Система міграційного права України та його джерела

Проблема системи міграційного права, а також місця цієї галузі права в

системі національного права – надзвичайно складна і малодосліджена сфера.

Не вимагає додаткового обґрунтування твердження, що в умовах сучасної

реформи міграційної політики проблема системи галузі права, яка

врегульовує суспільні відносини у цій сфері, має надзвичайно важливе

значення. Адже тільки досконалий системний правовий механізм може

забезпечити ефективний вплив на суспільні відносини пов’язані з

міграційними процесами.

Визначення системи міграційного права в Україні ускладнюється

відсутністю єдиного законодавчого акта, у якому вона була б встановлена,

тому це складна система, під якою необхідно розуміти науково

обґрунтований, об’єктивно існуючий зв’язок інститутів і норм, що

становлять єдину самостійну галузь права. Вона являє собою внутрішню

побудову, визначений порядок організації й розміщення складових її частин,

зумовлений характером міграційних відносин.

Система галузі права є одним з основних чинників, який у

взаємозв’язку з іншими обумовлює ефективність галузі, забезпечує її

структурну ясність, доцільність і економність, тобто здатність мінімумом

правових норм врегулювати весь комплекс необхідних суспільних відносин.

Суспільні явища характеризуються системним характером. Ці

проблеми досліджуються різними суспільними й технічними науками, які

мають вагомі здобутки, корисні й для правознавства в цілому, й для

міграційного права зокрема. Дійсно, за умови відсутності єдиного

нормативно – правового акта вести розмову про системність у певній галузі

досить важко. Тому важливо визначитися в основних відправних

положеннях, застосування котрих надасть змогу спромогтися виявити

об’єктивно існуючі зв’язки між компонентами системи, її властивості та

співвідношення між компонентами і системою як цілим.

Перш за все, на законодавчому рівні вкрай важливим є створення

національної міграційної законодавчої бази та комплексне правове

регулювання цієї сфери державного і суспільного життя. Для забезпечення

цілісності та взаємозв’язку нормативно-правових актів і міграційних норм є

потреба узгодження їх між собою, а також усунення конкуренції правових

норм та суттєвих прогалин. Тому умовами життєдіяльності держави та

суспільства є правові, економічні, соціальні чинники, які визначають не лише

процес виникнення й існування системи міграційного права України в

цілому, а й необхідність її дієвого функціонування.

Тобто, зазначене вказує на те, що система міграційного права

складається об’єктивно, хоча визнання об’єктивності структури права не

означає її фатальності, незалежності від волі законодавця, активна

правотворча діяльність якого впливає на структуру міграційного права і з

часом приводить до цілеспрямованих перетворень у його тканині, структурі.

Система міграційного права становить сукупність об’єктивно

взаємопов’язаних правових інститутів і норм, які розташовані у певній

структурній послідовності відповідно до специфіки суспільних відносин, що

регулюються ними.

Від системи міграційного права слід відрізняти систему законодавства,

під якою розуміють сукупність нормативно – правових актів, у котрих

об’єктивуються внутрішні змістовні та структурні характеристики цієї галузі

права. Водночас вади системного характеру у законодавстві негативно

відбиваються на ефективності забезпечення права і свобод людини у сфері

міграційної політики.

Для розвитку системи права і законодавства характерними є процеси як

інтеграції, так і диференціації норм та інститутів що обумовлені

особливостями міграційно-правових відносин, якими вони регулюються.

Законодавству України у сфері міграційного права притаманні обидва ці

процеси.

При розгляді системи міграційного права України з погляду

внутрішньої побудови, необхідно структурно виокремити її елементи –

міграційно-правові норми та інститути міграційного права.

Як уже зазначалося, міграційне право України важко структурувати за

аналогією з іншими галузями національної правої системи, що пояснюється

такими факторами.

Це пов’язано, перш за все, з наявністю власної сфери регулювання у

поєднанні з широкою сферою суміжного регулювання, що ускладнює процес

систематизації міграційного права України. Наприклад, міграційним правом

України регулюються процеси виїзду з держави, в’їзду на її територію та

транзитного проїзду через її територію, сприяння процесу повернення в

Україну вихідців з України та їхніх нащадків (дітей, онуків), свобода

пересування по території України, імміграція в Україну іноземців та осіб без

громадянства. Гарантії свободи пересування, її обмеження, статус мігрантів

тощо впорядковуються опосередковано, оскільки регламентуються іншими

галузями національного права України, зокрема конституційним,

адміністративним, кримінальним, екологічним.

Також необхідно знайти системоформуючий фактор, який би

інтегрував галузеві норми у схожі структурні правові групи, хоча це певним

чином обтяжує процес систематизації міграційно-правової матерії. Таким

фактором може бути предмет міграційно-правового регулювання.

Наступним фактором є міжгалузевий характер багатьох міграційно-

правових інститутів. Так, у регламентації інституту видворення іммігрантів

за межі України присутнє адміністративне право; інституту видачі фізичних

осіб – кримінальне право; інституту трудової міграції – трудове право.

І нарешті, статусний характер галузі міграційного права України.

Відомо, що носіями міграційно-правового статусу є широке коло різних

суб’єктів міграційного права України. Їхній статус у процесі міграції

змінюється з одного на інший, що є предметом міграційного права України.

Звідси, передусім, важливо встановити виокремлення в структурні

компоненти системи галузі міграційного права. Тобто, виявити першооснову

галузі міграційного права та застосовуючи генетичний підхід до міграційного

права можна встановити й первинні структурні компоненти системи, якими є

норми міграційного права України. Вони видаються або санкціонуються

уповноваженими на це державними органами, є загальнообов’язковими

правилами поведінки для всіх суб’єктів міграційно-правових відносин.

Наступними за рівнем є міграційно-правові інститути. За теорією права

юридичний інститут являє собою систему взаємопов’язаних норм, що

регулюють відносно самостійну сукупність суспільних відносин або певні їх

компоненти, властивості. Виходячи з цього, міграційно-правовий інститут є

сукупністю правових норм, що регулюють самостійний вид якісно

однорідних суспільних відносин (або їх окремі елементи) в межах предмета

галузі; сталий, формально визначений, порівняно автономний.

Виокремлюють також внутрішні та змішані міграційно-правові

інститути. Так, внутрішніми інститутами є: інститут імміграції, інститут

еміграції, інститут виїзду за межі України, інститут свободи пересування

територією України, інститут повернення репресованих осіб, раніше

депортованих народів тощо. Прикладом змішаного інституту міграційного

права України може бути інститут видачі фізичних осіб, оскільки суспільні

відносини, що складаються у цій сфері, не можуть бути врегульовані лише

однією галуззю права. Саме здійснення видачі фізичної особи, яке пов’язано

з перетинанням державного кордону України, є предметом міграційного

права України, інші питання – кримінального та кримінального

процесуального права.

Міграційно-правові інститути розрізняються змістом, структурою,

методами й завданнями правового регулювання.

Існують прості й складні інститути міграційного права України.

Наприклад, інститут свободи пересування містить такі інститути, як свобода

пересування в суб’єктивному розумінні, вільний вибір місця проживання,

процеси, пов’язані із залишенням території України та поверненням,

правовими обмеженнями свободи пересування. Останній містить у собі ряд

стадій, зокрема, отримання відповідного документа для виїзду за межі

України, порядок перетинання державного кордону України.

До простих інститутів міграційного права України належить інститут

сприяння єдності сімей біженців.

Міграційно-правові інститути за рівнем нормативного закріплення

умовно можна поділити на конституційно-правові інститути (притулку,

свободи пересування, невидачі громадян України тощо) та їх своєрідне

продовження – інститути, які в межах змісту Конституції України та

конкретизації відповідних конституційних положень встановлені поточним

міграційним законодавством України (в’їзду, виїзду, імміграції, трудової

міграції, біженців тощо).

Норми міграційно-правових інститутів відрізняються між собою

територією дії, ступенем визначеності й чіткості правових приписів,

призначенням у механізмі правового регулювання та іншими ознаками.

При застосуванні міграційної норми необхідно визначити її належність

до того чи іншого правового інституту, оскільки не в кожній правовій нормі

виявляються властивості, притаманні міграційно-правовому інститутові в

цілому, а ці властивості інституту слід враховувати, щоб правильно

зрозуміти механізм реалізації окремої норми. Оскільки жодна міграційно-

правова норма не діє ізольовано від інших, важливо відзначити особливості

міграційно-правових інститутів. Виявити зв’язки між міграційно-правовими

нормами означає зрозуміти механізм регулювання міграційно-правових

відносин.

Міграційно-правові інститути істотно відрізняються між собою.

Свої особливості має інститут правового статусу біженців як

особливого статусу іноземця та особи без громадянства, інститут іммігрантів,

норми яких впливають на суспільні відносини шляхом визнання

приймаючою державою певних прав і свобод біженців, іммігрантів. На

конституційному та законодавчому рівнях встановлено систему гарантій їх

здійснення. Водночас реалізація наданих біженцям, іммігрантам прав і

свобод викликає конкретні правовідносини (власності, трудові, житлові

тощо) і відповідно обумовлює одночасне застосування норм інших галузей

права України.

Найбільші труднощі пов’язані з виокремленням підгалузей як

самостійних структурних елементів у системі галузі міграційного права

України.

Оскільки міграційне право України певним чином сформувалось як

галузь права, недоцільно подрібнювати її на окремі частини (підгалузі).

Краще зберегти її як єдину комплексну галузь.

Як правило, класифікація норм та їх об’єднання в інститути

здійснюється в нормативному акті, який є основним джерелом цієї галузі й

містить усі основні норми чи їх значну частину. Однак особливістю

міграційного права України є відсутність такого нормативного акта.

Систему міграційного права України не слід плутати з двома іншими,

але не тотожними їй явищами й поняттями – міграційною правовою

системою та системою міграційного законодавства України.

До міграційної правової системи крім сукупності юридичних засобів,

інституційних органів, що функціонують в її межах, належать міграційна

ідеологія, міграційна правосвідомість, міграційна правова культура,

міграційно-правова практика тощо.

Система міграційного законодавства України являє собою сукупність

нормативно-правових актів (законів, міжнародних договорів u1059 України, указів

Президента України, декретів і постанов Кабінету Міністрів України). Вони

регулюють суспільні відносини, які виникають у сфері міграції. Система

такого законодавства значною мірою підпорядковується цілеспрямованій дії

з боку правотворчих органів. Вона не лише створюється, а й у своєму

розвитку спрямовується ними. Багато в чому її існування та функціонування

обумовлюються волею й нормотворчим бажанням законодавця.

Слід зауважити, що можуть бути застосовані й інші критерії для

визначення системи міграційного права. Так, систему міграційного права як

науково обґрунтовану, об’єктивно існуючу послідовність зв’язку міграційно-

правових інститутів та норм права, які в цілому становлять єдину галузь

міграційного права можна поділити на загальну і особливу частини. Поділ

цієї галузі права на загальну й особливу частини є досить поширеним серед

науковців. У такому разі за критерій уособлення береться значення, яке має

певна норма.

Тобто можна застосувати інший критерій – інституціональний, без

зв’язку з функціональною залежністю. У принципі, такий підхід, звісно може

мати місце, адже в науковій літературі вже склалася думка, що система права

може бути встановлена за різними критеріями. За такого підходу система

міграційного права повинна складатися із Загальної і Особливої частин. До

загальної частини входять норми, які мають загальне значення: поняття

міграції; поняття міграційного права, його предмет, об’єкт та методи;

система міграційного права та його джерела; суб’єкти та джерела

міграційного права; міграційне право зарубіжних країн; правове регулювання

міграційних процесів; інститут імміграції та еміграції в міграційному праві;

поняття, види та типи віз, умови та порядок видачі віз тощо. До особливої

частини належать особливі норми, що регулюють конкретний вид та окремі

елементи відносин: діяльність державних органів щодо забезпечення

перебування в Україні іноземців і осіб без громадянства; міграційна політика

України; протидія нелегальній міграції; правовий статус u1110 іноземців та осіб без громадянства в Україні; інститут відповідальності у міграційному праві

тощо. Очевидно, що в навчальних цілях такий поділ найбільш придатний,

оскільки він найбільш простий і доступний. Звичайно, це полегшує не тільки

викладання матеріалу, але і його засвоєння на належному рівні.

Таким чином, можна стверджувати, що визначені положення

відповідають сукупності елементів таких як: у галузі міграційного права

закріплений системоутворюючий фактор, присутній зв’язок елементів

системи, елементи направлені на загальний спільний позитивний результат, а

також в системі є всі ознаки єдності і цілісності, завдяки яким можуть бути

визнаною системою міграційного права.