Групи інтересів в аграрній політиці

Реалізація інтересів в аграрній політиці здійснюється через політичні і бюрократичні інститути суспільства. Оскільки суспільство не може контролювати і відслідковувати кожен крок цих інститутів, вони отримують певну свободу в узгодженні суспільних цілей та своїх особистих чи групових інтересів. Основними діючими особами у формуванні національної аграрної політики, що часто мають свої інтереси, є наступні суб’єкти.

1) Першими у ряду суб’єктів, формуючих аграрну політику, є політики. У законодавчих органах розвинених країн не так багато представників безпосередньо селян, оскільки даний клас становить незначну частину населення цих країн. Однак політики часто голосують за заходи підтримки аграрного сектору, оскільки аграрне лоббі, як правило, добре організоване і користується підтримкою у суспільстві. Якщо ж у законодавчому органі представлена аграрна партія, як це відбувається в Україні і більшості інших постсоціалістичних країн, то політики цієї фракції напряму зацікавлені у збільшенні аграрного бюджету країни, оскільки це відображує їх ефективність як політиків і збільшує шанси на переобрання.

2) Друга група діючих осіб при формуванні аграрної політики – бюрократія. Вищі державні службовці стають лоббістами сектору економіки, яким вони управляють: вони вузько спеціалізовані на проблемах цього сектору, їх статус і престиж залежать від стану справ у цьому секторі, їх пов’язують чисельні зв’язки, формальні і неформальні, з суб’єктами цього сектору. Більше того, департаменти та міністерства, що представляють різні сектори економіки, часто конкурують один з одним за вплив у суспільстві, а також протистоять зовнішнім втручанням у справи сектору з боку політиків і таких загальних міністерств, як міністерство фінансів, зовнішньої торгівлі і т.п. У таких умовах інтерес головний бюрократії як такої полягає у збільшенні бюджету і (чи) штату відомства.

З цієї точки зору бюрократія зацікавлена у складніших і більш дорогих заходах державного регулювання, оскільки це збільшує контрольований бюджет і обсяг роботи відомства, а також зменшує можливість зовнішніх втручань у його справи, оскільки складна програма вимагає високої і спеціальної кваліфікації.

3) Аграрне лоббі – групи суспільства, що зацікавлені у підтримці аграрного сектору. Кожен сектор економіки у розвинених країнах має свої групи тиску, чи групи інтересів, однак загальновизнано, що групи тиску в аграрному секторі найбільш організовані і впливові. У більшості країн є сильні союзи фермерів, що об’єднують основну частину сільськогосподарських виробників. Такі об’єднання впливають на формування аграрної політики, надаючи політикам необхідну інформацію і розробляючи законопроекти, а також шляхом впливу на суспільну думку пропагандистськими методами.

Крім чисто аграрних лоббі на аграрну політику мають вплив і групи тиску І та ІІІ сфер АПК: зростання аграрного виробництва несе їм значні вигоди. Наприклад, виробники мінеральних добрив дуже зацікавлені у розширенні виробництва зерна і будуть всіляко лобіювати програми підтримки зернового виробництва. Якщо ж згадати, що у цих секторах діють потужні транснаціональні корпорації, то стає зрозумілим, яких сильних союзників у лобіюванні політики підтримки агропродовольчого сектору мають фермерські організації та союзи виробників.

Варто зауважити, що у країнах з різним рівнем економічного розвитку підтримка аграрного сектору суттєво відрізняється. У країнах, що розвиваються, сільське господарство, як правило, використовується як джерело ресурсів для фінансування індустріалізації країни. Як тільки країна проходить стадію індустріалізації, ситуація кардинально змінюється. Аграрний сектор скорочується, фермери стають більш освіченими, мобільними, легше організовуються. Збільшується частка І та ІІ сфер АПК, і відповідно сільське господарство отримує союзницькі групи тиску. Зростає аграрна бюрократія, додаючи свої інтереси у боротьбу за збільшення підтримки аграрного сектору. Доходи населення підвищуються, що відповідно до закону Енгеля веде до скорочення витрат на продукти харчування. У цих умовах для споживача продовольства зростання цін на продовольчі товари у результаті програм підтримки фермерів менш помітне і споживачі не чинять опору політиці підтримки агропродовольчого сектору. У результаті витрати на цей сектор зростають до тих пір, поки може витримати національний бюджет.