгодження між кількома могутніми компаніями), що отримало форму «лідерства в цінах». Щоб запобігти проникненню інших підприємств на цей ринок, вони здійснюють патентуван­ня і ліцензування нових винаходів, погрожують ввести нові виробничі потужності й перенаситити ринки товара­ми тощо. Нецінова конкуренція повніше відображає інте­реси споживачів.

Різновидом недосконалої конкуренції є нечесна конку­ренція, яка ведеться переважно неекономічними методами (підкуп чиновників, промисловий шпіонаж, укладення таємних угод про єдину політику цін і навіть диверсій про­ти конкурентів).

На відміну від конкурентоспроможності товару, яка може мати як коротко-, так і довготерміновий характер, конкурентоспроможність підприємства слід оцінювати ли­ше у тривалому періоді. Вона означає наявність важливих відмінностей даного підприємства від підприємств-конкурентів за рівнем ефективності господарської діяльності, формами вияву яких є здатність пристосовуватись до умов економічної кон'юнктури та задовольняти своїми товара­ми та послугами потреби споживачів.

Найважливішими факторами, які впливають на конку­рентоспроможність підприємства, є впровадження досяг­нень науки і техніки у виробництво, зростання обсягів ви­робництва та місткості ринку, вдосконалення системи діючих на підприємстві стимулів до праці та ін. Значною мірою вона залежить від позицій конкуруючих під­приємств.

Відмінності між підприємствами-конкурентами за рівнем ефективності господарської діяльності визначають, аналізуючи показники стратегії їх розвитку. До таких по­казників належать динаміка активів, динаміка продажу і динаміка прибутків.

Активи — сукупність майна, фондів (машин, устаткуван­ня, будівель, споруд, матеріальних запасів, вкладень у цінні папери, в банки, патенти та ін.), в які вкладено ре­сурси підприємців.94 Загальні умови підприємницької діяльності...

Динаміка активів — відношення приросту загальної су­ми} активів у звітний період до загальної суми активів по­переднього періоду.

Динаміка продажу — відношення приросту продажу то­варів і послуг у поточному році до обсягу продажу в по­передньому році.

Динаміка прибутків — відношення приросту прибутків у поточному році до обсягу прибутків у попередньому році.

Конкретнішою формою ефективності господарської діяльності підприємства є показники рентабельності (прибутковості, дохідності) підприємницької діяльності, що вимірюється як кратне від ділення величини прибутку до обсягу витрат. Щодо конкурентоспроможності підприємства, то показник рентабельності найдоцільніше визначати у такій формі:

 

Коефіцієнт Чистий прибуток після сплати податків

чистого прибутку Виручка від продажу

Важливим критерієм ефективності господарської ді­яльності акціонерних компаній є рівень та стабільність до­ходів з акцій.

Конкурентні переваги підприємствам-виробникам дають:

а) близька відстань до ринків збуту, джерел сировини та матеріалів;

б) ефективна управлінська діяльність, комплексне маркетингове дослідження ринку;

в) створення дієвих стимулів до праці у найманих працівників;

г) впровадження принципів комерційного розрахунку у роботі підрозділів підприємства та ін.

Вивчення проблемних питань необхідно розпочинати з виокремлення: по-перше, шляхів підвищення якості виробів, по-друге, шляхів забезпечення конкурентоспроможності товарів. Особлива увага має бути приділена розгляду параметрів та умов, що забезпечують конкурентоспроможність персоналу, продукції, підприємства в цілому тощо (рис. 4—7).

Окремо варто спинитися на проблемі оптимізації поточних витрат і розмірів виробничих підприємств. Насамперед потрібно з’ясувати поняття «оптимальні поточні витрати», а також взаємозв’язок прибутку, витрат, виробництва та обсягу випуску продукції. Окрім того, доцільно засвоїти та опанувати графічний метод визначення оптимальних параметрів монономенклатурних підприємств.

Оптимізація поточних витрат і розмірів підприємств сприятимуть підвищенню ефективності підприємницької діяльності.

 

Рис. 1. Класифікація факторів і резервів екстенсивного та інтенсивного розвитку виробництва

Рис. 2. Варіант можливих ефективних методів і форм подальшого розвитку підприємництва

Рис. 3. Основні типові блоки та напрямки інноваційно-інвестиційної діяльності фірми

Рис. 4. Шляхи підвищення якості виробів та забезпечення конкурентоспроможності товарів

Рис. 5. Параметри та умови конкурентоспроможності продукції

Рис. 6. Параметри та умови, що забезпечують конкурентоспроможність персоналу підприємства

Рис. 7. Параметри й умови, що забезпечують конкурентоспроможність підприємства