Лекции.Орг


Поиск:




Про перших людей Адама і єву

ПРО СТВОРЕННЯ СВІТУ

Спочатку Бог створив небо і землю. Земля була порожня і темна. Лише Дух Божий ширяв над поверхнею води.

І сказав Бог:

"Хай станеться світло!"

І сталося світло.

Бог назвав світло днем, а темряву — ніччю. І був вечір, і був ранок: день перший.

Сказав Бог: "Нехай станеться небо, щоб відокремити воду в хмарах від води на землі".

І сталося так. І був вечір, і був ранок: день другий.

Сказав Бог: "Нехай серед вод з’явиться суходіл".

І назвав Бог суходіл землею, а зібрання вод — морями.

Сказав Бог: "Нехай на землі виросте усіляка зелень: трава й дерева".

І сталося так. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день третій.

Сказав Бог: "Нехай будуть світила на небі, щоб відокремити день від ночі".

Створив Бог зірки й два світила велике — для дня і менше — для ночі. Й побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день четвертий.

Сказав Бог: "Нехай у водах народиться життя, і нехай птахи полетять над землею попід небом".

І створив Бог риб, та усі морські істоти, та усіх птахів. І побачив Бог, що це добре. І був вечір, і був ранок: день п'ятий.

Сказав Бог: "Нехай земля народить звірів і різних тварин".

І сталося так. І побачив Бог, що це добре.

Так створив Бог небо й землю, і усе, що на землі. Але не було ще людини, яка могла б обробляти землю й поратись на ній.

 

ПРО ПЕРШИХ ЛЮДЕЙ АДАМА І ЄВУ

 

На шостий день Бог сказав:

"Створімо людину за образом Нашим і за подобою Нашою. І нехай панують люди, яких Ми створимо, над рибами морськими й над птахами небесними, й над усіма тваринами, й над усією землею".

Так Бог і зробив: Він створив чоловіка за Своїм образом і подобою. Він створив чоловіка з пороху земного, а потім подихом життя дмухнув йому в обличчя — і той ожив.

Потім Бог привів до чоловіка всіх тварин, щоб той дав їм імена. І чоловік назвав усіх тварин і дав імена птаству небесному та польовій звірині. Однак Господь Бог ще хотів, аби чоловік мав собі друга, який у всьому допомагав би йому. "Негаразд чоловікові бути самотнім", — сказав Бог.

Проте серед усіх тварин не знайшлося помічника, що дорівнював би чоловікові. І вчинив Господь Бог, що на чоловіка спав міцний сон; коли той заснув, Бог вийняв одне з його ребер, створив з цього ребра жінку, і привів її до Адама.

І промовив чоловік:

"Так, оце кістка від кісток моїх і тіло від тіла мого. Нехай вона називатиметься чоловіковою".

Відтоді й повелося, що чоловік залишає своїх батьків і живе зі своєю дружиною. І стають вони обоє як одна людина.

Поблагословив їх Бог і сказав їм: "Плодіться на землі й наповнюйте її, володійте землею, пануйте над морськими рибами і над птаством небесним. До їжі Я даю вам різну ярину й плоди дерев. І усьому живому на землі Я даю на поживу траву".

І побачив Бог, що все, що Він створив, — добре. І був вечір, і був ранок: день шостий.

І скінчив Бог сьомого дня творити світ. Тому Він поблагословив сьомий день і освятив його, бо в нім відпочив він від усієї праці Своєї.

Коли Господь Бог творив світ, Він вибрав особливе місце на сході й насадив там райський сад. Там текли річки й росли дерева. Багато було чудових дерев, і їхні плоди були придатні для їжі, але серед них було два особливих дерева. Одне з них — Дерево життя, а інше — Дерево пізнання добра й зла.

Там оселив Бог чоловіка, аби той плекав цей сад і беріг його. І сказав Господь Бог чоловікові: "У цьому саду ти можеш їсти плоди з будь-якого дерева. Тільки плоди з Дерева пізнання добра й зла не їж ніколи. Бо як зірвеш цей плід і з’їси його, — помреш".

Адам і його дружина тоді ще не носили жодного одягу й ходили голі, але не соромилися цього.

Різні звірі й птахи жили у Раю. Серед них був і змій — найхитріший серед звірів. І вирішив він так учинити, щоб чоловік порушив Божу заповідь.

Якось він запитав жінку: "Чи справді Бог заборонив вам їсти плоди з усіх дерев, що ростуть у цьому саду?"

"Ні, — відповіла жінка змієві. — Ми можемо їсти плоди будь-якого дерева. Лише плоди з дерева, котре росте посеред саду, нам їсти не можна, тому що Бог сказав: "Не їжте від цього дерева й не торкайтеся його, бо помрете"."

На це змій сказав: "Ні, ви не помрете! Але Бог знає, що того дня, коли ви скуштуєте ці плоди, ваші очі відкриються, ви довідаєтеся, що таке добро і що — зло, й самі станете як боги".

Жінка поглянула на дерево ще раз і побачила, що добре дерево на їжу і принадне для очей, і приманювало, щоб усе знати. І тоді вона зірвала плід з дерева і з'їла його, а інший дала своєму чоловікові, щоб і він скуштував. Коли ж вони з’їли ці плоди, то раптом виявили свою оголеність і засоромились.

Із цієї миті усе змінилося. Адамові та його дружині здавалося, що змінився світ, проте змінилися вони самі: адже вони порушили свої стосунки з Творцем. Уперше в житті Адам злякався Бога.

"Де ти, Адаме?" — покликав його Господь.

Проте лячно стало чоловікові, і він сховався разом з дружиною межи дерев. Господь Бог знову покликав його, і тоді Адам відповів Йому: "Я сховався, бо боюсь, мені соромно, що я зовсім голий і на мені нема жодної одежини".

"Хто сказав тобі, що ти голий? — запитав його Бог. — Чи не скуштував ти часом плодів з того дерева, від якого Я заборонив тобі їсти?"

Чоловік відповів:

"Жінка, що була зі мною, дала мені з дерева, і я їв".

Тоді Бог запитав жінку:

"Що ж ти накоїла?"

Жінка відповіла: "Змій спокусив мене і я скуштувала".

Бог сказав змію:

"За це ти будеш проклятий".

А потім звернувся до Адама:

"Через твій непослух, через те що ти їв плоди забороненого дерева, уся земля буде проклята. І життя твоє більш не буде легким, а будеш ти в поті чола свого добувати собі хліб. І ти помреш і повернешся у землю, з якої створений".

Зробив Бог Адамові та його дружині шкіряний одяг і вислав їх з райського саду, щоб вони обробляли землю. А біля входу до саду поставив Херувима й обертанний полум’яний меч, щоб стерегти дорогу назад до Раю і до Дерева життя.

Тоді Адам дав ім’я своїй дружині й назвав її Євою. Вона стала матір’ю всіх людей, що народилися на землі.

ПРО ПОТОП НА ЗЕМЛІ

Минули роки й сторіччя. В Адама та Єви народилися сини й дочки. А в тих дітей — власні діти. На землі тривало життя.

Але з часом люди почали віддалятися від Бога й коїти дедалі більше зла.

Побачив Господь, що людська злоба на землі велика та що всі думки й помисли сердець увесь час тільки злі, і жалував, що створив людину на землі, тож на серці йому стало важко; і сказав: "Знищу з лиця землі людину, яку я сотворив: людину, скотину, плазунів і птиць піднебесних, бо каюсь, що створив їх". Та Ной здобув ласку в очах Господніх.

Ось родовід Ноя. Ной був чоловік праведний і досконалий між сучасниками; він ходив з Богом. Ной мав трьох синів: Сима, Хама та Яфета. Але земля зіпсувалася супроти Бога і була переповнена насильства. Глянув Бог на землю, а ось вона зіпсована, бо кожне тіло занапастило свою путь на землі.

І сказав Бог Ноєві: "Уся земля виповнилася злом. Я наведу на землю потоп, аби винищити дощенту життя. Проте з тобою Я складу завіт. Зроби собі величезний корабель, ковчег. Потім увійди до цього ковчега з усією своєю сім’єю: з дружиною, синами й дружинами синів. Але не тільки ти врятуєшся: візьми з собою по двоє найрізноманітніших тварин і птахів, щоб і вони вижили. І набери побільше всілякої поживи для людей і для тварин".

Ной зробив усе, як звелів йому Бог. Настав призначений день, розкрилися всі джерела вод, і падав дощ на землю сорок днів і сорок ночей. Першого ж дня Ной увійшов до ковчега разом зі своїми синами, яких звали Сим, Хам та Яфет, і зі своєю дружиною, і з дружинами синів. Увійшли до ковчега й тварини, й птахи, як звелів Господь.

Незабаром вода заполонила всю землю і підняла ковчег так, що він поплив понад землею. Потім піднялася ще вище й вкрила високі гори. Тоді все живе на землі загинуло. А вода прибувала на землі ще сто п’ятдесят днів.

Коли ці дні минули, Бог навів на землю вітер, і дощ ущух. А ковчег ще довго носило водами. Потім з’явилися вершини гір. Тоді ковчег спинився на Араратських горах.

Минуло ще сорок днів, і Ной відчинив вікно в ковчезі й випустив крука, щоб довідатися, чи пішла вода з поверхні землі. Але крук відлітав і повертався знову, бо земля ще не звільнилася від води. Тоді Ной випустив голуба, але й той не знайшов собі місця на землі й повернувся до ковчега. Минуло ще сім днів, і Ной знову випустив голуба. Цього разу голуб повернувся, несучи у дзьобі щойно зірване оливкове листя. Ной почекав ще сім днів і знову випустив голуба, проте цього разу він вже не повернувся.

Земля звільнилася від води, і Ной вийшов з ковчега й вивів усіх тварин, що були з ним. Він вирішив подякувати Богові за свій порятунок, влаштував жертовник Господу і жертвував на ньому різних тварин. Господь побачив щиросердя Ноя і сказав:

"Більше Я не проклинатиму землю через людину і не вбиватиму все живе на землі".

Поблагословив Бог Ноя та його синів і сказав їм:

"Плодіться, і розмножуйтесь, та наповнюйте землю. Я віддаю вам до рук усіх земних тварин, і всіх птахів, і всіх морських риб, і вони боятимуться вас. Я дозволяю вам споживати все живе, як раніше траву. Проте стережіться проливати кров людини: адже людина створена за образом Божим".

Сказав Бог Ною та його синам: "Я укладаю з вами й вашими нащадками, з усіма тваринами й птахами Свій завіт. Я більше не нищитиму землю потопом. А знаком завіту, котрий Я укладаю, стане веселка. Нехай стане вона довічною ознакою завіту між Мною та землею".

ПРО ВАВИЛОНСЬКУ ВЕЖУ

 

Це було так давно, що вже ніхто й не пам'ятає, коли це було. Розповідають, одначе, буцімто в ті часи всі люди однією мовою говорили й усі одне одного розуміли.

І закортіло людям лишити пам'ять про себе довічну:

— А нумо зберемося разом та й побудуємо вежу високу! — мовив один.

Зраділи всі та й загукали:

— Ми збудуємо вежу, ми збудуємо вежу аж до самого неба!

Обрали гору високу — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору підвозить. А на горі вже люди ждуть, цеглини приймають та з них вежу складають.

Всі працюють, усі співають, весело всім.

Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п'ять мільйонів! Та й собі довелося будинки побудувати, аби було де після трудів одпочивати, а побіля будинків насаджати дерев та кущів, аби птицям було де співати.

Ціле місто виросло навколо гори, на якій будувалася вежа. Місто Вавилон.

А на горі з кожним днем усе вище й вище, уступами підводилася вежа-красуня: знизу широка, догори все вужча й вужча. І кожен уступ цієї вежі фарбували в інший колір: у чорний, жовтий, червоний, зелений, білий, жовтогарячий. Верх придумали зробити синім, щоб був наче небо, а покрівлю — золотою, щоб, як сонце, виблискувала!

І ось вежа майже готова. Ковалі вже золото кують для покрівлі, маляри пензлі занурюють у відра із синьою фарбою. Та ранком, звідки не візьмись, поміж людей з'являється сам Бог Ягве. Не сподобався йому їхній замір* — досягти неба, де живе Бог.

«Це тому примудрилися вони свою вежу вибудувати,— подумав він,— що у них спільна мова і кожна людина розуміє іншу. От вони й домовились!»

І наслав Ягве на землю страшенну бурю. Поки буря вирувала, вітер поніс усі слова, котрі люди звикли одне одному говорити.

Невдовзі буря вщухла, і люди знову стали до роботи. Вони ще не знали, яка біда їх спіткала. Покрівельники пішли до ковалів сказати, щоб ті швидше кували листи для покрівлі. А ковалі не розуміють ані слова.

В усьому місті Вавилоні люди перестали розуміти одне одного.

Маляр кричить:

— Фарба скінчилась!

А в нього виходить:

— Но мор пент!

— Нічого не розумію! — кричить йому інший.

А виходить:

— Женком пренепа!

І по всьому Вавилону лунають слова, зрозумілі одним і незрозумілі іншим.

— Віндадори!

— Маракірі!

— Бобеобі!

— Дзин!

Покидали всі роботу, блукають, наче у воду опущені, та шукають: хто б міг їх зрозуміти?

І почали люди збиратися купками — хто з ким однаково говорить, той і намагається триматися того. І замість одного народу вийшла сила-силенна різних народів.

І розійшлися люди в різні кінці землі, кожен народ у свою сторону — будувати свої міста. А вежа почала потроху розвалюватися.

Але подейкують, що досі у кожному місті можна знайти уламки цегли від Вавилонської вежі. Тому що багато хто носив їх із собою на згадку про ті часи, коли на землі мир панував і люди розуміли одне одного.

І до сьогодні всіма мовами світу люди розповідають оцю легенду про недобудовану Вавилонську вежу.

 

ПРО МОЙСЕЯ

 

Проживаючи в достатку в найбільш урожайній частині Єгипту, ізраїльтяни скоро розмножились і стали великим народом. Давно вже не було фараона, покровителя Йосипового, що колись дав дозвіл на переселення роду Якова до Єгипту. Нові фараони стали боятися, щоб ізраїльське плем’я не стало для Єгипту небезпечним, зокрема, щоб під час війни не допомагало ворогам. Ізраїльтян стали примушувати до найтяжчих робіт на будівництві. Єгиптяни їх ненавиділи, а проте кількість нащадків Якова постійно зростала. Один із фараонів наказав убивати кожну новонароджену ізраїльську дитину-хлопчика.

У той час народився в однієї ізраїльської жінки син, і мати цілих три місяці ховала його від убивць. Коли ж стало вже неможливим тримати в таємниці існування дитини, поклала її в добре засмолений кошик і сховала в прибережному очереті над рікою Нілом. Своїй старшій дочці наказала слідкувати за долею немовляти.

Незабаром дочка фараона зі своїми подружками пішла купатися до річки. Дівчата побачили кошик і почули плач дитини. Царівні жаль стало невинного дитяти. Вона взяла хлопчика, хоч і здогадувалась, що це одне з ізраїльських дітей, призначених на загибель. Сестра хлопчика сказала царівні, що знає жінку, яка зможе малятко годувати. Царівна звеліла цю жінку покликати, а тоді дочка привела матір, яка й стала годувальницею свого синочка. Коли дитя підросло, фараонова дочка взяла його до себе й назвала Мойсеєм, що значить "видобутий із води". Мойсей виховувався в єгипетських школах і оволодів науками, що ними славився тоді Єгипет. Але від матері знав, що він ізраїльтянин, а єгиптяни — то вороги, які знущаються над його народом.

Одного разу Мойсей був свідком того, як єгипетський наглядач бив робітника-єврея. Мойсей убив єгиптянина, а труп закопав у піску. Наступного дня побачив, що два євреї б’ються між собою. Хотів їх помирити, присоромити і сказав;

— Чого б’єш свого брата?

Але бешкетник не схаменувся, а накинувся на Мойсея:

— А хто ж тебе зробив начальником і суддею над нами? Ти, може, схочеш і мене вбити, як убив учора єгиптянина?

Мойсей злякався, щоб про його вчинок не донесли фараонові. Він утік далеко, до країни Мадіам, де жив декілька років. Там він одружився і пас стада овець свого тестя. (...)

Якось зайшов він з отарою далеко в пустелю і раптом побачив терновий кущ, охоплений полум’ям. Проте найдивовижніше, що кущ горів, але не згоряв! Здивований Мойсей наблизився, і раптом з полум’я до нього звернувся Господь. "Я Бог Авраама, Ісака та Якова, — мовив Він. — Я побачив страждання Мого народу в Єгипті й хочу вивести його до чудової землі, призначеної для синів Ізраїлевих. Для цього Я обрав тебе: ти мусиш піти до фараона й просити його відпустити Мій народ". — "Хто я такий, щоб іти до фараона й вести з Єгипту синів Ізраїлевих? — запитав Мойсей.— Ось я прийду й скажу народу: "Бог батьків ваших послав мене до вас». А вони запитають: «Як Його звуть?" Що я маю відповідати?" Господь сказав йому: "Відповідай:

"Господь, Бог батьків наших, Бог Авраама, Ісака та Якова послав мене до вас."." Проте Мойсей вагався, побоючись, що йому буде нелегко заохотити народ на таку важку й небезпечну справу.

Тоді Господь дав Мойсееві ознаку. Він наказав йому кинути на землю палицю. І от, ще й землі не торкнувшись, палиця обернулася на змію! Мойсей перелякався й кинувся тікати. Проте Господь зупинив його й звелів схопити змію за хвіст. І тієї ж миті змія знову стала палицею. "Якщо ця ознака не переконає народ іти за тобою, — сказав Господь, — засунь руку за пазуху". Мойсей послухався, і його рука вкрилася проказою. Мойсей знову поклав руку за пазуху, потім вийняв її — і проказа щезла. "Якщо й тоді народ не послухає тебе, то набери води з річки, вилий її на землю — і вона зробиться кров’ю", — сказав Господь. Проте Мойсей ніяк не міг зважитись: "Я не зможу переконати людей, бо я недоріка!" — "У тебе є брат Аарон, — сказав Господь. — Він промовлятиме замість тебе, а Я вчитиму вас, що робити".

Вирушив Мойсей додому, взяв дружину й дітей та пішов до Єгипту. Назустріч йому вийшов Аарон, і Мойсей розповів йому про свою розмову з Богом. Удвох вони скликали всіх ізраїльських старших, і Аарон промовляв до них, а Мойсей показував ознаки. І народ повірив, що Мойсей виконує волю Господа.

(...) Мойсей з Аароном прийшли до фараона та просили відпустити ізраїльтян у пустелю, на відстань трьох днів ходу, щоб там принести жертви своєму Богові. Але фараон їм не повірив. Він думав, що євреї хочуть в такий спосіб звільнитися від тяжких робіт, до яких примушували їх єгиптяни. Тому прогнав Мойсея й Аарона, а своїм наставникам звелів ще жорстокіше поводитися з єврейськими невільниками та збільшити встановлену для них норму виробітку.

Тоді Господь почав спускати кари на фараона та його державу. Кар таких було десять, причому кожна наступна — тяжча, дошкульніша, ніж попередня. Кари були такі:

1) вода в річках та озерах замінилася на кров, а риби погинули

2) усю країну наповнили жаби у величезній кількості. Вони залазили в будинки та постелі, у посуд зі стравами;

3) з пороху землі утворилася комашня, що заїдала людей та худобу;

4) величезна кількість мух наповнила навколишнє середовище;

5) напав мор на коней, верблюдів, ослів, волів та овець в усьому Єгипті, окрім місцевості, де жили ізраїльтяни;

6) гнійні болячки й чиряки покрили тіло фараона та всіх єгиптян;

7) густий град знищив поля й убив багато людей і тварин;

8) сарана довершила знищення того, що залишилося після граду;

9) настала густа темрява на всій землі Єгипетській, крім тієї частини, де перебували ізраїльтяни;

10)повмирали первородні: від первородного сина фараона аж до невільників і тварин.

Під час кожної кари фараон кликав Мойсея, обіцяючи відпустити народ для принесення жертви, але коли за молитвою Мойсея кара минала, не дотримував слова. Аж після останньої кари, коли настав великий крик і плач у всьому Єгипті, бо не було дому, де не лежав би померлий, фараон сам просив Мойсея й Аарона, щоб ізраїльтяни якомога швидше вийшли з Єгипту.

А весь Ізраїль заздалегідь одержав від Бога наказ приготуватися до дороги: напекти ощипків та заколоти молоде ягня, не ламаючи йому костей, і споживати не поспішно, одягнувшись до подорожі. Кров’ю ягняти мав кожен єврей помазати одвірок своєї хати, щоб убезпечити свій дім перед останньою карою, яка впала на єгиптян. Цього ж дня вивів Господь синів Ізраїлю із землі Єгипетської. На заклик Йосипа прибуло їх колись до Єгипту всього 70 чоловік, а тепер, після 430 років, вийшло майже 600 тисяч. Виходячи з Єгипту, вони взяли із собою і кості Йосипа, виконуючи дану предками присягу.

Чи знали втікачі, куди йти? Не знали, але сам Бог показував їм дорогу. Кожен день ішла поперед них хмара у вигляді стовпа, а вночі цей стовп світив, наче вогонь. Так дійшли вже ізраїльтяни до берега Червоного моря.

Фараон пожалкував, що втратив стільки сот невольників. Він зібрав велике військо з бойовими колісницями й погнався за втікачами. Серед євреїв зчинилася паніка. Вони почали кричати:

— Краще б нам було служити єгиптянам, аніж тут загинути!

За наказом Божим Мойсей підняв над морем свою палицю, і води розступилися. Вибраний народ рушив за Мойсеєм серединою морського дна, а вода стіною стояла праворуч і ліворуч. Люди благополучно перебралися на інший берег.

Єгипетське військо з розгону погналося за ними. Але тоді Мойсей знову підняв палицю — води зійшлися й покрили все військо фараонове. Так воно і згинуло. Перед ізраїльтянами знову появився огненний стовп, освітлюючи їм дорогу.

Харчі, винесені з Єгипту, минулися. Євреї почали нарікати на Мойсея й Аарона:

— Краще нам було померти в землі Єгипетській, де ми сиділи над казанами, наповненими м’ясивом, і мали хліба досхочу. А ви нас вивели, щоб заморити голодом!

Бог звелів Мойсееві розповісти людям, що ввечері їстимуть м’ясо, а вранці наситяться хлібом. І справді, під вечір увесь табір укрили перепелиці, що, стомлені перельотом, легко давалися в руки. А на ранок мандрівники побачили, що всю пустиню вкрив немов грубий сніг. Вони здивовано питали один одного:

— Ман гу? (Що це таке?)

А Мойсей сказав:

Це хліб, який дає вам Господь на поживу. Нехай кожен назбирає, скільки йому треба на цілий день.

Ця небесна пожива мала смак білого хліба з медом і появлялася щоранку протягом шести днів. На шостий день треба було збирати подвійну кількість, бо сьомий день, день відпочинку, треба було святкувати. Від слів "ман гу?" цей хліб, дарунок небесний, стали називати манною. Манна випадала з того часу щодня протягом всіх сорока років, тобто аж поки ізраїльтяни прибули до мети своєї мандрівки.

Небагато часу минуло, як знову вибухло заворушення проти Мойсея. В пустелі не було води, і народ став кричати:

— Дай нам воду, щоб ми напились! Ти вивів нас із Єгипту, щоб ми, й діти наші, і худоба погинули на безводді!

— Що ж я зроблю? — журився Мойсей. — Ще трохи — і вони мене уб’ють камінням...

За Божим наказом він ударив палицею своєю по скелі, і з неї ринула вода в такій кількості, що пили досхочу весь народ і худоба.

Бачите тепер, що Бог є між вами? — спитав Мойсей.

 

ДЕСЯТЬ ЗАПОВІДЕЙ

 

На третій місяць після виходу з Єгипту Господь привів ізраїльський народ до Синайської пустелі. Тут, з вершини гори Синай, він звернувся до народу і дав йому Заповіді:

"Я — Господь, Бог твій, що вивів тебе із землі Єгипетської, з дому неволі:

Нехай не буде в тебе інших богів, крім мене.

Не робитимеш собі ніякого вирізьбленого кумира, ані подобини того, що вгорі, на небі, ні того, що внизу, на землі, ні того, що попід землею, у водах. Не падатимеш перед ними ниць і не служитимеш їм, бо я Господь, Бог твій.

Не прикликатимеш імені Господа, Бога твого, марно, бо не пустить Господь безкарно того, хто прикликає його ім’я марно.

Пам’ятай на день відпочинку, щоб святити його. Шість днів працюватимеш і робитимеш всяке діло твоє. День же сьомий — відпочинок на честь Господа, Бога твого. Бо шість днів творив Господь небо і землю й море, і все, що в них, а сьомого дня відпочив; тим і благословив Господь сьомий день і освятив його.

Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі.

Не вбиватимеш.

Не чужоложитимеш.

Не крастимеш.

Не свідчитимеш ложно на ближнього твого.

Не зазіхатимеш на дім ближнього твого; не пожадатимеш жінки ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані його осла, ані чого-небудь, що належало б ближньому твоєму".

Коли ж увесь люд спостеріг гуркіт грому та блискавки і трубний гомін і гору димучу, затремтів од страху і затримався оддалік.

І сказали Мойсеєві: "Ти говори до нас, і ми слухатимемо, а Бог нехай до нас не промовляє, а то повмираємо".

Сказав Мойсей до людей: "Не бійтесь; це лише щоб випробувати вас, прийшов Бог, та щоб острах його постійно був з вами, щоб ви не грішили".

І поставали люди оддалік, а Мойсей приступив до темної хмари, де був Бог.

I там Господь розмовляв з ним. Крім Десятьох Заповідей, Він дав Мойсею численні закони, що їх мали виконувати сини Ізраїля.

Тоді біля Синаю спорудили жертовник, що в основу його покладено дванадцять каменів за кількістю племен Ізраїля, і принесли Господу жертву. Мойсей покропив кров’ю жертовник і народ, мовивши: "Ось кров Завіту, що його Господь уклав з вами".

Потім Господь прикликав Мойсея на Синай, і пробув там Мойсей сорок днів і сорок ночей. А коли Бог закінчив розмовляти з ним, то дав йому камінні таблиці, на яких Божою рукою були написані Його закони й заповіді.

 

 

ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА

 

До Ісуса Христа приходили митарі і грішники, щоб послухати Його. Гордовиті фарисеї і книжники, вчителі єврейського народу, ремствували через це на Ісуса Христа і казали: "Він приймає грішників і їсть з ними".

На це Ісус Христос розповів кілька притч, в яких показав, що Бог з радістю і любов`ю приймає кожного грішника, що кається.

Ось одна з них:

В одного чоловіка було два сини. Молодший з них сказав батькові: "Батьку, дай мені частину майна, що належить мені". Батько виконав його прохання. Минуло кілька днів, і молодший син, забравши все, пішов у далеку країну і там, живучи марнотратно і розпусно, розтратив усе своє майно. Саме тоді у тій країні настав великий голод, і син терпів велику скруту. Тому він пристав до одного з жителів тієї країни; а той послав його на поля пасти свиней. З голоду він був би радий харчуватися стручками, які їли свині; та ніхто не давав йому.

Тоді, опам`ятавшись, він згадав батька, розкаявся у своєму вчинку і подумав: "Скільки наймитів у батька мого мають надлишок хліба, а я вмираю з голоду; встану, піду до батька мого і скажу йому: "Батьку! Згрішив я перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином, прийми мене як одного з наймитів твоїх".

Так він і вчинив. Встав і пішов додому, до батька свого. Батько ж, ще здалеку побачивши сина, переповнився жалем, побіг йому назустріч, припав до його шиї і почав цілувати його.

Син же став казати: "Батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином"...

А батько сказав слугам своїм: "Принесіть найкращий одяг і вдягніть його, і дайте йому перстень на руку і взуття на ноги; і приведіть відгодоване теля, і заколіть; будемо їсти і веселитися! Бо син мій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся". І почали веселитися вони.

А старший син повертався в цей час з поля. Почувши вдома музику і співи, покликав одного із слуг і запитав: "Що це таке?" Слуга сказав йому: "Брат твій прийшов; і батько твій заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим".

Старший син розсердився і не захотів входити у дім. Тоді вийшов батько і покликав його.

Але він відповідав йому: "Ось я стільки років служу тобі і ніколи заповіді твоєї не переступав, але ти ніколи не дав мені й козеняти, щоб мені повеселитися з друзями моїми. Коли ж цей син твій, що змарнував добро своє з блудницями, прийшов, ти заколов для нього відгодоване теля".

Батько ж сказав йому: "Сину, ти завжди зі мною, і все моє – твоє. Веселитися ж і радіти треба, тому що брат твій оцей був мертвий і ожив, пропав і знайшовся".

У притчі під батьком слід розуміти Бога, а під блудним сином – грішника, що кається. На блудного сина схожа кожна людина, яка душею своєю відходить від Бога і веде розбещений, свавільний (грішний) спосіб життя; своїми гріхами вона губить свою душу і всі дари (життя, здоров`я, силу, здібності), які отримала від Бога. Коли ж грішник, опам`ятавшись, приносить Богу щире покаяння зі смиренням і надією на Його милосердя, то Господь, як Отець милосердний, радіє з ангелами Своїми наверненню грішника, прощає йому всі його беззаконня (гріхи), якими б великими вони не були, і повертає йому Свої милості і дари.

Розповіддю про старшого сина Спаситель навчає, що кожен віруючий християнин повинен від усієї душі бажати усім спасіння, радіти наверненню грішників, не заздрити Божій любові до них і не вважати себе гідним Божих милостей більше, ніж ті, хто навертається до Бога від свого попереднього гріховного способу життя.

 

ПРИТЧА ПРО СІЯЧА

 

Вийшов сіяч посіяти зерно. Те, що впало край дороги, затоптали. Що впало на кам'янистий ґрунт — засохло без вологи. Дещо впало в терен і було ним заглушене. А те, що впало на добру землю, вродило стократно.

Зерно — Боже Слово. Зерна край дороги — це ті, у кого диявол забрав із серця це слово. Що на кам'янистому грунті — це ті, хто відійшов під час випробувань. Які поміж терном — це ті, що забувають слово Боже за щоденними клопотами та багатством, не дають плоду. Зерна на добрій землі — це ті, хто Слово почує і збереже в щирому та доброму серці.



<== предыдущая лекция | следующая лекция ==>
Я взяла маленький пакетик и прочитала с него «Happy Meal». Что это? | Составитель: Береговая М.А.
Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2017-02-24; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 487 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Неосмысленная жизнь не стоит того, чтобы жить. © Сократ
==> читать все изречения...

765 - | 677 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.013 с.