Національна економіка може працювати в різних умовах зайнятості, тобто, може бути стабільність, а може бути нестабільність -спади і порушення. Потрібно зважати на те, що навіть у збалансованій стабільній економіці не обходиться без безробіття та інфляції. Ринок регулює ці процеси. Але так чи інакше періодично виявляється відхилення від рівноваги в економіці, в якій існує певне розходження між величиною потенційних та фактичних витрат, виникає явище інфляційного та рецесійного розриву. Термін "рецесія" означає скорочення.
Для аналізу "рецесійногорозриву" потрібно проаналізувати зв'язок між початковими та кінцевими витратами (рис. 5.4):
На графіку (С + I)0 - початкові сукупні витрати, (С + I)1 - кінцеві сукупні витрати.
Потенційний ВНП досягається за умови збільшення сукупних витрат від (С + I)0 до (С + I)1. Це викличе наближення фактичного ВНП У0 до потенційного У1 Відрізок Е1К(∆E) показує величину рецесійного розриву або ту величину, на яку фактичні сукупні витрати повинні початково збільшуватись, щоб забезпечити досягнення потенційного ВНП.
В макроекономічному аналізі практично постійно потрібно зважати на присутність інфляції. Інфляція спричиняє розлад економіки і досить часто номінальний ВНП більший за реальний ВНП під впливом росту цін.
Інфляційний розрив настає в умовах повної зайнятості, коли активно діють елементи росту сукупного попиту (рис. 5.5). Інфляційний розрив - величина, на яку сукупні витрати повинні початково зменшитися, щоб усунути інфляційний надлишок за умови повної зайнятості.
Стан повної зайнятості визначається витратами (С + I)1, відповідно У1 - це потенційний ВНП. При стані інфляції фактичні витрати складають (С + I)2, тобто, вони завищені і виникає потреба зменшити їх до рівня (С + I)1.
В збалансованій економіці потрібно повернути реальний ВНП до рівня Ух. Отже, інфляційний розрив КЕ1 - ∆E на який потрібно зменшити величину сукупних витрат. Дефляційна зміна ВНП - це У2 - У1
5.3 Модель "вилучення-ін'єкції"
В макроекономічному аналізі важливе значення має вивчення моделі "вилучення-ін'єкції” (рис. 5.6). Суть методу полягає в тому, що домашні господарства частину доходів заощаджують, вилучають із потоку споживання. Заощадження виступають як вилучення, тобто, відплив потенційних витрат із потоку "витрати-доходи".
Отже, інвестиції є потенційною компенсацією вилучення коштів на заощадження.
Для точки Е виконується рівність 1 = S, тобто домашні господарства заощаджують стільки коштів, скільки підприємці можуть інвестувати у виробництво.
Таким чином, при 1 = S відплив коштів на заощадження компенсується ін'єкціями інвестицій. Сукупні витрати рівні обсягам виробництва: С + I = У.
