Лекции.Орг


Поиск:




Добровільні об*єднання підприємств в систему




Правові основи функціонування підприємства

Створення та функціонування підприємств в Україні регу­люється господарським, податковим, інвестиційним, митним, валютним та іншими законодавствами, що регламентує окремі особливості, сторони та види діяльності підприємств в Україні.

Господарське законодавство регулює правові, економічні та соціальні принципи здійснення підприємницької діяльності на території України. Законодавство встановлює гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки; визначає види та організаційні форми підприємств, правила їх створен­ня, реєстрації, реорганізації та ліквідації; організаційний меха­нізм здійснення підприємницької діяльності; встановлює дер­жавний контроль у сфері ліцензування та відповідальність суб'єктів господарювання й органів ліцензування за порушення законодавства тощо. З 1 січня 2004 року набув чинності Господарський кодекс України, у зв'язку з чим втрачають силу Закони Украї­ни "Про підприємства в Україні" та "Про підприємництво". Податкове законодавство визначає чинну в країні подат­кову систему, тобто сукупність податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів різних рівнів, а також до державних ці­льових фондів, що стягуються у встановленому відповідними законами держави порядку; встановлює об'єкти оподаткування та методики їх визначення, джерела сплати податків; регулює розміри ставок податків; Інвестиційне законодавство регулює інвестиційні проце­си в країні, надає державні гарантії вітчизняним та іноземним інвесторам, визначає засади функціонування біржового та позабіржового ринків цінних паперів в Україні, встановлює пра­вила здійснення операцій з цінними паперами та забезпечує контроль за діяльністю емітентів, інвесторів та професійних учасників фондового ринку - інвестиційних фондів, інвести­ційних компаній

Митне законодавство регулює порядок здійснення опе­рацій з експорту та імпорту сировини, продукції, послуг; ви­значає ставки мит на ввезення (вивезення) сировини та продук­ції, встановлює пільгові ставки мит на певні групи товарів. Валютне законодавство регламентує порядок здійснення операцій з іноземною валютою, процедуру видачі Національ­ним банком України дозволу комерційним банкам на здійснен­ня таких операцій, відкриття валютних рахунків суб'єктами гос­подарської діяльності тощо. Таким чином, правове середовище функціонування підпри­ємства є достатньо складним. Ступінь впливу його елементів визначається, насамперед, організаційно-правовою формою підприємства, галузевою належністю, видами діяльності, за­лежністю від іноземних постачальників або споживачів, обся­гом товарообігу тощо.

Класифікація підприємств

Для забезпечення ефективного господарювання та кваліфі­кованого управління підприємства класифікують за певними ознаками.

За метою та характером діяльності всі підприємства поділяються на:

 


  • комерційні підприємства, діяльність яких спрямована на отримання прибутку. До цієї групи належить переважна біль­шість суб'єктів господарювання;

  • некомерційні організації, що не ставлять за мету отри­мання прибутку. До них належать благодійні фонди, суспільні, наукові та інші організації невиробничої сфери господарства країни.


За формою власності розрізняють:

 


  • приватні підприємства, що засновані на власності фі­зичної особи з правом найму робочої сили. До таких відносять також індивідуальні та сімейні підприємства, які базуються тільки на особистій праці;

  • колективні підприємства, що засновані на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, а також ін­шого статутного товариства або громадської організації;

  • комунальні підприємства, що засновані на власності певної територіальної громади;

  • державні підприємства, що засновані на державній вла­сності. До таких належать також і казенні підприємства (це підприємства, які за чинним законодавством не підлягають приватизації);

  • підприємства, засновані на змішаній формі власності. До них належать підприємства, створені на базі об'єднання майна різних форм власності.


За правовим статусом і формою господарювання розріз­няють:

 


  • одноосібні підприємства, які є власністю однієї особи або родини. За своїми зобов'язаннями вони несуть відповідаль­ність усім майном (капіталом) власника;

  • кооперативні підприємства. Вони являють собою доб­ровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення гос­подарської або іншої діяльності. При цьому кожен член коопе­ративу особисто бере участь у спільній діяльності, яка перед­бачає використання власного або орендованого майна;

  • орендні підприємства, підприємницька діяльність яких пов'язана з тимчасовим (на договірній основі) володінням та користуванням необхідним для цього майном;

  • господарські товариства, які створюються на принци­пах угоди між юридичними особами або громадянами шляхом об'єднання їх майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку.

За міжгалузевою структурою підприємства поділяють на:

 


  • вузькоспеціалізовані підприємства, що виготовляють об­межений асортимент продукції масового або багатосерійного виробництва, наприклад виробництво сталепрокату, виробни­цтво зерна тощо;

  • багатопрофільні підприємства, що випускають продук­цію широкого асортименту та різноманітного призначення. Найчастіше вони зустрічаються у промисловості та сільському господарстві;

  • комбіновані, на яких один вид сировини або продукції перетворюється паралельно або послідовно у другий, а далі – у третій вид. Наприклад, у текстильній промисловості на комбі­нованих підприємствах із сировини виготовляють волокно, з волокна - пряжу, а з пряжі - полотно.


Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік розріз­няють підприємства:

 


  • малі;

  • середні;

  • великі.

Добровільні об*єднання підприємств в систему

Підприємства (організації, фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою науково-технічну, виробничу, комерцій­ну та інші види діяльності, якщо це не суперечить чинному антимонопольному законодавству.

Як свідчить світовий і вітчизняний досвід господарювання за умов ринкової економіки, підприємства та інші первинні суб'єкти господарювання можуть створювати різні за принципами й цілями добровільні об'єднання:

 


  • асоціації – найпростіша форма договірного об'єднання під­приємств (фірм, компаній, організацій з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви­робничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів);

  • корпорації – договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комер­ційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централі­зованого регулювання діяльності кожного з учасників;

  • консорціуми – тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасни­ками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку);

  • концерни – форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання від­ бувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один кон­церн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (про­мисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, стра­хова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фі­нансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється мережа міжнародних концернів;

  • картелі – договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності – регулювання збуту виготовленої продукції;

  • синдикати – організаційна форма існування різновиду кар­тельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників че­рез створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу од­ного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись заку­півля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднан­ня підприємств є характерною для галузей з масовим виробницт­вом однорідної продукції;

  • трести – монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарсь­кий комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності;

  • холдинги (холдингові компанії) – специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосе­редньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших під­приємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право ви­рішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії.

  • промислово-фінансові групи - об'єднання юридичне та економічно само­стійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

Тема 2: «Управління підприємством та структура»
1.Сутність та основні принципи управління підприємством.

Характеристика підприємства як системи поля­гає в тім, що підприємство – це відкрита система, яка може існувати лише за умови активної взаємодії з на­вколишнім середовищем. Воно вибирає із проміжного та загального зовнішнього середовища ос­новні фактори виробництва і, перетворюючи їх на про­дукцію (товари, послуги, інформацію) та відходи, пе­редає знов у зовнішнє середовище. Умовою життє­здатності системи є корисний (вигідний) обмін між «входом» і «виходом». Управління, яке (в широкому розумінні) є діяльністю, спрямо­ваною на координацію роботи інших людей (трудових колективів), також є складною системою. Диференціація та координація управ­лінської праці, формування рівнів управління здійснюються за допомогою вертикального поділу праці.

Принципи управління – це правила, отправні положення, якими повинні керуватися люди і органи, здійснюючи управлінську діяльність.

В управлінні сучасною економікою зазвичай керуються такими принципами:

 


  1. Чіткий розподіл праці.

  2. Додержання дисципліни і порядку.

  3. Повноваження і відповідальність.

  4. Використання мотивації високопродуктивної праці.

  5. Забезпечення рівної справедливості для всіх працівників.

  6. Впевненість у постійній і стабільності роботи.

  7. Дотримання взаємовідносин із співробітниками згідно з ієрархічним ланцюгом.

  8. Заохочення ініціативи.

Функції управління.

У структурі си­стеми управління керуючий елемент виконує цілком конкретні функції:

По-перше, він визначає мету функціонування. Оскільки тієї са­мої мети можна досягти різними способами, керуючий елемент мусить вибрати один із них. При цьому під способом досягнення мети розуміють розробку алгоритму трансформаційного процесу, а опрацювання способу досягнення мети передбачає визначення впорядкованих операцій, тобто того, що повинні робити члени тру­дового колективу задля досягнення мети. Відтак керуючий елемент виконує функцію планування - процесу визначення мети діяль­ності, передбачення майбутнього розвитку та поєднання колектив­них (індивідуальних) завдань для одержання очікуваного загального результату.

По-друге, кожна операція трансформаційного процесу повинна мати свого носія, тобто виконуватися певним елементом даної си­стеми. Отже, реалізація трансформаційного процесу передбачає та­кож визначення того, хто саме має виконувати ту чи ту конкретну операцію і як виконавці мають взаємодіяти між собою. Ці процеси характеризують сутність організації як функції управління. Орга­нізація - це процес формування структури системи, розподіл зав­дань, повноважень і відповідальності між працівниками фірми для досягнення загальної мети її діяльності.

По-третє, виконувач у системі займає підпорядковане становище. У перебігу трансформаційного процесу він може відмови­тись виконувати свої обов'язки, визначені планом. Тому для досяг­нення поставленої мети керівник будь-якого рівня має не тільки спла­нувати та організувати роботу, а й примусити людей виконувати її. Для цього потрібно створити умови, за яких виконавці відчува­ли б, що вони можуть задовольнити свої потреби тільки тоді, коли буде забезпечено досягнення цілей підприємства. Це означає, що керуючий елемент має виконувати належним чином функцію мо­тивації. Мотивація – це, власне, причина, яка спонукає членів трудового колективу до спільних погоджених дій, аби забезпечити досягнення поставленої мети.

По-четверте, для того, щоб запобігти появі зовнішніх пе­решкод і можливих відхилень від очікуваних результатів діяль­ності системи, керуючий елемент повинен встановлювати па­раметри діяльності ефектора, вимірювати досягнуті результа­ти роботи, порівнювати їх із запланованим обсягом, за необхі­дності – коригувати діяльність, накопичувати досвід для вдос­коналення планування. Саме цим пояснюється необхідність ви­конання керуючим елементом контролюючих функцій.

Ці основні функції тісно зв'язані між собою в єдиному про­цесі управління. Незадовільне планування чи недосконала організа­ція, так само як і слабка мотивація праці або поганий контроль, не­гативно впливають на результати діяльності фірми в цілому.

З урахуванням цього важливо наголосити, що управління підприємством відображає сукупність взаємозв'язаних процесів планування, організації, мотивації та контролю, які забезпечують формування й досягнення цілей підприємства.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-01-28; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 481 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Студент всегда отчаянный романтик! Хоть может сдать на двойку романтизм. © Эдуард А. Асадов
==> читать все изречения...

1000 - | 823 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.012 с.