Конкуренція, її сутність, види та основні функції

Сутність, ознаки, види та організаційні форми

Підприємництво – це:

1) самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку;

2) економічний ресурс (фактор виробництва), функції якого спрямовані на задоволення суспільних потреб шляхом оптимального використання інших ресурсів, ефективного поєднання факторів виробництва на основі інновацій.

Ознаки підприємництва:

· самостійність: підприємець є економічно відокремленим суб’єктом господарювання;

· отримання прибутку як мета підприємницької діяльності;

· інноваційність;

· ризик;

· економічна, майнова та інші форми відповідальності підприємця.

Види підприємництва:

1) залежно від змісту діяльності: виробниче, торгове, фінансове, посередницьке підприємництво та ін.;

2) підприємництво з утворенням юридичної особи та без утворення юридичної особи;

3) підприємництво з використанням найманої праці та без використання найманої праці.

Головні організаційні форми підприємництва:

1) Одноособове володіння (один власник, котрий бере на себе ризики, несе особисту майнову відповідальність, привласнює весь прибуток);

2) Партнерство (об’єднання майна та діяльності кількох підприємців, які спільно володіють майном партнерства, контролюють його діяльність та розподіляють прибуток і ризики);

3) Корпорація (об’єднання власності значної кількості осіб на засадах акціонування та обмеженої відповідальності учасників).

Господарський кодекс України:

Стаття 44. Принципи підприємницької діяльності

1. Підприємництво здійснюється на основі:

· вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

· самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

· вільного найму підприємцем працівників;

· комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

· вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

· самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Питання для дискусії: звідки виникають підприємницькі здібності у людини?

Конкуренція, її сутність, види та основні функції

Конкуренція – це:

1) суперництво, боротьба між виробниками товарів та послуг за кращі, економічно вигідні умови виробництва та реалізації продукту, одержання найвищих прибутків;

2) раціональна поведінка, яка виникає в умовах суперництва та боротьби економічних агентів за обмежені блага (ресурси, товари чи гроші).

Види конкуренції:

1) За сферами суперництва:

- внутрішньогалузева (між фірмами однієї галузі);

- міжгалузева (між фірмами різних галузей).

2) За методами конкуренції:

- предметна (на ринку майже однакових товарів та послуг);

- видова (на ринку однакових видів товарів та послуг, але з різними характеристиками);

- функціональна (має місце, коли різні товари задовольняють однакову потребу).

3) За механізмом боротьби:

- цінова (використання ціни: цінових знижок, цінової дискримінації та ін.);

- нецінова (використання якості продукту чи обслуговування: технічних переваг, надійності, дизайну та інших характеристик продукту, надання споживачу різноманітних додаткових послуг).

4) За формами ділової практики:

- цивілізована (застосування цивілізованих форм суперництва (краща якість продукту, краще обслуговування споживачів тощо); добросовісна конкуренція з дотриманням норм законодавства);

- нецивілізована (недобросовісна конкуренція з порушенням норм законодавства чи ділової етики).

Функції конкуренції:

1) регулююча (вимагає виготовляти ті товари та послуги, які необхідні споживачеві);

2) розподільча (дає змогу розподіляти доходи серед підприємств та фірм залежно від результатів їхньої діяльності; також розподіляє виробництво у певних пропорціях (галузевих, міжгалузевих), сприяє переливу капіталу між сферами виробництва);

3) мотивуюча (підприємець воліє отримувати прибуток);

4) стимулююча (примушує виробників розширяти вигідні сфери виробництва, збільшувати інвестиції, шукати та впроваджувати інновації та ін.).

Питання для дискусії: які форми конкуренції (цивілізовані чи нецивілізовані) слід використовувати підприємцям в Україні?

Конкурентні переваги

Конкурентні переваги фірми забезпечують її існування та розвиток, а також дають можливість якісно задовольняти потреби всіх причетних до фірми осіб, передовсім власників, керівників та рядових співробітників.

Особливої актуальності проблема переваг у конкурентній боротьбі набуває в Україні, бо у нас структура переваг є неефективною. Нерідко для отримання переваг над конкурентами потрібно давати хабарі і налагоджувати неформальні зв’язки із владою. Це різко контрастує із ситуацією у розвинених країнах, де система конкурентних переваг змушує фірми підвищувати якість продукції та знижувати її собівартість.

Головні типи конкурентних переваг в економічній діяльності:

1) військово-силові;

2) адміністративно-управлінські;

3) ринкові.

Військово-силові конкурентні переваги засновані на силовій перевазі.

Наприклад, більш потужне плем’я могло відібрати землі у слабшого, а його членів захопити у рабство; феодал з більшою дружиною міг привласнити землі іншого феодала; сильна країна могла забезпечити своїм купцям вигідні умови міжнародної торгівлі.

Адміністративно-управлінські конкурентні переваги засновані на перевазі у важелях впливу державної влади, у використанні владних повноважень. Цими важелями можуть користуватися як самі державні управлінці або чиновники, так і власники фірм, якщо вони можуть впливати на чиновників чи політиків.

Так, Римська імперія мала розвинений бюрократичний апарат з потужними важелями впливу на економічну діяльність, що дозволяло певним наближеним до влади особам скуповувати землі, рабів, сировину та інше майно по цінам нижче ринкових.

Ринкові конкурентні переваги засновані на перевазі у використанні законів та механізмів функціонування ринку.

До головних ринкових переваг відносять:

- меншу собівартість продукції;

- кращу якість продукції;

- більш ефективне просування продукції на ринок.

Ці види ринкових переваг базуються передовсім на інноваціях.

Хоча всі рівні конкурентних переваг потенційно здатні впливати на конкурентоздатність, зазвичай домінує лише один з них. Загальна закономірність така: переваги більш примітивного рівня потужніші. Військово-силові перемагають адміністративно-управлінські, а ті, у свою чергу, сильніші за ринкові.

Історично спочатку переважали військово-силові переваги, потім актуалізувалися адміністративно-управлінські. І лише в капіталістичній системі ринкові переваги поступово набули вирішального значення.

Негативна особливість військово-силових та адміністративно-управлінських переваг полягає у тому, що вони головною мірою впливають на перерозподіл вартості. А військово-силові до того ж можуть частково знищувати вартість. На відміну від них, ринкові переваги не стільки перерозподіляють вартість, скільки допомагають створювати більше вартості.

Нажаль, найсприятливіші для соціально-економічного розвитку ринкові конкурентні переваги є найслабшими і актуалізуються лише за умови усунення військово-силових та адміністративно-управлінських зовнішніми силами. Сам по собі ринок не здатний перебороти армію чи бюрократичну вертикаль.

За певних умов можливе співіснування в актуальній структурі конкурентних переваг декількох їх рівнів. Тоді виникає змішана структура конкурентних переваг.

Така структура здатна існувати певний час, проте потребує ювелірно вибудуваної системи противаг та стримувань і тому є більш вразливою до потрясінь. В довгостроковій перспективі ця система є недостатньо стабільною, адже ті, хто має конкурентні переваги більш низького рівня, рано чи пізно намагатимуться використати їх для витіснення тих, хто користується перевагами більш високого рівня.

Наприклад, за умови співіснування адміністративно-управлінських та ринкових переваг, адміністративна верхівка поступово намагається витіснити підприємницьку. Остання, аби зберегти свій бізнес, має або зрощуватися з політичною владою, поступаючись часткою власності і доходів, або сприяти зміні суспільно-економічного устрою (нерідко шляхом революції) на такий, де адміністративно-управлінські переваги будуть нівельовані.

Враховуючи сказане, можна проаналізувати динаміку структури конкурентних переваг в Україні. На початку 90-х років велику роль у конкурентній боротьбі відігравали військово-силові переваги. Це був найбільш деструктивний для вітчизняної економіки період, коли домінуючи сили конкуренції не лише заважали зростанню ефективності, але й знищували вартість.

Внаслідок такого змісту конкурентної боротьби відбувався перетік вартості до тих, хто не здатен був її ефективно використати, ані з виробничою, ані зі споживчою метою. Клас підприємців, що тільки-но почав зароджуватися, зазнав потужних утисків з боку кримінальних угруповань, що суттєво загальмувало ринкову трансформацію вітчизняної економіки.

Потім на перший план у актуальній структурі конкурентних переваг в Україні вийшли адміністративно-управлінські переваги. Адже замість розвитку ринкових конкурентних переваг, було значно вигідніше налагоджувати неформальні зв’язки із владою, аби прийняти участь у перерозподілі власності чи державних закупівлях, отримати від держави преференції, створити неринкові бар’єри для конкурентів. Поширеним джерелом підприємницького прибутку в Україні стало використання монопольної влади за умов безсилля або бездіяльності владних структур. Велику роль відіграє тіньова економіка та тіньові доходи, існування яких у масштабі третини економіки неможливе без покровительства деяких держслужбовців та політиків.

Внаслідок цього, розбудована в Україні система формування доходів нерідко стимулює не тих, хто створює вартість, а тих, хто краще перерозподіляє доходи на свій зиск, тих хто вміє використовувати механізми необґрунтованого збагачення. Ці механізми недостатньо обмежені на законодавчому рівні. На рівні моралі та етики нерідко також не має перешкод для нечесного, економічно не обґрунтованого збагачення.

В соціально-ринковій системі, впроваджуючи на свій страх і ризик інновації у гонитві за надприбутком, підприємець водночас реалізує суспільний інтерес, що полягає у підвищенні ефективності виробництва. В Україні ситуація нерідко протилежна: підприємці створюють елітні економіки, тобто сфери господарювання для обмеженого кола осіб, з високими вхідними бар'єрами, що забезпечують отримання надприбутків. Головне призначення елітних економік – формування та збереження неринкових джерел надприбутків. За таких умов фірми часто не достатньо зацікавлені у формуванні конкурентних переваг ринкового типу.

В результаті, в 90-ті роки та на початку 2000-х впровадження інновацій у процесі конкурентної боротьби для багатьох фірм не було головним джерелом збільшення прибутку. Проте, в зв’язку із тим, що українська економіка ставала все більш відкритою, особливо після вступу до СОТ, посилювалася конкуренція (не тільки на зовнішніх, але й на внутрішньому ринку). Це примушувало бізнес частково відходити від неринкових методів конкурентної боротьби та застосовувати ринкові, що передбачає пошук конкурентних переваг передовсім за рахунок генерування та впровадження інновацій. Проте вже втрачено багато часу і багато можливостей для інноваційного розвитку економіки. А корупція, зрощення бізнесу та влади поки що не подолані.

Таким чином, в актуальній структурі конкурентних переваг в Україні співіснують адміністративно-управлінські та ринкові переваги, що зумовлює внутрішню нестабільність соціально-економічної системи та її вразливість до іноземних маніпуляцій.

Нажаль, події 2014 року призвели до глибокої кризи в економіці. За таких умов бізнес не стільки міркує про інноваційний розвиток, скільки про порятунок того, що можна зберегти. Проте після подолання нагальних проблем (досягнення миру на Донбасі, стабілізації фінансової сфери, виробництва, а також курсу гривні та ін.) немає достатніх підстав розраховувати на суттєве підвищення ефективності економіки, адже глибинні проблеми поки що не подолані: актуальна структура конкурентних переваг не відповідає зразку розвинених країн. Це пов’язане із тим, що системні реформи, покликані забезпечити відділення бізнесу від політичної влади та розвиток конкурентного ладу в нашій державі, здійснюються дуже повільно.

Питання для дискусії: які типи конкурентних переваг слід використовувати підприємцям в Україні?