Науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи.

3% ВВП ЄС повинні бути

інвестовані в НДДКР (R&D).

Кліматичні зміни / енергія.

Викиди парникових газів необхідно скоротити на 20 % (чи навіть на 30 % за сприятливих умов) порівняно з рівнем 1990 року.

Частка енергії від відтворюваних джерел має становити 20 % в енергобалансі. Енергоефективність ВВП повинна зрости на 20 %.

Освіта /соціальне виключення (ліквідація).

Частка учнів, що не здобули середню освіту, не повинна перевищувати 10 %.

Не менш як 40 % молоді віком 30-34 роки має отримати вищу освіту.

Бідність.

Необхідно скоротити на 20 млн осіб чисельність малозабезпечених.

Результати запровадження програми «Європа 2020» поки що не привели до очікуваних позитивних зрушень і не вивели ЄС із кризового стану.

Реалізовувати цю програму необхідно

в умовах

визначеної специфіки структури ЄС, при якій можна було б передбачати,

що світова фінансова криза по-різному мала вплинути на країни - члени ЄС.

Цьому безперечно сприяла і та особливість фінансової системи, яка була передбачена Маастрихтським договором.

Відповідно до Маастрихтських угод головною умовою

успішної діяльності

ЄСЦБ вважалась її незалежність від національних установ.

ЄЦБ відповідно до Маастрихтських угод є повністю самостійним і незалежним від країн, що його створили.

Основними принципами, на яких побудований ЄЦБ, були:

- політична незалежність, що полягала в тому, що рішення ЄЦБ не повинні ухвалюватися урядами чи будь-якими органами Європейського Союзу,

- повна автономія прийняття рішень, які стосуються валютної сфери,

- заборона кредитування державного сектору, заборона ліквідувати дефіцит державного бюджету будь-якої з країн-учасниць шляхом емісії.

Таким чином, з утворенням ЄЦБ

країни-учасниці

втратили можливість проводити

незалежну монетарну політику та узгоджувати натурально-речовий та грошово-вартісний аспекти виробництва.

 

На рівні ЄС також відбулось певне послаблення можливостей ефективного управління економічними процесами керівництвом ЄС

внаслідок неможливості для них

прямого впливу на ЄСЦБ і

тим самим на фінансові процеси,

які в ринкових умовах визначають економічні процеси.

Незаперечним є те, що

неефективне управління економічними процесами веде до погіршення стану економіки, а відповідно - і її фінансової системи.

Це погіршення супроводжуватиметься послабленням інтегрованості і посиленням диференціації країн - членів ЄС.

 

 

Висновки стосовно причин теперішнього кризового стану в ЄС і, зокрема в єврозоні, викладено у підрозділі

«Протиріччя й недоліки моделі європейської економічної інтеграції» фундаментальної монографії провідних співробітників Національного інституту стратегічних досліджень.

Ними відзначається: «Від початку організація Економічного і валютного союзу

ЄС базувалася на підході, що містив у собі низку суттєвих недоліків, які згодом і спровокували розгортання потужних кризових явищ...у 1999 році

Європа ще не була готова до монетарної інтеграції,

а запровадження єдиної валюти відбулося, скоріше, з міркувань політичних,

аніж економічної доцільності.

Країни мали значні розбіжності в показниках економічного розвитку, які з часом так і не вдалося нівелювати.

З-поміж принципових недоліків європейської моделі економічної інтеграції слід виділити недостатній контроль за дотриманням встановлених вимог щодо економічної інтеграції».

Відзначається також, що «неодноразово порушувалося питання щодо формування нової економічної та організаційної моделі ЄС, яка визначала б відмінні цілі й завдання для країн, залежно від рівня й темпів їх економічного розвитку (т.зв. двошвидкісна модель)» і робиться висновок «про певні проблеми ЄС у сфері централізованої координації економічної політики в країнах- членах».

Так, Жан Делор, котрий очолював Єврокомісію з 1985-го по 1995 р. і був одним з головних архітекторів валютного союзу ЄС, нещодавно визнав, що проект Єврозони з самого початку був недолугим.

На його думку, у керівних органів Євросоюзу не було достатніх повноважень для координації економічної політики держав - членів.

Причиною ситуації, що склалась у ЄС, логічно вважати те, що Лісабонська стратегія 2000 р. ставила перед ЄС мету досягти такої ж економічної могутності, як у США, і тим самим вивести євро на рівень світової валюти, здатної успішно конкурувати з доларом США.

Сучасна світова фінансова криза ще більше ускладнила і послабила стан ЄС як одного з трьох центрів світової господарської системи.

 

Джерелом світової фінансової кризи, як відомо, були США, перший і найважливіший центр світової господарської системи, що імітує долари, які разом із євро обслуговують світову економічну систему і таким чином є основними складовими світової фінансової системи при безперечному домінуванні долара США.

З цього цілком логічно дійти висновку про те, що долар США і євро конкурують на світовому фінансовому ринку і євро намагається у конкурентній боротьбі одержати певну його частку.

При цьому слід враховувати: якщо економічною основою доллара США, принаймні формально, є господарство США, то економічною основою євро слід вважати економіку не всіх країн - членів ЄС, а тільки тих, які формують єврозону.

У цьому контексті доречно згадати думку відомого американського економіста Джона Вільямсона, висловлену в статті «The Dollar and US Power», про те, що

долар США посів стійкі домінуючі позиції у світі й скоріш за все утримуватиме їх протягом наступних 25 років, зміцнюючи економіку США.

Автор статті впевнений, що тільки євро деякою мірою міг би виступити конкурентом долару США, але через політичні причини не впорався із цією роллю.

Наявна ситуація свідчить про те, що хоча світова фінансова криза і виникла в США, її наслідки призвели до програшу євро у конкурентній боротьбі з доларом США.

А цьому логічно відповідає і ослаблення економічного підґрунтя євро - єврозони ЄС.