Механізм самозростання додаткової вартості

Припустимо, що працівник за восьмигодинний робочий день з 10 метрів джинсової тканини, яка коштує 200 дол., шиє 10 пар джинсів. При цьому зношування приміщення, в якому відбуваєть­ся процес виробництва, а також знарядь праці (швейної машини) і споживання допоміжних матеріалів (ниток, заклепок, електро­енергії тощо) становить 50 дол. Тоді вартість усіх засобів виробниц­тва становитиме 250 дол. Припустимо також, що денна вартість робочої сили найманого працівника дорівнюватиме 80 дол. Отже, Для пошиття 10 пар джинсів одним найманим працівником протя­гом одного робочого дня капіталіст повинен авансувати 330 дол.

Конкретною працею на вартість джинсів буде перенесено 250 дол. вартості спожитих засобів виробництва а абстрактна праця створить нову вартість. Щоб з'ясувати її вели­чину, необхідно взяти до уваги, що протягом частини робочого дня, наприклад за 4 год., абстрактною працею створюється вар­тість величиною у 80 дол., яка дорівнює денній вартості робочої сили. Протягом інших 4 год. абстрактною працею буде створена вартість, що також дорівнює 80 дол. Ця частина новоствореної вартості і є додатковою вартістю.

Отже, вартість вироблених 10 пар джинсів становитиме 410 дол., з яких 250 дол. – перенесена вартість і 160 дол. – додана вартість. Продаючи джинси за ціною, що відповідає їх вартості (41 дол. запару), капіталіст отримує 410 дол., з яких 80 дол. ста­новлять додаткову вартість як різницю між вирученою сумою в 410 дол. і авансованими на виробництво 330 дол.

Отже, вартість робочої сили і вар­тість, що створюєть­ся в процесі її спо­живання, є різними величинами. У цьо­му разі абстрактною працею протягом робочого дня ство­рена нова вартість, удвічі більша, ніж вартість робочої си­ли. Протягом пер­ших 4 год., що називаються необхід­ним робочим часом, створена вартість, яка дорівнює вар­тості робочої сили.

А протягом наступних 4 год., що мають назву додаткового робочого часу, створена додаткова вартість, що дорівнює 80 дол., які й становлять приріст капіталу.

Таблиця 7.2 – Механізм створення додаткової вартості

Додаткова вартість – частина новоствореної вартості, яка створюється до­датковою працею найманих працівників у додатковий робочий час, втіле­на у вартості додаткового продукту і безоплатно присвоюється власником умов праці – капіталістом.

У розглянутій ситуації восьмигодинний робочий день розпада­ється на 4 год. необхідної праці, коли створюється вартість, що до­рівнює вартості робочої сили, і 4 год. додаткової праці, протягом якої створюється додаткова вартість.

Необхідна праця – праця, потрібна для виробництва необхідного продук­ту, тобто сукупності життєвих засобів, необхідних для відтворення робочої сили безпосередніх виробників на рівні їхніх потреб, що сформувалися в суспільстві.

Додаткова праця – праця, що створює додатковий продукт, тобто продукт, вироблений понад усталені потреби безпосередніх виробників.

Необхідний робочий час – частина робочого дня, упродовж якої здійснюється необхідна праця, якою створюється необхідний продукт і його вартість, еквівалентна вартості робочої сили.

Додатковий робочий час – частина робочого дня, упродовж якої здійснюється додаткова праця, якою створюються до­датковий продукт і його вартість – додаткова вартість.

Розкриття механізму самозростання вартості допомагає зрозу­міти суперечність загальної формули капіталу (Г—Т—Г') і з'ясува­ти спосіб її розв'язання. Стає очевидним, по-перше, що додаткова вартість не може виникнути у сфері обігу, оскільки в ній рухають­ся рівновеликі вартості; по-друге, що додаткова вартість створю­ється живою працею найманого працівника у сфері виробництва; по-третє, що додаткова вартість не може виникнути і поза сферою обігу, бо якщо вироблений товар, який містить у собі додаткову вартість (Т"), не пройде другу фазу сфери обігу (Т—Г), тобто не буде проданим, то його вартість, включаючи додаткову вартість, взагалі не перетвориться на грошову форму і тому не відбудеться самозростання початково авансованої суми грошей.

Норма додаткової вартості – відношення додаткового робочого часу до необхідного робочого часу, виражене у відсотках.

Тому формулою норми додаткової вартості є:

Норма додаткової вартості показує, в якій пропорції робочий час поділяється на необхідний і додатковий, а новостворена вар­тість – на вартість, що дорівнює величині змінного капіталу, і до­даткову вартість. Тому норма додаткової вартості є вираженням міри експлуатації найманої праці: вона показує, скільки часу про­тягом робочого дня найманий працівник працює на себе і скільки на капіталіста. Стовідсоткова норма додаткової вартості свідчить, що найманий працівник працює на капіталіста стільки часу, скільки й на себе.

Маса додаткової вартості – абсолютна величина додаткової вартості, що створюється певним авансованим капіталом.

Позначають її символом М. Залежить вона від розмірів функ­ціонуючого змінного капіталу і норми додаткової вартості, тобто М = V * тп'. У нашому прикладі маса додаткової вартості дорівнює 80 дол., оскільки 80 дол. змінного капіталу (вартість робочої сили одного найманого працівника), помножені на одиницю (стовідсот­кову норму додаткової вартості), дають 80 дол. додаткової вартос­ті. А якщо на підприємстві працює, наприклад, 50 найманих пра­цівників, тобто розмір змінного капіталу становить 4000 дол., то за стовідсоткової норми додаткової вартості маса додаткової вар­тості становитиме 4000 дол., оскільки 4000F * 80m / 80F= 4000.

Основні способи виробництва додаткової вартості

Перший спосіб збільшення виробництва додаткової вартості, властивий раннім ступеням розвитку капіталізму, ґрунтується на абсолютному подовженні робочого дня за межі необхідного робочого часу.

Другий спосіб збільшення виробництва абсолютної додаткової вар­тості є підвищення інтенсивності праці. Підвищення інтен­сивності праці за незмінного робочого дня означає абсолютне збільшення витрат робочої сили, оскільки більш інтенсивна пра­ця тієї самої тривалості по суті дорівнює робочому дню більшої тривалості за попередньої інтенсивності праці.

Фізична межа робочого дня обумовлюється часом відновлення працівником своїх фізичних сил (час сну, споживан­ня їжі тощо), моральна – необхідністю витрат часу на отримання освіти і кваліфікації, задоволення культурних потреб тощо.