Тема 13. Міжнародна економіка
У світі нараховується понад 250 країн (з них 197 офіційно визнані суверенними державами).
Міжнародна економіка вивчає закономірності взаємодії суб’єктів різних країн у сфері міжнародної торгівлі, руху факторів виробництва, науково-технічного співробітництва і формування міжнародної економічної політики.
Суб’єкти міжнародної економіки:
- національні суб’єкти господарювання (фізичні та юридичні особи, що здійснюють зовнішньоекономічні операції);
- транснаціональні корпорації;
- держави та їх об’єднання;
- міжнародні економічні організації (Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Світова організація торгівлі).
Згідно підходу ООН, всі держави поділяються, за рівнем соціально-економічного розвитку, на дві основні групи: розвинені країни та країни, що розвиваються.
Розвинені країни – економічно і технологічно розвинені країни з високим рівнем матеріального і нематеріального добробуту громадян, яким притаманні високий ступінь соціальної захищеності населення, широкі громадянські права і свободи, великі можливості для реалізації здібностей особистості.
МВФ відносить до цієї групи 37 країн. У них проживає менше 15 % населення світу, проте вони відіграють провідну роль у світовому господарстві, створюючи 43 % світового ВВП (з урахуванням паритету купівельної спроможності) та забезпечуючи 62 % світового експорту.
Провідну роль в групі розвинених країн відіграють держави «великої сімки» – США, Канада, ФРН, Франція, Італія, Великобританія та Японія.
Валовий національний дохід на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) в розвинених країнах біля 40000 доларів США (середньосвітовий показник учетверо менший). Основні технологічні, економічні і гуманітарні досягнення людства концентруються в розвинених країнах.
Головну роль відіграє сфера послуг, в тому числі науково-технічних, в якій концентрується біля ¾ зайнятих і виробляється приблизно ¾ ВВП. В промисловості продовжують розвиватися перш за все високотехнологічні наукомісткі галузі. Матеріалоємні й трудомісткі виробництва переміщаються в країни, що розвиваються, з дешевими ресурсами. За межі розвинених країн виносяться й екологічно шкідливі, «брудні» виробництва (металургійні, нафтопереробні, нафтохімічні, целюлозно-паперові тощо).
Країни, що розвиваються, – це близько 140 країн, що займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% усього населення земної кулі. ВВП (за паритетом купівельної спроможності) сягає близько 55% світового. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної, проте мають спільні риси:
1) залежне становище в системі світового господарства;
2) багатоукладний характер економіки;
3) в цілому (за винятком деяких країн) усе ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, сільського господарства, виробничої та соціальної інфраструктури.
Виділяють три підгрупи країн, що розвиваються: найрозвинутіші країни, середньо розвинуті та найменш розвинуті.
Особлива роль серед країн, що розвиваються, належить Китаю, який з кінця 1970-х років є одним із світових лідерів за темпами економічного зростання, значною мірою завдяки дешевим трудовим й природним ресурсам, іноземним інвестиціям та технологіям, успішній реалізації моделі експортоорієнтованого розвитку. Зараз Китай є найбільшим експортером у світі, а за обсягами номінального ВВП поступається лише США.
Країни з ринком, що формується – більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних до ринкових методів господарювання.
У спадок від командної системи ці країни дістали:
- потужну, але неефективну і незбалансовану промисловість;
- розвинену освіту та науку, які не були орієнтовані на ринок;
- кваліфіковану робочу силу, потенціал якої не відповідав новим потребам.
