Фундамент майбутньої системи виховання

У більшості своїй товариство згідно з тим, що для успішного розвитку та процвітання необхідно, перш за все, закласти правильний фундамент майбутньої системи виховання. Найважливішим її елементом є оточення, в яке ми поступово вводимо дитини. Мета вихователів в тому, щоб дитина навчилася сприймати себе як частину суспільства, а не як щось окреме, і вимірював би свій успіх успіхом суспільства. Як результат, маленький чоловічок почне сприймати навколишню реальність як єдину родину, а не як окремі, не пов'язані між собою області, що несуть по відношенню до нього агресивний потенціал.
Звідси випливає правильний підхід до навчання: кожна область знання повинна виступати частиною єдиного цілого, а не окремо досліджуваної дисципліною, не пов'язаній ні з чим. Можна говорити про необхідність створення школи, в якій найвищою цінністю буде вважатися внесок у суспільство.
Оскільки в сучасному вихованні головним є особистий успіх, причому за рахунок використання ближнього, то здатність до зв'язку у дітей погана: процвітає експлуатація та насильство. З розвитком розуміння цінності внеску дитини в суспільство, коли ніхто не розглядається окремо, а тільки разом з суспільством, подібно альпіністам, пов'язаних між собою рятувальною мотузкою, ситуація зміниться.
Школа, вихователі повинні розуміти важливість формування у дітей з самого раннього віку колективної відповідальності, відчуття групи, коли ніхто не має ваги і цінності сам по собі. Вихователь не повинен сприймати дитину особисто, а тільки його вміння підняти групу, підняти її, привести в дію, витягти сили і бути разом з усіма єдиним цілим. Необхідно вчити дитину шукати це інстинктивно.
Відомо про особливу підготовці команд для підводних човнів або інших закритих місць, де від згуртованості колективу залежить питання життя і смерті. Людина буквально втрачає своє "я", сприймає і оцінює тільки через всіх. Зрозуміло, для цього його спеціально готують, але це лише приклад, з якого видно, що подібна поведінка в принципі можливо, в людині закладено відповідний потенціал. Однак тут йдеться про природному розвитку природних здібностей.
Людину необхідно виховувати нормальним членом суспільства, здатним рахуватися з іншими людьми. У процесі навчання коштує прищеплювати розуміння того, що він зобов'язаний вкладати в суспільство: не тому, що інакше не виживе, а тому що соціум - місце, в якому він змушений перебувати постійно. Це фундамент, без якого будь-який з нас не може існувати. Ми можемо, якщо захочемо, виховати так своїх дітей і за одне покоління досягти гармонійного життя.
До "філософії об'єднання" нас спонукає сама природа, однак, як говорять мудреці, "серце людини - зле від народження", і тому вимагає системи виховання. У зв'язку з вищесказаним сучасна школа повинна бути принципово інший. Перш за все, дитину потрібно навчати не предметів, а вмінню бути частиною суспільства. Подібне виховання не обмежується необхідністю поставити стілець не тільки собі, а й іншим. Важливий загальний підхід: кожен розглядає себе, отримує приклади, виховання і керівництво тільки у зв'язку з іншими. Маленька людина з моменту усвідомлення себе всередині соціуму - буквально з 3 років - повинен включитися в стан життя разом з іншими, коли він залежить від усіх, а всі залежать від нього. Такий інструктаж входить в нього природно, інстинктивно: звичка стає другою натурою в усіх відношеннях.
Це відноситься і до предметів: підхід до них повинен буквально перевернутися. Людина дивиться на природу з егоїстичної, індивідуальної точки зору. А якщо навчиться бачити природу як єдине ціле, в якому все взаємопов'язане і збалансовано, то такий підхід навчить дітей розуміння загального зв'язку: ми повинні бути пов'язані між собою і з природою в одній глобальній системі. Тоді вивчення біології, фізіології, географії і т.д. стане єдиним механізмом, адже саме так ми існуємо в природі. Нам не треба придумувати нічого штучного, просто виправити спотворення нашого сприйняття природи і відповідно навчати дітей.
По суті, сьогодні ми не вивчаємо природу. Ми дивимося на неї вузьким поглядом і спеціалізуємося в тому, щоб вивчати її в дуже спотвореному вигляді, як щось несвязанное.
Цікаво, що виховна система в США ставить перед собою завдання сформувати дитини, готового до конкуренції в 21 столітті. Там кажуть дитині, що його здатність витримати конкуренцію в 21 столітті зробить країну сильнішою, і до цього все прагнуть. Проте їх підхід до досягнення цієї мети руйнівний і призводить до протилежного результату.
Проблеми проявляються у відносинах людини з суспільством, в побудові сім'ї, в його відносинах з дітьми - від маленької клітинки до великого світу. Адже корінь проблеми не в нестачі важливості суспільства в очах людини, а в нестачі почуття цілісності, пов'язаності з суспільством в єдиний організм. Так, у древніх племенах не існувало поділу на "Я" і "вони". Неможливо, щоб один обдурив іншої людини, адже він - мій брат. У нас такого поняття немає, ми обводимо навколо пальця брата ще частіше, ніж стороннього.
Перенісши питання в площину сім'ї, будинку, необхідно відзначити, що роль батьків тут дуже важлива. Необхідно повну згоду всього суспільства йти шляхом інтегрального виховання. За підтримки суспільства в школах не буде духу змагання, заснованого на взаємній придушенні. Якщо ми міняємо свій погляд на суспільство, клас або групу, а також ставлення до успіху, то все буде зовсім по-іншому.
У школі не можна ставити оцінки і проводити іспити. Оцінюватися повинна тільки ступінь участі дитини у спільних діях, міра його допомоги і підтримки. Коли він разом з усіма вивчає природу з точки зору її глобальності і інтегральності, то його поведінка і оцінка будуть єдині. Скажімо, ставлення до друзів і ставлення до предмета будуть розглядатися як одне ціле. Буде все більше і більше міждисциплінарних предметів.
Існують дослідження, які показують, що в класах з доброзичливою атмосферою рівень успішності учнів вищий. Вони не працювали разом у групі, але особистий результат кожного підвищився. Іншими словами, коли на емоційному рівні нам погано, ми погано вчимося. Головний висновок подібних досліджень такий, що навчання в групі більш ефективно, ніж звичайне навчання, але до цих пір цього немає застосування.
Дивлячись на природу і на свій стан, ми розуміємо, що вибору немає - ми повинні бути зв'язані разом, а інакше не виживемо, не зможемо розвиватися. Тому вихователі нового покоління повинні пояснювати дітям необхідність об'єднання. Цим, з одного боку, дотримуються закони природи, а з іншого боку, виробляється звичка, чого не було при соціалізмі. Там все будувалося на придушенні бажання людини, а мета нового виховання - привчити його брати участь в житті суспільства. Тому ми спочатку на всіляких прикладах з природи і людського суспільства навчаємо дитину тому, що такий принцип гармонійного життя, і ми, бажаючи розвиватися як людина, зобов'язані існувати як єдиний організм.
У даному випадку "Я" дитини не страждає, оскільки вихователь пояснює йому, як досягти успіху за рахунок того, що він перебуває разом з іншими. Сьогодні навіть у науці неможливо чогось досягти без команди, без дослідницької групи. Учені розуміють, що успіх залежить від ступеня об'єднання її членів, їх бажання бути разом у думках, прагненнях, схильностях. Розкривається сьогодні глобальна природа зобов'язує нас.
Залишилося тільки знайти ненасильницький спосіб бути разом. І чим краще ми підготуємо дітей у школі, тим легше буде їм у подальшому житті.

2___ Розвиток емоцій та почуттів проходить шлях від зовнішніх соціально детермінованих форм до внутрішніх психічних процесів. Складний процес формування особистості складається з трьох компонентів: впливу соціального середовища, планомірного виховного впливу на особистість через соціальні інститути, свідомого цілеспрямованого впливу людини на саму себе, тобто самовиховання.

Найбільш ранні емоційні вияви в дітей пов'язані з органічними потребами дитини. До них належать вияви задоволення чи незадоволення при задоволенні чи незадоволенні потреби в їжі, сні тощо. Поряд з цим починають виявлятися і такі елементарні почуття, як гнів та страх, які спочатку носять неусвідомлюваний характер.

Дещо пізніше (приблизно у 2 роки) з'являються вияви емпатії співчуття і співпереживання. Дитина може плакати, коли їй показують зображення людини, яка плаче, коли їй читають книгу або вона дивиться мультфільм, де розповідається про страждання людини або тварин.

Позитивні емоції в дитини розвиваються поступово у процесі гри та дослідницькій поведінці. Так, спочатку в малюка викликає задоволення момент досягнення бажаного результату, що свідчить про заохочувальну роль емоцій. Пізніше емоції починають відігравати функціональну роль, тобто дитині приносить задоволення не лише результат, а й процес гри. У старших дітей виявляється передбачення задоволення і емоції в цьому випадку виникають на початку ігрової діяльності, і ні результат, ні процес гри вже не виступають центральними в переживанні дитини.

Характерною особливістю вияву почуттів у ранньому віці є їх афективний характер. Емоційні стани виникають раптово, бурхливо протікають і так само раптово зникають. Лише в старшому дошкільному віці разом з появою складних форм емоційного життя в дітей виникає здатність контролювати власну емоційну поведінку.

Розвиток негативних емоцій значною мірою зумовлений нестійкістю емоційної сфери дітей і тісно пов'язаний з фрустрацією. Звичні способи вирішення фруструючих ситуацій визначають емоції, які при цьому виникають. Стани фрустрації та способи їх подолання, які часто повторюються в ранньому дитинстві, закріплюються в одних у вигляді байдужості, безініціативності, в інших-агресивності, заздрості. Тому для уникнення подібних ефектів небажано при вихованні дитини надто часто добиватися виконання своїх вимог прямим натиском. Наполягаючи на невідкладному виконанні вимог, дорослі не дають дитині можливості самій досягти поставленої мети і створюють ситуацію фрустрації, що сприяє закріпленню впертості та агресивності в одних і безініціативності та байдужості — в інших. У таких ситуаціях доцільно використовувати нестійкість уваги дітей і намагатися відволікти дитину від проблеми, що виникла.

Дорослим слід пам'ятати, що велике значення під час формування такого емоційного стану, як агресивність, відіграє покарання дитини. Дослідження показали, що діти, яких удома строго карали, виявляли під час гри більшу агресивність, ніж діти, яких карали не надто строго. Разом з тим повна відсутність покарань несприятливо впливає на розвиток характеру особистості. Діти, яких за агресивну поведінку під час гри карали, були менш агресивними і поза грою, ніж ті, яких зовсім не карали.

Одночасно з формуванням емоцій у дітей поступово формуються моральні почуття. Зародки моральної свідомості з'являються під впливом похвали, заохочення, а також засудження, коли дитина чує від дорослих, що можна, а чого не можна робити. Спочатку дитина керується власними інтересами, суспільна ж корисність того чи іншого вчинку починає визначати поведінку дитини дещо пізніше - у кінці дошкільного періоду.

На початку шкільного навчання діти характеризуються досить високим рівнем контролю за своєю поведінкою, у них з'являється почуття сорому за здійснені негідні вчинки.

У дітей досить рано виявляються зародки естетичних почуттів. Одним із ранніх його виявів є задоволення дитини від прослуховування музики. На кінець першого року дітям подобаються певні речі - іграшки та особисті речі дитини. Це особливо стосується яскравих предметів. Велика роль при цьому відводиться заняттям з малювання, музики, відвіданню картинних галерей, театрів, концертів тощо. Дитина в цьому віці ще не може адекватно оцінити твори мистецтва, а справжнє розуміння краси приходить лише в старших класах.

З початком молодшого шкільного періоду розширюється коло знань та досвіду дитини, що впливає на емоції та почуття дітей. У них з'являється вміння керувати своєю поведінкою, стримувати себе, а їхні почуття не мають того афективного характеру, який характеризував дітей раннього віку.

Знайомство з окремими науковими дисциплінами, заняття в гуртках, самостійне читання книг сприяє формуванню інтелектуальних почуттів. Дитину все більше приваблює пізнавальна діяльність, яка супроводжується позитивними емоціями і почуттям задоволення від пізнання нового.

У дітей шкільного віку змінюються життєві ідеали. Якщо у дітей — дошкільників ідеалом найчастіше виступає хто-небудь з рідних, то у школярів ідеалами починають виступати інші люди, літературні герої, історичні особи.

Характеризуючи процес виховання почуттів, слід відзначити, що він починається з раннього дитинства. Важливою умовою формування позитивних емоцій та почуттів є турбота з боку дорослих. Дитина, яка обділена любов'ю та ласкою, сама виростає холодною. Емоційна чутливість формується в процесі турботи про слабших (це можуть бути менші братики чи сестрички або тварини).

Почуття дитини не повинні обмежуватися тільки власними переживаннями, а виявлятися в конкретних вчинках, діях та діяльності. У протилежному випадку дитина виросте сентиментальною, не здатною втілювати свої почуття в життя.

___???? ___ Почуття дитини формуються вихованням і обставинами його життя: вони виникають і розвиваються в процесі пізнавальної та практичної діяльності. З розвитком малюка примітивні емоції задоволення і невдоволення отримують предметну спрямованість і зв'язуються із сприйняттям.

У цей час дорослі можуть прямими або непрямими діями керувати емоційним життям дитини, виховуючи почуття.

Досить малюкові показати іграшку, щоб викликати у нього певну емоцію через своє ставлення до неї.

Батькам слід пам'ятати, що будь-який предмет і будь-яка обстановка можуть створювати в душі дитини і радість, і страх в залежності від ставлення до них дорослої людини. Малюк може байдуже ставитися до небезпеки, якщо доросла людина, його батько, веде себе спокійно і навпаки - боятися простих речей, якщо відчують у нього тривогу. Батько, виробляючи дії з предметом, показує його властивості та навчає дітей використовувати їх, збуджуючи естетичні та інтелектуальні переживання, переростають у почуття. Так дорослі власним прикладом вчать дитину емоційного переживання дійсності.

У дітей і дошкільної, і молодшого шкільного віку почуття виховуються не тільки внаслідок організації певного способу життя і діяльності, предметного впливу, словесного спілкування, але і в результаті наслідування, тому не забувайте, дорогі батьки, про вплив на них Вашого власної поведінки, власних емоцій. Окреме значення має оцінка батьком або вихователем поведінки малюка - вона може служити засобом закріплення позитивних емоційних відносин і гальмування негативних.

Так і утворюються почуття - властивості, які проявляються у вигляді процесів переживань і станів. Їх поділяють на три групи: моральні, інтелектуальні та естетичні. Моральні - регулюють поведінку і діяльність людини, інтелектуальні - виявляють його емоційне ставлення до пізнання явищ природи і суспільного життя, естетичні - показують емоційне ставлення до прекрасного в житті та мистецтві.

Моральні почуття різноманітні за своєю спрямованістю та утримання. Основним об'єктом цих почуттів є взаємини людей, їх помисли і вчинки, вони зароджуються і розвиваються в процесі спілкування. Дуже важливу роль у формуванні моральних почуттів у дитини відіграють виховання філософсько-аналітичного осмислення буття і навчання.

З дитячого віку повинні прищеплюватися, ставати об'єктами переживань і роздумів малюка, його наслідувальної діяльності повага чужого життя, чужої думки, чужої власності, чужої праці, співчуття, добре ставлення до близьких, осуд недостойних вчинків...

Не забувайте, дорогі батьки, що свої власні ставлення до людей дитина будує за зразком стосунків дорослих, що вбивці і мерзотники не народжуються - ними стають вихідці з різних сімей, в різному віці, різної національності і в різних суспільних системах. Морально-психологічна атмосфера життя дітей у сім'ї має велике значення для формування їх моральних почуттів.

Байдужість до чужого життя, презирство до законів суспільства, всеохоплююча пристрасть до наживи, прагнення досягти мети будь-якими засобами призводять, як правило, до втрати людяності і загальної деградації особистості. Моральні почуття формуються в процесі емоційного реагування на взаємини людей під час трудової, навчальної, ігрової діяльності і виявляються спочатку у вигляді прихильності дитини до батьків, до колективу, до друзів. Вирішальне значення у формуванні цих почуттів мають виховання і навчання.

Регулятором моральної поведінки людини виступає його совість, що представляє емоційно-оціночне ставлення до власних вчинків. Це відношення з'являється в разі надійного засвоєння норм моральності у вимогах суспільства до поведінки дитини. Для дошкільника і молодшого школяра переживання совісті частіше за все пов'язане з проступком і страхом перед покаранням. Вищим проявом совісті є переживання, що спонукає до морально-справедливому поведінки. Совість дозволяє також попередити можливість відхилення від моральних норм у майбутньому.

Інтелектуальні почуття виступають спочатку у малюків у вигляді емоції цікавості. Цікавість - емоція дуже швидко проходить. У процесі систематичного пізнання формується допитливість. Вищим рівнем інтелектуального почуття є серйозне дослідницьке відношення до об'єкта пізнання і може носити спеціалізований виборчий характер.

Естетичні почуття формуються у дітей при вирішальний вплив виховання і виявляються в емоціях полюсних переживань гармонії і дисгармонії, радості та смутку, піднесеного і низького, прекрасного і огидного...

Розвиток естетичних почуттів веде, як правило, до підвищення моральності. Твори літератури та мистецтва дуже впливають на виховання моральних і естетичних почуттів дитини. Яскраві враження про хороше і погане залишають на все життя у малюків казки. Засобами художньої літератури діти виховуються вже з двох років, а іноді ще раніше.

Уміння володіти своїми емоціями - важливий і необхідний елемент гуртожитки і виховання. І тут дуже до речі можуть стати в нагоді постулати древніх філософів: "Помірність у всьому і розумність". Правильне виховання вимагає граничної щирості та простоти у стосунках між батьками та дітьми. Не допускайте вирівнюючої позиції: діти виростають і починають диктувати в сім'ї. Малюки повинні бути впевнені, що їхні батьки - люди досвідчені, обізнані: вони керують і виховують.

Виховуючи в дитині стриманість, Ви не тільки тренуєте його волю, а й бережете нервову систему малюка. Красу і глибину людських почуттів підкреслюють стримують гальма, які на них накладаються. Ці гальма треба виховувати, вони можуть стати в нагоді в багатьох випадках життя. Перш за все вони забезпечують необхідну стриманість батьків і загальний, спокійний тон сім'ї. Вміти завжди володіти своїми почуттями і пристрастями, ніколи не втрачати основну мету та деталі - в цьому і полягає уміння виховувати. Намагайтеся протиставляти розумну цілеспрямованість волі надмірного вияву почуттів.

Погано, якщо у вихованні почуттів панують безсистемність, випадковість і відсутність уваги до деталей, якщо батьки захоплюються розв'язністю дитини, її лукавством, якщо більше за все у відносинах з ним їх турбує організація харчування. Уважним батькам відомо, що приблизно до семи років у дитячих очах можна прочитати думки дитини і наміри, вони бачать і розуміють деталі: вираз очей, ходу, міміку, рух.

Вихованню моральних почуттів допомагають тільки ті дії, які викликають певні емоції чи переживання. Почуття не виникають самі собою, потрібна велика праця, щоб вони виникли і розвинулися, пам'ятайте про це, дорогі батьки. Бережіть себе і своїх дітей, успіху Вам у вихованні у них моральних і естетичних почуттів!

??????_______ Почуття вашої дитини.

Досягнення емоційного комфорту для людини не менш важливо, ніж задоволення її пізнавальних, фізичних і духовних потреб. Будь-яке позитивне якість можна розвинути, якщо цим правильно і цілеспрямовано займатися. Це відноситься і до "емоційного інтелекту" дитини, до його стабільності і позитивному сприйняттю себе і навколишньої дійсності.

Емоційний розвиток немовляти

Перші емоції дитина відчуває відразу ж після народження. Це переживання, пов'язані з фізіологічними причинами. Негативні емоції, виражені в крику, плачу, виконують захисну функцію, сигналізуючи про якесь неблагополуччя малюка: голодний, хворий, мокрий, хоче спати і пр. Дорослий, реагуючи на них, забезпечує сприятливі умови для життя новонародженого.

Що таке добре і що таке погано, дитина ще тільки відчуває, але почуття, емоції - це той перший досвід, який визначає розвиток загального світовідчуття: позитивного або негативного, оптимістичного чи насторожено-песимістичного. Емоційний досвід маленьких дітей виявляється в їх цікавості і товариськості, в їх безстрашність по відношенню до предметів, в їх підвищеної вразливості на інших людей.

Емоції є своєрідним орієнтиром при побудові поведінки малюка: чим багатша світ його позитивних емоцій, тим більше можливості для взаємодії з іншими. Якщо дитина отримує хоч трішки позитивних емоцій, то для нього це так само життєво важливо, як якісне харчування і свіже повітря. Годування дитини груддю в цьому відношенні - не тільки харчування для малюка, а й виховання в повному розумінні слова, тому що встановлюються і розвиваються такі відносини з матір'ю, які в інших ситуаціях просто неможливі. Материнська любов набуває нового змісту, жінка переживає нові для неї почуття, і вони переносяться на дитину, на оточуючих, формуючи нові людські відносини, в яких і розвивається особистість.

Після третього тижня життя у дитини виникає перша соціальна реакція - усмішка у відповідь на лагідний розмова дорослого і схилене над малюком обличчя. У 3 місяці позитивні емоції входять до складу "комплексу пожвавлення" - специфічної поведінки щодо дорослого. У 4-х місячному віці немовля посміхається і радісно рухається, як тільки почує голос матері, голосно сміється, якщо дорослий піднімає його й різко опускає. Радісний стан малюка говорить про його гарному самопочутті, позитивно впливає на фізіологічні процеси, підвищує загальну активність, сприяє сенсорному і руховому розвитку.

Ще до того, як немовля починає розуміти мову, він реагує на емоції та почуття оточуючих його людей. Малюк знає, коли його мама спокійна і розслаблена, або коли вона напружена і засмучена. Він чуйно реагує на емоційну обстановку в своїй сім'ї, відчуваючи ті чи інші емоції. У маленьких дітей такі ж почуття, як і у дорослих. Вони можуть не розуміти слів "злий", "сумний", "веселий", "щасливий", "переляканий", але вони на своєму досвіді знайомі з цими поняттями.

До 6-7 місяця емоції дитини стають більш виразними. Емоційні реакції, за допомогою яких дитина повідомляє дорослому про свій стан - це головний засіб спілкування в довербальний період. І іншого засобу у нього поки немає. Якщо батьки відповідають на ці реакції, то надалі дитина буде використовувати їх для вступу в контакт. Якщо ж дорослі будуть помічати лише негативні переживання, то малюк з їх допомогою буде впливати на дорослого, навіть навчившись говорити.

Протягом перших місяців життя дитини її емоційні реакції на дорослого розвиваються в трьох напрямках:

• від "місцевої" реакції - усмішки - до виразу "повної" радості, що входить в комплекс пожвавлення;
• розвиток емоційної реакції на обличчя або голос дорослого;
• емоції стають виборчими.

Після 8-ми місяців немовлята починають відчувати страх у присутності сторонніх, який при чуйного ставлення до малюка проходить приблизно в 1, 5-2 року.

З цього випливає, що переживання позитивних емоцій викликані отриманням вражень, перш за все пов'язаних з дорослими. Поява у малюка нових емоцій визначається розвитком у нього нових способів і потреб у спілкуванні.

У другому півріччі життя немовля адресує дорослому вже й негативні емоції - образу, невдоволення, гнів. Але в той же час він починає розрізняти позитивні і негативні оцінки самого себе з боку дорослого, реагуючи на його поведінку. Діти дуже чутливі до емоційних проявів. В якій атмосфері росте дитина, таким сам і стає. Емоції у малюка дуже нестійкі, його настрій швидко змінюється. Але саме в цей час у дитини формуються любов і симпатія.

* * *

Ми поговорили про те, які зміни зазнають емоції дитини в перший рік після народження. Тепер нам хотілося б розповісти про те, що може і повинен зробити батько для розвитку почуттів дитини, для того, щоб допомогти йому стати емоційно успішною і повноцінною особистістю.

Дитиною потрібно пишатися

Діти дивляться на батьків, як у дзеркало. Вони оцінюють себе так, як їх оцінюють батьки. Дуже важливо, щоб дитина бачила, що батьки люблять його весь час, навіть коли вони розсерджені. Але одного кохання недостатньо ("нічого, що ти некрасивий, зате ми тебе любимо"). Так само важливо пишатися дитиною. Дослідження в області підліткових самогубств показали, що школярі, які намагалися покінчити з собою, рідко відчували, що батьки пишаються ними. Підлітки думали, що батьки взагалі не раді тому, що у них є діти. Пишатися дитиною краще починати прямо з того моменту, як ви вперше побачили один одного.

Як дитина може дізнатися, що ви її любите? Він відчуває це, коли ви посміхаєтеся йому, торкаєтеся до нього, розмовляєте з ним, спостерігаєте за нею, слухаєте те, що він вам розповідає. Коли ви з ним і дбаєте про нього. Розповідайте дітям казки про них самих. Це всім подобається. І ніколи не кажіть: "Я тебе не буду любити, якщо ти..." або "Я тебе буду любити, якщо ти...".

Якщо ви сердитесь або засмучені, скажіть про це дитині, і поясніть, чому. Діти відчувають емоції батьків і можуть подумати, що вони самі винні в тому, що відбувається. Якщо ви дійсно гнівайтесь на дитину, йому потрібно знати про це. Так само як і про те, що це не назавжди. Володійте собою і своїми почуттями.

Коли діти відчувають розчарування

Діти освоюють нові навички, які необхідні їм для росту і розвитку, і в якийсь момент їх спроби зробити щось незнайоме зазнають поразки. Наприклад, у малюка не виходить зробити кілька кроків самостійно або утримати в руці олівець. І він має таке величезне розчарування і невдоволення собою, що починає плакати, злитися і вести себе так, що батьки дивуються: "У що перетворився мій янголятко?". Майте терпіння. Як тільки дитина впорається із завданням, він знову стане спокійнішим і поступливим.

Спробуйте уявити собі, що відчуває дитина з тієї чи іншої ситуації, і тоді ви зможете зрозуміти, чого вам чекати від нього. Очевидно, що після довгої "прогулянки" по магазинах з батьками, дитина повернеться додому змученим і перезбудження. Такий стан майже напевно виллється в сльози або спалах роздратування. Зберігайте спокій.

Допомагайте дітям називати їхні почуття словами. Наприклад: "Я засмучений. Я злюся. Мені прикро. Я розчарований. Я роздратований. Я боюся.

Мені сумно. Я серджуся. Я обурений". Для маленьких дітей досить найпростіших назв почуттів. З віком дитина може сприймати більш тонка різниця між відтінками емоцій.

Навчіть дітей розповідати, що вони відчувають. З одного боку, діти бачать, що їх стан небайдуже батькам, а з іншого - у всіх членів сім'ї з'являється можливість краще зрозуміти один одного.

Дитині слід пояснити, що плакати не соромно. Сльози супроводжуються емоційною розрядкою, і іноді буває просто необхідно поплакати. Також має сенс розповісти про те, що людина може відчувати злість, або образу, чи розчарування, але він не повинен завдавати шкоди нікому, включаючи себе самого.

Віра в себе

Людина з нормальною самооцінкою вірить в себе, в свої сили. Здатність дітей до управління собою, до конструктивної діяльності залежить від їхньої самооцінки. Дуже важливо, щоб батьки створювали середовище, в якій самооцінка дитини буде рости. Як цього добитися?

Справа в тому, що список справ, непосильних для дитини, набагато довший список доступних йому занять. Потрібно допомогти дитині і створити для нього таке середовище, в якій легше домогтися успіху. Наприклад, підставте маленьку табуреточку до раковини у ванній, щоб малюк сам міг вимити руки, виберіть для нього такі капці, які він зможе надягати сам на 2 роки, і т.д.

Нехай діти зроблять що-то без вашої допомоги! Нехай це буде не так добре і не так швидко, як треба, але зате вони зазнають ні з чим не порівнянне відчуття задоволення від виконання завдання. Навіть якщо мова йде всього лише про надяганні взуття. Плануйте свої справи так, щоб у вас був запас часу для самостійних дій дитини. Якщо він просить допомоги - звичайно, допоможіть йому, але уникайте перехоплювати ініціативу.

Кожній людині необхідно відчувати, що він в якійсь мірі може розпоряджатися своїм життям. Дітям потрібно дозволяти приймати рішення, відповідно до їх віку. Наприклад:

• малюк, якому ще немає і року, може відмовитися є зелений горошок, він йому не подобається;
• дворічна дитина може сам вибрати, яку сорочку він надягне сьогодні;
• трирічний малюк може вибрати собі кашу на сніданок.

У всіх ситуаціях, коли це можливо, дозволяйте дитині в будь- мірою самостійно розпоряджатися собою. Звичайно, не все буде гладко, але всі ми вчимося на власних помилках. Приймати правильні рішення - це мистецтво, і діти можуть навчитися йому тільки в тому випадку, якщо будуть пробувати знову і знову.

Заохочуйте вашої дитини висловлюватися і пропонувати свою точку зору до обговорення. Розглядайте його думку серйозно. Діти можуть здивувати вас несподіваними ідеями і способами вирішення проблеми! Поводьтеся з дітьми так само ввічливо і з повагою, як ви хотіли б, щоб вони поводилися з вами. Показуючи зразок хороших манер, ви вселяє дітям самоповагу і задаєте стандарт відносин, який слід застосовувати до всіх членів сім'ї.

Любов до встановленого порядку

Діти відчувають себе впевнено і спокійно, коли все йде за заведеним порядком день у день. Коли вам належить зробити щось незнайоме, наприклад, в перший раз у свідомому віці відвести дитину до зубного лікаря, поговоріть про це і познайомте дитину з тим, що буде з ним відбуватиметься. Спробуйте розіграти з ляльками сценку на тему майбутнього візиту, або прочитайте дитині про доброго доктора Айболитя, до якого прийшли лікуватися і корова, і вовчиця...

Попереджайте дитини заздалегідь про зміни у звичному порядку. Наприклад: "Завтра ми не підемо гуляти на дитячий майданчик, а поїдемо в гості". Корисно всередині звичайного розпорядку нагадувати дитині, "що ми будемо робити далі". Діти з самого раннього віку краще себе почувають, якщо уявляють, чого їм очікувати.

Емоційний зв'язок з дитиною

Важливо встановити з дитиною міцний зв'язок за допомогою повноцінного спілкування і якісно проведеного часу. Дитячий психолог М. Ейнсворт виділяє кілька ознак того, що між батьками і дітьми існує міцна емоційний зв'язок. Якщо мова йде про грудних дітей, то такі батьки:

• частіше і швидше реагують на плач дитини;
• правильно вгадують, чого хоче дитина;
• показують дитині своє добре ставлення;
• проводять більше часу, спілкуючись з ним.

Співчувайте дитині. Для цього ми повинні не тільки розібратися в його емоціях, а й випробувати їх разом з ним. Якщо малюк щасливий - будьте щасливі за нього, якщо він журиться, розділите з ним його почуття.

Наприклад, чотирирічна дитина вранці прокинувся в сльозах. Мама підійшла до нього і взяла його на руки: "Чому ти плачеш? Що трапилося? Ти злякався?". Але малюк плакав і нічого не відповідав. Мама сказала йому: "Я бачу, що тобі сумно. Я з тобою". Вона потримала його на руках, поки він не заспокоївся і не попросив дати йому сніданок.

Чому мама вела себе правильно? Вона визнала почуття дитини. Замість того, щоб сказати: "Перестань плакати", вона пояснила, які емоції відчуває маля, і визнала право на їх існування. Дитина побачив, що він не зробив нічого поганого, зрозумів, що і наступного разу за переляк і сльози його не будуть лаяти, і заспокоївся.

Інший приклад. Той же самий малюк сидів біля телевізора і чекав початку свого улюбленого мультсеріалу. Ось пролунали перші звуки заголовної пісеньки, дитина, від радості зробив звук телевізора набагато голосніше, ніж це було прийнято в сім'ї, схопився з місця і почав співати і танцювати. Мама почула шум, прийшла з кухні... і стала танцювати разом з сином. Коли пісенька закінчилася, вона обняла його, збавила звук телевізора і повернулася на кухню.

Як вела себе мама? Вона могла б з порога насварити сина за гучну музику. Або взагалі не звернути на те, що відбувається ніякої уваги. Замість цього вона визнала захоплення сина і розділила це почуття з ним. Цей короткий епізод спілкування зміцнив зв'язок між матір'ю і дитиною. Син відчув, що його люблять і розуміють.

Ще одна ситуація. Сергій і Микита грають на дитячому майданчику. Микита зіштовхує Сергійка з велосипеда, а той штовхається у відповідь. Сережін мама підходить і каже своєму синові: "Не можна бити Микиту. Йому буде боляче". "Але він перший почав", виправдовується Сергій. Тоді мама робить те ж саме зауваження Микиті. Потім вона відводить свого сина в бік і каже: "Серьожа, я знаю, що ти сердишся. Ти образився на Микиту, тому що він скидав тебе з велосипеда. Наступного разу скажи йому, що так робити не можна, тому що це боляче".

Що тут сталося? Мама показала синові, що вона помітила його неправильну поведінку, і визнала його право відчувати негативні емоції. Вона дала йому зрозуміти, що відчувати почуття можна, але заподіювати шкоду іншим не можна.

На своєму прикладі демонструйте дитині правильне, на ваш погляд, зовнішнє вираження почуттів. Діти копіюють нас навіть у дрібницях. Навчіть дитину справлятися з негативними емоціями. Це не виходить само собою, потрібно розвивати цю навичку. Дітям треба показувати, як конструктивно справлятися з поразкою, конфліктом чи почуттям роздратування. Якщо це вміння розвинути в дитинстві, дорослому згодом буде легше долати труднощі в спілкуванні.

ДІТИ ВІДДЗЕРКАЛЮЮТЬ ЛЮБОВ

Дитяче серце можна порівняти з дзеркалом. Воно не здатне випромінювати любов, а лише віддзеркалює її. Дитина повертає своїм батькам рівно стільки душевного тепла і уваги, скільки отримує. Якщо дорослі нехтують своїми нащадками, то нічого доброго від них і не отримають. Безумовна любов відсвічується дзеркалом маленької душі так само без усяких умов. А якщо ваша любов до дитини потребує виконання певних вимог, то взамін ви отримаєте таке ж відношення. Часто стається так, що батьки проявляють турботу про своїх дітей, виставляючи при цьому конкретні умови. Наприклад: «Закінчиш навчальний рік на «відмінно» – відпочиватимеш на морі. А інакше літо проведеш удома». Звісно, в цьому є добрі наміри.

Мета такого виховання полягає у тому, щоб дитина ставала самостійною, вчилася відповідати за свої вчинки, а в майбутньому краще пристосувалась до дорослого життя. Цей метод – постійне підштовхування дитини до її самовдосконалення. А щоб вона не зійшла з цього шляху, батьки часто утримуються від проявів любові. Підбадьорення, похвалу і теплоту дитина отримує лише в ті моменти, коли їй вдається догодити батькам, виконавши їхні умови. Слідуючи цією дорогою, дорослі будуть виглядати надмірно суворими, тому що вважають (а вірніше – бояться), що надто часта похвала і вияв любові можуть зіпсувати сина чи дочку і заглушити в них бажання ставати кращими. Можливо, такий метод буде спрацьовувати, коли діти маленькі. Та коли вони стануть старшими, то почнуть відчувати, що батьки їх недолюблюють, не визнають їхніх прав, і слідкують тільки за тим, щоб діти їх поважали. Результат такого виховання може виявитись протилежним. Прикладом цьому є багато дітей, які не шанують своїх батьків, більш того – бунтують проти них.

Хочу порадити батькам золоте правило поводження, визначене в Біблії: «Тож усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви». Наші діти мають такі самі потреби, як і ми, дорослі. Вони також хочуть, щоб їх любили просто так, не за чемну поведінку і добрі справи. Мріють, щоб їх поважали, прислухалися до них, зважали на їхні бажання. Чому батьки так хочуть домогтися поваги своїх дітей до себе? Тому, що це потреба кожної людини, незалежно, якого вона віку. Щаслива сім’я – це та сім’я, де панує атмосфера взаємної поваги, любові і прийняття. Шановні батьки, не бійтеся проявляти любов до своїх дітей надміру, повторювати їм, що ви їх любите. Особливо це стосується татів. Такі щирі батьківські почуття ні в якій мірі не зіпсують, а навпаки, укріплять вашу дитину. Звичайно, щоб постійно йти цим шляхом, потрібна віра і відвага. І в цьому сенсі Слово Боже дає нам надію: «Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові».

Хочу побажати батькам завжди перемагати страх, щоб він не зупиняв ваші постійні прояви безумовної любові до своїх дітей. Сійте в них любов, не сумніваючись, і вірте, що обов’язково пожнете її в майбутньому, бо вона віддзеркалиться і повернеться до вас сторицею. Тільки любов зробить щасливими і вас і ваших дітей.