Список використаної та рекомендовано* літератури. Б81 Експериментальна психологія: Курс лекцій

Бондарчук О. I.

Б81 Експериментальна психологія: Курс лекцій. — К.: МАУП,

2003. — 120 с: in. — Бібліогр. у кінці розд. ISBN 966-608-236-5

У пропонованому курсі лекцій розкрито особливості використання експе-риментального методу в психологи, охарактеризовано основні етапи експери-ментального дослідження психіки, а також можливості квазіексперименту й кореляційного підходу у виявленні закономірностей психічної реальності.

Для студентів — майбутніх психологів, викладачів і всіх, хто бажає підви-щити компетентність у психологічному експериментуванні.

ББК 88я73

ВСТУП

Хоча в сучасній літературі існують різні думки щодо ролі експери-менту в здобутті психологічних знань, безперечно, саме експеримен-тальний метод може бути певною “точкою відліку", у зіставленні з якою можна оцінити інші методичні підходи до пізнання психічної реальность Тому вивчення особливостей застосування експеримен-тального методу в психології є важливим компонентом професійної підготовки психолога, що допомагає йому дослідити не тільки ті чи інші психічні явища, а й причини їх виникнення, науково обґрунтова-но прогнозувати прояви певних психічних закономірностей.

Метою вивчення дисципліни “Експериментальна психологія” є оволодіння знаниями, а також набуття вмінь і навичок експеримен-тального дослідження психіки. Згідно з цим у запропонованому курсі лекцій намагаємося розв’язати такі основні завдання:

• розкрити особливості становления і розвитку експериментально-го методу в психології;

• висвітлити типи, основні етапи й умови проведения експеримен-тального методу дослідження психіки;

• навчити студентів аналізувати й оцінювати валідність проведе-них психологічних експериментів, достовірність отриманих результа-тів і можливість їхнього застосування у психологічній практиці;

• сформувати у студентів навички та вміння експериментального, квазіекспериментального й кореляційного дослідження психіки.

Головну увагу при цьому приділено складанню програми експери-менту, насамперед плануванню й аналізу шляхів досягнення “чисто-ти" проведения експерименту, досягнення його внутрішньої і зовніш-ньої валідності. Особливо наголошено на окремих типах емпірично-го дослідження психіки, які за логікою здобуття фактів психічної реа-льності наближаються до експерименту (йдеться передусім про квазіексперимент і кореляційне дослідження).

У першій темі висвітлено особливості становления й розвитку експериментального методу в психології. При цьому ми не ставили собі за мету висвітлити історію запровадження експериментального методу в психології загалом, а лише ті базові моменти, які, на нашу думку, до-зволяють глибше зрозуміти специфіку психологічного експерименту.

Для вивчення дисципліни “Експериментальна психологія" і, від-повідно, опанування цього курсу лекцій необхідно володіти основами загальної, соціальної, вікової і педагогічної психології, психодіаг-ностики; методами математичної статистики й особливостями їхньо-

го використання у психології, знати методологічні принципы проведения емпіричного дослідження у психології.

Закріпленню знань і глибокому засвоєнню матеріалу сприятимуть відповіді на запитання та завдання до кожної теми, а також вивчення наукових джерел, список яких наведено наприкінці кожної теми.

Тема 1. Становления і розвиток експериментального методу в психологи

• передумови запровадження експерименту в психології;

• етапи становления експериментального методу в психології;

• роль основних напрямів психологічної науки у становленні психологичного експерименту;

• розвиток експериментального дослідження психіки у вітчизняній і зарубіжній психології;

• предмет і завдання експериментальної психології;

• експериментальний метод у психології на сучасному етапі.

Знания є наукове тоді, коли його можна підтвердити в емпіричному дослідженні, результати якого є інваріантними щодо простору, часу, особистісних характеристик дослідника. Стосовно психологічних знань розв’язання цього завдання ускладнюється якісною своєрідністю і неповторністю внутрішніх психічних явищ, для яких досить складно знайти адекватні об'єктивні, зовнішні щодо психіки показники. Тому для впровадження експериментального методу в психологію потріб-но було створити певні передумови, які б забезпечували можливість експериментального (об’єктивного) дослідження психіки.

Впровадження експерименту в психологію було зумовлено насампе- рецрозвитком філософії, яка збагатила психологію методологічними принципами дослідження психіки, зокрема принципами детермінізму, розвитку, системності тощо. П. Фресс зауважує з цього приводу, що саме в межах філософії була висунута ідея виміру в психології. Так, X. Вольф ще у XVIII ст. ввів у вжиток не тільки сам термін “психологія”, а й поняття про психометрію. Він запропонував вимірювати психічні явища за їхньою тривалістю та інтенсивністю і, наприклад, вважав, що можна виміряти величину задоволення усвідомлюваною нами до-сконалістю, а величину уваги — тривалістю аргументації, за якою людина здатна прослідкувати [14].

Важливе значения для розвитку експериментальної психології мали й досягнення в біології, зокрема еволюційне вчення Ч. Дарвіна, який у своїй праці “Походження видів” (1859) порушив питания, що безпосередньо стосувалися впровадження експерименту в психоло-гію. Так, він доводив не тільки фізичну, а й психологічну неперерв-ність видів, стверджуючи, відповідно, можливість порівняння виявле-них емпірично як фізичних, так і психічних особливостей тварин і

людей. Зокрема, у праці “Вираження емоцій у людини і тварин” (1872) він зробив висновок, що емоції людини можна розглядати як наслі-док тих дій тварин, які були корисними за своею суттю. Тому очевид-ності набула можливість експериментальних досліджень причин і за-кономірностей психічних явищ.

1898 р. Е. Торндайк порушив питания про інтелект тварин, приве-рнувши, відповідно, увагу дослідників до зоопсихологи, яка стала підґрунтям для експериментального дослідження психіки біхевіорис-тами, допомагаючи зрозуміти (хоча б на підставі аналоги з тварина-ми) деякі функції людської психіки.

Але безпосередньо експериментальне вивчення психіки розпоча-лося завдяки успіхам фізіології і, зокрема, нейрофізіології, у рамках якої було визначено матеріальні передумови функціонування психі-ки. Згідно з цим слід насамперед відзначити цілий ряд відкриттів, зроблених протягом XIX ст.: розрізнення чутливих і рухливих нервів (1822), відкриття того факту, що центром рухів — рефлексів є мозок, а також закону специфічної енергії нервів, відповідно до якого ми пі-знаємо не безпосередньо речі, а лише збудження самих нервів (Й. Мюллер, 1838), виявлення існування спеціальних нервів не тільки для п’яти основних відчуттів, а й для їхніх якостей — кольору, висоти звуку тощо (Г. Гельмгольц, 1860). У ці ж роки було відкрито, що нер-вовий імпульс є електричною хвилею, яка заряджена негативно (М. Бернштейн, 1849-1866), при цьому швидкість передачі імпульсу становить 50 м/с (Г. Гельмгольц, 1850). Тоді ж було висунуто ідею моз-кової локалізації (Ф. Галль), відкрито центр мови (П. Брока, 1861), а також те, що спинномозкові рефлекси гальмуються центральними ме-ханізмами (I. Сеченов, 1863).

Інтенсивно розвивалися фізіологічна оптика й акустика (Г. Гельм-гольц, 1855-1866), у рамках якої було розроблено теорію сприйман-ня, або так звану теорію неусвідомлюваних умовиводів. Згідно з цією теорією кожне сприймання є більшим ніж актуальне сенсорне дане, причому додаток виникає за рахунок неусвідомлюваних асоціацій, на ґрунті повторів у попередньому досвіді.

Із цих наукових досліджень випливала й була підтверджена емпі-рично залежність наукових спостережень від попереднього досвіду спостерігача. У зв’язку з цим, зокрема, широко відома історія звіль-нення асистента обсерваторії в Гринвічі за помилки в обчисленнях, при цьому пізніше було доведене існування особистого рівняння в пер-цептивній діяльності, яке й зумовило запізнення реакції і, відповідно, ненавмисні помилки в обчисленнях [14].

Значний внесок у впровадження експерименту в дослідження психі-ки зробила психофізика, в якій на ґрунті досліджень П. Бугера та Е. Вебера були виявлені зв’язки між стимулами й інтенсивністю відчут-тів (Г. Фехнер, 1860). На думку П. Фресса саме Г. Фехнер заснував екс-периментальну психологію, створивши експериментальні методики виміру порогів відчуттів, які до цього часу знаходять застосування в усіх дослідженнях, присвячених перцептивним процесам, і є першим етапом підготовки майбутнього психолога-експериментатора. Саме Г. Фехнер застосував до помилок виміру в психології закон Лапласа — Гаусса, відкривши двері для проникнення у психологію ідей імовірнос-ті [7; 14].

Отже, перед ученими різних галузей знань виникли психологічні проблеми — проблеми помилок відчуттів і взагалі участі психіки у звіті суб’єкта про свій досвід. Тому не дивно, що першими вченими-експериментаторами у психології стали фізики (Г. Фехнер, Г. Гельм-гольц) і фізіологи (В. Вундт, I. Сеченов, I. Павлов), а їхні праці стали природничо-науковою основою для запровадження експерименту в

ПСИХОЛОГІЮ.

Особливо слід відзначити, що ці вчені формували експерименталь-ні методи, які могли бути застосовані й під час вивчення психічних явищ.

Становления експериментальної психологи пов’язують з 1879 р., коли В. Вундт у Лейпцигу створив перший інститут психології, тобто першу експериментальну психологічну лабораторію.

Разом з тим очевидно, що це досить умовна дата. Адже праці Е. Вебера, Г. Фехнера, Г. Гельмгольца є по суті психологічними експе-риментами. Недарма Б. Ананьев характеризував “Елементи психофізи-ки” Г. Фехнера як одну з фундаментальних праць в історії експеримен-тальної психології [1]. Слід зауважити, що задовго до 1879 р. I. Сеченов застосовував психофізіологічні та психологічні методи у своїх дослі-дженнях.

Тому в історії становления експериментальної психології можна умовно виокремити два періоди [7]:

• долабораторний, у якому провідними є психофізика та психофі-зіологія (Г. Гельмгольц, I. Сеченов, Г. Фехнер);

• лабораторный, у якому, залежно від методологічних підходів, розрізняють етапи, пов’язані з розвитком:

1) фізіологічної та інтроспективної методологи у вигляді вундтів-ської експериментальної психофізіології та ряду її різновидів;

2) експериментальноїінтроспекцп, започаткованої вюрцбурзькою школою;

3) французького патопсихологічного підходу;

4) двох напрямів, які розвивалися паралельно — біхевіоризм і геш-тальтпсихологія;

5) діалектико-матеріалістичний підхід у вітчизняній психології.
Роботи, які проводилися В. Вундтом і його численними учнями

(Е. Крепелін, Е. Тітченер) у рамках першого із зазначених підходів, сто-сувалися в основному простых реакцій, а їхньою кінцевою метою було вивчення під час цих реакцій “змісту” свідомості, про який екс-периментатор робив висновок на підставі інтроспективного звіту до-сліджуваного. В. Вундт выключав із експериментального вивчення вищі психічні процеси як такі, що недоступні пізнанню в експеримен-ті. Але вже 1885 р. Г. Еббінгауз експериментально досліджує пам’ять, використовуючи кількість повторень як міру запам’ятовування, а 1897 p. — інтелект або розумову обдарованість, використовуючи ме-тод доповнення. Хоча за організацією його дослідів інтроспекція не виключалася, а інтроспективні дані суттєво доповнювалися експери-ментальними [5; 14].

У цьому ж напрямі йшли дослідження видатного французького психолога А. Біне, який також вивчав вищі психічні функції — мис-лення, інтелект, зібрав величезний фактичний матеріал про різні пси-хічні явища практично в усіх галузях психології (загальній, патопси-хологи та клінічній психології, дитячій і педагогічній психології, де-фектології та психометрії, психології індивідуальних відмінностей, експериментальній педагогіці тощо). Відомими є також дослідження Ф. Гальтона, який, крім створення експериментальних методик (по-рогів слуховоїчутливості, асоціативного експерименту), розробив ос-нови статистичних методів обробки експериментальних даних, вивчав проблему успадкування здібностей (зокрема, вплив інтелекту на порядок народження) [7].

Експериментальна інтроспекція була створена одним з учнів В. Вундта О. Кюльпе, який, на відміну від В. Вундта, вважав, що можна експериментально вивчати вищі психічні функції, зокрема мислення. У своїх експериментах він використовував інтроспекцію як основний метод: досліджувані міркували про щось, а потім описували свій до-свід. Але, вивчаючи судження, за допомогою яких описувався процес розв’язання проблеми, дослідник знаходив масу образів, проте нічо-го, що відповідало би його кінцевому результату. Звідси випливало існування мислення без образів (“чисте мислення”), яке протиставля-

лося іншим його формам, а залежність мислення від мовної і практич-но! діяльності ігнорувалася. У результаті стало зрозумілим, що інтро-спекція є обмеженим засобом емпіричного пізнання психіки [14].

У цей час відкриття I. Павловым умовних рефлексів (1903) приве-ло до виникнення біхевіоризму. Дж. Уотсон, засновник цього напря-му, який, до речі, був зоопсихологом, зауважував, що труднощів інт-роспекції для тварин не існує і запропонував підхід зоопсихологів до вивчення фактів поведінки тварин застосувати до людей. При цьому поведінка розглядалася як результат научіння. Такий підхід започат-кував цілий ряд експериментальних досліджень за схемою “стимул — реакція”, а пізніше за схемою “стимул — проміжна змінна — реакція” (К. Халл, Б. Скіннер, А. Бандура).

На цей же час активно розвивалася гештальтпсихологія. Зокрема, учень О. Кюльпе М. Вертгеймер експериментально дослідив ілюзії руху (1912), виявивши, що складний психічний образ не є простою су-мою його складових. Е. Рубін 1915 р. експериментально довів існу-вання розрізнення фігури та фону.

Пізніше близькі позиції до гештальтпсихологів зайняв К. Левін і його школа, які поширили принцип системного, цілісного підходу до експериментального дослідження психіки, заклали основи експеримен-ту в соціальній психології, поступово переходячи від дослідження перцептивного поля до поля діяльності й загалом до поля життевого простору особистості [7; 14].

У Франції поширився патопсихологічний підхід до експериментального дослідження психіки, засновником якого був Т. Рібо. На його думку, хвороба — найтонший експеримент, який здійснено природою за певних обставин і такими засобами, яких не мае в своему розпоря-дженні людина (йшлося про дослідження хвороб пам’яті, волі, особис-тості, уваги). Учень Т. Рібо П. Жане при цьому стверджував, що для того щоб поширити на людей емпірично встановлені закономірності поведінки, необхідно не тільки залишити місце для свідомості, а й роз-глядати її як особливу форму, що надбудовується над елементарною поведінкою, не забуваючи при описі поведінки таких явищ, як віра. Водночас (під впливом позитивізму О. Конта) у такому підході спосте-рігалася переоцінка ролі наукового факту, фактографія [11].

Значний внесок у становления експериментального методу у віт-чизняній психології пов’язують насамперед із відкриттями I. Павлова і працями I. Сеченова та В. Бехтерева, які базувалися на природничо-матеріалістичній парадигмі вивчення психіки. На відміну від В. Вундта, який проголошував незалежність психіки і зовнішнього

світу, I. Сеченов стверджував детермінізм, обумовленість психіки зовнішнім світом.

В Україні у 80-ті роки XIX ст. було відкрито кілька експеримента-льних психологічних лабораторій. Так, у Харківському університеті при клініці нервових хвороб створюється психологічна лабораторія під керівництвом психіатра і психолога П. Ковалевського. I. Сікорсь-кий (Київ) започаткував експериментальне вивчення особливостей психічного розвитку дітей раннього віку. 1900 р. була відкрита експе-риментально-психологічна лабораторія під керівництвом К. Твар-довського у Львівському університеті.

Одним із перших у вітчизняній та світовій психології на значенні експерименту наголошував М. Ланге — професор Новоросійського університету (Одеса), який очолював експериментально-психологічну лабораторію при філософському факультеті цього університету. Б. Теплов у статті до 100-ї річниці від дня народження М. Ланге зазна-чав, що характерною рисою М. Ланге як експериментатора було те, що він ніколи не проводив експериментів тільки задля накопичення фактів [6]. Експеримент для М. Ланге був основою перевірки гіпотез принципового характеру. Він експериментально досліджував психомоторику, увагу, сприймання, встановивши, зокрема, закон перцепції щодо послідовності фаз сприймання від менш диференційованого до більш диференційованого, які пов’язувалися з філогенетичним розвит-ком людини і, отже, вносили у психологічний експеримент ідею розвитку. Інтроспекція ж, як стверджував М. Ланге, не може вловити ста-дії процесу, а тільки його кінцевий результат. М. Роговін зазначає, що саме М. Ланге фактично здійснив синтез експериментальної психологи з ідеєю розвитку [11].

Новий крок у запровадженні експерименту в психології зробив Л. Виготський, провівши дослідження процесів утворення понять, ак-тивного запам’ятовування, особливості розвитку психічних процесів на основі історико-генетичного підходу. За Л. Виготським експериме-нтально-генетичний метод, на відміну від суб’єктивного методу кла-сичної емпіричної психології, відкривав об’єктивні шляхи вивчення психіки та свідомості, давав змогу побачити “живий” процес відпра-цювання історичних форм поведінки та психіки, перетворення їх на ін-дивідуальний досвід. Згідно з його культурно-історичною концепці-єю вищі психічні функції є прижиттєвим утворенням у результаті ово-лодіння зовнішніми засобами культурно! поведінки та мислення, які

Л. Виготський назвав знаками. Він стверджував, що винахід і викори-стання засобів при розв’язанні будь-якого завдання, яке стоїть перед людиною (запам’ятати, порівняти що-небудь, вибрати тощо), з психо-логічного боку являе собою аналогію з використанням знарядь [2].

Значний внесок у запровадження експерименту в психологію зро-били О. Лурія, С. Рубінштейн, Б. Теплов, О. Леонтьев [9; 12; 15]. 3 40-х років у працях П. Гальперіна послідовно розробляється проблема ор-ганізації та проведения формуючого експерименту — дослідження психіки у процесі керованого впливу [8].

У ці роки в Україні був створений Інститут психології, який очо-лив Г. Костюк. Він активно використовуе експериментальний метод у дослідженні психіки. Так, наприклад, у відомому експерименталь-ному дослідженні процесу створення образу при сприйманні предме-та в утруднених умовах моделлю процесу стало сприйняття предмета, розташованого в темній камері, що короткочасно освітлювався за допомогою спеціальної лампи, через що досліджуваний не мав мож-ливості роздивитися і побачити предмет повністю, сприймаючи його як щось невизначене, недоступне свідомості [10]. С. Максименко за-уважуе, що за зовнішньою простотою досліду стоїть досить складний предмет діяльності експериментатора, який містить кілька компонен-тів. Це, по-перше, чутливість зорового аналізатора, який через малу потужність енергії зовнішнього впливу не був здатний перетворити и на факт свідомості; по-друге, становления абрису предмета сприйман-ня із невизначеними межами та з порожнинами в цілісному образі; по-третє, пізнавальні дії, завдяки яким створюються гіпотези-образи, які поступово стають правдоподібними; по-четверте, розвиток обра-зу внаслідок віднесення його до певної категорії, вербалізації тощо; по-п’яте, творчість, “аналіз складових психіки, що забезпечують пе-рехід від перцептивних завдань до складніших проявів пізнавальної духовної та продуктивно! діяльності” [10, 14].

Пізніше С. Максименко дослідив можливості експерименту у прочей спеціально організованого навчання, Я. Коломінський — у соці-альній педагогічній психології, Д. Узнадзе — у дослідженні установ-ки тощо. Оригінальну методику психофізіологічного експерименту створили Б. Теплов, В. Небиліцин. Поступово експериментальний метод у різних своїх видах проникнув практично в усі галузі психоло-гічної науки.

На сьогодні існує кілька підходів до розуміння предмета експери-ментальної психології. Це, по-перше, його ототожнення з предметом

усієї наукової психології як системи знань, отриманих на основі екс-периментального вивчення поведінки людини й тварин, що протиста-вляється інтроспективній, “споглядальній" психології. По-друге, екс-периментальну психологію розуміють як систему експериментальних методів і методик. Іноді дану дисципліну розуміють як систему мето-дів психології в цілому. 3 другого боку, експериментальну психоло-гію розглядають як теорію психологічного експерименту, що базуєть-ся на загальнонауковій теорії експерименту і містить насамперед його планування й обробку даних на основі методів математичної статистики [4].

Отже, у цілому, експериментальну психологію можна визначити як галузь психологічної науки, яка розкриває умови, закономірності, принципи експериментального дослідження психіки.

При цьому експериментальна психологія розв’язує такі заедания.

• удосконалення експериментальних методик дослідження і засто-сування їх у різних галузях психологічної науки;

• розробка типології психологічного експерименту, визначення можливостей і обмежень кожного з типів експерименту, формулюван-ня принципів їх організації, розробка критеріїв і стандартів, які ви-значають місце та функції різних типів експериментів у психологічно-му дослідженні (з метою зіставлення результатів, отриманих у різних галузях психологічної науки);

• розробка і створення апаратури, спеціально призначеної для пси-хологічних досліджень, яка відповідає сучасному рівню науково-тех-нічного прогресу;

• визначення шляхів застосування досягнень психологічної науки в різних сферах суспільної практики, які спираються на наукові знания, здобуті в експериментальному дослідженні психічної реальності.

На сучасному етапі розвитку експериментальної психології спо-стерігаються такі тенденції:

• ускладнення предмета експериментально-психологічних дослі-джень (від дослідження елементарних психічних процесів до цілісної особистості й соціально-психологічних явищ);

• можливість експериментального дослідження і врахування інди-відуальних відмінностей суб’єктів психічної діяльності, зокрема за-вдяки успіхам застосування методів математичної статистики у психологи (наприклад, можливості обробки результатів багатофактор-них психологічних експериментів);

• актуалізація проблемы розробки методологічної основи експери-ментальних досліджень прикладного характеру, на базі якої можна було б узгодити інтерпретацію експериментальних фактів з позицій різних теоретичных трактовок розуміння психіки в цілому й особисто-сті зокрема.

Контрольні запитання і завдання

1. Якою є роль експериментального дослідження психіки у здо-бутті наукових психологічних знань?

2. Назвіть передумови становления експериментального методу в психології.

3. Чому перші експерименти у психології в основному були проведен! в рамках психофізіології?

4. Яким був внесок основних напрямів психологічної науки в ста-новления і розвиток експерименту в психології? Наведіть при-клади.

5. Назвіть особливості становления і розвитку експериментального дослідження психіки у вітчизняній психології.

6. Яким чином можна трактувати предмет експериментальної психології на сучасному етапі його розвитку?

7. Які основні завдання вирішує експериментальна психологія?

8. Чому розробка типології психологічного експерименту є важ-ливим завданням експериментальної психології?

9. Назвіть основні тенденції розвитку сучасної експериментальної психології.

10. Чому на даному етапі розвитку експериментальної психології актуальною є проблема експериментального дослідження інди-відуальних відмінностей суб’єктів психічної реальності?

Список використаної та рекомендовано* літератури

1. Ананьев Б. Г. Психология чувственного познания. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. —С. 3-64.

2. Выготский Л. С. Проблемы развития психики: В 6 т. — М.: Педагогика, 1983. —Т. 3. — 367 с.

3. Гриншпун И. Б. Введение в психологию. — М.: Ин-т практ. психол., 1996.— 152 с.

4. Дружинин В. Н. Экспериментальная психология. — СПб.: Питер, 2000.— С. 8-18.

5. Ждан А. Н. К исторической реконструкции психологических основ развивающего обучения // Вопросы психологии. — 2000. — № 6. — С. 76-90.

6. История и некоторые вопросы современного состояния экспериментальных исследований в отечественной психологии: Сб. науч. тр. / Под ред. Е. А. Будиловой, В. А. Кольцовой, М. В. Муленковой. — М.: ИП РАН, 1990. — 294 с.

7. История становления и развития экспериментально-психологических ис-следований в России: Сб. науч. тр. / Под ред. Б. Ф. Ломова, Е. А. Будило-вой, В. А. Кольцовой. — М.: Наука, 1990. — 216 с.

8. Костюк Г. С. Избранные психологические труды. — М.: Педагогика, 1988. — 301с.

9. Леонтьев А. Н. Избранные психологические произведения: В 2 т. — М.: Педагогика, 1983. —Т. 1. — 381с.

10. Максименко С. Д. Основи генетичної психології: Навч. посіб. — К.: НПЦ Перспектива, 1998. — 220 с.

11. Роговин М. С. Введение в психологию. — М.: Высш. шк., 1969. — С. 169-195.

12. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии. — СПб.: Питер, 2000. — С. 10-89, 309-416.

13. Основи психологи' / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. — К.: Ли-бідь, 1995. — 632 с.

14. Фресс П. Развитие экспериментальной психологии // Экспериментальная психология / Под ред. П. Фресса, Ж. Пиаже. — М.: Прогресс, 1966. — С. 15-96.

15. Ярошевский М. Г. История психологии. — М.: Академия, 1996. — 416 с.

Тема 2. Експеримент як метод