Юридична відповідальність іммігрантів за порушення законодавства України

Закріплений у статті 68 Конституції України обов'язок іммігран­тів неухильно дотримуватися Конституції та законів України тісно пов'язаний з визначенням і поняттям юридичної відповідальності.

Згідно із Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", іммігранти несуть цивільно-правову, кримі­нальну та адміністративну відповідальність на загальних підставах. Тобто на цю категорію осіб у питаннях відповідальності поши­рюється національний правовий режим. Це означає, що іммігранти підлягають юрисдикції України і відповідають за правопорушення нарівні з громадянами України.

Відповідні правила щодо кримінальної відповідальності іммі­грантів закріплені статтею 6 Кримінального кодексу України. У цій статті йдеться про те, що особи, які вчинили злочини на території України, підлягають відповідальності за цим Кодексом.

Що ж до адміністративної відповідальності, то статтею 16 Кодек­су України про адміністративні правопорушення встановлено, що іммігранти під час перебування на території України підлягають адм­іністративній відповідальності на загальних із громадянами України підставах.

Частина третя статті 24 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановила, що законами України може бути пе­редбачено адміністративне стягнення, що є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністра­тивне правопорушення, в дусі дотримання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових право­порушень як самим правопорушником, так і іншими особами, адмі­ністративне видворення за межі України іноземців і осіб без грома­дянства за вчинення адміністративних правопорушень, які грубо по­рушують правопорядок.

Відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію", інозе­мець або особа без громадянства, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Якщо за цей час така особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню у порядку, передбаченому законодавством України.

Якщо іммігрант оскаржив рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про його видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.

Правило про видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України міститься у статті 32 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Колективне вислання іноземців заборонено статтею 4 Протоко­лу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року. Європейська комісія з прав людини розтлу­мачила поняття "колективний" як будь-який захід уповноважених органів, який змушує іноземців у складі групи залишати державу, за винятком тих випадків, коли такий захід вживається після або на підставі того, як буде ґрунтовно і об'єктивно розглянуто конкретну справу кожного іноземця, що входить до складу цієї групи. Стаття 1 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 року якраз і передбачає здійснення роз­гляду індивідуальної справи кожного іноземця. Частина перша цієї статті забороняє висилати будь-якого іноземця, який законно прожи­ває на території держави, якщо йому не дозволили навести аргументи проти свого вислання чи домогтися перегляду справи й не надали можливості бути представленим з цією метою перед уповноваженим органом. Проте частина друга статті 1 Протоколу № 7 дозволяє дер­жаві висилати іноземця до здійснення зазначених вище прав, якщо таке вислання є необхідним в інтересах публічного порядку або зу­мовлюється міркуваннями національної безпеки.

Наведені положення міжнародно-правових актів є частиною на­ціонального законодавства України, оскільки Верховна Рада Украї­ни 17 липня 1997 року дала згоду на обов'язковість Конвенції про захист прав людини та основних свобод у формі закону про ратифі­кацію.

Видворення іноземців та осіб без громадянства за межі України може здійснюватись у кількох основних формах. По-перше, після прийняття рішення уповноваженими органами держави про позбав­лення права подальшого перебування Україні іноземці та особи без громадянства можуть добровільно протягом встановленого терміну залишити територію України. По-друге, може бути прийнято рішен­ня про необхідність видворення іноземців та осіб без громадянства за обов'язкової присутності співробітника уповноваженого органу держави. По-третє, можливе видворення іноземців та осіб без громадянства під конвоєм. Усі ці форми видворення застосовуються на практиці. Вони відрізняються обсягом та інтенсивністю застосуван­ня примусових заходів.

Іноземців та осіб без громадянства можна видворити за межі Ук­раїни за рішенням територіального органу внутрішніх справ або органів Служби безпеки України з наступним повідомленням про­тягом доби прокурора про підстави прийняття такого рішення, якщо їхні дії становлять загрозу національній безпеці України, громадсь­кому порядку в Україні, грубо порушують законодавство про ста­тус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам за­безпечення безпеки України чи охорони громадського порядку, або коли це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України, або особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхала з Украї­ни протягом місяця з дня отримання копії цього рішення, в інших випадках, передбачених законами України. Зокрема, згідно зі стат­тею 16 Закону України "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення", ВІЛ-інфіковані чи хворі на СНІД іноземці, особи без громадянства, які не виконують запропонованих закладами охорони здоров'я профілактичних заходів щодо недопущення розповсюдження ВІЛ-інфекції та своєю поведінкою створюють загрозу здоров'ю інших осіб, можуть бути видворені за межі України в порядку, встановле­ному Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Наслідком прийняття такого рішення може бути заборона по­дальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років, який обчислюєть­ся з дня винесення зазначеного рішення. У такому випадку в паспор­тному документі іноземці або особи без громадянства проставляєть­ся спеціальна відмітка у вигляду штампу "Заборонено в'їзд в Україну терміном на …"

Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається національним законодавством України.

Іноземцям та особам без громадянства роз'яснюються права та обов'язки, і якщо вони не знають державної мови, для спілкування залучається перекладач. У їхньому національному паспорті службо­вою особою територіального органу внутрішніх справ може бути проставлено штамп "Небажана особа".

Рішення територіальних органів внутрішніх справ або органів Служби безпеки України про видворення може бути оскаржено в суді.

Оскарження зупиняє виконання рішення про видворення, крім випадків, коли необхідність негайного видворення зумовлена інте­ресами забезпечення безпеки України чи охорони громадського по­рядку.

З моменту оголошення рішення про видворення за межі України іноземцю та особі без громадянства надається право негайно повідо­мити про це адвоката, дипломатичного представника своєї держави або іншу особу. На прохання дипломатичного представника відпо­відної держави виконання прийнятого рішення про видворення може бути відстрочено, але не більше ніж на десять днів починаючи з моменту оголошення рішення.

Іноземці та особи без громадянства зобов'язані залишити тери­торію України в термін, визначений у рішенні про видворення, але не пізніше ніж через тридцять днів після його прийняття. У них не­гайно анулюється віза та вилучаються інші документи на право пе­ребування в Україні. Хто ж ухиляється від виїзду, підлягає відповід­но до статті 27 Закону України "Про прокуратуру" з санкції проку­рора адміністративному затриманню територіальними органами внутрішніх справ і в примусовому порядку адміністративному вид­воренню за межі України.

Згідно зі статтею 260 Кодексу України про адміністративні пра­вопорушення, адміністративне затримання особи, особистий огляд, огляд речей і вилучення речей та документів допускається лише у ви­падках, передбачених законодавством України, з метою припинен­ня адміністративних правопорушень, коли вичерпано інші заходи впливу, встановлення особи, складення протоколу про адміністра­тивне правопорушення у разі неможливості складення його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов'язко­вим, забезпечення своєчасного й правильного розгляду справ та ви­конання постанов у справах про адміністративні правопорушення.

Затримання допускається лише на термін, необхідний для адміні­стративного видворення.

Іноземці або особи без громадянства, які підлягають адміністра­тивному видворенню, а також юридичні, фізичні особи, які їх прий­мають, влаштовують проживання, працевлаштування й сприяють в ухилянні від виїзду з України, відшкодовують витрати, пов'язані з адміністративним видворенням, у

У разі відмови іноземця або особи без громадянства, фізичних та юридичних осіб відшкодувати витрати, необхідні для виконання рішення про адміністративне видворення за межі України, відповідні кошти можуть бути стягнуті з них у порядку цивільного судочин­ства.

Документами для примусового стягнення коштів є санкціонова­на прокурором постанова територіального органу внутрішніх справ про затримання для адміністративного видворення іноземця або особи без громадянства та кошторис витрат.

Якщо іноземець або особа без громадянства не має коштів для відшкодування таких витрат, їх адміністративне видворення за межі України здійснюється за рахунок державного бюджету України.

Правило про видворення іноземців та осіб без громадянства не поширюється на осіб, яким скасовано дозвіл на імміграцію в Украї­ну і які мали до його надання статус біженця в Україні, біженців, іно­земців та осіб без громадянства, які отримали притулок в Україні. Враховуючи міжнародні стандарти у сфері захисту прав і свобод лю­дини, частина третя статті 13 Закону України "Про імміграцію", стаття 3 Закону України "Про біженців" гарантують, що в разі ска­сування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка мала до його на­дання статус біженця в Україні, біженці не можуть бути вислані або примусово повернуті до країн, де їхньому життю або свободі загро­жує небезпека через їх расу, віросповідання (релігію), національ­ність, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.