Моделі і типи фінансово-економічної політики.

Самостійна робота

Тема 1. Сутність державної фінансово-економічної політики та механізми її реалізації

Моделі і типи фінансово-економічної політики.

Фінансова політика — це сукупність фінансових (розподільчих і перерозподільчих) заходів, які здійснює держава через фінансову систему. Фiнансова полiтика — це частина економiчної полiтики. Головним завданням фiнансової полiтики є забезпечення реалiзацiї тої чи iншої державної програми вiдповiдними фiнансовими ресурсами.

Класифікація фінансової політики за типами відбувається на основі різних ознак:

· за способом її реалізації;

· за рівнем втручання держави.

За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:
- дискреційна фінансова політика;

- недискреційна фінансова політика.

Дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є:

соціальні програми;

державні закупки;

державні інвестиції;

зміна трансфертних видатків перерозподільчого типу;

громадські роботи, що пов'язані з видатками;

управління податковим тягарем.

Під недискреційною фінансовою політикою розуміють здатність податкової системи до самостійної стабілізації. Тобто, вона повинна мати такі особливості, які дозволять їй - регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління.

За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи:

- класична;

- регулююча;

- планово-директивна.

Класичний тип фінансової політики заснований на працях класиків політекономії А. Сміта і Д. Рікардо та їх послідовників. Основний її напрямок - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету.
В основі регулюючого типу фінансової політики лежить економічна теорія англійського економіста Дж. Кейнса та його послідовників. Даний тип фінансової політики передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Головним механізмом регулювання є:

- прибутковий податок, що використовує прогресивні ставки;

- державний кредит, на основі якого проводиться політика дефіцитного фінансування;

- ринок позикових капіталів, що є значним джерелом доходної частини бюджету;

- дефіцит бюджету.

Планово-директивний тип фінансової політики, як правило, застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподілу відповідності до основних напрямків державного плану.

Фінансовий механізм створює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінансових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення відбувається у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів визначаються виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом, покриття видатків на соціальні потреби здійснюються за залишковим методом по мінімальним нормам. Управління фінансами відбувається з одного центру - міністерства фінансів.

Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чистому вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.

Основними напрямами фінансової політики підприємства є: політика формування активів і структури капіталу; політика управління активами та інвестиціями; політика залучення фінансових ресурсів; політика управління фінансовими ризиками і запобігання банкрутству. Формування фінансової політики підприємства має здебільшого багаторівневий характер.

Не менш складною і відповідальною проблемою залишається реалізація стратегічних напрямків, визначення норм і методів їх забезпечення умов розвитку суспільства. Вибір норм і методів роботи передбачає процес формування національної економіки із врахуванням специфічних природно-кліматичних і геополітичних умов господарювання та розташування України.

Практикою підтверджено, що фінансова політика, як і загальнодержавна економічна політика в цілому, залежить від сформованого правового поля та органів влади і управління в процесі реалізації функцій держави і забезпечення легітимності фінансових відносин. Невипадково фінансова політика виступає результатом дії як об’єктивного, так і суб’єктивного факторів впливу на її формування, реалізацію і розвиток в системі ринкових відносин.