Основними формами тактичних дій є бій, удар і маневр. 2 страница

Автомати і кулемети застосовуються для знищення живої сили і вогневих засобів противника. Крім цього, вони можуть застосовуватися для ураження повітряних цілей на малих висотах.

Снайперська гвинтівка застосовується для знищення важливих поодиноких цілей (офіцерів, спостерігачів, снайперів, обслуги вогневих засобів) противника.

Протитанкові ракетні комплекси, протитанкові гранатомети і реактивні протитанкові гранати застосовуються для знищення танків і інших броньованих машин, а інші гранатомети і ручні гранати – для ураження живої сили і вогневих засобів противника, розташованих поза укриттями, у відкритих окопах, траншеях і за укриттями (у лощинах, ярах і на зворотних схилах висот).

11. Під час виконання тактичних завдань механізований, гранатометний і протитанковий взводи залежно від обстановки діють у похідному, передбойовому і бойовому порядках, танковий взвод – у похідному і бойовому порядках.

Похідний порядок взводу і відділення – колона. Він застосовується на марші, під час переслідування, проведення маневру і повинен забезпечувати високу швидкість руху, швидке розгортання в передбойовий і бойовий порядки, найменшу уразливість від ударів усіма видами зброї противника, підтримання стійкого управління.

Передбойовий порядок– шикування взводу для пересування в колонах відділень, у пішому порядку, які рознесені по фронту та в глибину. Він повинен забезпечувати швидке розгортання у бойовий порядок, високі темпи пересування з подоланням загороджень, районів руйнувань, пожеж, затоплень, зон забруднення, найменшу уразливість від ударів усіма видами зброї противника, підтримання стійкого управління.

Бойовий порядок – шикування підрозділів для виконання бойових завдань в ході ведення бою. Він повинен відповідати поставленому завданню, замислу майбутнього бою і забезпечувати: повне використання бойових можливостей підрозділів; своєчасне зосередження зусиль на обраному напрямку (у районі); надійне ураження противника навсю глибину його бойового порядку; швидке використання результатів вогневого ураження противника і вигідних умов місцевості; нарощування зусиль у ході бою і можливість здійснення маневру; найменшу уразливість підрозділів від ударів будь-яких видів зброї; підтримання безперервної взаємодії і зручність управління підрозділами.

Механізований взвод (відділення) може діяти в пішому порядку (взимку – на лижах), на БМП (БТР, автомобілях) і десантом на танках.

Залежно від завдання, яке виконується, характеру місцевості та інших умов обстановки в бойовий порядок механізованого взводу можуть входити група управління і вогневої підтримки, маневрена група, групи розгородження (підриву) і захоплення.

Група управління і вогневої підтримки створюється для управління відділеннями (маневреною групою), вогнем під час бою та їх підтримки, як правило, у складі: обслуга кулемета, снайпер, зв’язківець і спостерігач. Крім того, до її складу включаються додані вогневі засоби. Управління групою здійснює командир взводу.

Маневрена група взводу створюється для знищення (захоплення) противника у взаємодії з вогневою групою шляхом зближення з ним і зайняттям вигідного положення, використовуючи при цьому складки місцевості (місцеві предмети).

Механізоване відділення може розподілятися на бойові тактичні групи, які створюються у складі 2 – 3 і більше військовослужбовців.

Розподіл відділення на бойові тактичні групи дозволяє створити більш гнучкий та розосереджений бойовий порядок, підвищити ефективність вогневого ураження противника і живучість підрозділу, забезпечує взаємну підтримку і прикриття вогнем на полі бою під час здійснення маневру.

Склад бойових тактичних груп залежить від організаційно-штатної структури відділення і наявності вогневих засобів, додатково можуть входити обслуга АГС-17 чи СПГ-9.

Відділення складає, як правило, три бойові тактичні групи, дві з яких – вогневі, а одна – маневрена.

1.2. Підготовка загальновійськового бою

 

12. Управління підрозділами і вогнем полягає в цілеспрямованій діяльності командира взводу (відділення, танка) щодо підтримання постійної бойової готовності взводу (відділення, танка), своєчасній підготовці його довоєнних дій і безперервному керівництві ним під час виконання поставлених завдань.

13. Підготовка дій взводу (відділення, екіпажу танка) – це сукупність заходів, що включає організацію бойових дій, підготовку взводу (особового складу, ОВТ) до виконання завдання, здійснення контролю готовності взводу до виконання поставленого завдання та інші заходи.

14. Робота командира щодо організації дій починається з одержанням завдання і здійснюється, як правило, на місцевості, а якщо це неможливо – у вихідному районі на карті (схемі, макеті місцевості). У цьому випадку бойові завдання відділенням (екіпажам танків) і доданим засобам командир взводу уточнює на місцевості в період зайняття ними позицій (висування їх до рубежу переходу в атаку).

Командир взводу, одержавши бойове завдання, організує заходи, які включають: з’ясування завдання і надання першочергових вказівок щодо найшвидшої підготовки взводу до його виконання, оцінює обстановку, приймає рішення та оформлює його на карті, проводить рекогносцировку, ставить завдання підлеглим підрозділам (особовому складу, вогневим засобам), організовує взаємодію та управління, бойове забезпечення, виконання заходів морально-психологічного, тилового і технічного забезпечення. Після цього організовує та особисто керує підготовкою особового складу, ОВТ до дій, здійснює контроль (практична робота в підрозділах) і в установлений час доповідає командиру роти.

З’ясування завдання полягає у вивченні завдання, поставленого старшим командиром (начальником), з якого командир взводу повинен зрозуміти завдання роти і взводу, об’єкти (цілі) на напрямку дій взводу, які уражаються засобами старшого начальника, завдання сусідів, порядок взаємодії з ними, час готовності до виконання завдання.

Оцінюючи обстановку, командир взводу повинен вивчити: склад, положення та можливий характер дій противника, місця розташування його вогневих засобів; стан, забезпеченість і можливості взводу та доданих підрозділів; склад, положення, характер дій сусідів і умови взаємодії з ними; характер місцевості, її захисні та маскувальні властивості, вигідні підступи, загородження та перешкоди, умови спостереження і ведення вогню. Крім того, командир взводу враховує стан погоди, пори року, час доби та їхній вплив на підготовку і ведення бою.

У рішенні командир взводу визначає способи виконання одержаного завдання (якого противника, де, коли і якими засобами завдати ураження, які при цьому заходи вживаються для введення його в обману), побудову бойового (передбойового, похідного) порядку, завдання відділенням (танкам), доданим підрозділам та вогневим засобам і організацію управління.

Під час проведення рекогносцировки командир взводу на місцевості вказує орієнтири, положення противника і найбільш можливий характер його дій, уточняє завдання відділенням (танкам) та інші питання, пов’язані з використанням місцевості в бою (місця позицій відділень, вогневих позицій БМП, БТР, танків, протитанкових та інших вогневих засобів, загороджень і проходів у них, маршрут висування взводу і місця спішування механізованих відділень).

Завдання підлеглим підрозділам (особовому складу, вогневим засобам) ставляться бойовим наказом або бойовим розпорядженням, які віддаються усно або за допомогою засобів зв’язку.

Основними методами доведення завдань є усна постановка завдань, постановка завдань передачею установленими сигналами і формалізованими командами по технічних засобах зв’язку.

У бойовому наказі командир взводу вказує:

у першому пункті – орієнтири і відомості про противника (склад, положення і характер дій противника, місця розміщення вогневих засобів);

у другому пункті – завдання роти, взводу, об’єкти і цілі на напрямках дії взводу, які уражаються засобами старших командирів, а також завдання сусідів;

у третьому пункті (після слова “наказую”) – завдання відділенням (танкам) доданим підрозділам і вогневим засобам, а командир механізованого взводу, крім цього, безпосередньо підлеглому особовому складу (заступнику командира взводу, розрахунку кулемета, снайперу, санітару-інструктору) і групам, що створюються (управління і вогневої підтримки, розгородження (підриву) і захвату);

у четвертому пункті – сигнали оповіщення, управління, взаємодії, порядок дій за ними та час готовності до виконання завдання;

у п’ятому пункті – своє місце і заступника.

У бойовому розпорядженні командир взводу вказує: короткі відомості про противника і бойові завдання підлеглим підрозділам (танкам, вогневим засобам, безпосередньо підлеглому особовому складу, створеним групам), а в разі потреби – й інші відомості.

Бойовий наказ (розпорядження) повинен викладатися коротко і зрозуміло.

Під час організації взаємодії та управління командир взводу зобов’язаний погодити зусилля штатних і доданих вогневих засобів для успішного виконання поставленого завдання, досягти правильного і єдиного розуміння всіма командирами відділень (танків) бойового завдання і способів його виконання, а також вказати сигнали оповіщення, управління, взаємодії, порядок дій за ними, уточнити (довести) радіодані і порядок користування радіо і сигнальними засобами зв’язку.

Під час організації забезпечення бойових дій командир взводу вказує, які заходи з видів забезпечення і до якого часу виконати.

Заходи морально-психологічного забезпечення у взводі організуються на підставі вказівок командира роти (його заступника з виховної роботи). Під час організації морально-психологічного забезпечення командир взводу вказує, які заходи й у які терміни провести, ставить завдання активу, що призначається.

Під час організації технічного і тилового забезпечення командир взводу вказує порядок, терміни отримання боєприпасів, заправлення пально-мастильними матеріалами, проведення технічного обслуговування і поточного ремонту бойових машин і озброєння, забезпечення особового складу продуктами, водою та іншими матеріальними засобами, а також стежить за станом екіпіровки солдатів і сержантів та використанням її за призначенням.

15. Підготовка взводу (відділення, екіпажу танка) до майбутніх дій полягає в підготовці особового складу, ОВТ і майна.

Підготовка особового складу включає: розміщення на посадах особового складу, що прибув на доукомплектування; організацію харчування та відпочинку особового складу, проведення заходів морально-психологічного забезпечення. У разі потреби та наявності часу можливе проведення бойового злагодження і заняття з бойової підготовки згідно з характером майбутніх дій.

Підготовка ОВТ включає: доукомплектування озброєнням, військовою технікою, майном штатних і доданих підрозділів; поповнення боєкомплекту, дозаправлення техніки пально-мастильними матеріалами та охолоджувальною рідиною, приведення озброєння до нормального бою, перевірку засобів зв’язку.

16. Практична робота в підлеглих підрозділах проводиться з метою їх своєчасної і повної підготовки до виконання завдання. Командир взводу (відділення, танка) і його заступник перевіряє точне і своєчасне виконання вимог бойового наказу і розпорядження, знання особовим складом поставлених завдань, сигналів оповіщення, управління, взаємодії і порядку дій за ними, контролює своєчасність та якість виконання заходів з підготовки озброєння і техніки до дій, доповідає у встановлений час командиру роти (взводу) про готовність. Недоліки, виявлені під час роботи, усуваються на місці.

17. Управління діями і вогнем взводу (відділення, танка) під час виконання поставлених завдань полягає в спостереженні за результатами дій підлеглих (доданих) підрозділів, сусідів і вогню, включаючи і засоби старшого начальника, прийнятті рішень за обстановкою, яка складається, у постановці (уточненні) завдань підрозділам, вогневим засобам і доведення порядку взаємодії до підлеглих.

18. Командир відділення (танка), отримавши бойове завдання, повинен: усвідомити його (зрозуміти завдання взводу, відділення (танка) і завдання сусідів), порядок і терміни його виконання; оцінити обстановку (з’ясувати де противник і характер його дій, а також місце розташування його вогневих засобів; вивчити місцевість, її захисні і маскуючі властивості, вигідні підступи, загородження і перешкоди; умови спостереження і ведення вогню); провести бойовий розрахунок і визначити завдання особовому складу, віддати бойовий наказ.

У бойовому наказі командир відділення (танка) вказує:

у першому пункті – орієнтири і відомості про противника;

у другому пункті – завдання взводу, відділення (екіпажу танка) і сусідів, об’єкти та цілі на напрямку дій взводу, які уражаються засобами старшого начальника;

у третьому пункті – після слова “наказую” ставляться завдання особовому складу (командири гранатометного і протитанкового відділень, крім того, вказують завдання обслузі);

у четвертому пункті – час готовності до виконання завдання;

у п’ятому пункті – своє місце і заступника.

Крім того, у бойовому наказі командир відділення (танка) доводить сигнали оповіщення, управління, взаємодії і порядок дій за ними.

Під час дій механізованого відділення у складі бойових тактичних груп командир відділення, визначаючи порядок виконання поставленого завдання, у третьому пункті бойового наказу встановлює: склад бойових груп, їх завдання (якого противника, де, коли, у взаємодії з ким і як знищити й у якому напрямку діяти) і порядок взаємодії під час знищення противника і взаємної підтримки вогнем, способи і сигнали управління.

19. Після віддання бойового наказу командир відділення (танка) організує підготовку відділення (танка) до виконання завдання: поповнення ракет, боєприпасів, технічне обслуговування БМП (БТР, танка), виконання встановлених робіт щодо інженерного забезпечення, а потім перевіряє знання завдань особовим складом, його забезпеченість усім необхідним для бою і доповідає командиру взводу про готовність відділення (танка) до бою.

20. Управління вогнем є найважливішою складовою роботи командира взводу (відділення, танка) щодо управління підрозділами. Вона включає підготовку вогню та управління вогнем під час бою.

Підготовка вогню включає заходи, які проводяться в рамках підготовки дій взводу (відділення, танка): організацію вогню, підготовку до виконання вогневих завдань.

Організація вогню проводиться під час організації дій взводу (відділення, танка) і включає: вивчення та оцінку місцевості, вибір і призначення орієнтирів, кодування місцевих предметів, організацію системи спостереження за противником, вибір вогневих позицій; постановку вогневих завдань підрозділам (особовому складу); підготовку вихідних даних для стрільби; призначення (доведення) сигналів управління вогнем.

Під час з’ясування отриманого завдання та оцінки обстановки командир повинен вивчити призначені старшим командиром єдині орієнтири і сигнали; оцінити вплив місцевості, погоди, часу доби на виконання вогневих завдань, а також визначити заходи, які необхідно провести щодо підготовки озброєння до бойового застосування.

Для управління підрозділом і вогнем призначаються єдині орієнтири і сигнали. Змінювати орієнтири і сигнали, призначені старшим командиром, забороняється. У разі потреби командир взводу може призначити додатково свої орієнтири з розрахунку не більше п’яти (на напрямку і в межах дій відділень: межах смуги і додаткового сектора вогню). Під час доповіді старшому командиру та організації взаємодії використовуються тільки орієнтири, які призначені старшим командиром. Орієнтирами вибираються добре видимі місцеві предмети. При використанні нічних приладів орієнтирами вибираються місцеві предмети з великою відбивною здатністю в межах дальності їх дії. Орієнтири нумеруються справа наліво і за рубежами від себе в бік противника. Один із них призначається основним. Крім орієнтирів для управління вогнем можуть використовуватися добре видимі місцеві предмети.

Визначаючи порядок і способи виконання отриманого завдання і завдання відділенням (танкам, бойовим групам), доданим підрозділам, штатному і доданому вогневому засобу, командир взводу (відділення, танка) розкриває порядок і способи знищення (ураження) противника за завданнями, видами зброї і вогню, способами його ведення, напрямками, напруженості і способами стрільби.

Під час організації взаємодії та управління командир взводу (відділення) узгоджує зусилля штатних і доданих вогневих засобів щодо її виконання вогневих завдань і знищення найбільш важливих цілей: визначає порядок корегування результатів стрільби і цілевказання; встановлює (уточнює) сигнали (команди) на відкриття, перенесення і припинення вогню.

21. Командир взводу (відділення) керує взводом по радіо, командами, що подаються голосом, сигнальними засобами та особистим прикладом. Усередині БМП (БТР, танка) командир взводу (відділення, танка) управляє діями підлеглих командами по радіо (переговорному пристрою) голосом і встановленими сигналами.

Командно-спостережний пункт командира взводу розташовується в бойовому порядку взводу, в бойовій машині або на місцевості у фортифікаційній споруді для спостереження, що розгортається за бойовим порядком підрозділів, так, щоб забезпечити його захист від вогню стрілецької зброї і мінометів, найкраще спостереження за противником, діями своїх підрозділів, сусідів і місцевістю, а також безперервне управління взводом.

Під час дій механізованого взводу в пішому порядку командир взводу (відділення) розташовується в місці, яке забезпечує ефективне управління підрозділами (підлеглими) і вогнем, а також ускладнює противнику його впізнання як командира.

Командир відділення керує підлеглими командами, які подає голосом, сигнальними засобами та особистим прикладом, а в разі наявності засобів зв’язку використовує їх. Під час дій у пішому порядку він завжди перебуває з відділенням.

22. Під час роботи на радіостанціях суворо дотримуються правил ведення переговорів. Під час передачі команд командири відділень (танків) викликаються позивними, пункти місцевості вказуються від орієнтирів і умовними найменуваннями. У разі створення противником радіоперешкод радіостанції за командою командира роти (взводу) переводяться на запасні частоти.

Для управління вогнем і підрозділами старшим командиром встановлюються сигнали управління по радіо і сигнальними засобами зв’язку, у разі необхідності командир взводу (відділення, танка) може встановити свої додаткові сигнали.

Сигнальні засоби використовуються для передачі заздалегідь установлених зорових, світлових і звукових сигналів, і повинні бути простими, легкими для запам’ятовування, відмінними між собою.

До зорових сигнальних засобів належать прапорці, прожектори БМП (БТР, танків), димові шашки, ручні димові гранати, димові снаряди (міни). Крім цього вони можуть подаватися за допомогою автомата, головного убора і рукою.

До світових сигнальних засобів належать сигнальні патрони, снаряди і трасуючі кулі і снаряди, сигнальні ліхтарики.

До звукових сигнальних засобів належить електро- і пневмосигнали, сирени, сигнальні свистки, удари в гільзу тощо. У розвідці для передавання звукових сигналів використовується імітація звуків тварин і птахів.

Сигнали управління повинні бути доведені до всього особового складу. Сигнали, які подає старший командир, стосуються тільки підлеглих командирів: підрозділи повинні виконувати сигнали тільки свого безпосереднього командира; сигнали подаються до одержання відповіді (відклику) або початку виконання команди (сигналу); отримані сигнали негайно підтверджуютьсяїх повторенням.

Під час управління підрозділами (підлеглими) сигналами необхідно пам’ятати, що сигнальні засоби демаскують місце розташування командира.

23. Управління вогнем у ході виконання завдання включає: розвідку наземних і повітряних цілей, оцінку їх важливості, визначення черговості ураження; вибір виду зброї і боєприпасів, види і способи ведення вогню (стрільби), цілевказання, постановку вогневих завдань; спостереження за результатами вогню і його корегування; контроль за витратою боєприпасів.

Розвідка цілей противника ведеться спостерігачами, а в разі необхідності – усім особовим складом взводу (відділення, танка, обслуги) у призначених секторах. З БМП (БТР, танків) у всіх видах воєнних дій ведеться кругове спостереження. Сектори повинні забезпечити виявлення противника і призначаються залежно від розташування прицілів, приладів спостереження, бійниць і розміщення особового складу.

У першу чергу знищуються протитанкові засоби, броньовані машини на передньому краї і в найближчій глибині, обслуги кулеметів і мінометів, снайпери, артилерійські корегувальники, авіанавідники і командири підрозділів противника. Вибір засобів ураження повинен забезпечити надійне знищення розвіданих цілей.

Під час постановки (уточнення) вогневих завдань командири вказують: кому (якому підрозділу); де (цілевказання); що (найменування цілі) і завдання (знищення, подавлення або зруйнування тощо).

Цілевказання може здійснюватися від орієнтирів (місцевих предметів) і від напрямку руху (атаки), за азимутальним покажчиком, трасуючими кулями і снарядами, розривами снарядів, сигнальними засобами, а також наведенням приладів і зброї в ціль.

Корегування вогню здійснюється від місця розташування цілі, орієнтирів (місцевих предметів) і розривів снарядів із указанням величини відхилення за дальністю і напрямком.

24. Виклик і корегування вогню артилерії, яка підтримує, здійснюється, як правило, через артилерійських командирів (корегувальників), а в разі їх відсутності – особисто командиром взводу. Під час виклику вогню командир взводу вказує: характер і місце розташування (номер) цілі, завдання стрільби (придушити, знищити, зруйнувати, освітити, задимити, засліпити), терміни виконання вогневого завдання. Під час корегування вогню – характер і місце розташування (номер) цілі, величину відхилення за дальністю і напрямком.

Цілевказання екіпажам вертольотів (літаків) здійснюється тільки за розпорядженням старшого командира методом позначення місця цілі вогнем стрілецької зброї, озброєнням БМП (БТР) і танків трасуючими кулями (снарядами), а також з використанням технічних засобів наведення і цілевказання за наявності авіаційного навідника. Завдання на позначення місця цілі ставиться так, як вогневе завдання із указанням часу відкриття вогню.

25. Оповіщення особового складу про повітряного противника, безпосередню загрозу і початок застосування противником ядерної, хімічної і біологічної зброї, а також про радіоактивне, хімічне і біологічне зараження здійснюється за єдиними і постійними сигналами. Сигнали оповіщення повинен знати весь особовий склад підрозділу. Командир взводу (відділення, танка) завчасно визначає порядок дій підлеглих за сигналами оповіщення, і одержавши сигнал, подає відповідні команди.

26. Для взаємного розпізнання, визначення належності та місцерозташування частин і підрозділів від спеціально підготовленого відділення (екіпажу) може призначатися пост (пункт) позначення батальйону (роти).

Спостереження ведеться безперервно. У разі наявності на посту технічних засобів впізнання і позначення відповідні сигнали подаються, виходячи з отриманого завдання, від командира (начальника), який виставив пост.

Пост (пункт) позначення, як правило, складається з двох солдатів і одного сержанта, який призначається старшим.

На посту (пункті) повинні бути прилади спостереження, великомасштабна карта або схема місцевості, журнал спостереження, компас, годинник, ліхтар, засоби зв’язку і подачі сигналів пізнавання, позначення та оповіщення.

Старший поста (пункту) позначення зобов’язаний: встановити порядок чергування; організувати обладнання місця розташування поста (пункту) і його маскування; перевірити справність приладів спостереження, засобів зв’язку і подання сигналів пізнавання, позначення та оповіщення; вчасно подавати сигнали відповідно до отриманого завдання від командира (начальника), який виставив пост (пункт).

Черговий поста (пункту) позначення веде спостереження за повітрям і місцевістю у вказаних секторах.Виявивши сигнали впізнання, які подаються військами, а також літаками і вертольотами, встановлює їх відповідність діючим сигналам, доповідає старшому поста (пункту) і за його наказом подає сигнал позначення або оповіщення.

Старший поста (пункту) у разі виявлення сигналу і цілі встановленим порядком доповідає командиру (начальнику), який виставив пост, і відповідно до отриманого завдання дає команду на подання сигналів позначення або оповіщення. Про результати спостереження, подані сигнали здійснюється запис у журналі спостереження.

27. Доповідь старшому командиру та інформування сусідів про обстановку є найважливішим обов’язком командира взводу (відділення, танка) під час виконання поставленого завдання.

У доповіді старшому командиру вказується: у який час, де і яке завдання виконує підрозділ, положення сусідів, склад і характер дій противника, своє рішення.

Командир взводу (відділення) негайно доповідає старшому командиру про: раптовий напад противника або його появу там, де його не очікували, виявлені загородження і зони зараження; захоплення полонених, документів і озброєння противника; застосування противником нових засобів і способів дій; різку зміну дій противника (раптовий відхід, перехід до оборони, проведення контратаки); різку зміну положення і втрату взаємодії із сусідами; кожне рішення, прийняте за власною ініціативою у зв’язку зі зміною обстановки.

1.3. Обов’язки особового складу

 

28. Кожен військовослужбовець повинен досконало знати й утримувати в постійній бойовій готовності свою зброю і бойову техніку, майстерно володіти ними й уміло застосовувати таі, крім того, бути в готовності замінити в разі необхідності товариша або командира, який вибув зі строю.

Кожен військовослужбовець зобов’язаний: знати і розуміти поставлене йому завдання, завдання взводу (відділення, танка); уміти вести розвідку противника і місцевості, під час виконання поставленого завдання постійно вести спостереження, вчасно виявляти та уражати противника; знати штатне озброєння (штатну зброю); знати розміри, обсяг, послідовність і терміни обладнання фортифікаційних споруд; уміти швидко обладнувати окопи й укриття, у тому числі й з використанням вибухових речовин, здійснювати їх маскування; стійко і завзято діяти в обороні, сміливо і рішуче в наступі; проявляти хоробрість, ініціативу і спритність у бою, надавати допомогу товаришу; уміти вести вогонь по літаках, вертольотах і інших повітряних цілях, що діють на малих висотах, зі стрілецької зброї; знати способи захисту від зброї масового ураження і високоточної зброї противника; уміло використовувати місцевість, засоби індивідуального захисту і захисні властивості машин; уміло використовувати захисні й маскувальні властивості місцевості та місцевих предметів, засоби індивідуального захисту і захисні властивості машин; уміти долати загородження, перешкоди і зони зараження, установлювати і знешкоджувати протитанкові і протипіхотні міни; проводити спеціальну обробку; без дозволу командира не залишати свого місця в бою; у разі поранення або ураження радіоактивними, отруйними речовинами, біологічними засобами, а також запалювальною зброєю вживати необхідних заходів само- і взаємодопомоги та продовжувати виконання завдання; якщо буде наказано відправитися до медичного пункту, взяти з собою особисту зброю; у разі неможливості убути на медичний пункт – відповзти зі зброєю в укриття (місце збору поранених) та чекати санітарів; уміти готувати озброєння і боєприпаси до бойового застосування, швидко і спритно споряджати патронами обойми, магазини, стрічки; стежити за витратою боєприпасів і заправки БМП (БТР), танка пальним, вчасно доповідати своєму командиру про витрати 0,5 і 0,75 носимого (возимого) запасу боєприпасів і наявності пального; у разі пошкодження БМП (БТР), танка швидко вживати заходів щодо їх відновлення.

Кожен сержант і солдат зобов’язаний захищати командира в бою, у разі його поранення або загибелі бути готовим взяти на себе командування підрозділом.

29.Кожен військовослужбовець повинен знати і дотримуватися норм міжнародного гуманітарного права: під час виконання поставленого завдання застосовувати зброю тільки проти противниката його військових об’єктів; не нападати на осіб і об’єкти, які перебувають під захистом міжнародного гуманітарного права, якщо ці особи не роблять ворожих дій, а об’єкти не використовуються (не підготовлені до використання) у воєнних цілях; не заподіювати зайвих страждань, не завдавати більшого збитку, ніж необхідно для виконання бойового завдання; якщо дозволяє обстановка, підбирати поранених, хворих і осіб, які утримуються від ворожих дій, та надавати їм допомогу; гуманно ставитися до цивільного населення, поважати його гідність; стримувати підлеглих і своїх товаришів від порушення норм міжнародного гуманітарного права, про випадки їх порушення доповідати старшому командирові.

Противника, який здався в полон, необхідно роззброїти, у разі потреби надати допомогу і передати своєму командиру. До полоненого противника необхідно ставитися гуманно.

Порушення цих правил не тільки безчестить Батьківщину, але й у встановлених законом випадках тягне за собою кримінальну відповідальність.

Під час виконання поставлених завдань усі командири, у межах своїх обов’язків, повинні враховувати норми міжнародного гуманітарного права під час ухвалення рішення і забезпечитиїх виконання своїми підлеглими.