Список використаної та рекомендовано* літератури. НЗ (пасивний стан) КГ: — 33 (ефект впливу відсутній)

ДЗ

НЗ (пасивний стан)
КГ: — 33 (ефект впливу відсутній)

ДЗ

Важливою проблемою, яка особливо складно вирішується в пси-хологічних дослідженнях, є проблема виміру змінних.

У найзагальнішому понятті під виміром розуміють операцію, за-вдяки якій числа (чи інші символи) приписуються об’єктам дійсності. При цьому важливо встановити відповідність між властивостями чи-сел і властивостями об’єктів.

Усього, слідом за С. Стівенсом, виокремлюють 4 рівні виміру — переведения якісних психічних явищ у зовнішні, кількісні показники, які називають шкалами (від лат. scala — “сходи”) [6; 11; 12; 15]. Це, по-перше, номінальна шкала, або шкала найменувань, коли всі психологіч-ні прояви класифікуються за певними ознаками в класи еквівалент-них об’єктів, наприклад, належність особистості до певної раси. На цій шкалі об’єкти можна розташувати в будь-якій послідовності. Клас із найбільшою кількістю об’єктів називають модою — статистичною мірою центрально! тенденції (тобто статистичним показником, що характеризує найбільш виражене, репрезентативне значения змінної) для даного виду шкал.

При цьому, якщо для класифікації однієї й тієї ж сукупності експе-риментальних даних (наприклад, групи одних і тих самих досліджу-ваних) застосовуються два різних критерії (коли, наприклад, ці дослі-джувані розбиваються на класи, з одного боку, за рівнем їх розвитку, а з другого — за ефективністю професійної діяльності), можна узнати, чи залежать ці критерії один від одного, наприклад, за методом “хі-квадрат”.

Іншим видом шкал є шкала порядку, або рейтингова шкала, коли об’екти не тільки розділяються на класи рівних між собою (еквівалент-них) об’єктів, а й ці класи упорядковуються (ранжуються) за мірою вираженості цієї ознаки. Наприклад, у відомому дослідженні стосов-но дослідження расових установок, коли “силу” установки виміряли за відповідями на запитання:

П1 — чи хотіли б ви, щоб хто-небудь з ваших родичів одружився з негром?

П2 — чи запросили б негра на обід? ПЗ — чи дозволили б голосувати? групи розподілялися за “силою” расової установки (табл. 1).

Таблиця 1 Розподіл досліджуваних по трупах залежно від "сили" установки

 

№ групи	Так	Так	Так	Hi	Hi	Hi
	+	+	+
		+	+	+
			+	+	+
				+			+

У результаті не тільки можна було визначити вираженість певної ознаки (в цьому разі — расових установок), а й упорядкувати класи об’єктів залежно від міри вираженості ознаки (у цьому прикладі пер­ша група мала “найслабкіші” расові установки, а четверта — “най-сильніші") [12].

Мірою центрально! тенденції для такого виду шкал емедіана, яка визначаеться за формулою

., и + 1

М_е =-------,

2 де п — кількість ознак. Ліворуч і праворуч від медіани знаходиться 50 % випадків.

Проблемою, що утруднює маніпуляції з даними, які вимірювалися за рангового шкалою, є те, що відстань між позначками шкали не від-повідає реальній відстані між даними. Крім того, для порівняння да-них у різних дослідах (де використовувалися різні експериментальні завдання) за цією шкалою часто необхідно переводити “сирі” первин-ні дані у спеціальні показники — процентилі, які показують відносне положения індивіда в порівнянні з іншими. Процентильні показники виражаються в одиницях від процентів досліджуваних, результат яких нижче певної первинної оцінки. Чим нижча процентиль, тим гір-шою є позиція індивіда в даній групі за вимірюваною якістю.

Наприклад, якщо 35 % людей розв’язують правильно менше 15 експериментальних завдань, то первинна “сира" оцінка — 15 у цьо­му випадку відповідає 35 процентилю (Р 35). П’ятдесятий процен­тиль (Р 50) відповідає медіані. Р 25 і Р 75 називають також першим і третім квартилями, оскільки вони позначають нижню і верхню чверть розподілу даних.

У разі переведения “сирих" балів у процентилі вважають, напри-клад, що ступінь переваги досліджуваного в досліді X є більш явним, ніж у досліді Г, якщо в Хвище його даних виявилося тільки 20 % дослі-джуваних, у той час як у Г— 40 %. Пряме порівняння оцінок цих двох дослідів не мало б сенсу, оскільки будь-яке числове перетворення на ранговій шкалі може змінювати експериментальний результат [1].

Третім видом шкал є шкала інтервалів, на якій ознаки не тільки упорядковані за мірою вираженості, а й відстань між позначками шкали відповідає реальному розриву між даними.

Слід зауважити, що установити дослідним шляхом зазначену рів-ність інтервалів досить важко. Поширеним засобом є статистичне ви-значення рівності інтервалів через приведения даних порядкової шка­ли до, як правило, нормальногорозподілу.

Існують такі підходи до перетворення розподілу в нормальний:

• зміна експерименталъних умов виміру (зокрема, характеру по­ставлена запитань, часу їхнього розв’язання, критеріїв, які визнача-ють позитивні відповіді на кожне з цих запитань), коли, наприклад, емпірично починають змінювати запитання в потрібному напрямі, уникаючи занадто "легких" чи “важких" запитань, за яких більшість відповідей була би помилковою чи правильною; (першим прикладом такого підходу можна вважати шкалу Стенфорда — Біне з визначен-ня інтелекту, коли завдання добиралися таким чином, щоб для кож­ного віку отримати найтиповіший показник інтелекту 100, із статис-тичною мірою дисперсії 16);

• нормалізація за складом, при цьому група даних розподіляється на кілька класів таким чином, щоб границі класів відповідали нор­мальному розподілу;

• нормалізація змінної через її логарифмування:

X= log(x +Q,

де С константа, яка добирається таким чином, щоб наблизити роз-поділ до нормального, х — первинне значения змінної, X— перетво-ренезначениязмінноїх;

• нормалізація змінної може також відбуватися через перехід від
процентилів до нормалізованих стандартних показників [1; 12].

Класичним прикладом шкали інтервалів є термометр. Слід заува­жити, що шкала інтервалів мае одиницю виміру, але положения точ­ки відліку — 0 — є довільним (наприклад, для температурної шкали позначка 0 свідчить не про відсутність температури взагалі, а про пев-

ні ії значения). Вважається, що на цій шкалі можна виконати певні дії, отримуючи нові показники (X) із старих (х) за допомогою перетво-рення: X = ах + Ъ, де a i Ъ є константами.

Мірою центрально! тенденції на цій шкалі є середнє арифметичне, яке визначається за формулою

_Л/Г (^х1+^х2+— +^хп) П

де п — кількість елементів.

Проблемою такого виду шкал є незбіжність природної нульової по-значки і нульової позначки на шкалі, що унеможливлює знаходження пропорцій і відношень, наприклад, не можна сказати, що людина з ін-телектом 140 є вдвічі розумнішою, ніж людина з інтелектом 70.

Четвертим видом шкал, які у психології, як правило, використову-ються як додаткові, є шкали відношень або пропорцій, для яких нульо-ва позначка на шкалі відповідає природній нульовій позначці. На та­ких шкалах вимірюється довжина, площа, об’єм об’єктів, а також час перебігу певних процесів.

Мірами центрально! тенденції для такої шкали є середнє арифме­тичне М або середнє геометричне G, яке визначається за формулою

G = ічх₁х₂...х_п.

Слід зауважити, що для порівняння результатів двох або більше рядків даних з метою визначення експериментального впливу тільки значень середніх недостатньо. Наприклад, порівняємо дві вибірки зі значениями:

20; 20; 20; 20 і 38; 2; 38; 2.

Очевидно, середнє арифметичне для них обох дорівнює 20 і не менш очевидно, що це різні вибірки. Тут необхідно, окрім середніх, також визначити дисперсію значень навколо середніх, яке дає більш точну картину, зокрема, середнє квадратичне відхилення, яке обчислю-ється за формулою

° = \\ --------,

V П

деМ —середнє арифметичне и данихіз значениями х_рх₂,...,х_и[11; 12]. Зазначимо, що чим складніший рівень психіки, тим менш точно його можна виміряти (див. табл. 2).

Таблиця 2 Зв'язок рівнів психічної регуляції і засобів їх емпіричного опису (за В. Дружиніним) [7]

 

Квень	Функція	Відношення	Предмет (психічна реальність)	Засіб опису даних (шкала)
	фізіоі
	регуляція рухів	психіка — організм	субсенсорні процеси	шкали відношень (інтервалів)
	регуляція операцій	психіка — середовище	сенсорно- перцептивні процеси	шкала інтервалів
	регуляція дій	психіка — задача	мислення, мотивація прийняття рішення	шкали інтервалів (порядку)
	регуляція діяльності	психіка — діяльність	структура цілісної психіки (особистісні утворення)	шкали порядку і номінальні шкали
	регуляція життєдіяльності в цілому	психіка — життєвий шлях	унікальна, цілісна, індивідуальна психіка	подібність, опис окремих випадків

При цьому 0 — є допсихічним рівнем, який забезпечує життєдіяль-ність організму, його вплив на психічну активність виявляється на наступному рівні:

1 — психофізіологічнийрівень, який відповідає за прості види пси-
хічної підсвідомої регуляції (автоматизмы, неусвідомлювані регулято-
ри дій тощо);

2 — рівень елементарних систем, який забезпечує сенсорно-
перцептивні процеси, прості емоції тощо;

3 —мезопсихічнийрівень регуляціїдій,пов’язанийз функціонуван-ням інтегративних систем (інтелект, мотивація тощо);

4 — макропсихічний рівень або рівень функціональних систем, які відповідають за цілісність психіки, психологічну регуляцію діяльнос-ті й особистісної поведінки.

Ці рівні забезпечують вищий, 5рівень унікальноїіндивідуальності, на якому цілісна індивідуальність, суб’єкт життєвої активності (твор-чості) будує неповторний життєвий шлях. Ознаками цього рівня є:

• унікальність, здатність породжувати унікальну поведінку, тво-рити;

• спонтанна активність, тобто здатність виходити за рамки ситуа-ції “тут і тепер”, регулювати дії на основі майбутнього їхнього прог-нозування;

• цілісність, нерозкладеність на елементи (холізм), підкорення структур нижчого рівня (1-4) структурам, які забезпечують функціо-нування і розвиток цієї цілісності. На цьому рівні практично немож-ливо розв’язати проблему об’єктивного виміру психічної реальності.

Отже, можливість адекватного виміру психічної реальності існує на середньому і нижчому рівнях, там, де виявляється не тільки унікаль-ність, але й типовість психіки [7].

Слід зауважити, що власне експериментальні дані мають вид вто-ринних показників у тому розумінні, що в них емпіричні факти є ре-зультатом спеціальних процедур обробки первинних даних. Останні отримуються завдяки певним психодіагностичним методикам.

Психодіагностичні методики розрізняються за предметно-специфіч-ною спрямованістю. Йдеться про первинні дані, які отримуються в результаті дослідження пізнавальної сферы людини (методики вивчен-ня пам’яті, уваги, мислення, відчуттів, уяви, сприймання тощо), її емо-ційно-мотиваційної сферы (методики діагностики мотивів, вольової регуляції поведінки, емоційних станів тощо), самосвідомості (методи-ки самооцінки) або ціннісних орієнтацій (методика ранжування цін-ностей).

Ці методики розподіляються також на спеціальні, в цілому одно­значно пов’язані з конкретними проявами психічної реальності (на-приклад, тест Бурдона, який спрямований на вивчення особливостей уваги), і загальні, які застосовуються досить широко (наприклад, ме-тодика піктограми застосовується і для вивчення довільного запам’я-товування, і особливостей образного мислення, і особливостей про-яву певних особистісних якостей тощо). Разом з тим очевидно, що і спеціальні методики можуть входити в різні схеми дослідження [8].

Розрізняють методики і за джерелом отримання інформаціїта ін-формованостіучасників. При цьому можливі три різних типи джерел:

1. Сам досліджуваний. У цьому разі висновки ґрунтуються на від-повідях самого досліджуваного (інтерв’ю, анкета, тести), досліджува-ний, очевидно, знає, що він підлягає процедурі виміру.

2. Дослідник. Тут висновки ґрунтуються за результатами спосте-реження (відкритого чи прихованого) дослідника за досліджуваним.

3. Архівні записи (продукти діяльності досліджуваного). У цьому разі досліджувані можуть і не знати, що вони підлягають виміру [6].

Критеріями якості виміру змінних є об’єктивність, надійність, валід-ність.

Об'єктивність означав максимально можливу незалежність ре­зультата виміру від особистісних особливостей дослідника, його на-строю та ін.; досягається стандартизацією процедури виміру для всіх досліджуваних.

Надійними вважаються дані виміру змінних, які при повторному їх отриманні в тих же процедурних умовах дають незначущі відхилення від попередньо отриманих показників. Перевірка надійності передба-чає ймовірнісні оцінки на основі статистичних рішень. При цьому не-надійність даних може визначатися самою психологічною реальністю (наприклад, ефект утоми), опосередкованістю їх суб’єктивним світом дослідника, а також ненадійністю психодіагностичних методик. Тут слід зважити на те, що залежності, які встановлюються у психології, не завжди відтворюються (наприклад, можна створити умови для творчості, але не можна гарантувати творчий результат, оскільки він залежить від активності досліджуваного — суб’єкта творчості).

Валідність даних визначається в конкретних умовах експеримен-ту, коли оцінюється, зокрема, наскільки методичні прийоми, які були обрані як засіб отримання емпіричних даних, визначають саме ті змінні, що задані в експерименті [1; 2].

Зрозуміло, що у психологічному дослідженні досить важко досяг-ти повного виконання цих критеріїв. У зв’язку з цим завдання дослід-ника полягає в тому, щоб відокремити результати вимірів, пов’язаних із реальними відмінностями, що існують між досліджуваними, від ре-зультате, отриманих за рахунок випадкових впливів, тобто встано-вити помилку виміру.

Помилки виміру можуть виникати: по-перше, якщо досліджуваний знає, що за ним спостерігають, і дає різні відповіді залежно від своїх ін-тересів і мотивів; по-друге, за рахунок низької якості інструмента вимі-ру, що використовується в дослідженні; по-третє, за рахунок особли-востей самого дослідника, коли мінливість відповідей обумовлена станом (наприклад, хворобою) чи іншими характеристиками (стат-тю, віком, досвідом), які впливають на досліджуваного під час експе-рименту; по-четверте, за рахунок характеристик досліджуваних, на-приклад, їхньою недостатньою чисельністю взагалі або зміною чисе-льності на момент повторного дослідження, що, власне, і викликає різницю у вимірах.

Тут важливо врахувати, що особливо великою ймовірністю поми-лок характеризуются такі популярні методи виміру, як суб’єктивні

звіти і відкриті спостереження. Архівні записи (продукти діяльності), як правило, є фрагментарними, і їхня кількість обмежена.

Якщо відомо, що валідність вимірів буде низькою, наприклад, че-рез особливості джерела інформації, единою стратегією, що веде до збільшення валідності, на думку Е. Дзукі, є систематичне використан-ня повторних, різних вимірів однієї й тієї ж змінної [6].

Контрольні запитання і завдання

1. Як ви розумієте поняття “змінна”?

2. Які види змінних виокремлюють в експериментальному дослі-дженні психіки? Наведіть приклади.

3. Поясніть, у чому полягає відмінність додаткової змінної від не-залежної.

4. Що таке “контроль” змінних? Якою є процедура контролю не-залежної змінної?

5. Яким чином можна контролювати побічні змінні у психологіч-ному експерименті?

6. Для чого у психологічному експерименті застосовується проце­дура контрбалансування?

7. Яким чином можна виміряти факти психічної реальності?

8. Якими є вимоги до виміру змінних у психологічному експери-менті?

9. Назвіть основні види психологічних шкал виміру змінних і стисло охарактеризуйте їх.

10. Як ви розумієте термін “міра центральної тенденції”? Наведіть приклади.

Список використаної та рекомендовано* літератури

1. АнастазиА., Урбина С. Психологическое тестирование. —СПб.: Питер, 2001. — 688 с.

2. БурлачукЛ. Ф., Морозов С. Н. Словарь-справочник по психологической диагностике. — СПб.: Питер, 2001. — 528 с.

3. Головина Г. М., Крылов В. Ю., Савченко Т. Н. Математические методы в современной психологии: статус, разработка, применение. — М.: ИП РАН, 1995.

4. Горбатов Д. С. Практикум по психологическому исследованию: Учеб. по-собие. — Самара: Изд. дом “БАХРАХ — М”, 2000. — С. 26–48.

5. Готтсданкер Р. Основы психологического эксперимента. — М.: Изд-во МГУ, 1982. — 464 с.

6. Дзуки Э. Введение в методологию социально-психологического исследо­вания: Курс лекций. — Милан; Новосибирск, 1997. — 54 с.

7. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. — СПб.: Питер, 2000. — С. 74-111.

8. Кэмпбелл Д. Модели экспериментов в социальной психологии и прик-ладных исследованиях. — СПб.: Соц.-психол. центр, 1996. — 392 с.

9. Корнилова Т. В. Введение в психологический эксперимент. — 2-е изд. — М.: Изд-во МГУ; Изд-во ЧеРо, 2001. — С. 33-51, 90-130.

 

10. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посіб. — К.: НПЦ Перспектива, 1998. — С. 99-122.

11. Психологическая диагностика / Под ред. К. М. Гуревича, Е. М. Борисо­вой. — М.: УРАО, 2001. — 302 с.

12. Практикум по общей, экспериментальной и прикладной психологии / Под ред. А. А. Крылова, С. А. Маничева. — СПб.: Питер, 2000. — 560 с.

13. Решлен М. Измерение в психологии // Экспериментальная психология / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. — М.: Прогресс, 1966. — С. 195-238.

14. Роговин М. С. Психологическое исследование. — Ярославль: ЯрГУ, 1979.— 66 с.

15. Шевандрин Н. И. Социальная психология в образовании: Учеб. посо­бие. — Ч. 1. Концептуальные и прикладные основы социальной психоло­гии. — М.: ВЛАДОС, 1995. — С. 26–48.

Тема 4. Гіпотези у психологічному дослідженні

• поняття про гіпотезу в науковому дослідженні психіки;

• види гіпотез у психологічному дослідженні;

• принцип фальсифікованості та верифікованості наукової гіпотези;

• експериментальна гіпотеза та ії особливості;

• експериментальні та статистичні гіпотези; 0-гіпотеза;

• помилки 1-го і 2-го роду при перевірці статистичних гіпотез; аси-метрія висновків на основі експериментальних результатів.

Експеримент є засобом перевірки передбачень, прогнозів, які ро-бить теорія.

Будь-яка теорія є внутрішньо несуперечною системою знань про частину дійсності й містить такі основні компонента:

• емпіричні факты й закономірності;

• систему аксіом, постулатів, гіпотез, які описують об’єкт теорії;

• правила логічного виведення, які прийняті в даній теорії — логі-ку теорії;

• основні теоретичні знания — множину тверджень, виведених із системи аксіом за логікою теорії на основі інтерпретації емпіричних фактів.

Теорії не тільки описують реальність, а й прогнозують певні яви-ща дійсності. Точність і широта прогнозу визначають цінність теорії [9; 10].

У разі “дефіциту” знания для пояснения фактів дійсності виника-ють проблеми, постановка яких веде до формулювання гіпотези щодо можливості ії розв’язання.

Гіпотеза (від грец. hypothesis — припущення; те, що лягає в осно­ву) — це наукове твердження, правдивість чи хибність якого невідо-мі, але можуть бути перевірені в досліді емпіричним шляхом. Як за-уважує Д. Кемпбелл, гіпотеза є ланкою, що пов’язує “світ теорій” і “світ емпірій” [8].

3 точки зору можливості їхньої емпіричної перевірки виокремлю-ють такі види теорії:

• теорії нижнього рівня, прямо пов’язані з емпірією (як говорять,
максимально навантажені емпірично), істинність яких можна переві-
рити безпосередньо; наприклад, аналіз динаміки малих груп є можли-
вим тільки на основі емпірично виокремлених їх відмінностей від ін-
ших соціальних спільнот;

• теорії середнього рівня, які не безпосередньо відносяться з емпі-рією, а дозволяють висувати гіпотетичні твердження, доступні емпі-ричній перевірці, наприклад теорія поля; згідно з цією теорією “квазі-потреби” і, відповідно, “системи напружень”, що виникають, обумов-люють поведінку особистості (відомий фільм К. Левіна про дівчин-ку Ханну, яка втомилася і намагалася сісти відпочити на камінь, який ії дуже зацікавив, і вона хотіла його оглянути; в результаті дві квазі-потреби — бажання сісти на камінь і бажання оглянути його — при-звели до того, що дівчинка “дзигою” крутилася навколо каменя); у цьому випадку висунуті в теорії конструкти (“квазіпотреби”, “систе-ми напружень”) можуть служити пояснениям інших емпіричних зако-номірностей (наприклад, ефекту Зейгарнік — “перерваної дії”);

• теоріїверхньогорівня, які безпосередньо не висувають емпірично навантажених гіпотез; поняття в цих теоріях мають максимальний ступінь узагальненості, або, інакше кажучи, статус категорій; на їхній основі можлива розробка теорій середнього рівня, які, в свою чергу, забезпечують можливість емпіричного доведения (наприклад, теорія діяльності О. Леонтьева конкретизується в теоріях середнього рівня, в яких уточнюється, про які види діяльності йдеться (праця, навчання, гра), тим самим забезпечується можливість конкретного емпіричного дослідження) [10].

При створенні теорії можуть бути використані індуктивний і дедук­тивный методы. Індуктивний метод передбачає pyx від часткового до загального, від фактів до теорії, коли загальне теоретичне знания ви-водиться, виходячи із закономірностей, які були отримані в одинич-них випадках. Е. Дзукі зауважує, що поняття, які були виведені індук-тивним шляхом, у строгому розумінні є недоведеними, оскільки недо-веденим є саме положения про те, що можна робити універсальні (за-гальні) положения, виходячи з окремих і часткових тверджень. Дослідниця стверджує у зв’язку з цим, що закон, який був отриманий за допомогою індукції, насправді є хорошою гіпотезою, яку потрібно перевірити у якомога більшій кількості експериментів [6].

Згідно з дедуктивным методом гіпотеза, навпаки, є загальним твердженням, яке потім підлягає емпіричній перевірці, коли спочатку дослідник формулює певні постулата, а потім збирає дані з метою пе-ревірки цих гіпотез. Обидва ці методи доповнюють один одного і ви-користовуються взаємопов’язано [6; 11].

Отже, зв’язки між теорією й експериментом є дуже тісними (рис. 2).

План експерименту It --------- Реальний світ---------------- d Теорія

Екшериментування

Логічні дедукції

Дані Пч---------- Висновки -------------- d Прогноз

Рис. 2. Зв'язок між теорією й експериментом (за Макбарні) [6]

На схемі, наведеній на рис. 2, із блоку “реальний світ” виходять дві стрілки. Стрілка, спрямована праворуч, позначає процес розробки певної теорії. Потім за допомогою логічного дедуктивного методу робиться прогноз. Стрілка, що виходить з блоку “реальний світ” і спрямована ліворуч, позначає проведения експерименту, результатом якого є отримання емпіричних даних. Останнім етапом є порівняння результатів експерименту і теоретичного прогнозу. Якщо між ними існує відповідність, говорять, що теорію можна підтвердити. Інакше теорія визнається недійсною.

Якщо теорія підтверджується, на ії основі можна робити нові прог-нози, які також можуть бути перевірені в експерименті.

Якщо ж теорія не підтверджується, існують дві можливості: або те-орію слід модифікувати для пояснения нових даних, або модифікува-ти слід експеримент із метою більш прискіпливої перевірки теорії. У всякому разі після того як на основі результатів експерименту зробле-но висновки, необхідно (згідно з рис. 2) повернутися до блоку “реаль-ний світ” і вирішити, що необхідно модифікувати — теорію, експери-мент або те й інше.

Стрілка, що веде від блоку “висновки” до блоку “реальний світ”, позначає факт неперервності процесу наукового пізнання дійсності. Адже насправді окремий експеримент не дозволяв дати остаточну від-повідь на всі запитання, що поставлені науковою проблемою. Учені безперервно формулюють теорії, які пояснюють явища реального сві-ту, і постійно проводять експерименти, щоб перевірити ці теорії [6].

Взагалі розрізняють теоретичні гіпотези й гіпотези як емпіричні припущення, що підлягають емпіричній перевірці.

Теоретичні гіпотези є складовими теорій і пропонуються для усу-нення внутрішніх суперечностей у теорії чи для подолання неузго-

дженостей теорії й експериментальних результатів. Теоретичні гіпоте-зи мають задовольняти принципам фальсифікованості (бути відхиле-ною в експерименті) і верифікованості (бути підтвердженою в експери-менті). Принцип верифікованості є відносним, оскільки завжди існує ймовірність відхилення гіпотези в наступних дослідженнях. Принцип фальсифікованості є абсолютним, оскільки відхилення теорії завжди остаточне. Слід зауважити, що теорія відхиляється тоді, коли виявле-ний експериментальний ефект, що відтворюється і суперечить виснов-кам із теорії [10].

Емпіричні гіпотези висуваються для розв’язання проблеми в емпі-ричному дослідженні. Виокремлюють такі ипі різновиди:

• про наявність феномена, коли в досліді доводиться існування пев-них фактів психічної реальності (наприклад, феномена конформізму);

• про наявність зв’язку між феноменами (наприклад, зв’язку між рівнем інтелекту й порядком народжуваності);

• про наявність причинно-наслідкового зв’язку між феноменами.
Саме останній різновид гіпотез і називають власне експеримен-

тальними гіпотезами. Експериментальні гіпотези являють собою кон-кретизацію теоретичного припущення в термінах залежної, незалеж-ної і додаткових змінних.

Хороша експерименталыш гіпотеза мае задовольняти вимозі прос­тоты, тобто пропонувати більш просте пояснения досліджуваного явища, мати певну теоретичну наступність, тобто містити попередні теоретичні елементи, а також мати операціональний характер, тобто бути такою, щоб ії можна було перевірити на практиці, співвідносячи змінні з конкретними операціями, за допомогою яких ці змінні можна булобвиміряти[6; 11].

У зв’язку з цим далеко не всі теорії можна безпосередньо перевіри-ти в експерименті. Так, зокрема, Л. Х’єлл і Д. Зіглер називають про­блеми, що виникають в експериментаторів, які прагнуть перевірити, скажімо, психоаналітичну концепцію 3. Фрейда. Це, по-перше, немо-жливість відтворення клінічних даних в експерименті, що суворо кон-тролюється; по-друге, неможливість дати “робочі” визначення поло­жениям психоаналізу, які часто сформульовані таким чином, що з них можна зробити неоднозначні висновки; по-третє, утрудненість узго-дження з теорією результатів експерименту, які грунтуються на нечіт-ких і невизначених умовиводах; по-четверте, теорія психоаналізу мае характер “післямови”, тобто більш адекватно пояснює минуле, ніж

передбачає майбутнє. При цьому це не означав, що психоаналітична теорія є недостовірною. Швидше за все, на думку дослідників, на Да­нии момент не існує загальноприйнятих методів і процедур операціо-налізації теоретичних положень [12].

Р. Готтсданкер зауважуе, що саме в питанні перекладу абстракт-них або теоретичних понять на мову конкретного експерименту на-віть кращі психологи іноді демонструють сумнівну логіку. Дослідник наводить приклад такого сумнівного перекладу, посилаючись на кла-сичне дослідження К. Левіна, який виявив вплив авторитарного, де­мократичного і ліберального стилів керівництва на ефективність гру-пової діяльності. Це дослідження проводилося в групі 10-річних хлоп-чиків. Авторитарний стиль був представлений дорослим лідером, який сам приймав рішення і робив багато персональних зауважень. Демократичні умови також забезпечувалися дорослим лідером, який, однак, сприяв колективному розв’язанню питань і намагався підтри-мати хлопчиків. Ліберальний стиль передбачав повне невтручання дорослого як у діяльність групи, так і в міжособистісні стосунки. У результаті виявилося, що в "демократичних умовах" міжособистісні стосунки були кращими, а рівень групової активності вищим, ніж в інших умовах. Експериментальні умови, на думку Р. Готтсданкера, недостатньо повно репрезентують відповідні соціальні системи на-самперед через неможливість реалізуватися повністю, бо мало часу для проведения дослідження. Крім того, не ясно, наскільки ці корот-кочасні експерименти з дітьми, які жили в різних умовах, сім'ях тощо, можуть свідчити про поведінку індивідів, що постійно знаходяться у відповідних соціальних умовах. Водночас дослідник зазначає, що Да­нии експеримент був валідним настільки, наскільки це практично мо-жливо реалізувати [5].

П. Фресс пояснюе три класичні підходи до дослідження відношень, які задані в експериментальній гіпотезі. Це, по-перше, функціональний підхід, який спрямований на виявлення того, як одна й та сама особи-стість (Р) реагує (R\, R2, ЯЗ...) на різні експериментальні ситуації (5*1, 52, 5*3...). Прикладом такого підходу може бути, зокрема, досліджен-ня міри запам'ятовування залежно від кількості повторень.

По-друге, це структурный підхід, спрямований на вивчення відно-шень між відповідями Rl, R2, R3..., які дають можливість виявити за допомогою факторного аналізу структуру явища. Наприклад, реакції

досліджуваного на різні емоційно значущі ситуації допомагають уявити особливості й складові емоційної сфери особистості.

По-третє, це диференціальний підхід, за яким аналізуються реакції різних людей (PI, Р2, РЪ...) на одну й ту саму ситуацію. Відмінності в реакціях R\, R2, R3... свідчать про відмінності в PI, P2, РЪ... Прикла­дом такого підходу є, зокрема, визначення рівня емоційної врівнова-женості залежно від статі [11].

Експериментальна гіпотеза ставиться в такі “жорсткі" умови пере-вірки, щоб були рівними шанси одержати дані як “за", так і “проти". Це означав, що експериментальна гіпотеза автоматично породжує контргіпотезу — протилежну за формулюванням основній гіпотезі.

Крім того, для встановлених в експерименті причинних залежнос-тей можуть існувати інші причинні пояснения експериментальних фак-тів, відмінні і від основної, і від контргіпотези. Ці пояснения назива-ють "третьою" (стосовно до основної і контргіпотези) конкуруючою гіпотезою. Очевидно, що цих третіх гіпотез може бути кілька. Саме їх обґрунтованість визначає можливість прийняти чи відхилити основ-Hi експериментальні гіпотези. Отже, перевірка експериментальної гі-потези означав не тільки встановлення особливостей зв’язку між варі-аціями змінних (коваріації змінних), а й відсутність інших, конкурую-чих пояснень впливу змінних. У зв’язку з цим часто зауважують, що експеримент як зразок гіпотетико-дедуктивного міркування є мето­дом відхилення правдоподібних гіпотез [8; 10].

Таким чином, експериментальний метод можна трактувати як про-цес перевірки наукових гіпотез каузального характеру на основі засто-сування певних правил нормативов експериментального методу. Останні ставлять досить жорсткі вимоги до форм збору емпіричних даних (їх контролю), до форм організації дослідження, оскільки збір емпіричних даних пов’язується з формами контролю за висновком, тобто можливістю узагальнень за рамками ситуації дослідження.

У цілому Р. Готтсданкер визначає такі різновиди експерименталь­них гіпотез:

• контргіпотеза — експериментальна гіпотеза, яка є альтернатив­ною до основного припущення; виникає автоматично;

• третя конкуруюча гіпотеза — експериментальна гіпотеза про від-сутність впливу незалежної змінної на залежну і, отже, можливі інші причини виникнення явища (залежної змінної);

• точна експериментальна гіпотеза — припущення про відношен-ня між одиничною незалежною змінною і залежною, яке перевіряєть-

ся в лабораторному експерименті, оскільки потребує виокремлення незалежної змінної й “очищения” ії умов;

• експериментальна гіпотеза про максимальну (або мінімальну) ве­личину — припущення про те, на якому рівні незалежної змінної залеж-на набирає максимальне (мінімальне) значения; перевіряється тільки в багаторівневому експерименті;

• експериментальна гіпотеза про абсолютніта пропорційні відноси-ни — точне припущення про характер поступової (кількісної) зміни залежної змінної з поступовою (кількісною) зміною незалежної; та-кож перевіряється тільки в багаторівневому експерименті;

• експериментальна гіпотеза з одним відношенням — припущення про відносини між однією незалежною й однією залежною змінними;

• комбінована експериментальна гіпотеза — припущення про від-ношення між певним поєднанням (комбінацією) двох (або кількох) незалежних змінних з одного боку, і залежної змінної — з другого [5].

Отже, наукові (теоретичні) гіпотези формулюються як можливе розв’язання проблеми, експериментальні гіпотези використовуються для організації експерименту, а для кількісної оцінки ймовірності по-милки при прийнятті рішення щодо експериментальних фактів і, з огляду на це, визнанні їх достовірними або значущими, формулюють-ся статистичнігіпотези.

Статистична гіпотеза являє собою припущення щодо значущо-сті певного параметра, який досліджується в експерименті, і є необ­идною на етапі математичної інтерпретації даних емпіричних дослі-джень.

При перевірці статистичних гіпотез використовуються лише дві гіпотези — Н₁ — гіпотеза про відмінність (або відсутність коваріацїї між змінними) і Н₀ — гіпотеза про подібність, яка свідчить про відсу-тність відмінностей між експериментальними і контрольними даними і, відповідно, відхилення основної експериментальної гіпотези [4]. Такі дії називають перевіркою на значущість. Коли нуль-гіпотеза від-хиляється, говорять, що відмінності між даними є статистично значу-щими; коли не відхиляється — статистично незначущими.

Підтвердження статистичної гіпотези про значущість виявленої відмінності мае бути інтерпретоване як неможливість відхилення екс-периментальної гіпотези. Сама ж експериментальна гіпотеза не може вважатися “доведеною” і залишається відкритою дая перевірки в інших експериментах, в інших умовах та іншими методичними засобами.

Як правило, дослідник намагається підтвердити гіпотезу про від-мінності результатів контрольно! й експериментальної груп. У цьому разі висувається нуль-гіпотеза про тотожність цих результатів.

Р. Готтсданкер зауважує, що для такого “ходу від супротивного” є суттєві підстави. Так, як уже зазначалося раніше, у будь-якому реа-льному експерименті доводиться досліджувати істинність кількох тверджень, зокрема, істинність:

• основноїгіпотези, коли, скажімо, залежна змінна мае більше зна-чения для умови А, ніж для умови Б, наприклад, гіпотеза про те, що швидкість реакції (залежна змінна) більша у присутності інших людей (умова А), ніж наодинці (умова Б);

• контргіпотези, коли залежна змінна мае більше значения для умови Б, ніж для умови А (наприклад, швидкість реакції менша у при-сутності інших людей, ніж наодинці);

• третьої конкуруючої гіпотези щодо відсутності впливу незалеж-ної змінної на залежну (в нашому прикладі — на швидкість реакції не впливає, працює досліджуваний у присутності інших людей або на-одинці); відкриває можливість іншого пояснения причин різної швид-кості реакції досліджуваних [5].

Останнє на статистичному рівні означав, що між умовами A i Б не існує значущих відмінностей. У цьому разі нуль-гіпотеза не може бути відхилена.

Слід зауважити, що в окремих експериментах, як правило, вияв-ляються, хоча часто і незначні, відмінності між умовами А і Б (внаслі-док принципової неможливості абсолютно! відтворюваності психо-логічних результатів). Тобто насправді відмінності між умовами А і Б існують майже завжди. Статистичне рішення дозволяє виявити, на-скільки такі відмінності є значущими (наскільки загальна середня різ-ниця між результатами впливу А і Б є далекою від 0) і, відповідно, чи можна відхилити нуль-гіпотезу.

Гіпотези, які не відхиляються в експерименті, перетворюються на компоненты теоретичного знания про реальність: факти, закономір-ності, закони.

Величина відмінності між умовами, необхідна для відхилення нуль-гіпотези, визначається двома факторами. Перший — це надій-ність експериментальних даних. Чим вища надійність (зокрема, біль-ше число дослідів і кількість досліджуваних), тим менша відмінність, за якої допускається відхилення нуль-гіпотези. Другий фактор — імо-

вірність того, що експериментатор припуститься помилки: відхилить нуль-гіпотезу, коли вона е правильна. Його називають “альфа-рів-нем” статистичного рішення. Помилку, яка буде збільшуватися із зростанням цього рівня, називають помилкою 1-го роду.

Однак при зменшенні альфа-рівня збільшується ризик протилеж-ної помилки (помилки 2-городу) — не відхилити помилкову нуль-гіпо-тезу, коли правильною є інша гіпотеза. Ймовірність помилки 2-го роду (яку називають “ бета-рівнем" статистичногорішення) зростає із зменшенням альфа-рівня [5; 7].

Тому експериментатор обирає рівень значущості, виходячи з ряду міркувань. Зокрема, використання “строгого” альфа-рівня (0,01 і вище) рекомендовано в тих випадках, коли відмінність між експери-ментальними умовами мае підтвердити нову гіпотезу, яка суперечить загальноприйнятій думці. Якщо ж встановлюються закономірності в рамках діючих теоретичних знань, достатньо буде рівня значущості 0,05, який припускав ймовірність 5 помилок на 100 випадків даних.

Більш повно зрозуміти проблему відхилення нуль-гіпотези і, від-повідно, помилок 1-го і 2-го роду можна, звернувшись до відомої ме-тафори “суду присяжних”. Суддя або присяжні, визначаючи провину чи невинність підсудного, повинні для себе вирішити на основі дока-зів (що, як і в експерименті, є опосередкованими — адже ніхто із суд-дів чи присяжних не бачив моменту скоєння злочину), що є більш зна-чущим: визнати його провину чи визнати його невинним. Для гуман-них присяжних краще виправдати десять злочинців, ніж постраждає один невинний, для інших — хай постраждають десять невинних, ніж хоч один злочинець уникне покарання [8;10].

Отже, при перевірці експериментальних гіпотез можливі різні варі-анти статистичних рішень (табл. 3).

Таблиця 3 Варіанти статистичного рішення при перевірці експериментальної гіпотези (за В. Дружиніним) [7]