У нашій країні уперше у світі лікарські спостереження стали обов’язковими для усіх фізкультурників і спортсменів. Система медичного забезпечення осіб, що займаються фізичною культурою і спортом називаються лікарським контролем у фізичному вихованні. Лікарський контроль є важливою ланкою в науковому обґрунтуванні теорії і практики системи фізичного виховання. Разом з комплексом інших наукових дисциплін: фізіологією, біохімією і гігієною фізичних вправ, спортивною травматологією – лікарський контроль складає спортивну медицину.
Основна мета лікарського контролю у фізичному вихованні – допомогти ефективному використанню засобів і методів фізичного виховання для зміцнення здоров’я, підвищення фізичного розвитку і фізичної підготовленості людей. Відповідно до цього завданнями лікарського контролю є:
- спостереження за станом здоров’я, фізичним розвитком і працездатністю осіб, що займаються фізичними вправами і спортом;
- спостереження за правильним використанням засобів і методів фізичного виховання з урахуванням статті, віку, стани здоров’я і фізичної підготовленості що займаються, попередження і усунення негативних явищ в процесі тренування (перетренованості, перевтома та ін.); нагляд за санітарно-гігієнічними умовами місць занять, попередження спортивних травм, також їх лікування.
Основна форма контролю – лікарське обстеження. Проводяться первинні, повторні і додаткові обстеження. Іншими формами в контролі є: лікарсько-педагогічні спостереження під час занять фізичними вправами, санітарно-гігієнічний контроль за місцями і умовами проведення занять по фізичній культурі і спорту, попередження спортивного травматизму і захворюваності; медичне обслуговування масових оздоровчих, фізкультурних і спортивних заходів: медичне обслуговування оздоровчо-спортивних таборів; санітарно-просвітницька робота і пропаганда фізичної культури і спорту. Лікарські обстеження можуть проводитися в лабораторних умовах і в умовах спортивної діяльності.
Комплексне лікарське обстеження в лабораторних умовах включає наступні методи: загальноприйнятий комплекс методів – аналіз загальний і спортивний, визначення фізичного розвитку, фізичне обстеження систем і органів, комбінована функціональна проба, клінічні аналізи крові і сечі, електрокардиофафія, рентгеноскопія грудної клітки, рентгенокімографія серця; додатковий комплекс інструментальних методів.
В умовах спортивної діяльності застосовуються методи: визначення дії тренувального заняття використовуючи показники частоти пульсу, частоти дихання, кров’яного тиску, динамометрії, спірометрії, маси тіла і додаткові інструментальні методи; випробування з повторними навантаженнями використовуючи показники пульсу і частоти дихання, визначення кров’яного тиску, реєстрація зовнішніх ознак стомлення, облік показників працездатності, облік суб’єктивних відчуттів і додаткові інструментальні методи.
Поняття про лікарський контроль не повинне обмежуватися тільки медичними оглядами, інструментальними дослідженнями, воно значно ширше і включає широкий комплекс заходів, а саме:
- контроль за станом здоров’я і загальним розвитком що займаються фізичною культурою і спортом;
- лікарсько-педагогічні спостереження на уроках фізкультури в процесі тренувальних занять, змагань;
- диспансерне обстеження тих, що займаються в шкільних секціях;
- медико-санітарне забезпечення шкільних змагань;
- профілактика спортивного травматизму на уроках фізкультури і на змаганнях;
- профілактика і поточний санітарний контроль місць і умов проведення занять і змагань;
- лікарські консультації з питань фізичної культури і спорту.
Важливим напрямом лікарсько-педагогічних спостережень є перевірка виконання санітарно-гігієнічних правил відносно умов і місць проведення занять фізкультурою (температура, вологість, освітлення, покриття, готовність спортивного інвентарю і тому подібне), відповідності одягу і взуття, достатності страховки (при виконанні вправ на спортивних снарядах). Про інтенсивність навантаження на уроках фізкультури судять по моторній щільності уроку фізкультури, фізіологічній кривій уроку по пульсу і зовнішнім ознакам стомлення. Ефект від фізкультури мінімальний, якщо навантаження занадто мале, з великими перервами між підходами до снарядів, коли пульс нижче 130 уд/мін і так далі.
Тестуючим навантаженням може бути степ-тест, підйом на гімнастичну лаву протягом 30 с із з підрахунком пульсу до і після сходження. Учитель фізкультури повинен знати терміни допуску до занять фізкультурою після перенесених захворювань.
Терміни звільнення від уроків фізкультури: ангіна – 14–28 днів, слід побоюватися різких переохолоджень; бронхіт – 7–21 день; отит – 14–28 днів; пневмонія – 30–60 днів; плеврит – 30–60 днів; грип – 14–28 днів; гострий неврит, попереково-крижовий радикуліт – 60 і більше днів; переломи кісток - 30–90 днів; струс головного мозку – 60 і більше днів; гострі інфекційні захворювання – 30–60 днів.
Лікарський контроль (ВК) при заняттях фізкультурою і спортом передбачає: диспансерне обстеження – 2–4 рази в рік; додаткові медичні огляди з включенням тестування фізичної працездатності перед участю в змаганнях і після перенесеної хвороби або травми; лікарсько-педагогічні спостереження із застосуванням і додаткових повторних навантажень після тренувань; санітарно-гігієнічний контроль за місцями тренувань, змагань, інвентарем, одягом, взуттям та ін.; контроль за засобами відновлення (по можливості – виключати фармакологічні препарати, лазню і інші сильно діючі засоби); строге виконання тренером рекомендацій лікаря за об’ємом, інтенсивності, режиму і методиці тренувань, термінам допуску до тренувань (особливо до змагань) після перенесених травм і інфекційних захворювань.
Лікарський контроль проводиться за загальною схемою з включенням тестування, огляду, антропометричних досліджень і, за потреби, огляду лікарем-фахівцем (урологом, гінекологом, терапевтом, травматологом та ін.).
Антидопінговий контроль. Допінгом називається речовина, що тимчасово посилює фізичну і психічну діяльність організму. Такі речовини заборонені до застосування спортсменами під час змагань.
Дія стимулюючих препаратів на організм індивідуально і значною мірою залежить від виду спорту, статі, стану здоров’я, функціонального стану, тобто тренованості, а також кліматичних умов. Викладачі, тренери і спортсмени повинні знати, які фармакологічні речовини класифікуються як допінг і принципи антидопінгового контролю, техніку його проведення і відповідні юридичні нормативи.
Фармакокінетика лікарських речовин в організмі хворої і здорової людини різні. Розрізняють терапевтичні (лікувальні), токсичні (отруйні) і летальні (смертельні) дози. Різниця між терапевтичними і токсичними дозами у ряду препаратів дуже незначна, тому прийом ліків треба строго дозувати. Навіть такі, на перший погляд нешкідливі, препарати, як вітаміни, при передозуванні можуть викликати серйозні розлади в організмі. Так, зловживання вітаміном Д може привести до порушення функції нирок і кальцієвого обміну; тривале вживання великих доз вітаміну С сприяє утворенню тромбів і так далі.
Не менш небезпечні в цьому відношенні і допінги, діючі збуджуючий на центральну нервову і серцево-судинну системи, активізуючи фізичну і психічну діяльність організму. Серед цих ліків багато відмінних, просто рятівних для хворого організму засобів, але нерідко допінг завдає величезної, іноді непоправної шкоди здоров’ю спортсмена і може навіть стати причиною раптової смерті. Не можна приймати їх без консультації з лікарем, лише за порадою тренера або знайомих. Самолікування в спорті небезпечне. Самостійне застосування лікувальних засобів і методів без рекомендації і контролю лікаря призводить до ускладнення захворювання, а іноді – до інвалідності і загибелі людини, оскільки в таких випадках їх використовують без урахування віку, статті, функціонального стану печінки, залоз внутрішньої секреції, шлунково-кишкового тракту, перенесених раніше хвороб і багатьох інших чинників. Один і той же препарат в певній дозі в одних випадках дає позитивний результат, в інших – малоефективний або навіть шкідливий.
Спостереження показують, що самостійний прийом стимуляторів, які в звичайних дозах допомагають хворим, у спортсменів нерідко викликає судоми і серйозніші ускладнення, ведучі навіть до летального результату, оскільки у спортсмена підвищена активність психоемоційної сфери, багатьох залоз внутрішньої секреції і так далі. Вкрай небезпечне самостійне застосування лікарських препаратів юними спортсменами, у яких особливо чутливі нервова і ендокринна системи.
На Олімпійських іграх в Мексиці в 1968 р. був уперше проведений вибірковий допінг-контроль, а вже з 1972 р. (Мюнхен, ФРН) він став обов’язковим на усіх Олімпійських іграх і великих міжнародних змаганнях.
Нині список заборонених фармакологічних препаратів, що міститься в положенні Комісії, полягає із понад 10 тис. різних лікарських препаратів і їх аналогів. Багато міжнародних спортивних федерацій мають власні списки допінгових засобів, які, окрім списку, включають і ряд інших ліків з урахуванням специфічних видів спорту.
Медична комісія відносить до допінгу наступні групи фармакологічних речовин:
- стимулятори центральної нервової системи (ЦНС): амфетамін, аминептин, сиднофен, мезокарб, кофеїн, ефедрин, салбутамол, кокаїн, пемолин, стрихнін і інші споріднені з’єднання – етамиван, микорен та ін.;
- наркотичні речовини: героїн, петидин, кодеїн, дипипанон, етилморфин та ін.;
- анаболічні речовини: болденон, метенолон, тестостерон, метилтестостерон, даназол, тренболон, миболен, стенозолол, надролон, метандриол та ін.;
- діуретики: фурасемид, мерсалил, индапамид, амилорид, канкренон та ін.;
- пептидні і гликопротеїнові гормони і їх аналоги: соматотропін (СТГ), кортикотропін (АКТГ), еритропоетин (ЕРО), хорионический гонадотропін людини.
Заборонені методи:
- аутогемотрансфузія – переливання власної крові спортсмена за декілька днів до змагань з метою підвищення фізичної працездатності;
- фармакологічні, хімічні і фізичні маніпуляції – використання речовин і методів, які можуть змінити склад сечі для проведення аналізів; ректальне введення повітря плавцям і тому подібне.
Класи, речовин, що мають певні обмеження:
- алкоголь в концентрації 0,5 % і вище, використовуваний стрілками і в інших видах спорту для зняття тремора;
- місцеві анастетики, вживані у вигляді мазі або ін’єкцій, якщо у спортсмена є травма або захворювання ОРА (за наявності письмового дозволу медичної комісії);
- кортикостероїди можуть застосовуватися в дерматології, офтальмології, травматології у вигляді інгаляцій, внутрішньосуглобових ін’єкцій (триамсиналон, дексаметазон, преднізолон, гідрокортизон та ін.) тільки з офіційного дозволу медичної комісії (з уявленням документів про захворювання спортсмена, діагнозу і виписки з амбулаторної карти);
- бета-блокатори (ацебуталол, атенолол, соталол, надолол та ін.), вживані в деяких видах спорту (стрільба, сучасне п’ятиборство та ін.), відповідно до правил міжнародних спортивних федерацій, підлягають тестуванню.
Антидопінговий контроль – це визначення в рідких біологічних середовищах (крові, сечі, слині та ін.) наявності допінгів. Зазвичай усі деталі антидопінгового контролю обмовляються в інструкції, що розсилається Федераціями або Національними Олімпійськими Комітетами. Антидопінговий контроль проводить країна-організатор змагань. У комісію повинні входити фармакологи, біохіміки, генетики, ендокринологи, лікарі-клініцисти, судові експерти і юристи.
До змагань усім країнам-учасникам розсилається список заборонених лікарських засобів, що вважаються допінгами. Вказується склад антидопінгової комісії, апаратура, на якій визначатимуть наявність допінгу, методи забору проб і тому подібне. Так, на Олімпійських іграх проби сечі беруться у усіх фіналістів, у гравців за вибором (вибірково по одному спортсменові з команди) і так далі. Якщо спортсмен не з’явився для здачі проб на аналіз, то це розцінюється як визнання спортсмена в прийомі допінгу. На Олімпійських іграх, чемпіонатах світу спортсменів і офіційних осіб команди (тренерів, лікарів, масажистів і функціонерів) знайомлять з процедурою допінгового контролю.
Дослідження на наявність в організмі спортсмена фармакологічних препаратів, що класифікуються як допінг, включає: відбір біологічних рідин (кров, сеча, слина та ін.), наступний фізико-хімічний аналіз на місці проведення змагань або в одній з лабораторій, визнаних міжнародною Медичною комісією, а також інші медичні тести. Найчастіше досліджують сечу. Після її огорожі керівник антидопінгової служби перевіряє рН сечі, про що робиться запис в протоколі.
Якщо проба позитивна, то голова Медичної комісії письмово інформує представників відповідної країни (Федерації). У разі подачі протесту проводиться повторне дослідження в нейтральній країні (лабораторії), що має повноваження (визнання), у присутності представників Медичної комісії і представника країни, у спортсмена якої виявлений допінг.
Рішення про відповідні санкції – дискваліфікація спортсмена – приймає суддівська комісія. Терміни дискваліфікації залежать від характеру застосованого препарату. Найстрогішим покаранням піддаються спортсмени, викриті в застосуванні анаболіків. З введенням допінг-контролю випадки їх вживання, на жаль, не зменшилися, а, навпаки, збільшилися, особливо в таких видах спорту, як легка атлетика, плавання, важка атлетика та ін.
Контрольні запитання та завдання
1. Дайте визначення стану здоров’я.
2. Дайте визначення анамнезу.
3. Перерахуйте та дайте визначення суб’єктивним методам самоконтролю.
4. Перерахуйте та дайте визначення об’єктивним методам.
5. Назвіть основну мету та завдання лікарського контролю у фізичному вихованні.
6. Які методи застосовуються в умовах спортивної діяльності?
7. Що таке антидопінговий контроль?
8. Назвіть заборонені препарати та методи у спорті.
