Місцеві податки і збори (?)

Тема 7. Регіональна економічна політика

1. Регіональна економічна політика, її сутність і завдання.

2. Механізм реалізації регіональної економічної політики держави.

3. Державне регулювання соціально-економічного розвитку регіонів.

4. Місцеві бюджети як фінансова основа соціально-економічного розвитку регіонів.

Регіональна економічна політика ( РЕП) — це сукупність організаційно-правових і економічних заходів, що здійснюються державою у сфері регіонального розвитку країни відповідно до її поточних і стратегічних цілей.

Об'єктом РЕП є регіон, економіка регіону.

Регіон - цілісна територіальна частина країни, яка характеризується: природно-географічними та історичними особливостями, що створюють умови для розвитку певних видів господарської діяльності; концентрацією населення; розвиненими внутрішніми зв'язками; певною виробничою та соціальною інфраструктурою; місцевими органами територіального управління.

Економіка регіону - підприємства, організації й установи усіх форм власності, що розташовані на території регіону, комунально-побутове господарство, зовнішньоекономічні зв'язки та інші соціально-економічні явища і процеси в регіоні.

Склад об'єктів РЕП України визначається її адміністративно-територіальним устроєм та економічним районуванням.

До складу України входять 24 області, АР Крим, два міста республіканського підпорядкування: Київ і Севастополь. Усього ж в державі існує близько 12 тис. різних територіальних утворень. Різні території України мають свої особливості й відмінності як в економічному розвитку, так і в соціальному, історичному, мовному і ментальному аспекті.

Суб'єктами РЕП в Україні є: ВР України, Президент України, КМ України, органи державної виконавчої влади (обласні, міські й районні державні адміністрації); представницькі органи місцевого самоврядування (місцеві ради народних депутатів і місцеве самоврядування), які в межах своєї компетенції згідно з чинним законодавством про місцеве самоврядування вирішують проблеми соціально-економічного розвитку регіонів.

Система місцевого самоврядування: територіальні громади; сільські, селищні, міські ради; сільські, селищні, міські голови; виконавчі органі сільської, селищної і міської ради; районні і обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад; органи самоорганізації населення.

Складові РЕП:

1. Економічна політика.

2. Соціальна політика.

3. Науково-технічна політика.

4. Екологічна політика.

5. Демографічна політика.

6. Гуманітарна політика.

7. Національна політика.

8. Зовнішньоекономічна політика.

9. Управлінська політика.

Відсутність власної регіональної політики в недалекому минулому призвела до значних диспропорцій в регіональній структурі економіки держави та нагромадження економічних і соціальних проблем.

Економічні і соціальні проблеми в регіональних господарських системах наступні: нераціональне використання місцевих природних ресурсів, трудових ресурсів; слабка інтеграція підприємств певних територій у відповідні регіональні господарські системи; значні відмінності між регіонами у рівнях соціально-економічного розвитку й істотне відставання деяких регіонів від нормативів розвитку соціальної та виробничої інфраструктури (перш за все сільської місцевості); забруднення довкілля; незадовільна реалізація потенціалу регіонів щодо міжнародної інтеграції України тощо.

Головною метою державного регулювання розвитку регіонів є поєднання інтересів держави й окремих регіонів таким чином, щоб державна регіональна політика і політика регіонів не суперечили одна одній, а становили одне ціле, взаємодоповнюючи одна одну.

Основні стратегічні цілі регіональної політики української держави:

· політичні: зміцнення основ української державності, створення оптимальної моделі державного й територіального устрою, усунення умов для дезінтеграційних та сепаратистських процесів;

· економічні: забезпечення комплексного, збалансованого розвитку регіонів на основі реалізації їх потенціалу, зменшення соціально-економічної диференціації;

· соціальні: реалізація конституційних прав громадян, забезпечення необхідних умов для життя незалежно від місця проживання.

Загалом державна регіональна політика стосується визначення стратегії економічного зростання, цілей та пріоритетів розвитку господарського комплексу регіонів; розробки правових законодавчих актів; розробки національних програм щодо найбільш важливих глобальних пріоритетних для країни проблем; втілення у життя єдиної науково-технічної, структурної та інвестиційної політики; підтримання загальної збалансованості економіки; усунення монопольного становища окремих виробників; стимулювання конкуренції; регулювання проблем, які не вирішуються самостійно ринковим механізмом; участі у міжнародному та міждержавному розподілі праці.

Принциповою основою регіональної політики держави є розмежування компетенції у сфері управління економікою між державними органами управління і органами місцевого самоврядування, самостійне вирішення проблем останніми у межах своєї компетенції.

М еханізм державного регулювання розвитку регіонів (механізм реалізації РЕП) - сукупність форм, методів та засобів державного регулювання територіальних пропорцій і регіональних ринків.

Його елементами є: законодавчо-нормативна база; бюджетно-фінансове регулювання регіонального розвитку та селективна підтримка окремих регіонів і держави; державні регіональні програми, індикативні прогнози та плани, місцеві програми соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних утворень (їх реалізація); створення та розвиток вільних економічних зон у певних регіонах; розвиток міжрегіонального та прикордонного співробітництва.

Для реалізації регіональної політики держава використовує законодавчу регламентацію економічної діяльності за допомогою відповідних законів. Зокрема, до них належать законодавчі акти, які гарантують рівність усіх форм власності, запобігають монополізації економіки і забезпечують можливість проведення активної антимонопольної політики, заохочують конкуренцію, захищають споживачів та навколишнє середовище.

Особливо важливим моментом реалізації РЕП є чіткий розподіл у законодавчому порядку повноважень, відповідальності та фінансово-економічної бази між різними рівнями управління у країні: загальнодержавним, регіональним і місцевим.

Державна регіональна бюджетно-фінансова політика як елемент механізму реалізації РЕП - це сукупність державних фінансових заходів щодо забезпечення управління територіями країни, вирішення їх фінансових проблем. На неї покладено функції щодо забезпечення незалежності регіонального управління, підтримання потенціалу регіону на належному рівні, забезпечення справедливого перерозподілу доходів різних регіонів з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку. Основними інструментами бюджетного регулювання розвитку регіонів є: нормативи відрахувань від регульованих доходів, дотації, субсидії, субвенції, бюджетні позики.

Основними проблемами бюджетного регулювання регіонів в Україні, що вимагають нагального вирішення, виступають: встановлення науково обґрунтованих показників, які визначають і гарантують самостійність місцевих бюджетів; збалансування бюджетної системи за територіями, доходами й видатками; визначення оптимального розміру частки місцевих бюджетів у консолідованому бюджеті держави з позицій забезпечення економічної самодостатності регіонів; встановлення мінімальної частки доходів місцевих бюджетів, що формуються за рахунок власних доходів (відображає реальну фінансову автономію регіонів і громад).

Комплексним інструментом регулювання розвитку економіки регіонів, через який власне і здійснюються заходи бюджетно-фінансового регулювання, є реалізація державних регіональних програм, що забезпечують поєднання територіальних, галузевих і державних інтересів, створюють реальні умови для зближення рівнів виробництва та споживання товарів широкого вжитку в усіх регіонах.

До найважливіших регіональних проблем, які вирішуються сьогодні шляхом реалізації загальнонаціональних програм в Україні, належать: забезпечення соціальних гарантій для населення регіонів; фінансування будівництва і функціонування загальнонаціональних об'єктів освіти, культури, науки, охорони здоров'я, охорони довкілля; надання цільової фінансової допомоги деяким регіонам тощо.

Обов'язковими елементами регіональних програм розвитку регіонів є: аналіз соціально-економічного стану; основні напрямки структурної перебудови; цільові установки у соціальній, економічній, природоохоронній сферах; визначення методів та етапів реалізації програм. Розробка та реалізація програм розвитку регіонів передбачає відповідне законодавчо-правове, організаційно-структурне, професійно-кадрове, інвестиційно-фінансове, матеріально-технічне та інформаційно-нормативне забезпечення. Схвалені КМ України заходи регіональних програм автоматично стають складовими ДПЕСР України.

Необхідно зауважити, що державне регулювання розвитку регіонів забезпечується встановленням відповідних пріоритетів, тобто наданням переваги (на певному етапі) розвиткові конкретних галузей, видів діяльності, форм господарювання конкретних регіонів. Визначені та забезпечені відповідними ресурсами пріоритети повинні сприяти найефективнішому використанню природного й економічного потенціалів регіонів. При цьому залежно від цілей управління пріоритети можуть встановлюватися як на державному, так і на місцевих рівнях.

На рівні регіону державна політика здійснюється шляхом: вибору пріоритетів та обґрунтування стратегії розвитку довготермінових та поточних прогнозів соціально-економічного розвитку регіону; формування бюджету регіону (області); координації роботи місцевих органів влади під час вирішення міжрегіональних питань; забезпечення охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування; вирівнювання рівня життя населення адміністративно-територіальних одиниць регіону; створення високорозвинутої соціальної інфраструктури; розвитку й управління рекреаційним господарством; регулювання споживання енергоресурсів на території; заохочення іноземного капіталу та інше.

Сьогодні, згідно з чинним законодавством, державне регулювання (управління) регіональним господарством в Україні охоплює два рівні:

- державне регіональне управління (охоплює області і райони);

- місцеве самоврядування (здійснюється у селах, селищах і містах).

Суб'єктами, що реалізують державну політику в регіонах та безпосередньо здійснюють державне регулювання на місцях, є: обласні, районні та міські держадміністрації. Вони забезпечують реалізацію законів України, указів Президента України, постанов ВР України, КМ України, рішень відповідних представницьких органів регіонального самоврядування.

До компетенції держадміністрацій згідно з чинним законодавством належать питання соціально-економічного розвитку; бюджету й фінансів; управління майном, приватизації та підприємництва; містобудування, ЖКГ, побутового і торгового обслуговування, транспорту та зв'язку; використання й охорони земель, природних ресурсів та охорони довкілля; міжнародних і зовнішньоекономічних відносин. А для реалізації загальнодержавної та регіональної політики і для управління регіональним господарським комплексом у структурі держадміністрацій передбачені відповідні економічні служби: департаменти, комітети, управління з питань економіки. Основними завданнями управлінь економіки місцевих державних адміністрацій є: реалізація РЕП на відповідній території; забезпечення комплексного соціально-економічного розвитку регіону; сприяння проведенню економічних реформ, забезпечення раціонального використання виробничо-технічного та наукового потенціалу регіону, його природних, трудових і фінансових ресурсів; методичне керівництво економічною роботою в регіоні.

Незалежно від форм власності, яка домінує у господарському комплексі регіону, регулююча діяльність держави реалізується через: індикативне планування (розробка регіональних програм соціально-економічного розвитку на середньо- та короткостроковий періоди і цільових регіональних програм, які спрямовуються на вирішення проблем поточної збалансованості, стабілізації економіки регіонів, подолання спаду виробництва, фінансового оздоровлення, приватизації, розвитку підприємництва, зайнятості трудових ресурсів, розвитку села, охорони навколишнього середовища тощо); організаційно-економічні заходи; економічні регулятори (податкова політика (визначення і встановлення місцевих податків, їх ставок, пільг та об'єктів оподаткування), цінова політика, квоти і ліцензії, дотації і субвенції, державні закупівлі); адміністративно-правові методи; облік і контроль.

Державна регіональна фінансова політика (ДРФП) є складовим ключовим елементом РЕП, який становить сукупність заходів для вирішення фінансових проблем регіонів.

Сучасна ДРФП в Україні спрямована на вдосконалення пропорцій розподілу доходів та видатків консолідованого бюджету між державним і місцевими бюджетами відповідно до повноважень, компетенції, обов'язків та функцій, покладених на центральні та місцеві органи державної влади й органи місцевого самоврядування.

Отже, ДРФП передбачає збалансування доходів і витрат на всіх рівнях бюджетної системи з урахуванням рівнів забезпечення територій об'єктами соціальної інфраструктури та застосування фінансових нормативів забезпечення потреб населення.

До засобів ДРФП належать: частка закріплених за територіями доходів у бюджетах усіх рівнів бюджетної системи; місцеві податки і збори; нормативи відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів; дотації, субсидії та субвенції, що надаються місцевим бюджетам; створення й використання загальнодержавних, регіональних і місцевих цільових фондів для вирівнювання доходів територій шляхом надання відповідних дотацій, субсидій і субвенцій.

Конкретні заходи ДРФП спрямовуються на: збільшення доходної бази місцевих бюджетів, передусім депресивних територій, адміністративно-територіальних одиниць у сільській місцевості; розширення повноважень і відповідальності органів місцевого самоврядування у питаннях управління місцевими (муніципальними) фінансами; посилення державного контролю за раціональним використанням місцевих фінансів.

Місцеві фінанси охоплюють місцеві бюджети територіально-адміністративних одиниць і фінанси суб'єктів господарювання, шо використовуються для задоволення територіальних потреб. Місцеві фінанси ще називають муніципальними фінансами. Вони є джерелом фінансування витрат, пов'язаних із реалізацією РЕП і виконанням регуляторних функцій регіональними органами управління.

Конкретно: за допомогою місцевих фінансів держава в особі регіональних (місцевих) органів управління реалізує соціальну політику, фінансує освіту, охорону здоров'я, будівництво та утримання доріг, комунальне господарство, фінансує розвиток місцевої та харчової промисловості тощо, вирівнює соціальний і економічний розвиток депресивних регіонів.

Отже, до основних функцій місцевих фінансів, а саме їх центрального елемента - місцевих бюджетів - належать:

- формування фондів грошових ресурсів для забезпечення діяльності місцевих органів влади;

- розподіл та використання коштів за напрямками і в інтересах комплексного розвитку відповідних територій та адміністративно-територіальних утворень;

- контроль за фінансово-господарською діяльністю підвідомчих регіональним органам та органам місцевого самоврядування підприємств, організацій і установ.

Місцеві бюджети є автономними і не входять до складу бюджетів вищих рівнів.

Склад доходів місцевих бюджетів:

- власні (закріплених) джерела доходів (місцеві податки і збори (податки на майно, платежі за використання природних ресурсів, мито і збори тощо), фіксовані закріплені відрахування від державних податків, інші власні доходи;

- кошти, що передаються із державного бюджету місцевим бюджетам (% відрахувань від державних податків (податку на прибуток, ПДВ, акцизів, прибуткового податку), дотації, субвенції, кошти, отримані з державного бюджету або бюджетів вищих рівнів за взаєморозрахунками.

Місцеві податки і збори поділяються на:

- податки, які встановлюються й вилучаються лише на певній території та дублюють загальнодержавні податки, і на податки, що є місцевими надбавками до загальнодержавних податків;

- податки, запровадження яких погоджується або санкціонується центральною владою;

- податки, що встановлюються органами регіональної влади або місцевого самоврядування самостійно.

Місцеві податки і збори (?) - самостійно

Додатки

Основні напрямки РЕП затверджує Верховна Рада України.

Президент України спрямовує діяльність державної виконавчої влади на вирішення найважливіших проблем соціально-економічного розвитку регіонів, видає нормативно-правові акти з цих питань, очолює Раду регіонів при Президенті України.

Кабінет Міністрів України визначає державні пріоритети й затверджує державні програми соціально-економічного розвитку регіонів, забезпечує їх виконання, бере участь у формуванні системи економічних регуляторів, нормативної та методологічної бази розміщення продуктивних сил.

Уряд АР Крим, місцеві органи державної виконавчої влади забезпечують збалансований економічний і соціальний розвиток відповідних територій, розробляють та організовують виконання програм, бюджетів регіонів, реалізують рішення Президента України, КМ України щодо структурної перебудови економіки, роздержавлення і приватизації майна, земельної реформи, соціального захисту населення тощо.

Органи місцевого самоврядування розробляють, затверджують і виконують програми та бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць; розпоряджаються комунальною власністю; запроваджують передбачені законодавством місцеві податки і збори; забезпечують раціональне використання природних ресурсів. Зокрема, представницькі органи місцевого самоврядування затверджують місцеві бюджети та контролюють їх виконання, схвалюють програми соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, здійснюють інші повноваження, регламентовані законодавством.

____________

З огляду на природні, економічні, соціально-демографічні й історично-етнічні умови і фактори, що впливають на формування регіональних комплексів, для регулювання основних територіальних пропорцій і визначення стратегії розвитку в Україні застосовується мезорайонування.

В основу мезорайонування покладено вісім економічних регіонів:

1) Донецький (Донецька, Луганська області);

2) Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька, Кіровоградська області);

3) Східний (Полтавська, Сумська, Харківська області);

4) Центральний (Київська, Черкаська області, м. Київ);

5) Поліський (Волинська, Житомирська, Рівненська, Чернігівська області);

6) Подільський (Вінницька, Тернопільська, Хмельницька області);

7) Причорноморський (Миколаївська, Одеська, Херсонська області, АР Крим, м. Севастополь);

8) Карпатський (Закарпатська, Львівська, Івано-Франківська, Чернівецька області).

З урахуванням наявного природно-ресурсного і науково-виробничого потенціалу, необхідності структурної перебудови економіки країни й зближення соціально-економічних рівнів розвитку регіонів для кожного з економічних районів у складі РЕП визначаються основні напрями розвитку господарських комплексів регіонів на перспективу.

____________________

У межах регіональної політики держава здійснює регулювання міжбюджетних відносин, метою якого є забезпечення відповідності між повноваженнями на здійснення видатків, закріплених законодавчими актами України за бюджетами, і бюджетними ресурсами, які повинні забезпечувати виконання цих повноважень. Інструментом регулювання міжбюджетних відносин є міжбюджетні трансферти. Для розподілу міжбюджетних трансфертів використовується фінансовий норматив бюджетної забезпеченості. Він визначається шляхом ділення загального обсягу фінансових ресурсів, що спрямовуються на реалізацію бюджетних програм, на кількість мешканців чи споживачів соціальних послуг.

Основними видами міжбюджетних трансфертів є дотації вирівнювання; субвенції; кошти, що передаються до державного бюджету і місцевих бюджетів з інших місцевих бюджетів; інші дотації.

Бюджетним кодексом України визначено склад доходів і видатків місцевих бюджетів.

Певні особливості формування бюджетів мають АР Крим, міста Київ і Севастополь. їх надходження і витрати формуються в порядку, встановленому Бюджетним кодексом України, з урахуванням Конституції АР Крим, Закону України «Про столицю України — місто-герой Київ» і закону, що визначає особливий статус міста Севастополя.