Виробничий травматизм та профзахворювання спричиняють не тільки моральні, соціальні, а й значні економічні збитки. Тому визначення економічних наслідків непрацездатності є важливим і актуальним на рівні як держави, так і виробництва.
Ступінь втрати працездатності визначається медико-соціальною експертною комісією (МСЕК) у відсотках до професійної працездатності, яку мав потерпілий до ушкодження здоров’я.
Розмір відшкодування встановлюється відповідно до ступеня втрати професійної працездатності і середньомісячного заробітку, який мала особа до ушкодження здоров’я. Власник має повністю відшкодувати втрачений потерпілим заробіток у розмірі, що відповідає встановленому МСЕК відсотку втрати професійної працездатності потерпілого.
Розмір одноразової допомоги потерпілому визначається колективним договором (угодою, трудовим договором). У разі смерті потерпілого розмір одноразової допомоги його сім’ї повинен бути не менше п’ятирічного заробітку потерпілого і, крім того, не менше однорічного заробітку потерпілого на кожного утриманця.
Усі економічні наслідки непрацездатності поділяються на дві групи[11]: загальнодержавні витрати і збори K; втрати і збитки виробничих підприємств С в.
Загальнодержавні витрати K у випадку втрати працездатності визначаються за формулою:
де 
— розміри витрати і збитків, які несе суспільство в цілому для відновлення здоров’я в кожному випадку втрати працездатності;
В — величина еквівалента заробітної плати, невиплаченої за час хвороби робітника в розрахунковому періоді.
Втрати, які несе суспільство, включають:
― втрати профспілкових організацій на надання допомоги та оплату путівок у розмірі затрат по соціальному страхуванню;
― суму виплат державного страхового товариства особам у порядку індивідуального страхування;
― суму додаткових асигнувань вищих організацій на вжиття заходів щодо усунення наслідків масових нещасних випадків;
― суму збитків суспільства у вигляді податків з неоподаткованої частини доходів потерпілих, з виплат за лікарняними листами (лише в державних підприємствах);
― суму потенційних збитків, заподіяних суспільству у зв’язку з виходом робітника на пенсію по інвалідності за розрахунковий період.
У кожному випадку втрати працездатності сума еквівалента неодержаної робітником заробітної плати В розраховується за формулою:
,
де В ¢ — сума заробітної плати за три місяці, які передували захворюванню;
n — кількість відпрацьованих днів за ці місяці;
Т — тривалість хвороби в робочих днях.
Економічні втрати виробничих підприємств та організацій при тимчасовій чи довготривалій непрацездатності працівників колективу С п встановлюються за формулою:
,
де Р — втрати кількості виробленої продукції за період непрацездатності. Їх у кожному випадку непрацездатності визначають за формулою:
де а — коефіцієнт, який враховує поправку до кількості виробленої продукції внаслідок різниці в кваліфікації потерпілого усередненого розряду і середньооблікового працівника та розраховується відношенням тарифного коефіцієнта розряду потерпілого K ф до тарифного коефіцієнта розряду середньооблікового працівника K с;
Р 0 — середньоденний виробіток продукції, що припадає на один відпрацьований людино-день у розрахунковому періоді;
Т і — тривалість хвороби;
Сі — втрати і збитки, котрі несе безпосередньо організація при втраті працівником працездатності;
ПВ — допомога по тимчасовій непрацездатності з Фонду соціального страхування.
Більш спрощена методика врахування матеріальних втрат унаслідок травматизму і захворювань дається А. Н. Гржегоржевським.
Загальні матеріальні втрати внаслідок травматизму і захворювання можна обчислити за формулою:
де Пт — матеріальні наслідки травматизму;
Тб — матеріальні наслідки захворювань, пов’язаних з несприятливими умовами праці.
До основних елементів, які складають матеріальні наслідки травматизму (Пт), належать:
― вартість за листками непрацездатності в результаті травматизму (П1);
― вартість недоданої продукції в результаті травматизму (П2);
― інші матеріальні витрати (П3), в які включаються витрати на отримання стаціонарних і лікування амбулаторних хворих, доплати при тимчасовому переводі потерпілих на легшу роботу, допомога членам сімей потерпілих, витрати на підготовку кадрів замість вибулих з причини травм.
де Об — середня оплата листка непрацездатності за день або середня заробітна плата потерпілого за день;
Пр.д — кількість робочих днів, втрачених унаслідок нещасних випадків.
Вартість недоданої продукції в результаті нещасних випадків (П2) розраховується за формулою:
де Вд — середньоденний виробіток одного робітника, грн;
Пр.д — кількість робочих днів, втрачених у результаті травм.
Розмір інших втрат унаслідок травматизму (ПЗ) можна встановити за формулою:
ПЗ = С1 + С2 + Д + Зк + Пс,
де С1 — кошти, витрачені на утримання стаціонарних хворих;
С2 — кошти на лікування амбулаторних хворих;
Д — доплата потерпілим при їх переводі на легшу роботу;
Зк — витрати на підготовку кадрів, викликані вибуванням працівників з причини травм;
Пс — розміри допомоги, призначені потерпілим та їх сім’ям.
Таким чином, Пт = П1 + П2 + ПЗ.
Матеріальні витрати в результаті захворювань визначаються за формулою:
Тб = (Об ´ Пр.д + Вд) · 0,25,
де Об — середня оплата листків непрацездатності за день;
Пр.д — число робочих днів, втрачених у результаті захворювання;
Вд — середньоденний виробіток одного працюючого;
0,25 — коефіцієнт, який враховує питому вагу трудозатрат, пов’язаних з несприятливими умовами праці в загальному числі втрат через захворювання.
4.7. Заходи щодо попередження
травматизму та захворювання працівників
на виробництві
Заходи щодо попередження травматизму та захворювання працівників на виробництві поділяються на:
― технічні;
― санітарно-виробничі;
― медико-профілактичні;
― організаційні.
До технічних заходів належать:
― модернізація технологічного, підйомно-транспортного обладнання;
― перепланування розміщення обладнання;
― впровадження автоматичного та дистанційного керування виробничим обладнанням.
Санітарно-виробничі заходи включають:
― придбання або виготовлення пристроїв, які захищають працівників від дії електромагнітних випромінювань, пилу, газів, шуму тощо;
― влаштування нових і реконструкцію діючих вентиляційних систем, систем опалення, кондиціонування;
― реконструкцію та переобладнання душових, гардеробних тощо.
До медико-профілактичних заходів відносяться:
― придбання молока, засобів миття та знешкодження шкідливих впливів;
― організація профілактичних медичних оглядів;
― організація лікувально-профілактичного харчування.
До організаційних заходів належать:
― проведення навчання та інструктаж з охорони праці, виробничої санітарії, пожежної безпеки. Застосування комп’ютерних методів прикладного й інструментального забезпечення значно підвищує якість навчального процесу, використовуючи необхідну інформацію з ресурсів мережі Internet, правові системи «Ліга» та ін.;
― робота з професійного відбору;
― здійснення контролю за дотриманням працівниками вимог інструкцій з охорони праці.
Статистика свідчить про те, що більшість усіх нещасних випадків соціально зумовлені або є наслідком психофізіологічних якостей і особистісних особливостей персоналу, який здійснює трудову діяльність, а причиною травматизму виступають небезпечні дії працівників. При цьому людський фактор у безпеці праці стає переважно визначальним.
Соціальні та особистісні фактори впливу на охорону праці охоплюють широке коло питань, форм і методів роботи. Врахування індивідуальних особистісних відмінностей має велике значення для формування трудових колективів (бригад, змін). Розуміння закономірностей взаємодії людей, ролі особистісних якостей і відмінностей дає можливість створювати трудові колективи з урахуванням здатності кожного працівника розв’язувати суперечності та їх загострення, уникати конфліктів, гармонізувати життя і спілкування на роботі, формувати сприятливий психологічний клімат, виробити в колективі єдину установку на додержання заходів безпеки.
Саме у формуванні у працівників правильних працеохоронних стосунків, поглядів, переконань та психологічних установок, у руйнуванні помилкових стереотипів поведінки шляхом впливу на якості особистості закладено резерв зниження рівня травматизму.
