Суперечності як рушійні сили процесу навчання

ІІ. Дидактика

1. Процес навчання: поняття, характерні ознаки, функції суперечності.

Поняття навчальний процес охоплює усі складові навчальної діяльності викладача, учня, засоби, за допомогою яких здійснюється цей процес, форми в яких він відбувається. Під поняттям процес навчання розуміють взаємодію між вчителем і учнем.

Ознаки процесу навчання: двосторонній характер; зовнішня і внутрішня сторона процесу навчання; пізнавальний; спеціально організований процес навчання; сприяє прискореному розвитку.

Функції процесу навчання

1.Освітня – покликана забезпечити засвоєння учнями системи наукових знань, формування вмінь і навичок.

2.Розвиваюча – передбачає розвиток пізнавальних процесів, волі, наполегливості, емоцій, навчальних інтересів, мотивів, здібностей учнів у процесі навчання, розвиток мислення (структурування (встановлення найближчих зв'язків між поняттями); систематизація (встановлення зв'язків, які організовуються в певну систему); конкретизація (практичне застосування знань, перехід від абстрактного до конкретного); варіювання (зміни неістотних ознак понять); доведення (логічне розмірковування); пояснення (акцентування думки на найважливіших моментах); класифікація (поділ на класи за істотними ознаками); аналіз (виокремлення ознак); синтез (поєднання, складання частин); порівняння (виділення окремих ознак понять, знаходження спільних та відмінних їх властивостей); абстрагування (виділення істотних ознак понять відкиданням неістотних); узагальнення (виділення ознак, властивостей, істотних для кількох понять).

3. Виховна – виховання моральних, трудових, естетичних, фізичних якостей особистості, формування наукового світогляду.

Суперечності як рушійні сили процесу навчання

Процес навчання здійснюється через подолання внутрішніх суперечностей, які спонукають людину до активної діяльності. Основна суперечність навчання: розходження між новими потребами, цілями, прагненнями особистості, яка розвинутим і досягнутим нею рівнем оволодіває засобами необхідними для її задоволення.

Суперечності у процесі навчання:

- суперечність між раніше засвоєними знаннями та новими фактами;

- суперечність між раніше засвоєними знаннями та їх новими практичними умовами використання;

- суперечність між теоретично можливим способом вирішення завдань і практичною нездійсненністю обраного способу;

- суперечність між практично досягнутим результатом й нестачею в учнів знань для його теоретичного обґрунтування;

- суперечність між загальними умовами суспільства до процесу навчання;

- суперечність між фронтальним викладом матеріалу і індивідуальним засвоєнням його;

- суперечність між розумінням матеріалу вчителем і учнем.

 

 

2. Компоненти процесу навчання, їх характеристика. етапи засвоєння знань учнями. Роль учителя на кожному з них.

Основні компоненти процесу навчання:

Цільовий компонент. Організація процесу навчання пов’язана з визначенням мети та усвідомленням її учнями. Освітня мета - забезпечення засвоєння, закріплення, застосування теорій, понять, законів тощо.; формування загально-навчальних та спеціальних умінь і навичок. Виховна мета - формування виховних світоглядних ідей, моральних якостей школярів, естетичних поглядів, уміння працювати і контролювати себе, гігієнічних та фізичних навичок. Розвиваюча мета - розвиток мислення, уваги, пам’яті, волі, емоцій, навчальних інтересів, мотивів і здібностей школярів.

Стимулюючо-мотиваційний компонент. Усвідомлення учнями їх власного стимулу до діяльності. Учитель зобов’язаний викликати у дітей внутрішню потребу у засвоєні знань. Він свідомо повинен управляти мотивацією, стороною навчальної діяльності учнів, їх інтересами і потребами, формувати позитивне ставлення до навчання.

Змістовий компонент. Навчальний матеріал залежно від функцій, які він виконує належить до таких видів: інформаційний, операційний, актуалізуючий, контролюючий, стимулюючий, діагностуючий.

Операційно - дійовий (методичний) компонент. Охоплює всі методи та їх складові. Учні засвоюють навчальний матеріал під керівництвом вчителя і цей процес є індивідуальним для кожного учня. Загалом він передбачає таку послідовність інтелектуальних операцій (етапів засвоєння знань): сприймання, осмислення, узагальнення, систематизація, закріплення, застосування на практиці.

Емоційно-вольовий компонент. Напруження волі учня у процесі пізнавальної діяльності.

Контрольно-регулюючий компонент. Містить методи контролю, самоконтролю і взаємоконтролю. Своєчасне реагування учителем на допущені учнем помилки; система їх виправлень (підказка, правильна відповідь).

Оцінно-результативний компонент. Передбачає оцінку якості знань учнів, яке здійснюють як педагоги, так і вони самі. Воно є ефективним чинником, коли результати оцінювання є об’єктивними, послідовними, узгоджуються між собою.

 

3. Етапи засвоєння знань учнями. Роль учителя на кожному з них.

Етапи засвоєння знань: сприймання, осмислення, закріплення, використання на практиці.

Сприймання – учитель повідомляє навчальну інформацію; важливим є виразність, яскравість викладу навчального матеріалу, використання наочних, технічних засобів навчання.

Осмислення – особлива увага повинна приділятись залученню учнів до аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення навчальної інформації; розгляду аналогічних завдань для усвідомлення нової інформації.

Закріплення – учням пропонується спочатку колективно розв'язувати нові завдання, а потім спробувати їх виконати самостійно. Важливим є повторення теоретичної інформації. Воно може бути активним і пасивним.

Використання на практиці – учитель залучає учнів до виконання завдань практичного характеру, а також у змінених умовах (вдома, на прогулянці тощо).

 

4. Закономірності і принципи навчання, їх характеристика.

Закономірності навчання – це об’єктивні, стійкі, суттєві та повторювані зв’язки між компонентами процесу навчання, що зумовлюють його ефективність.

Основні закономірності навчання:

1. Обумовленість навчання суспільними потребами.

2. Залежність навчання від умов, в яких воно відбувається.

3. Взаємозалежність процесів навчання, освіти, виховання, розвитку особистості.

4. Взаємозв'язок навчальних і реальних пізнавальних можливостей учня.

5. Єдність процесів викладання і навчання.

6. Взаємозалежність завдань, змісту, методів і форм навчання в навчальному процесі.

Принципи навчання – це вихідні положення, система дидактичних вимог до навчання дотримання яких забезпечує його ефективність.

1. Принцип систематичності і послідовності навчання: послідовний виклад навчального матеріалу, виділення основного, логічний перехід від попередньо-засвоєного до нового матеріалу.

Навчальний матеріал у початковій школі вивчається за двома варіантами:

- за принципом лінійності (новий матеріал на основі попереднього);

- за принципом концентричності (без повторення попереднього, але на більш високому рівні з кожним уроком, семестром, роком).

Цей принцип вимагає від учителя: опори на пройдене при вивченні нового матеріалу; розгляд нового матеріалу частинами; фіксування уваги учнів на вузлових питаннях; продумування системи уроків; здійснення внутрішніх і міжпредметних зв’язків у навчанні. Цей принцип вимагає від учня: систематичне відвідування школи; систематичне виконання домашнього завдання; уважність на уроках; систематичне повторення навчального матеріалу.

2. Принцип доступності: компенсування складнощів змісту навчального матеріалу майстерним його викладанням учителем або вдалою подачею автором підручника.

Вимоги щодо реалізації принципу: звертатися до вищої межі можливостей учнів; чим складнішим є матеріал, тим дохідливіше його слід подавати; пояснювати від простого до складного.

3. Принцип зв’язку навчання із життям: показати об’єктивні зв’язки між наукою і виробництвом, теорією і практикою.

Вимоги щодо реалізації принципу: використання на уроках життєвого досвіду учнів; розкриття практичної значимості знань; застосування теоретичних знань на практичних заняттях, участь у громадському житті.

4. Принцип свідомості і активності учнів у навчанні: спрямування і керування пізнавальною діяльністю учнів, завдяки активізації їх роботи, забезпечення осмислення і творчого підходу до опанування знань.

Вимоги щодо реалізації принципу: формування позитивного ставлення до навчання, інтересу до навчального матеріалу; єдність інтелектуальної і мовленнєвої діяльності учнів; наявність взаєморозуміння між учителем і учнями; використання проблемних ситуацій, диференціювання матеріалу відповідно до індивідуальних особливостей учнів; уміння вчителя враховувати психологічний стан учнів.

5. Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок: тривале збереження в пам’яті учнів набутих знань, умінь і навичок.

Вимоги щодо реалізації принципу: повторення матеріалу за розділами, частинами; запам’ятовування нового матеріалу повинно здійснюватися у поєднанні з пройденим; виділення не тільки за змістом, а й за формою головних ідей; організація самостійних робіт, щодо творчого застосування знань; нове групування матеріалу з метою його систематизації.

6. Принцип наочності у навчанні: навчання повинно ґрунтуватись на життєвому сприйманні конкретних предметів і явищ, або їх зображень.

Вимоги щодо реалізації принципу наочності: недопустимість перенавантаження навчання наочністю; потрібна чітка мета використання наочних засобів у структурі уроку (Коли ввести наочність? З якою метою? Який висновок буде зроблено?); вивішування заздалегідь наочності дезорганізує сприймання учнів, розсіює їх увагу.

7. Принцип індивідуального підходу до учнів: дає змогу в умовах колективної навчальної роботи кожному учневі йти до оволодіння навчальним матеріалом своїм шляхом.

Вимоги щодо реалізації принципу: вивчення і врахування індивідуальних особливостей учнів; виявлення та усунення причин відхилення у поведінці та навчально-пізнавальній діяльності окремих школярів; організація індивідуальної роботи з відстаючими у навчанні учнями та з обдарованими дітьми.

8. Принцип емоційності: емоційний стан і почуття, які виникають в пізнавальній діяльності учнів повинні сприяти успішному засвоєнню знань.

Вимоги щодо реалізації принципу: керування формуванням емоцій, які виникають у навчально-пізнавальній діяльності; вихователь сам повинен володіти своїми емоціями, щоб не було негативних наслідків, їх передачі дітям; виховувати в учнів уміння володіти своїм настроєм, емоціями, переживаннями.

 

5. Cистема освіти в Україні: поняття, структура, основні компоненти.

В Законі України „Про освіту” зазначено, що система освіти складається із закладів освіти, наукових і методичних установ, науково-виробничих підприємств, державних і місцевих органів управління освітою та самоврядування галузей освіти.

Структура (ланки) освіти: дошкільна,загальна середня,позашкільна,професійно-технічна,вища,післядипломна,аспірантура,докторантура,самоосвіта.

Освітні рівні: початкова загальна освіта; базова загальна середня освіта; повна загальна середня освіта; професійно-технічна освіта; базова вища освіта; повна вища освіта.

Дошкільна освіта. Здійснюється у дитячих яслах, садках, яслах-садках, сімейних, прогулянкових дошкільних закладах компенсуючого (для дітей, які потребують корекції фізичного і психічного розвитку) та комбінованого типів з короткотривалим, денним, цілодобовим перебуванням дітей, а також у садках інтернатного типу, дитячих будинках.

Мета дошкільної освіти: забезпечення фізичного, психічного здоров'я дітей, їх різнобічного розвитку, набуття життєвого досвіду, вироблення умінь і навичок, необхідних для подальшого навчання.

Загальна середня освіта.

Типи загальноосвітніх закладів:

- Середня загальноосвітня школа (загальноосвітній заклад І – ІІІ ступеня).

- Спеціалізована школа (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів).

- Гімназія (загальноосвітній заклад з поглибленим вивченням окремих предметів відповідно до профілю, ІІ – ІІІ ступінь).

- Ліцей (загальноосвітній заклад з профільним навчанням і допрофесійною підготовкою, ІІІ ступінь).

- Колегіум (школа філологічно-філософського та (або) культурно-естетичного профілю, ІІІ ступінь).

- Загальноосвітня школа інтернат (навчальний заклад з частковим, або повним утриманням дітей, які потребують соціальної допомоги).

- Спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) (для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку).

- Загальноосвітня санаторна школа (школа-інтернат) (це школа з відповідним профілем для дітей, що потребують тривалого лікування).

- Школа соціальної реабілітації (це школа у якій діти потребують особливих умов виховання, створюється окремо для хлопців і двчат).

- Вечірня школа (це школа для людей, які не можуть навчатися вдень).

Мета загальної середньої освіти: оволодіння знаннями з основ наук і підготовку учнів до отримання професійної освіти.

Політехнічна освіта. Здобувається у професійно-технічних училищах.

Мета політехнічної освіти: ознайомлення з галузями виробництва, оволодіння певними вміннями і навичками обслуговування найпростіших технологічних процесів.

Вища освіта. Здобувається у вищих навчальних закладах І-ІV рівнів акредитації:

І-ІІ р.а.: технікуми, училища, коледжі та інші прирівняні до них ВНЗ.

ІІІ-ІV р.а.: інститути, консерваторії, академії, університети.

Освітньо-кваліфікаційні рівні:

- кваліфікований робітник;

- молодший спеціаліст;

- бакалавр;

- спеціаліст, магістр.

Післядипломна освіта. Забезпечують інститути післядипломної освіти, окремі підрозділи ВНЗ.

Мета післядипломної освіти: перепідготовка і підвищення кваліфікації кадрів.

 

6. Зміст освіти: поняття, складові частини. Теорії освіти.

Зміст освіти – це система наукових знань, практичних умінь і навичок які закладають основу для розвитку і формування особистості.

Знання – це сукупність ідей людини, в яких виражається теоретичне оволодіння нею предметом.

Уміння – це оволодіння способами застосування засвоєних знань на практиці.

Навички – дії, доведені до автоматизму в результаті багаторазових повторень.

Елементи змісту освіти:

- уже здобуті суспільством знання про природу, суспільство, техніку, мислення, способи виконання дій;

- досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюється в уміннях, навичках особистості, яка засвоює цей досвід;

- досвід творчої, пошукової діяльності у розв’язані нових проблем, що виникають перед суспільством;

- досвід ставлення один до одного, до світу, тобто система емоційної, моральної, етичної, вольової вихованості.