Суть, значення і принципи кредитування

Сфера кредитування безпосередньо пов’язана з потребами розвитку національного виробництва. Перебуваючи у центрі сучасного грошово-фінансового господарства, обслуговуючи інтереси господарських суб’єктів, кредит опосередковує зв’язки між державою, банком, підприємствами та населенням. За допомогою кредиту прискорюється процес обороту капіталу як на макро-, так і на мікроекономічному рівнях. Опосередковуючи всі стадії відтворювального процесу, кредит сприяє досягненню вищої рентабельності виробництва та прибутковості капіталу. Нині завдання відновлення виробничого призначення кредиту стає одним із першочергових. Кредитні відносини мають сприяти подоланню економічної кризи в Україні й забезпечити прогресивний розвиток вітчизняного товарного виробництва.

Виникнення кредитних відносин має закономірний, об’єктивний характер. Існування товарно-грошових відносин означає, що суб’єкти господарювання економічно відокремлені один від одного. Кошти кожного підприємства в процесі виробництва й обігу здійснюють індивідуальний кругооборот, відокремлений, з одного боку, від індивідуальних кругооборотів інших підприємств, а з другого — від обігу грошових коштів держави і населення. Закономірності кругообороту виробничих фондів обумовлюють постійні зміни потреби підприємства в грошових коштах, а відносна самостійність індивідуальних кругооборотів призводить до різночасності цих потреб: в той час як одні виробничі ланки зазнають підвищену потребу в коштах, у інших виникають тимчасово вільні кошти.

У результаті цього процесу виникає об’єктивна економічна суперечність між потребами підприємства в грошових коштах та їх наявністю. Вона може мати дві форми прояву та виступати як суперечність між наявністю коштів і тимчасовою відсутністю потреби в них та між тимчасовою потребою в додаткових грошових коштах і їх відсутністю.

Перша суперечність виникає в результаті прагнення підприємства підвищувати ефективність своєї діяльності. Однак цієї мети не можна досягти, якщо не використовувати тимчасово вільні кошти, не знаходити їм сфер застосування. Ця суперечність вирішується за допомогою кредиту, який надається на умовах повернення й платності, завдяки чому кредитор має можливість отримати додатковий дохід у формі позикового відсотка та підвищити результативність своєї діяльності.

Суть суперечності між потребами в додаткових грошових коштах та їх відсутністю полягає в необхідності забезпечення безперервного процесу відтворення, розширення виробничого процесу. Природним джерелом покриття такої потреби виступають тимчасово вільні кошти інших підприємств, держави, населення, які можуть надаватися лише у формі кредиту або позики. Отже, виникнення кредитних відносин є об’єктивною необхідністю.

Поряд з необхідністю кредитних відносин внаслідок утворення тимчасово вільних капіталів та їх руху формується можливість надання кредиту. Останній виражає економічні відносини між кредитором і позичальником, які виникають під час одержання позики, користуватися нею та її повернення.

Метою кредитора є одержання прибутку (відсотків), а метою позичальника — задоволення потреби у додаткових грошових ресурсах. Кредитори надають, а позичальники одержують вартість (капітал) у позику, яка може бути представлена в грошовій або товарній формі.

До кредиторів відносять не тільки банки та спеціальні кредитні установи, які організовують та обслуговують рух позикового капіталу, забезпечують його залучення, акумуляцію та перерозподіл. Позикодавцем можуть виступати і самі підприємства, які здійснюють торговельні поставки своєму покупцеві з відстрочкою платежу.

Процес надання кредиту, який включає сукупність механізмів реалізації кредитних відносин, називають кредитуванням. Юридичною основою системи кредитування є кредитний договір. Усі питання щодо кредитування вирішуються безпосередньо між двома сторонами: кредитором і позичальником. Кредитний договір передбачає виникнення певних обов’язків кожної із сторін. Одночасно суб’єкти кредитних відносин також володіють певними правами та відповідають за дотримання й використання договірних умов.

Вихідним елементом механізму кредитування, через який створюються конкретні умови функціонування кредиту, є принципи кредитування.

Основним принципом кредитування, який забезпечує своєчасне повернення позичкових коштів, є принцип строковості. Цей принцип передбачає економічно обґрунтоване встановлення як строків користування кредитів, так і строків його погашення.

Принцип строковості спрямований на зміцнення платіжної дисципліни. Кредитори здійснюють економічний вплив на позичальника, який порушує цю дисципліну, через застосування диференційованих відсоткових ставок за користування кредитом, а також використання інших економічних заходів впливу, передбачених кредитною угодою.

Внаслідок своє специфіки кредит не може бути використаний на здійснення будь-яких витрат, що виникли на різних ділянках господарства. Його можна спрямувати тільки на економічно доцільні витрати, що мають поворотну основу. Тому ще одним принципом кредитування є принцип цілеспрямованості. Цей принцип по суті потребує визначення меж використання кредиту.

Якщо названих два принципи забезпечують дію такого закону кредиту, як повернення коштів, то в основу принципу забезпеченості кредиту покладено закон збереження кредитних коштів. Останній передбачає повне та своєчасне погашення залучених коштів, для чого кредитори використовують різні форми забезпечення цього повернення.

Спочатку цей принцип передбачав наявність конкретного матеріального забезпечення по кожній кредитній операції. В подальшому в міру розвитку кредитних відносин, підвищення ролі кредиту в господарстві поняття забезпеченості стало більш широким. Кредит вважається забезпеченим, якщо він відповідає всій сукупності потреб в оборотних коштах, на які він виданий (під всі понаднормативні запаси будь-яких цінностей, хоча остання має певне значення і тепер), відповідає обсягу діяльності підприємства. Однак надані кредити передбачають не тільки матеріальне забезпечення. Головною умовою забезпечення повернення кредиту є фінансовий стан позичальника, його кредитоспроможність. Саме тому оцінці кредитоспроможності підприємства кредиторами приділяється особлива увага.