Форми міжнародних економічних відносин

Тема 13. Міжнародна економіка

Структура сучасної міжнародної економіки

Світове господарство – сукупність національних господарств окремих країн, об’єднаних участю у міжнародному поділі праці й системою міжнародних економічних відносин.

Структура світового господарства – групи держав за показниками галузевої структури економіки, рівня соціально-економічного розвитку (ВВП на душу населення, стан освіти та здоров’я громадян).

Згідно підходу ООН, всі держави поділяються, за рівнем соціально-економічного розвитку, на дві основні групи: розвинені країни та країни, що розвиваються. Деякий час після розпаду СРСР та соціалістичного блоку держави, що входили до їх складу, називали країнами з перехідною економікою, проте зараз вони позбулися особливого статусу і ввійшли, за рідким виключенням, до числа країн, що розвиваються.

Розвинені країни – економічно і технологічно розвинені країни з високим рівнем матеріального і нематеріального добробуту громадян, яким притаманні високий ступінь соціальної захищеності населення, широкі громадянські права і свободи, великі можливості для реалізації здібностей особистості.

ООН відносить до числа розвинених 44 країни та території. Провідну роль в групі розвинених країн виконують держави так званої «великої сімки» – США, Канада, ФРН, Франція, Італія, Великобританія та Японія.

Валовий національний дохід на душу населення (за паритетом купівельної спроможності) в розвинених країнах біля 40000 доларів США (середньосвітовий показник учетверо менший).

При населенні, що становить близько 1/6 світового, розвинені країни виробляють 82 % світового ВВП (з урахуванням паритету купівельної спроможності валют – 58%). Основні технологічні, економічні і гуманітарні досягнення людства концентруються в розвинених країнах.

Головну роль відіграє сфера послуг, в тому числі науково-технічних, в якій концентрується біля ¾ зайнятих і виробляється приблизно ¾ ВВП. В промисловості продовжують розвиватися перш за все високотехнологічні наукомісткі галузі. Матеріалоємні й трудомісткі виробництва переміщаються в країни, що розвиваються, з дешевими ресурсами. За межі розвинених країн виносяться й екологічно шкідливі, «брудні» виробництва (металургійні, нафтопереробні, нафтохімічні, целюлозно-паперові тощо).

Країни, що розвиваються, – це близько 140 країн, що займають майже 70% території Землі, їх населення становить понад 80% усього населення земної кулі. ВВП (за паритетом купівельної спроможності) сягає близько 28% світового. До країн, що розвиваються, відносять держави, які часом значно відрізняються одна від одної, проте мають спільні риси:

1) залежне становище в системі світового господарства;

2) багатоукладний характер економіки;

3) в цілому (за винятком деяких країн) усе ще низький рівень розвитку продуктивних сил, відсталість промисловості, сільського господарства, виробничої та соціальної інфраструктури.

Виділяють три підгрупи країн, що розвиваються: найрозвинутіші країни, середньо розвинуті та найменш розвинуті.

До країн з перехідною економікою належить більшість колишніх соціалістичних країн, що здійснюють перехід від соціалістичних до ринкових методів господарювання.

У спадок від командної системи ці країни дістали:

- потужну, але неефективну і незбалансовану промисловість;

- розвинену освіту та науку, які не були орієнтовані на ринок;

- кваліфіковану робочу силу, потенціал якої не відповідав новим потребам.

Форми міжнародних економічних відносин