Як російська пропаганда заразила «свинячим грипом» один мільйон українців

Павло Булгак, для «Телекритики» 09-11-2009

«Первый канал», маніпулюючи цифрами й діагнозами, повідомляє про мільйон українців, хворих на А/Н1N1, і поширює це через українське ж кабельне ТБ. Де реакція Нацради?

Цинізм і брехня російської пропагандистської машини не перестає неприємно вражати й обурювати. Навіть тему «свинячого грипу» в Україні вони використовують у своїх великодержавних цілях.

 

Україна в російських ЗМІ, контрольованих владою, дедалі більше стає «хлопчиком для биття», на контрасті з якою кремлівські пропагандисти всіляко підкреслюють велич, надійність і незворушність свого керівництва перед обличчям будь-яких проблем. Не те, що в Україні - яку щодня і щоночі показують росіянам як державу, гіршу за Росію в усіх відношеннях, країну, де повний безлад та анархія, країну, де процвітає фашизм, а російських туристів чекають не дочекаються на Галичині загони бандерівців...

 

Образ України в системі координат російської пропагандистської лінії давно перетворився на ліки від комплексу меншовартості самих росіян. «У нас не все так погано, он в Україні все набагато гірше» - цей шаблон накладається буквально на всі випадки життя.

 

Автор уже неодноразово викривав у публікаціях на «Телекритиці» різноманітні кліше й технології, які застосовують у російському агітпропі на темі України. Однак те, що цієї неділі показали у підсумковому випуску програми «Воскресное время» на «Первом канале» російського телебачення, потребує втручання не поодиноких бійців контрпропагандистського українського фронту, а як мінімум Міністерства закордонних справ України. Як максимум - СБУ, українського уряду, Нацради з питань телебачення і радіомовлення.

 

Ті здебільшого опозиційні українські політичні партії, безвідповідальні ЗМІ, лобісти фармацевтичних компаній, які розкручують панічні настрої серед українців і намагаються використати тему грипу кожен у власних політичних, комерційних цілях, - просто діти порівняно з російським ТБ. Адже, за версію офіційного російського державного телебачення, в Україні справи такі кепські, що в нас уже один мільйон хворих на «свинячий грип», а люди мруть як мухи!

 

Звісно, перед цим майже весь сюжет випуску новин під назвою «Как победить в сезонной войне с вирусом гриппа?» було присвячено тому, що російська влада загнала російський «свинячий грип» у глухий кут, контролює ситуацію, працює оперативно, ось із 9 листопада почалася всезагальна вакцинація населення, власною вакциною. Не те, що там, в Україні, яка просто немічна перед обличчям А/Н1N1 і якій із «барського плеча» Росія відправляє гуманітарну допомогу як якійсь державі третього світу.

 

А далі отакий синхрон: «В эту пятницу вирус А/Н1N1 и борьба с ним стали темой встречи президента Дмитрия Медведева с главой Минздравсоцразвития Татьяной Голиковой... На этой же встрече решено было оказать гуманитарную помощь Украине. Там число носителей А/Н1N1 уже приблизилось к миллиону. Летальных исходов в 10 раз больше, чем в России. Вспышка гриппа пришлась на разгар предвыборной кампании».

 

Один мільйон українців, які заразилися свинячим грипом, за версією російського ТБ? Тобто кожен сороковий із нас уже практично покійник, якщо тільки, звісно, не дай Боже, затримається в дорозі гуманітарна допомога, надіслана нам із вами благородним, ледь не святим російським керівництвом.

 

У даному випадку кремлівська пропаганда вміло маніпулює фактами, збрехавши там, де треба, і підмінивши слова ГРВІ та «сезонний грип» одним словом - А/Н1N1.

 

Справді, згідно зі статистикою, станом на неділю 8 листопада кількість хворих на сезонний грип та ГРВІ в Україні становить майже мільйон людей, але аж ніяк не хворих на грип типу А/Н1N1! Кількість офіційно встановлених випадків цього захворювання нараховується парою десятків, а не мільйоном.

 

На кого було спрямовано це повідомлення? Звісно, в першу чергу на росіян, але в другу чергу - й на українського глядача. Чи викликає паніку й шок в українського глядача «Первого канала» в наших кабельних мережах інформація про один мільйон випадків «свинячого грипу» в Україні? Однозначно викликає, як і посіє серед наших громадян, особливо проросійськи налаштованих, глибокі підозри, що наш уряд, мабуть, приховує реальний стан речей і не може впоратися зі свинячим грипом.

 

Чи є це інформаційною атакою на Україну? Безумовно є. Чи несе така дезінформація загрозу національній безпеці? Несе пряму загрозу. СБУ нещодавно затримала панікера, який через інтернет розповсюджував чутки про легеневу чуму, літаки, що розпилювали речовини над містами, і нагнітав паніку серед населення. Це добре, але в нашому випадку справа набагато серйозніша й канал розповсюдження паніки значно масовіший, а головне - він має свою чітку цільову аудиторію.

 

Цікаво було би почути реакцію СБУ на цей випадок розповсюдження дезінформації.

 

Зрештою, чи відповідає така інформаційна політика «Первого канала» ліцензійним умовам трансляції в Україні? Тут уже варто діяти Нацраді з питань телебачення і радіомовлення.

 

І насамкінець: цікаво, чи навіть цей кричущий випадок, як завжди, закінчиться нульовою реакцією тих органів, які мають відповідати за інформаційну безпеку України? Чи спроможеться хоч хтось надіслати російському «Первому каналу» й Російському МЗС роз'яснення щодо реальної ситуації зі «свинячим грипом» в Україні й вимогу спростувати недостовірну інформацію, подану журналістами каналу.

 

Павло Булгак, політичний аналітик

Доктору Комаровскому,

Вячеслав Пиховшек, для «Телекритики» 04-11-2009

или 10 Рекомендованных правил врача при общении с журналистом в условиях эпидемии и массовой истерии

Сайт «Телекритика» перепечатала статью врача с 30-летним стажем Евгения Комаровского о вирусной эпидемии. Вячеслав Пиховшек отозвался на нее памяткой врачу о том, как эффективно общаться с журналистом и главное – зачем это надо делать

 

В блестящей, на мой взгляд, статье доктора Комаровского, кое-что адресовано СМИ. «Местная новостная компания захотела пообщаться со мной на тему гриппа, и я 15 минут распинался да рассказывал. Из всего разговора оставили да показали 15 секунд, в течение которых я сказал о том, что эпидемия гриппа - хороший повод заработать производителям вакцин и что нет ничего плохого в том, чтобы продавать качественный товар».

 

В стране - массовый психоз. Возможно, связанная со смертями массовая истерия в смысле социологов Роберта Бартоломью и Эрика Гудом.

 

Роль СМИ велика. Из философской классики, «Психологии толпы» Гюстава Лебона: «Не факты сами по себе поражают народное воображение, а то, каким образом они представляются толпе. Необходимо чтобы в концентрированном виде эти факты были бы представлены так, чтобы они всецело овладевали умом толпы и наполняли область ее понимания. Кто владеет искусством производить впечатление на воображение толпы, тот и обладает искусством ею управлять».

 

В связи с этим - короткая памятка врачу, как вести себя с журналистом.

 

1. Давать информацию. Многие, ныне работающие на телеканалах, утверждают: медики отказываются говорить на телекамеры об эпидемии («давать синхроны», как филологически некорректно называют это телевизионщики). Предполагаю (нет точной информации), что существует некая ведомственная инструкция, возможно, приказ или просто неофициальное распоряжение ведомства министра Князевича, запрещающее врачам (естественно, с самими благими намерениями), публично комментировать происходящее журналистам.

 

Если такое распоряжение существует, врачи не должны его выполнять. Дающий Вам такое распоряжение - преступник, чье преступление заключается в утаивании информации от общества.

 

Для верящих в украинские законы (я таких знаю) - цитирую закон Украины «Об основах законодательства Украины в сфере здравоохранения», раздел 2, статья 6, о том, что граждане Украины имеют право на «достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь». Если вам запрещают давать информацию, идите в суд.

 

Вы не верите в эффективность отечественного законодательства? Я и это вполне понимаю. Может быть, для кого-то по-прежнему важна клятва Гиппократа: «я не позволю, чтобы религиозные, национальные, расовые, политические или социальные мотивы помешали мне исполнить свой долг по отношению к пациенту»? Утаивание информации, важной для здоровья и жизни людей информации, нарушает клятву Гиппократа.

 

Тех, кто решил молчать в страхе за свое рабочее место, не убедить никакими призывами.

 

2. Внятно понимать, кто перед вами. Вам прекрасно известно, нет врачей вообще - есть конкретные люди. Как существуют разные врачи, с разным отношением к своему долгу, существуют и разные журналисты. Вам неизвестна профессиональная квалификация берущего у вас интервью журналиста, тем более неизвестна профессиональная квалификация выпускающего редактора и главного редактора выпуска новостей, с которыми вы незнакомы. Последние двое принимают решение о том, выйдет ли ваш синхрон в эфир.

 

3. Уточните у журналиста, сколько из сказанных вами слов он выдаст в эфир. Чтобы «не распинаться 15 минут, а потом покажут 15 секунд» исходите из того, что покажут пять секунд. Правильный ответ на ваш вопрос, сколько ваших слов передадут в эфир - секунд 15-30, ответ «3 минуты» - заведомый обман.

 

4. Продумайте главное. Перед записью продумайте, что говорить. И как сказать это коротко и ясно. «Упакуйте» свои мысли так, чтобы вы могли их сказать коротко. Не говорите о том, о чем коротко сказать нельзя - велика вероятность, что все это будет «выброшено».

 

5. Не применяйте медицинскую терминологию - если Вы убедились, что журналист не представляет специализированную медицинскую телепрограмму. Велика вероятность того, что ваши слова «выбросят» как «непонятные».

 

6. Не говорите лишнего. Помните: еще не родился журналист, который бы смонтировал то, чего вы не говорили. В крайнем случае, отвечайте односложно «да» или «нет». Признак работы камеры - горящая лампочка; случаи, когда лампочки «залепляли» жвачкой, на моей памяти встречались крайне редко.

 

7. Никогда не кричите, когда вас записывают на камеру. Возможно, журналист возьмет в сюжет именно ваш крик, а не то, что вы считаете сказанным по сути происходящего.

 

8. Понимайте потребности журналистов. В стране - массовая истерия. Люди жаждут информации, они ее получают «по телевизору». Это то, что нужно телевидению. Это то, что дает рейтинг. Реальность, циничная правда: чем больше панических новостей (например, о «легочной чуме»), тем больше людей смотрят телевизор. Этим руководствуется большинство телевизионщиков - не все, конечно. Так было на телевидении не всегда, сегодня это часто так, как будет через год - неизвестно. Не поражайтесь вопросам о «легочной чуме», «тифе». Если вы - участник «гостевой студии» (т.е. вас пригласили говорить в прямом эфире), спокойно уточните у ведущего, откуда он знает о «чуме» и «тифе». Перед этим спросите, сколько времени вам дадут высказаться. Постарайтесь уложиться в хронометраж. Если, по вашему мнению, времени для высказывания недостаточно - не идите в эфир. Но вы уже понимаете, что в «гостевой студии» у вас больше времени? Отлично, тем более важно, чтобы вы перед тем как сказать, продумали свои слова.

 

9. Никогда не соглашайтесь участвовать в одной «гостевой студии» с политиком. Велика вероятность того, что политик вас «переговорит» и вы будете чувствовать себя использованным.

 

10. Будьте дружески настроены к оператору, журналисту, ведущему. Вежливость и юмор, даже «черный», обезоруживают. Начните разговор с того, что подарите оператору, журналисту или ведущему марлевую повязку. Не позволяйте себе забывать, что в медицине не они профессионалы, а вы. Поэтому профессиональные спокойствие и выдержка - как всегда - будут лучшими вашими союзниками.

 

Вячеслав Пиховшек, главный редактор ТСН «Студии "1+1"» 1999-2005 года