Історія розвитку шрифту для сліпих

Технологія друку видань шрифтом Брайля

План

1. Загальні відомості: поняття, історія винайдення.

2. Специфіка.

3. Способи виготовлення. Особливості паперу.

4. Видання шрифтом Брайля в Україні на сучасному етапі.

 

1. Загальні відомості. 90% інформації сприймається людьми оком. Звичайна людина не може уявити собі світ сліпої людини: картини об’єктивного світу постійно проглядаються нами, як кінокадри. Всі можливості людської уяви визначаються тим, що людина бачила або чула в минулому. Сліпота – категорія психофізичних порушень, котрі виявляються в обмеженні зорового сприйняття або його відсутності, що впливає на формування й розвиток особистості. В осіб з порушенням зору розвивається специфічна діяльність, спілкування й психофізичний розвиток. Це проявляється у порушенні, своєрідності рухової активності, просторової орієнтації, формуванні уявлень і понять, у способах предметно-практичної діяльності, в особливостях емоційно-вольової сфери, соціальної комунікації, інтеграції в суспільство, адаптації до праці.

Сліпа людина сприймає навколишню реальність тактильно. Великий російський фізіолог І. Сєченов писав: рука, котра обмацує зовнішні предмети, дає сліпому все, що людині з зором дає око, за винятком забарвленості предметів і відчуття за межі довжини руки. Винятковий дотик у сліпих пояснюється не конституціональними й органічними причинами, які полягають в особливості будови шкірного аналізатора, а функціональними, які з’являються в результаті тривалого використання шкірного аналізатора в інших цілях, ніж у звичайних людей. Крім дотику, зоровий дефект компенсує незрячому хороший слух. Те, що недоступно безпосередньому сприйняттю сліпого, він може пізнати через розповіді та опис інших людей в процесі спілкування з ними.

У світі налічується близько 10 мільйонів сліпих людей. Через патології зорового аналізатора вони змушені перебувати в своєму замкненому світі, відірвані від реальності, обмежені в спілкуванні, занурені в пітьму. Зоровий дефект створює певні труднощі при входженні сліпої дитини в життя, але є тільки фізичним недоліком і не позбавляє її можливості бути суспільно корисною. На думку Л. Виготського, сліпота, створюючи новий, особливий склад особистості, викликає до життя нові сили, змінює нормальні напрямки функцій, творчо й органічно перетворює й формує психіку людини. Отже, сліпота є не тільки дефектом, мінусом, слабкістю, але в певному сенсі джерелом виявлення здібностей. В історії цьому чимало прикладів. Величезний і неоціненний внесок у скарбницю науки видатних незрячих філософів Греції - Демокріта (V - IV ст. до н. е.) і Діодота (I ст. до н. е.), педагога Дідіма (Олександрія, IV ст. до н. е.), істориків Н. Саундерсона (Шотландія, XVIII ст.), істориків О. Тьєррі (Франція, XIX ст.), В. Прескота (США, XIX ст.), ентомолога Ф. Губерта (Швейцарія, XVIII ст.), тифлолога Л. Брайля (Франція, XIX ст.).

Для соціалізації й інтеграції сліпих людей в суспільство, включенню їх у колективну діяльність, розширення пізнавальних можливостей велике значення має грамотно побудований процес їх виховання і навчання, в основі якого лежать дотикові відчуття, зокрема рельєфно-крапкова система Брайля. Навчання письму за Брайлем визнається одним з найважливіших компонентів соціальної реабілітації незрячих, тому що неможливість читання й письма створює не тільки інформаційний дефіцит, але і психологічний дискомфорт.

Державний стандарт ДСТУ 3017-95 “Видання. Основні види. Терміни і визначення” не регламентує, що слід вважати виданням для сліпих. Українські теоретики видавничої справи вирізняють такі видання за знаковою природою інформації.

Видання для сліпих – видання, призначені для самостійного читання сліпими за допомогою дотику чи слухового сприйняття з використанням звуковідтворювальної апаратури. У виданнях для сліпих застосовують рельєфно-крапковий безфарбовий шрифт, розроблений французьким тифлопедагогом Л. Брайлем. Читаються такі видання за допомогою дотику пальців.

У суспільстві панує хибна думка, що немає гострої потреби в друкованих книгах для людей з вадами зору, оскільки існують аудіо-книги, які значно дешевше записати, компактніші й зручніші у використанні. Однак книжка для таких людей так само важлива, як і для зрячих, оскільки без використання видань, надрукованих шрифтом Брайля, незряча людина не може бути грамотною. Прочитати книжку і прослухати її – це два кардинально різні способи сприйняття. Незрячі читають в 10 разів більше, ніж зрячі люди, оскільки це найбільш доступний для них спосіб проведення дозвілля.

Історія розвитку шрифту для сліпих

Розвиток шрифтів для сліпих розвивався двома шляхами – лінійним шрифт і шрифт з використанням специфічних знаків. Перші згадки про спроби винайти способи письма й читання для незрячих відносяться ще до ІV ст. до н. е. Вони пов’язані з ім’ям широко відомого в ті часи грецького педагога-просвітника Дидіма Олександрійського. Втративши зір в ранньому дитинстві, він отримав хорошу на той час освіту, використовуючи для читання і письма текстів букви алфавіту, вирізані з дерева. Це дозволило йому оволодіти грамотою рідної та іноземних мов. Такий спосіб використовується і в наші часи при вивченні сліпими дітьми площинних букв та системи площинного письма Гебольда.

У I ст. використовували “табелле Квінтиліана” – пластину, вкриту воском, на якій паличкою продряпувалися букви. Протягом ХVІІ – ХVІІІ ст. у різних публікаціях (Еразма Роттердамського, Педро Мекксіа) зустрічаються відомості про сліпих, які навчились письму, а наприкінці ХVІІІ ст. у творах філософів-просвітників почали з’являтися думки про необхідність підвищення рівня культури сліпих шляхом їх освіти.

Перше масове використання в навчанні незрячих рельєфного шрифту належить відомому французькому педагогу-просвітителю Валентину Гаюї (1745 – 1817 рр.). В. Гаюї визначив цілі і задачі інститутів для сліпих, які полягали в тому, що сліпим треба дати можливість навчатися, надавати їм роботу або окремо, або спільно зі зрячими, що зробить їх Шрифт складався з опуклих курсивних літер латинського алфавіту, збільшеного в кілька разів. На початку ХIХ ст. курсивний рельєфний шрифт був замінений більш простими формами друкарського шрифту. Найбільшого поширення набули лінійний шрифт, голчастий і шрифт «перл». У лінійному рельєфному шрифті літери видавлювалися на щільному папері у вигляді суцільних опуклих ліній і були схожі на знаки алфавіту зрячих, що представляло трудність для написання і зчитування букв сліпими. У голчастому і шрифті «перл» останні букви складаються з ліній, виконаних точками. Поступово, для зручності сприйняття рельєфних букв допомогою дотику, шрифт спрощувався, схожість його із звичайним алфавітом ставало все більш віддаленим, і визначилися тенденції переходу від знаків, які повторюють форми знаків зрячих, до стилізованому виду і потім до їх умовного позначення (зокрема шрифти Лезюера (1809 р.), шрифт Гоу (1833 р.), шрифт Фрея (1833 р.).

Заміна стандартних знаків алфавіту умовними знаками-символами у вигляді крючечків, паличок, кружечків тощо. Першим, близьким до шрифту Брайля, був шрифт, винайдений іспанським абатом Ланом Бретчианським і описаний у праці “Вступ, або досвід деяких нових винаходів для головного мистецтва” (1670 р.), маючи на увазі мистецтво читати і писати. Сам абат ніколи сліпих не навчав і мав наївні уявлення про їх можливості. Даючи поради тим, хто працював зі сліпими, він пропонував весь алфавіт розташовувати в п’яти рядках по 4 букви в кожному, букви позначались крапками, а рядки – рисочками. Кількість крапок відповідала номеру букви в рядку, а кількість рисочок номеру рядка.

Лан Бретчианський радив сліпим користуватись також “дротиковим шрифтом”, в якому букви утворювались за допомогою різної кількості вузликів або ж зі стовпчиків монет різної вартості, або порожньої тростинки, яка наповнювалась крупами п’яти видів: вид крупи позначав порядковий рядок, а кількість крупинок – порядковий номер у рядку. Пропонувалося також вирізати букв на гладкій дошці, на якій після вимочування у воді букви розбухали і ставали випуклими, що давало можливість читати їх пальцями (досі невідомо, чи то були звичайні букви чи знаки шифрувального письма).

Заслуга Лана Бретчианського полягає в тому, що він найбільш детально висвітлив деякі способи індивідуального письма сліпих і тим самим зберіг їх для історії.

У 1819 р. (1815 р.) французький офіцер, капітан Шарль Барб’є де ля Серр (1767 – 1841 рр.) створив шрифт, призначений для “нічного читання на полі бою”. Система Ш. Барб’є була шифрувальною, фонетичною. В її основу було покладено таблицю із 36 звуків французької мови. Букви утворювались з варіативних конфігурацій дванадцяти крапок. Ш. Барб’є сконструював і прилад для письма, який надалі послужив прототипом для усіх таких приладів, а в 1821 р. запропонував його інституту сліпих у Парижі, де в той час навчався, а потім працював Л. Брайль.

Шрифт Ш. Барб’є для сліпих також не був зручним: 1) знаки не вміщувались під подушечкою пальця, а французькі звуки позначалися занадто великою кількістю крапок; 2) фонетичний принцип, який було покладено в основу таблиці Барб’є зробив письмо граматично й орфографічно неправильним; 3) читання книг було загальмованим, вимагало великої уваги при розпізнаванні кожної букви, що відволікало сліпих від розуміння смислу самого прочитаного тексту; 4) шрифт не давав можливості позначати розділові знаки і використовувати його в математиці, при написанні нот; 5) нечіткий рельєф написаного при його читанні пальцями швидко затирався. Проте заслуга Ш. Барб’є в тому, що він відкрив крапку для сліпих.

Найбільш досконалим став шрифт, розроблений Луї Брайлем. За його життя в Європі було приблизно 200 різних систем писемності для незрячих. Відомий тифлопсихолог П. Віллєй писав: “Якщо В. Гаюї першим наполягав на тому, щоб давати сліпим освіту, то Брайль відкрив спосіб, який дозволяє плідно навчатись”.

У 1823 р. Л. Брайль приступив до розробки принципово нової системи рельєфно-крапкового письма для незрячих на основі шестикрапки, яка дозволяла означати букви, розділові знаки, цифри, і в 1825 р. запропонував для обговорення її початковий варіант. Подальша доля винаходу була непростою: його не відразу прийняли офіційні особи й тифлопедагоги, проте час підтвердив його переваги перед іншими способами.

Офіційне визнання системи Л. Брайля сталося тільки в 1878 р. на Міжнародному конгресі тифлопедагогів у Парижі. Сам же автор помер 6 січня 1852 р. не дочекавшись виходу у світ першої брайлевскої книжки.

Рельєфно-крапковий шрифт (РТШ) Брайля дозволив записувати не лише букви й цифри, але і ноти, математичні, фізичні, хімічні символи й формули, тобто повністю задовольняв потреби незрячих людей в отриманні інформації. Завдяки своїй універсальності він отримав широке поширення в усьому світі. Зокрема, розробка “російського Брайля” завершилася в 1881 р., а вихід у світ першої рельєфно-крапкової книги російською мовою – “Збірки статей для дитячого читання виданого і присвяченого сліпим дітям Ганною Адлер” (1885 р.) започаткував російське книгодрукування для сліпих.

На українських землях першу книгу для сліпих випустив відомий лікар, секретар Одеського відділу піклування сліпих Г. Миткевич, який заснував брайлівську друкарню в Одесі й улітку 1889 р. надрукував вірші О. Кольцова.

1923 р. у Москві було засновано Всеросійське товариство сліпих, 1924 р. почав виходити їхній журнал “Життя сліпих” по Брайлю, а з 1956 р. - плоским шрифтом; 1937 р. – дитячий журнал “Радянський школяр”. У 1936 р. при навчально-педагогічному видавництві в Москві засновано редакцію літератури для сліпих. У цей час почалось масове навчання дорослих неграмотних сліпих системі Брайля, тому редакція в основному займалась підручниками для початкової школи і посібниками для ліквідації неграмотності. Тоді ж у союзних і автономних республіках уведено навчання сліпих національними мовами, що призвело до створення українського, татарського, грузинського та інших брайлівських алфавітів.

2. Специфіка шрифту Брайля. 1829 р. у роботі “Способи написання слів, музики і співів за допомогою крапок”. Л. Брайль описав новий шрифт, в основі якого лежала комбінація з 6 крапок. Таблиці з умовних знаків вистачало для позначення всіх букв алфавіту, цифр, розділових і нотних знаків, математичних формул, - усього 63 знаки, що мають хоч одну крапку, і порожнє вічко без крапок, вживане як пропуск. Унаслідок такого обмеження загального числа різних комбінацій крапок, часто використовуються символи, складені з двох знаків, кожен з яких окремо має свої значення. Передбачені додаткові знаки: великі і малі букви, цифровий знак і так далі. Кожна така комбінація має декілька значень, число яких може доходити до десяти.

Система Л. Брайля дозволяє писати й читати з більшою швидкістю. За даними П. Віллея, хороші читці по Брайлю можуть прочитувати приблизно 100-120, а іноді і 200 знаків за хвилину (зрячі прочитують близько 500 знаків за хвилину).

Особливість: текст пишеться справа наліво, потім сторінка перевертається, і текст читається зліва направо. При письмі проколюються крапки, оскільки читати можна лише по опуклих крапках, «писати» текст доводиться зі зворотного боку аркуша. У цьому полягає одна із складнощів при вивченні цього шрифту. Нумерація крапок при читанні йде зверху вниз по стовпцях, а при записі – у зворотному порядку – спочатку по правому стовпцю, потім по лівому: крапка 1 знаходиться у верхньому правому кутку, під нею – крапка 2, в нижньому правому кутку – крапка 3. У лівому верхньому кутку знаходиться крапка 4, під нею – крапка 5, в лівому нижньому – крапка 6. Наявність або відсутність крапок (проколов) у вічку дає певний символ. Згодом з’явилась розширена система Брайля, де є2 додаткові крапки: 7 під 3 і 8 під 6.

Висота крапки в 0,5 мм досить для її розпізнавання на дотик. Відстань між крапками займає близько 2,5 мм, відстань між вічками – 3,75 мм по горизонталі і 5 мм по вертикалі. Стандартна сторінка з текстом Брайля вміщує до 25 рядків по 40 – 43 вічка.

Грифель і трафарет, або прилад. Трафарет складається з двох скріплених пластинок. Між ними вкладається спеціальний щільний папір, який добре тримає форму. У нижній пластині є ряди поглиблень для крапок. У верхній – ряди прямокутних порожніх вічок. Кожне вічко верхньої пластини має 6 дірочок на краях закруглених облямівок: по всіх чотирьох кутах і посередині вертикальних сторін. Дірочки розташовуються строго над заглибленнями нижньої пластини. Грифелем продавлюють крапки.

Через використання трафарету написані знаки Брайля неможливо змінити в розмірах, конфігураціях, підкреслити, тому для виділення букв і слів використовуються спеціальні знаки: заголовних і малих літер (які ставляться перед потрібними буквами), курсиву, напівжирного шрифтів (знаки ставляться до і після символів, що виділяються), верхнього й нижнього індексу, математичного кореня (один символ ставиться на початку, інший – в кінці) і так далі. Окремі конструкції схожі з логікою html, коли, наприклад, текст для надання йому курсиву поміщається між спеціальними знаками (умовними тегами).

3. Поліграфічні технології. Брайлівського друкарська машинка має шість основних клавіш (шість крапок вічка Брайля), “пробіл”. Текст, надрукований таким чином, можна читати, при цьому не перевертаючи аркуш паперу.

На сьогоднішній день є кілька способів нанесення на задруковуваний матеріал шрифту Брайля поліграфічнім способом. Для цього потрібен спеціальний папір (картон має меншу здатність зберігати відтиснені крапки, і, відповідно, у книги коротший життєвий цикл). Існує безліч форматів аркушів для друку Брайлем, поширеність яких варіюється залежно від національних традицій друкарства. Традиційний для Росії і пострадянського простору аркуш брайлівської книги включає 25 рядків по 30 або 32 знаки в кожному, маючи розмір 23 на 31 см. Щільність чисто целюлозного паперу з високим ступенем білизни – 160 г/м2. Високі друкарські властивості забезпечують максимально довге збереження форми крапок.

Конгревне тиснення. Це головний – простий, зрозумілий і ефективний – спосіб нанесення шрифту Брайля на задруковуваний матеріал. Матриця і контрштамп містять необхідну комбінацію крапок. Матеріал пропускають через прес для тиснення. Недолік: якщо на аркуші міститься кілька сторінок, то при роботі з ним доведеться виготовляти стільки штампів стільки сторінок, що здорожує продукцію. Це лише для великого багатотиражного виробництва, де ціна штампів «розчиняється» у великому накладі продукції, а для малотиражки це дорого.

Доступна й ефективна технологія нанесення текстів шрифтом Брайля на упаковку розроблена компанією Bobst і називається Accubraille. Суть її в тому, що нанесення власне шрифту Брайля відбувається на останньому етапі виготовлення коробки - на етапі фальцювання і склеювання. Для цього на фальцесклеювальну машину встановлюється спеціальний механізм з двох барабанів: на верхній закріплюється ротаційний гнучкий штамп з потрібним текстом, а нижній представляє фіксований постійний контрштамп, між ними проходить задруковуваний матеріал, і в результаті відтискають потрібний текст.

Реальна швидкість може досягати 100 тис. прим./год., що недосяжно для жодних вирубних пресів і пресів для тиснення. Без зупинки, без додаткових прогонів, без спеціальних матеріалів, без зниження швидкості роботи машини. В результаті нанесення шрифту Брайля стає практично «безкоштовним».

Оскільки більшість людей, що працюють на виробництві, не володіють азбукою Брайля, необхідно перевіряти якість отриманих написів. Bobst пропонує оснастити систему Accubraille спеціальною відеокамерою, яка «читає» текст Брайля на кожній коробці, порівнює його з оригіналом і в разі відхилення сигналізує.

Термопідняття. Використовують матеріали, які при нагріванні сильно збільшуються в об’ємі, наприклад, полістирол, що спінюється. На їх основі створюється спеціальний дрібнодисперсний порошок, який наноситься на свіжу фарбу або краще на спеціальний лак, у вібросекції аркуш струшується і там, де немає свіжої фарби, вакуумним пилососом порошок видаляється, після чого нагрівається. У результаті нагріву порошок, що прилип до фарби, спінюється (або плавиться при високій температурі і перетворюється на смолу) і стає рельєфним, потім матеріал потрапляє в зону охолодження й закріплення, після чого готова продукція потрапляє в приймальний лоток, а транспортер – в зону очищення. Офсетний друк плюс автоматична термографічна лінія дозволяє якісно піднімати відразу кілька фарб на продукції та навіть робити термопідняття з двох сторін, суміщати підйом з плоским офсетним друком та іншими оздоблювальними технологіями (з деякими обмеженнями). Швидкість друку близько 2000 – 3000 арк./год.

Це устаткування доступне, коштує недорого, але робота виходить дорогою, оскільки потім відбиток з нанесеним шрифтом Брайля складно піддавати подальшій обробці. Навіть у стосі через нанесений рельєф аркуші нормально лежати не будуть. Тому така технологія може бути застосована лише при невеликих накладах і мало не при ручній післядрукарській обробці.

Рельєфний лак. Використання спеціального (брайлівського) лаку (з дуже високою в’язкістю і низькою плинністю), який збільшується в об’ємі при нагріванні. Зазвичай він наносяться трафаретним способом, щоб створити товстий шар. Після цього відбиток потрапляє в УФ-сушку, де лак ще більше збільшується в об’ємі (частково спінюється, як порошок) і під впливом УФ-випромінювання полімеризується. На відбитку створюється потрібне рельєфне зображення. Такий підхід дорожчий, ніж обидва попередні, тому використовується рідко (дорогий лак, використання «повільного» трафаретного друку, складний технологічний процес). Його застосовують при нанесенні шрифту Брайля на тонкі полімерні матеріали, наприклад, етикетки, що самі клеються. У цьому випадку ні конгревним способом, ні термопідняттям створити рельєф неможливо, тому доводиться використовувати об’ємний трафаретний лак.

Цифровий друк. Для цього використовується спеціальний тонер, який при потраплянні в піч цифрової машини спінюється і стає рельєфним.