Теорії та моделі підприємництва

Зміст, основні принципи та ознаки підприємництва

Підприємництво - явище досить широке і багатовимірне. Тому в теорії поняття "підприємництво" розглядається як різноаспектне (рис. 10.1).

Будь-яка людська діяльність є суб'єктивною, оскільки вона здійснюється суб'єктом (людиною). Підприємницька діяльність - не виняток із правил. Залежно від виконуваних функцій у найзагальнішому вигляді розрізняють такі види підприємництва за суб'єктами діяльності (рис. 10.2).

Чинне законодавство України певною мірою обмежує можливість займатися підприємницькою діяльністю деяким категоріям громадян:

- військовослужбовцям;

- службовим особам органів прокуратури, державної безпеки, МВС, суду, державного арбітражу, державного нотаріату;

- представникам органів державної влади та управління;

- громадянам, що мають судимість за економічні злочини тощо.

Рис. 10.1. Визначення змісту підприємництва

Рис. 10.2. Суб'єкти підприємництва

Рис. 10.3. Різновиди підприємницької діяльності

Будь-яка економічна діяльність має бути доцільною. Метою підприємницької діяльності є максимізація доходу в результаті спрямування зусиль підприємця на певний об'єкт.

Об'єкт підприємництва - сукупність певних видів економічної діяльності, в межах якої шляхом комбінації ресурсів підприємець домагається максимізації доходу.

Підприємництву характерні певні риси і засади (принципи).

Принципи підприємницької діяльності:

- орієнтація на запити, смаки та уподобання споживачів;

- прагнення бути на вістрі подій, що відбуваються в інноваційній сфері економіки, застосувати найновіше першим;

- максимальне використання конкурентних переваг; -дотримання принципів ділової етики;

- постійний творчий пошук, прагматизм, наслідування демократичних традицій.

Ознаки підприємництва як економічної діяльності:

- самостійність;

- новаторство;

- ініціатива;

- творчість;

- ризиковість;

- економічна та соціальна відповідальність;

- масштабність мислення;

- діловитість.

Теорії та моделі підприємництва

Теоретичне осмислення явища "підприємництво" пройшло довгий шлях. Вважають" що вперше цей термін був введений у науковий обіг французьким банкіром Р. Кантільйоном у ХVIII ст. Він називав підприємцями людей з нефіксованими доходами, оскільки вони займаються ризиковою діяльністю: ремісників, торговців, селян, лихварів, розбійників і злидарів.

Класик англійської політичної економії А. Сміт визначав підприємця як власника, що ризикує заради комерційного успіху. Він сам організує економічну діяльність, сам управляє, сам розпоряджається її результатом.

Французький економіст Ж.-Б. Сей уперше підкреслив роль підприємця як особи, що вміло комбінує фактори виробництва.

Німецький економіст та соціолог В. Зомбарт визначав підприємця таким чином:

а) як завойовники, оскільки він духовно розкріпачений, багатий на ідеї, готовий ризикувати, настирливий та має сильну волю;

б) як організатора, який уміє об'єднувати навколо себе людей заради реалізації своїх ідей;

в) як творця, що вміє переконати покупців купити саме його товар, привернути інтерес до себе та своєї справи, завоювати їхню довіру.

Австро-американський економісти. Шумпетер, першим зауважив, що підприємець - не обов'язково власник капіталу. Руйнування уявлення про обов'язкове поєднання в одній особі власника і підприємця зумовлене розвитком кредитних відносин, де жоден комерційний банк не є власником усього капіталу: одна частина його представлена власним капіталом, інша- залученим. Корпоративна форма підприємництва наочно відображає відокремлення функції підприємництва від функції власності. Остання функція стає пасивнішою, а дедалі активніша роль переходить до організації та управління.

Розглянемо співвідношення понять "бізнес" та "підприємництво".

Термін "бізнес" ширше використовується за кордоном. Вітчизняна наука частіше вживає термін "підприємництво".

Рис. 10.4. Типи підприємців у сучасній економіці

Бізнесмен - людина, що має свою справу. Часто таких людей називають підприємцями (рис. 10.4). Але в наукових виданнях дедалі частіше підкреслюють, що бізнесмен може виконувати просто репродуктивну функцію, тобто з року в рік виробляти одні й ті самі товари та надавати послуги. Підприємці ж є новаторами, яких вирізняє з-поміж інших людей творчий пошук, відкриття, бажання освоювати нові ринки збуту, запроваджувати нові форми організації виробництва та збуту, віднаходити нові ресурси та їхні комбінації, свідомий ризик тощо.

Із зміною технологічного способу виробництва економічна поведінка підприємців змінюється. Перехід від індустріальних до інформаційних технологій зумовлює перехід підприємницької діяльності від класичної до інноваційної моделі (табл. 10.1).

2) Розрізняють три види підприємницької діяльності: виробничу, комерційну і фінансову.

Об’єктом діяльності в галузі виробництва є процес господарювання з виробництва продукції, виконання робіт та надання послуг при кругообігу ресурсів: виробничі ресурси – виробництво – готова продукція (роботи, послуги) – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Виробниче підприємництво передбачає: визначення виду виробничої діяльності та номенклатури асортименту продукції (товарів, робіт, послуг), яку буде виробляти підприємець. Підприємство може існувати доти, доки має споживачів об’єктів своєї господарської діяльності; виявлення потреби у товарах, необхідних потенційному споживачеві (маркетингова діяльність); оформлення контракту між підприємцем і покупцем товару; здійснення самого виробництва товарів і послуг. Все необхідне для виробництва (засоби праці, сировина і матеріали, інформація) підприємець придбає самостійно. З огляду на це підприємець повинен вміти визначати основні виробничі операції, машини та устаткування, сировину, матеріали та комплектуючі вироби, виробничі та невиробничі приміщення, необхідні для здійснення господарської діяльності; залучення до своєї діяльності сторонніх організацій та осіб, якщо окремі роботи підприємець не здатний виконати своїми силами.

Фінансовий результат виробничого підприємництва характеризують прибуток і рентабельність виробництва продукції (відношення прибутку до затрат виробництва). Чим успішніше працює підприємство, тим вищі ці показники.

Суть комерційної діяльності становлять торгово-обмінні операції з купівлі-продажу (перепродажу) товарів при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – товар – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Схема комерційного підприємництва аналогічна схемі виробничої підприємницької діяльності. Відмінність полягає у відсутності в комерційному підприємництві виробництва по випуску продукції та необхідності в зв’язку з цим забезпечувати це підприємство сировиною. Комерційній підприємницькій діяльності передує аналіз ринку, на основі якого визначаються обсяг і ціна товару, що закуповується, обсяг і ціна реалізації цього товару. Остання має бути вищою за купівельну ціну.

Комерційна діяльність передбачає: добір кадрів, здатних виконувати операції придбання, транспортування, продажу товарів та інші торгово-посередницькі послуги; придбання товарів для наступного їх продажу; будівництво, оренду або придбання складських приміщень та торгових точок для зберігання та продажу товарів; залучення сторонніх організацій для виконання посередницьких робіт; фінансування підприємства для придбання товарів; збирання необхідної інформації для визначення постачальників (продавців) і покупців; продаж товарів покупцеві.

Об’єктом фінансової діяльності є процес господарювання з купівлі-продажу грошей, валюти, цінних паперів та обслуговування розрахункових операцій при кругообігу ресурсів: ресурси для господарської діяльності – придбання фінансових ресурсів – продаж – валовий дохід – фінансовий результат.

Схема фінансової діяльності аналогічна комерційній. Підприємець виступає як продавець фінансового товару або дає його в борг за певну плату. Грошова виручка від продажу фінансового товару використовується для покриття витрат і отримання прибутку.

Під звичайною діяльністю мають на увазі будь-яку діяльність підприємства, а також операції, які її забезпечують або виникають внаслідок здійснення такої діяльності.

До надзвичайної діяльності відносять такі операції або події, які відрізняються від звичайної діяльності, не відбуваються часто або регулярно та не передбачаються підприємцем. Це – стихійні лиха, пожежі, техногенні аварії, експропріація приватної власності державою тощо.

Одні й ті ж події можуть бути надзвичайними для одного підприємства і звичайними для іншого.

Звичайна діяльність, у свою чергу, поділяється на операційну та іншу (фінансову й інвестиційну).

Операційна діяльність – це основна діяльність підприємства, а також інші види діяльності, що не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.

До основної діяльності відносять операції, пов’язані з виробництвом або реалізацією продукції (товарів, послуг), які є визначальною метою створення підприємства і забезпечують основну частку його доходу.

Інша операційна діяльність включає реалізацію виробничих запасів, оперативну оренду активів тощо.

Підприємницька діяльність може здійснюватись лише за умови державної реєстрації суб’єктів господарювання.

Держава здійснює регулювання окремих видів підприємництва шляхом ліцензування та обмеження окремих видів підприємницької діяльності для певних організаційних форм господарювання.

3) Підприємці, як суб´єкти економічного життя, реалізують свої підприємницькі здібності через таку організаційно-господарську форму, як підприємство. Підприємствами в ринковій економіці є всі самостійні господарські суб´єкти, які мають право юридичної особи і здійснюють виробничу, науково-дослідницьку та інші види комерційної діяльності, щоб отримати прибуток. Це - заводи, фабрики, універмаги, інститути і крамниці, шахти і фірми та інші заклади, що виробляють товари або надають послуги задля отримання прибутку.

У структурі національної економіки підприємство є первинною ланкою, у якій поєднано фактори виробництва, виробляють продукцію або надають послуги, реалізовують економічні інтереси суб´єктів господарювання, формують відносини між ними. Можна говорити про підприємство і як про єдність техніко-економічних і соціальних складників.

В економіці підприємство в.мініатюрі нагадує всю економіку: тут виробляють товари і формують попит на них, створюють робочі місця, забезпечують доходи на фактори виробництва, виробляють національне багатство, розвивають соціальну інфраструктуру. Це й дало підстави називати економіку підприємства мікроекономікою.

Підприємство і національна економіка

Найважливішими ознаками, що характеризують підприємство як первинну одиницю в структурі національної економіки, є:

економічна відособленість;

економічна самостійність.

Економічна відособленість виражає суть підприємства як окремого товаровиробника в межах національної чи навіть глобальної економіки. Вона означає, що все майно підприємства є його відособленою власністю, тобто, що підприємство володіє певними ресурсами, користується ними, тобто заміщує витрати за рахунок власних коштів, і розпоряджається цим майном, тобто привласнює результати виробництва. Саме це й визначає підприємство як окремого товаровиробника, продукт виробництва якого є товаром, і забезпечує можливість будувати свої стосунки з іншими підприємствами на основі ринкових засад, тобто через обмін.

Економічна самостійність характеризує підприємство як юридичну особу, що здатна впливати на організацію своєї діяльності, і має свої: статут, баланс, розрахунковий рахунок, печатку, товарний знак, право укладати угоди з іншими економічними суб´єктами.

Хоч підприємство є самостійною і відособленою господарською одиницею, воно не ізольоване від решти економіки. Усі підприємства функціонують в єдиному економічному просторі: ті з них, що виробляють однорідну продукцію, об´єднуються в галузі. Галузі між собою перебувають в тісних зв´язках на основі поділу праці та обміну продукції. Усі галузі економіки у своєму взаємозв´язку і взаємозалежності творять єдиний господарський організм - національну економіку.

Місце та роль підприємств у національній економіці, їхня чисельність та види залежать від типу господарської (економічної) системи. У ринковому середовищі підприємства функціонують в умовах економічної свободи та конкуренції, тут їхня діяльність набуває характеру підприємництва. У командно-адміністративній системі діяльність підприємств здійснюється за вказівками адміністративних органів; тут фактично відсутня самостійність, ризик і конкуренція, а отже, відсутнє і підприємництво.

У світі понад 40 млн. підприємств (фірм). Половина з яких - у США. Існує така залежність: що розвинутіша країна, і розвинутіші потреби її населення, то більше й підприємств. У колишньому СРСР налічувалось лише 750 тис. підприємств, серед них у промисловості тільки 45 тисяч. Така відносно невелика кількість підприємств властива для командно-адміністративної економіки, що спрощувало централізоване управління низовими ланками.

Підприємство і фірма

У українській економічній літературі поряд з терміном "підприємство" вживають і термін "фірма".

У ринковій економіці всі підприємства - виробничі й торговельні, побутові й транспортні, науково-дослідні й фінансові - функціонують у формі фірм або у їх складі. Фірма - це ім´я (найменування) під яким юридично повноправний економічний суб´єкт (одноосібний чи колективний) веде свою справу. У ринковій економіці фірма - це головна ланка національної економіки, через яку громадяни реалізують свою підприємницьку діяльність, зорієнтовану на отримання прибутку.

Підприємство як таке не є юридичною особою, відповідальність за нього несе фірма, яка його репрезентує.

Більшість фірм має тільки одне підприємство, інші управляють декількома, а інколи й багатьма. Назва фірми може відображати ім´я або прізвище її власника ("Форд") або виробничу спрямованість фірми ("Дженерал моторе"), а часто і просто якусь надуману назву тощо.

В Україні в науковому вжитку і на побутовому рівні, а також в нормативних документах використовують не поняття "фірма", що є звичною назвою в розвинутій ринковій економіці, а "підприємство". Це пояснюється тим, що десятиріччя монопольного панування державної власності та фактичної відсутності економічної відповідальності міністерств та відомств доцільним вважали створення спеціалізованих господарських одиниць. А вже у 70-80-ті роки, коли почали уживати поняття "фірма", під нею розуміли об´єднання підприємств переважно однієї галузі, технологічно пов´язаних між собою у виробництві однорідних товарів ("Прогрес", "Весна" та ін.).

У науковій літературі трапляється визначення фірми і як ділового підприємства. Вважають, однак, що таке ототожнення некоректне, оскільки "ділове підприємство" відображає вид, форму підприємницької діяльності, а не однозаводську структуру.

Отже, вживаючи термін "підприємство", надалі матимемо на увазі, що це є організація (суб´єкт), яка здійснює господарську діяльність, тобто мова йтиме про "фірму ".

Існування фірм у ринковій економіці вимагає наукового пояснення. Якщо ринковий механізм достатньо досконалий і спроможний забезпечити ефективне використання обмежених ресурсів, то чому виникають фірми? В економічній літературі існують різноманітні відповіді на це запитання. Одні економісти розглядають сучасні фірми як наслідок розвитку кооперації та поділу праці (К. Маркс), інші вважають, що фірми - результат мінімізації ризику та невизначеності (Ф. Найт), ще інші пов´язують існування фірм із трансакційними витратами. Як відомо, функціювання ринкового механізму потребує чималих витрат, пов´язаних з пошуком інформації про ринок, веденням переговорів і укладанням контрактів та контролем за їх виконанням та ін. Для окремих осіб вони надто накладні, тому виникають юридичні особи - фірми, які суттєво знижують трансакційні витрати.

В Україні, яка тільки на шляху до ринку, формування фірм щойно починається. Сьогодні в ході реформування власності змінили форму власності понад 720 тис. об´єктів. Понад 75% загального обсягу промислового виробництва виробляється на недержавних підприємствах.

Однак трансформування підприємств у ринкові суб´єкти (фірми) залежить від багатьох обставин, зокрема від створення і забезпечення однакових "правил гри" в єдиному економічному просторі. На це, зокрема, спрямовано низку нормативних актів. Зокрема в нашій країні прийнято закони ("Про власність", "Про підприємства в Україні", "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"), які заклали основи здійснення підприємницької дільності для всіх економічних суб´єктів.

Хто є підприємці в Україні?

Особливістю підприємництва в Україні є те, що воно формується не природним, еволюційним шляхом, а штучно, під впливом таких обставин, як інфляційний тиск, фінансові обмеження або пільги, недосконалої податкової політики, монополізму великих державних структур, рекету і т. п. Це сформувало особливі типи підприємств.

Цікаву класифікацію підприємців у нашій державі подає український економіст В. Сизоненко. Він виділяє такі типи: - вимушені підприємці -колишні вчителі, науковці, працівники культури, висококваліфіковані технічні працівники та ін. Це люди, які втратили постійне джерело доходу і змушені були зайнятися дрібним "човниковим" та іншими видами бізнесу у сфері послуг і торгівлі; "вдалі"або ризикові підприємці -це ті, хто своєчасно і вдало скористався розвалом СРСР і недосконалістю законодавства молодої держави, мав доступ до інфляційних кредитних ресурсів і бюджету, отримання різних податкових пільг тощо. Це динамічні і гнучкі підприємці, вони швидко реагують на зміну кон´юнктури і використовують сучасний менеджмент; "номенклатурніпідприємці"- це колишня партійно-адміністративна номенклатура, директори великих і середніх підприємств ("червоні директори"). Вони скористалися своєю близькістю до влади, колишніми зв´язками, максимально скористалися приватизаційними процесами, очолили корпоративні (часто й державні) підприємства, володіють значними пакетами акцій приватизованих підприємств, їм важко позбутися навичок адміністративного управління (а вони і не відчувають в цьому потреби), їм добре в корумпованому і монополізованому середовищі. У них велика ностальгія за недавнім минулим. Тобто це "вчорашні" за настроями люди, але які максимально використали нинішню ситуацію. Напевно, вони становлять більшу частку з оцих 50 відсотків депутатів парламенту України, у руках яких, за словами одного з відомих політиків, перебуває "не менше ніж третина власності української держави".

Сучасними підприємцями в Україні є і дрібні сільськогосподарські виробники (фермери, селянські господарства (з земельними і майновими паями колишніх колгоспів і радгоспів, власники особистих підсобних господарств.) Нині вони виробляють понад 60% валової сільськогосподарської продукції. Підприємництво в сільському господарстві пов´язане зі специфічними обставинами: впливом природних умов, особливістю виробничої структури, сезонністю виробництва, обмеженістю придатної для сільськогосподарського виробництва землі та ін. На підприємство в сільському господарстві покладають важливу функцію - забезпечувати населення життєво важливими продуктами харчування.

4) При здійсненні будь-якого виду діяльності суб'єктом господарювання на ринку великого значення набувають такі його ознаки як форма власності, правовий статус і обрана сфера господарювання, галузева приналежність, розмір, а також мета і характер діяльності з урахуванням територіальної цілісності.

Залежно від форми власності згідно із ст.63 ГКУ в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

- приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

- підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

- комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

- державне підприємство, що діє на основі державної власності;

- підприємство засноване на змішаній формі власності (на основі об'єднання майна різних форм власності).

В залежності від приналежності капіталу в статутному фонді підприємства класифікують наступним чином:

- якщо іноземна інвестиція становить не менш як десять відсотків (10%), воно визнається підприємством з іноземними Інвестиціями;

- якщо іноземна інвестиція становить сто відсотків (100%), воно вважається іноземним підприємством;

- якщо в статутному фонді відсутні іноземні інвестиції, таке підприємство вважається національним.

Залежно від способу утворення (заснування) та формування статутного фонду в Україні діють такі підприємства:

- унітарні;

- корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприємства, підприємства, засновані на власності об'єднань громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу від реалізації продукції за рік підприємства можуть бути віднесені до:

- малих;

- середніх;

- великих.

Малими (незалежно від форми власності) визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 (п'ятдесяти) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не перевищує суми, еквівалентної 500 000 (п'ятистам тисячам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Великими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік перевищує 1 000 (одну тисячу) осіб, а обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну 5 000 000 (п'яти мільйонам) євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні.

Усі інші підприємства визнаються середніми.

З урахуванням існування ступеня залежності від іншого підприємства виділяють такі підприємства:

- головні;

- дочірні.

Залежно від галузевої приналежності виділяють:

- промислові;

- сільськогосподарські;

- будівельні;

- транспортні;

- торговельні,

- науково-дослідні;

- лізингові;

- банківські;

- страхові;

- туристичні;

- підприємства зв'язку;

- підприємства побутового обслуговування тощо.

Відповідно до правового статусу і форми господарювання розрізняють:

- одноосібні підприємства - є власністю однієї особи, що відповідає за свої зобов'язання усім майном;

- кооперативні підприємства - добровільні об'єднання громадян з метою спільного здійснення господарської діяльності;

- орендні підприємства - засновані на договірних взаєминах щодо тимчасового володіння і користування майном;

- господарські товариства (партнерства) - підприємства або інші суб'єкти господарювання, створені юридичними особами та/або громадянами шляхом об'єднання їх майна і участі в підприємницькій діяльності товариства з метою одержання прибутку.

До господарських товариств належать:

- акціонерні товариства;

- товариства а обмеженою відповідальністю;

- товариства з додатковою відповідальністю;

- повні товариства;

- командитні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства в межах вартості належних їм акцій.

Акціонерні товариства можуть бути відкритими або закритими.

Акції відкритого акціонерного товариства можуть розповсюджуватися шляхом відкритої підписки та купівлі-продажу на біржах. Акціонери відкритого товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів та товариства.

Акції закритого акціонерного товариства розподіляються між засновниками або серед заздалегідь визначеного кола осіб і не можуть розповсюджуватися шляхом підписки, купуватися та продаватися на біржі. Акціонери закритого товариства мають переважне право на придбання акцій, що продаються іншими акціонерами товариства.

Товариством з обмеженою відповідальністю е господарське товариство, що має статутний фонд, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами, і несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки своїм майном. Учасники товариства, які повністю сплатили свої вклади, несуть ризик збитків, пов'язаних з діяльністю товариства, у межах своїх вкладів.

Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.

Повним товариством є господарське товариство, всі учасники якого відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства і несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном.

Командитним товариством є господарське товариство, в якому один або кілька учасників здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і несуть за його зобов'язаннями додаткову солідарну відповідальність усім своїм майном, на яке за законом може бути звернено стягнення (повні учасники), а інші учасники присутні в діяльності товариства лише своїми вкладами (вкладники).

Залежно від мети і характеру діяльності підприємства поділяються на:

- комерційні підприємства - мають за мету отримання прибутку;

- некомерційні - підприємства невиробничої сфери, метою яких не є отримання прибутку (кредитні спілки, благодійні організації тощо).

Згідно з п.2 ст.130 ГКУ кредитною спілкою є юридична особа - неприбуткова організація, - заснована громадянами у встановленому законом порядку на засадах добровільного об'єднання грошових внесків з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні інших фінансових послуг.

Згідно з л.2 ст.131 благодійною визнається недержавна організація, утворена і діюча за територіальним принципом, яка здійснює доброчинну діяльність в інтересах суспільства або окремих категорій осіб без мети одержання прибутків від цієї діяльності. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також державні та комунальні підприємства, установи, організації, що повністю або частково фінансуються з бюджету, не можуть бути засновниками або членами благодійної організації.