Млин у міфологічних уявленнях слов’ян

Темченко А.І.

 

Ставлення до млина (в нашому випадку вітряного), як елементу сакральної топографії, відрізняється амбівалентністю, що пояснюється його функціональним призначенням, а саме трансформацією природного матеріалу (зерна) на його культурний еквівалент (борошно). Процес перетворення супроводжується технологічними діями, які асоціюються з природними процесами, що зумовлює семантичне наповнення цього образу у міфології слов’ян.

1. Позитивний локус. Млин є місцем, де енергія вітру використовується для перетворення зерна на борошно, яке є ключовим харчовим продуктом слов’ян. У малих фольклорних жанрах млин розуміється як священне місце: «Млин – чесна храмина», «Млин – Божий дарок» [1,458]. Називання млина храминою наближує цей образ до, розташованого на горі, «храму Божого» або вмістилища священного для землеробів збіжжя [2,1398] ¹.

Тема зерна тісно пов’язана з життєдіяльністю людини і ритмічно повторюється протягом будівництва житла, починаючи з ворожіння на «місце» і завершуючи розкидуванням насіння з черепного вінця» [3, 83]. Коли за допомогою зерна (засобу моделювання позитивного майбутнього) починалося і завершувалося будівництво, то у млині завершувався «шлях» самого зерна як природного об’єкту. Відповідні факти свідчать про те, що територія млина вважається лімінальною. У зв’язку з цим встановлювалися відповідні правила, що регулювали «межові» / нестабільні відносини. Так, на млині заборонялося сперечатися (пор. з територією-опозитом – ярмарком), брати без дозволу будь-які предмети, «бо заведуться щури» [4, 222] ².

2. Процес перетворення зерна на борошно супроводжується тертям і генетично пов’язаний з «топтанням» зерна у ступі, тому процес розтирання зерна може набувати еротичних підтекстів.

У південних слов’ян біля млина відбувалися своєрідне продовження репродуктивного віку у вигляді травестій з перевдяганням старих на молодих. Нове зерно на млин везли у понеділок, середу, п’ятницю (болг.) [4, 222], тобто у «жіночі дні». Натомість у середу і п’ятницю забороняється прясти (змикати), але дозволялося молоти (розмикати), що свідчить про існування табу на з’єднання / зв’язування (можливо, ці дні вважалися «відкритими», тобто сприятливими для запліднення) ³. Підтвердженням цьому слугує обряд «розв’язування нареченого» (лікування чоловічої слабкості). Який полягав у відмиканні дев’яти замків на закинутому млині. Щоб «замкнути» утробу (припинити надмірне розмикання / місячні) спалювали затвор з млина, а попіл розмішували з водою і випивали (серб.).

В Родопах принесене з млина борошно, одразу пересипали у нові мішки, інакше «у жінок будуть важкі пологи» [4, 223] (повторення мотиву розмикання). Відповідні дії пояснюються прагненням нівелювати ознаки насилля над зерном / сім’ям. З цим пов’язані також заборони дивитися вагітним на жорна, «щоб плід не перевернувся в утробі» (серб.), або ходити на млин, «щоб не перелякатися» (болг.). В цьому випадку відбувається уникнення споглядання руйнації сімені, аналог якого має «дозріти» в утробі майбутньої матері.

3.. Астрономічний символ. З жорнами порівнюється хмара, яка набрякла дощем / снігом. Небесні жорнова мелють, внаслідок чого виникає сніг і град. У німецькій мові зоряне скупчення «Чумацький Шлях» називається «Mühlenweg» – буквально «шлях з млина» (пор. з рос. назвою, де також превалює білий / хлібний колір, – «Млечный Путь» або казковим «молочная река, кисельные берега»). Звідси символи сонця / неба у вигляді жорна , а обертання махових крил нагадує рух Малої Ведмедиці або річний оборот Сонця, що утворю свастику [5, рис. 16]. Звідси символіка округлого млинця – обрядової страви жовтого / сонячного кольору.

3. Негативний локус. Образ млина опосередковано пов’язаний з потойбічним світом, оскільки процес «народження» борошна супроводжується роздавлюванням / розтиранням зерна. Пор. розчавлений виноград / вино асоціюється з кров’ю, розтерте зерно / хліб – з плоттю. Як ліпиться з тіста коровай («Жіночки-коровайночки / Хороший коровай убгали, / В середину місяць клали, / А довкола зороньками / 3 райськими пташеньками.), так твориться світ / людина) «Бог належно виліпив людину з глини, та й поставив сушитися, але наказав собаці стерегти її» [6, 91].

Зовнішній вигляд млина, а також його обертання навколо самого себе, нагадує хатинку Баби Яги. Пор. біля млина ховали померлих у перші дні Великого посту [4, 223] (побажання ситості у потойбічному житті). Хоча поховальні камери («домовини») були статичними (див. мал. б) ⁴, відповідна схожість наштовхує на думку про зв’язок людських жертвоприношень з культом хліба. Невипадково у похованнях знаходили кам’яні зернотерки (своєрідні прамлини), які могли застосовуватися у ритуалах жертвоприношень [7], тому Баба Яга літає у ступі – місці подрібнення зерна (літати – володіти стихією вітру, який обертає млин і махові крила).

На відміну від жилих приміщень, де перебуває охоронець оселі (домовик), млин споріднюється з іншими нечистими / не одухотвореними місцями, наприклад, кузнею, У народних віруваннях говориться, що на покинутих млинах перебуває нечиста сила. Пор. з рос загадкою про косоокого: «Один глаз на мельницу, другой на кузницу». Потойбічні міфологічні персонажі, пов’язані із стихією вітру, є косоокими. У словнику В. Даля читаємо: «Соловей-розбійник, який одним оком на Київ, другим на Чернігів дивився». Аналогічні значення зустрічаються у лексиці: косий – «кривий», косий погляд – «ворожий», рос. «быть на косых» - «ворогувати», арго косити – «ухиляться від чогось», зустріти косоокого – погана прикмета. На (нечистому) місці, де раніше знаходився млин, не рекомендувалося будувати (чисте) жиле помешкання, «бо не буде плодитися худоба», що у свою чергу пов’язане із семантикою вітру: «Піти за вітром / розвіятися» - «втратити». З (нечистого) дерева, яке використовувалося для будівництва млина, дозволялося будувати лише (нечисті) споруди, зокрема, саж, «бо диявол боїться свині» (в-слав) [4, 223].

Відсутність міфічного охоронця дозволяє здійснювати обрядові порчі на хворобу. В цьому контексті вітряк є лімінальним місцем, де можливе розімкнення межі з потойбічним світом (пор. у занедбаному млині замовляли «чорну смерть»). Так, про знахаря, який зазнається, говорили: «Якби усе ти знав, так би млини ламав». Щоб здобути охоронця вітряного млина, який має обмежити втручання нечистої сили, могли здійснюватися людські жертвоприношення, оскільки за логікою обряду захистити від покійників можуть «невинні» покійники. В архіві біл. Орши зберігся літопис, відповідно до якого за сироту майбутній господар млина, що саме будувався, обіцяв декілька пудів борошна. [8]. Пор. з сюжетом казки: «Яга схопила товкач (!), почала бити Усинюшку; била, била, під лавку забила, зі спини ремінь вирізала, поїла все дочиста і поїхала» [9, 139]. Рудименти жертвоприношень збереглися у рос. приказці про водяний млин: «Со всякой новой мельницы водяной подать возьмет» (утопить людину).

Відповідні вірування підкріплюються тим, що млини будувалися за межами населеного пункту. Хатинка Баби Яги також знаходиться на «чужій» території, тому казкове «до лісу передом, а до мене задом» може бути буквальним копіюванням обертання вітряка. Джерело руху млина – вітер міг набувати «нечистої» природи, оскільки на противагу воді (наприклад, Йорданській) ⁵ не припинявся на великі релігійні свята, навіть, Різдво.

Слов’яни вважали, що темні сили приваблює «пустий» звук млина, який «меле повітря» (працює вхолосту). Пор. з іншими обрядовими заборонами з пустими предметами, наприклад, заборонялося хилитати пусту колиску, а також мотивом пустоти у текстах знищення хвороби: «Йак був чолов’ік пустиĭ і воли пуст’і, і плуг пустиĭ, і погонич’і пусті, і пусту ниву орали, і пусту пшениц’у с’ійав, пуста з’ійшла, пуста і посп’іла, пусти й женц’і пустими серпами жали, у пусти р’ади стлали, пусти копи клали, пустими возами возили, пуст’і стоги становили, на пустому току молотили, пустими лопатами в’ійали, в пуст’і м’ішки вбирали, пустими завйазками завйазували, до пустого м’іста возили, на пустому камен’у мололи, ту бешиху розмололи, по хатах, по болотах, по пустих очеретах» [11, 125]. «Пустий» звук проявляється як рипіння, шум, музика без музик (не одухотворена хлібом). Пор. молоти дурницю – «пусто говорити». Південні слов’яни приписували ці дії самодивам / вілам, на Півночі Росії – дрібним бісам ічетикам або жіночому духу шишига [4, 223]. Звідси молоти – «пусто говорити».

В роботі вітряка виділяється ілюзорний характер руху, коли млин стоїть на місці, але крила при цьому обертаються. Парадоксальне поєднання рухомого і статичного концентрує увагу на млині як на нечистому об’єкті. Звідси порівняння млина з «місцем ілюзій» – шинком: «Mlyn a šenk su certova škola» («Млин і шинок чортова школа») [4, 222], тому тут відбуваються інші «нечисті» дії: мельники – «карточна гра із взятками, що знову розігруються». Пор. мельня – «двохстороння карта» (рос. «Что келья, то и мельня»). В цьому аспекті образ млина співвідноситься з перехрестям, як нечистого місця, де збираються картярі і повії ⁶.

У міфології слов’ян образ млина сприймається як лімінальний об’єкт, здатний обертатися (в тому числі перетворюватися) в залежності від обрядової ситуації. У зв’язку з цим тут поєднуються парадоксальні ситуації народження / умирання, руху / спокою, лікування / знищення, відкривання / закривання, що пояснює ставлення до нього одночасно як священного, так і нечистого місця.

 

1. Раніше у храмах акумулювалися запаси зерна (¹/₁₀ від кожного двору) на випадок неврожаю.

2. У процес виготовлення харчового продукту (ознака живого) провокується втручання потойбічного (неживого): укр. щур / пра-щур – прасл. *praskjurъ, д-р. пращуръ, ц-сл. пращуръ, польськ. praszczur – «предок».

3. Натомість чоловічими днями вважалися вівторок, четвер.

4. З домовинами генетично пов’язані хрести з дашками (див. фото)

5. Пор. з текстом від кровотечі: «Встань кроў, ў рані, як ўода ў Ярдані. Рожа цўецє, і кроў нє цўецє» [10, № 290],

6. Назва знаменитого паризького кабаре «Мулен Руж» (фр. Moulin Rouge, – буквально «Червоний млин»), розташованого в кварталі червоних ліхтарів, є відголосом цих вірувань.

 

1. Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О.В. Марковича та інших. Уклав М. Номис / Упор. прим. та вст. ст. М.М. Пазяка. – К., 1993.

2. Срезневский И.И. Материалы для Словаря древнерусского языка по письменным памятникам. В 3-х томах. – СПб., 1893-1903. – Т.3.

3. Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян. Л., 1983;

4. Седакова И.И. Мельница // Славянские древности: этнолингвистический словарь: В 5т / Под ред. Н.И. Толстого. – М., 2004. – Т.3. – С. 222-225.

5. Багдасаров Р. Свастика: Священный символ Этнорелигиоведческие очерки М., 2001.

6. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. – К., 1992.

7. Винокуров Н. И. Практика человеческих жертвоприношений в античное и средневековое время // archae-found.org/sciense/works/26-zhertva - 149k

8. http://6a6a-yaga.livejournal.com/7498.html

9. Пропп В.Я. Исторические корни волшебной сказки. – Л., 1986.

10. Полесские заговоры (в записях 1970-1990-х гг.) / Сост. подготовка текстов и коммент. Т.А. Агапкиной, Е.Е. Левкиевской, А.Л. Топоркова. – М., 2003.

11. Чубинський П.П. Мудрість віків. Українське народознавство у творчій спадщині Павла Чубинського: У 2 кн. – К., 1995. – Т.1.