Школа групової динаміки К. Левіна

Основні підходи до дослідження малої групи

Логіка викладу:

· Концепції і моделі розвитку малої групи:

· Соціометричний підхід Я. Л. Морено;

· Соціологічний напрямок Е. Мейо;

· Школа групової динаміки К. Левіна;

· Двовимірна модель розвитку малої групи Б.Такмена

· Параметрична концепція Л. Уманського

· Модель емоційної динаміки групи за І. Волковим

· Організаційно-управлінський підхід

Концепції і моделі розвитку малої групи

У процесі суспільного розподілу праці виникає необхідність розв'язання певних соціальних завдань, що й породжує потребу у створенні малих груп, покликаних орієнтуватися на ці завдання. Важливою психологічною передумовою виникнення групи є потреби індивідів у спілкуванні. На цьому процесі позначаються соціальний досвід, самооцінка індивіда, пов'язані груповим членством очікування, специфіка діяльності, можливість досягнення певної мети та ін.

Серед зарубіжних авторів є багато прихильників думки, що утворення групи зумовлене психологічними причинами, передусім можливістю отримати задоволення від взаємодії з іншими людьми. Поширеною є точка зору, згідно з якою група виникає з необхідністю людини задовольнити свої потреби. Утворення групи є процесом її формального виникнення і наповнення людьми, які приносять у групу свої індивідуальні властивості, особистісні устремління, життєвий досвід взаємодії і розв'язання групових завдань.

Формування взаємин між ними — це передумова перетворення групи, що об'єктивно виникла, на психологічну спільність.

 

Соціометричний підхід Я. Л. Морено

Соціометричний напрямок. Пов'язаний з ім’ям Якоба Леві Морено. У 1940 році заснував інститут соціометрії. Суть поглядів Морено у рамках соціальної психології полягає у тому, що у суспільстві можна виокремити макроструктуру та мікроструктуру.

Макроструктура – просторове розміщення індивідів у різних формах життєдіяльності.

Мікроструктура – психологічні стосунки з людьми, що оточують. Ці стосунки розглядаються крізь призму емоційних стосунків – симпатій та антипатій. Мікроструктура є пріоритетною для людини. Всі конфлікти у суспільстві зумовлені неспівпаданням цих структур. Макроструктуру потрібно перебудувати так, щоб вона співпадала з мікроструктурою. Інакше людина знаходиться серед людей, які їй не завжди приємні, а це робить її нещасливою, а її діяльність – неефективною.

Соціологічний напрямок Е. Мейо

Соціологічний напрямок пов'язаний з ім’ям Елтона Мейо (1924-32 роки). У ході низки досліджень було зроблено висновки: у групі існують дві системи стосунків – формальні та неформальні, а також розкрито роль неформальної групи в задоволенні важливих соціальних потреб індивіда (прийняття, підтвердження, належність до групи). Пізніше стали розрізняти первинні і вторинні групи за ступенем соціальної дистанції між людьми. Виявилося, що в первинних групах така дистанція є мінімальною, в них відбувається особистісно забарвлене сприймання учасниками один одного, а у вторинних — дистанція більша, взаємини в них побудовані на вимогах спільного завдання. Йдеться про те, що у первинних групах переважає міжособистісне спілкування, а у вторинних — рольове. Неформальні стосунки є дуже важливими для задоволення соціальних потреб індивіда: прийняття, належності до групи, підтвердження. Саме неформальні групи чинять визначальний вплив на мотивацію і тому мають значний вплив на трудову діяльність.

Школа групової динаміки К. Левіна

Напрямок пов'язаний з ім’ям Курта Левіна. Коло дослідників займались вивченням сутності процесів групової динаміки: утворення, розвиток групи, умови її ефективної діяльності, особливості взаємостосунків з індивідами та іншими групами внутрішньо групові конфлікти, способи прийняття рішень, процеси керівництва, лідерства, згуртованість та сумісність групи й т. д.