А щоби почати - потрібна довга мандрівка MOKRIZZONNI

Шказкі Букової Гори

По-справжньому, щоби навчитись філософствувать потрібна зима.

А щоби почати - потрібна довга мандрівка" MOKRIZZONNI

 

Хоча я все частіше відмовчуюсь, але є такі загублені похододні що надихають.

І ось ці карандашні уривки місяць побродивши созідають сувої...

 

Майже все Закарпаття - в перших кроках з потяга: циганчуки, руїни і бруд провулків, модернові новобуди, підроблені одноразові сувеніри і звичайно таксисти як оси.

Але ти шукаєш стежку на Осу. Це такая річка тут. Туристів-дикунів мало цікавить рівень тур.інфраструктури місцевих дикунів J

 

Але на самую річку в урочище Оса одному ніяк не можна -всім відомо що там справжня вовча глухомань.Село Вовче поруч з урочищем про це свідчить. Тому найкраще починати N-нну мандру Боржавою саме тою стежкою якою ще не ходив.Саме стежкою а не вичовганими коліями лісовозів.В мене частково вийшло.Брів навмання тримаючи приблизний азімут на хребет і випадково випав на заказник "Темнатик".

Оса це по-суті величезний заліснений заповідний котел, чим нагадує "Землю Саннікова".

Такий же відгороджений од всього світу (ФОТО), що навіть побоюєшся тут зустріти якесь плем'я. Куди іти й кого питати де ти, якщо всюдисущий мох ігнорує сторони світу, звисаючи вічнозеленими тюлями з завмерлих зимніх дерев. Тут якщо азимут не тримати - на головний хребет можна й не вийти виповзуючи цей котел по кругу. А це чрєвато ночівлею в вовчому царстві в період їх...кх..."сезону" Для одинака - не кращий варіант "ночівлі" після доби переїздів.

 

Мабуть смисл любого N-нного відвідання виокремлених в просторі ізоліній саме в тому і полягає щоб не повторюватись і віднайти нове, трапити його випадково -це як ідеальний варіант.Рухатись по настро́ю та наітію а не за маркерами та картами.Особливо щодо гор.

 

Де безліч стежок якими так мало ходить вся безліч туристів. За п'ять годин туди-сюди буковими шпильками я доречі так і не зустрів слідів туристів, тобто супутнього їм сміття

з-під цукерок і т.д. Бо все що шурхотіло під ногами було праджерелом.Все що викручувало шию було буками,які струміли іжачками на цій планеті всеред гукливих потічків. І настільки все жовто-червоне, що навіть дивуєшся як вода вберегла у ньому свою первинну прозорість."Боржава" власне й означає "край стримких річок". Але місцевий люд не поклоняється цій стихії, звалюючи і зливаючи свої відходи: "бистра вода - все знесе"(с). У Воловці вода порівняно чиста, бо...вище містечка шлюз з очисними спорудами,де турист чи люфтник рідко буває, тож у вас просто немає підстав побачити ту саму казкову кісельну річку з молочними берегами (ФОТО)

Тудой-сюдой це сміття частково випливе ж десь за морем-окіяном і наб'є до смерті шлунки неповинних кашалотиків. Ніякої моралі...просто кашалотиків жалько.

Ну а річок також більше немає. Оці молочні смердючі явища (ФОТО) треба перекласифікувати на стоки, і дати їм цифро-буквенні номери.Бо імена власні можуть носити тільки живі або одухотворені об'єкти. Тож хай буде по чесному: сток № 16 ЗГХ (цианокислотнощелочний, слабобульбашкований). Яка вже там ріка Боржава або Веча.

 

Власне люд мене не цікавить, ні ззаду ні попереду букових стежин.Двічі за ці три дні чув людей-двічі відчував що Природа десь скурвилась (ну а хіба ж це ми винуватії?).

А хороших людей в нонєшні часи погано видно.Бо це часи коли Темрява застує Світло.

І ще менше чутно, бо вже і вітряки мовчать, за язики прикуті.І тільки-що екстраверти різного рівня нав'язливої привації радісно лізуть звідусіль в цьому безжальному інфопросторі. І це не словоблудіє на публіку, бо ж за кожною тезою мислів повстають покручені буки -в які жадібно вглядаєшся, а в іншій сфері -зовнішньо парадні прямоходячі від яких байдуже відвертаєшся. Ну і нафіга я виліз з підцарствія буків на очі цих двох?:

 

"Ми за два дні пройшли майже весь хребет, а ви?" - це замість спитати "А що по той бік гори, де ніби немає стежок?"

 

Це типове привітання суч.укр.туриста(с) в горах.Тож не переймаюсь.Здається я нічо їм і не відповів.Я відверто кажучи не дуже привітливий з людями в мандрі.

Здається мандруючому сучаснику дуже бракує поглядів на Буття часів Гуманізму.Зато нам не бракує непотрібних в мандрі знань і звичок J

Першовитоки нинішніх поведінкових паттернів туристів та відпочиваючих гарно розкрито в книжці відомого психолога Орбан-Лембрик "Люди й мурахи" (про Карпати та туристів) - можу дать почитати:) А от попробуйте десь знайти книж "Люди й буки"? Отож, набагато цікавіше відкривати незвідане з цими безкраями букових покручів,просто в ньому розчинаючись, ніш обмислювати типове й буденне.Відкривати себе в несвідомій самоемансипації своїх індивідуацій (це тільки виговорити що важко, гг J)

"На то воно і небо, щоб іти

позбувшись немічних.

На то воно і синє, щоб Світи

щоки торкаючись-завмерли.

На весь свій лікоть від судин

На крок від тверді!

Блажен той Світ, яким іде один

шалено-терно!"

MOKRIZZONNI

Для найглибшого самопощезання, дозволю осьо маленькі секретики від себе:

не намагайтесь знайомитись, заводити знайомства з колєгами по тропі -ви не для цього сюди прийшли.Для цього хай будуть форуми і фести і т.д.

І не дай боже вам злитись в групу.Туристична група -це завжди верховенство раціо, і тільки одиночка може собі дозволити ірраціональне та несвідоме, відкріпостившись.Не забудьте тільки дату-час на потяг назад, у світ слів і символів (хоча табір неформалів на Шипоті наступного дня -і це спростовує).

 

"Тільки в самотині можна бути собою" В.Свідзінський

Не встрягайте в обговорення(особливо матеріального світу),суперечки навколо і т.д.Максимальний ігнор.Тобто -краще не затримуватись ."У каждого свой путь"(с)

Взагалі одиночна мандра глухими верхами-унікальна можливість мовчати, не чути й не говорити.Найшвидший спосіб очиститись спогадів, переживань,інформації

 

"Рай это где не говорят" М.Цветаева

 

Ніякий хребет в Карпатії не заслуговує стільки загублених днів мандруючого-як Боржава. Найбільша антинома Чорногори. Саме тут можна помітити вдалині дві закохані душі, що не дивлячись на херувіми урагана що носивсь хребтом - тупили поглядом в бік заповідної Оси, верхи скелі над урвищем стиснуті в руки. І скільки я ліз на Високий Верх - стільки вони там мантрували. Це прекрасно. Мені так не вдається. Я повинен змінювати оточення трохи не безперервно. Такий вже нестримний психотип.

Боржава ж -завжди якимсь нероздільним організмом повстає. Та ж Чорногора чітко стратифікується на ділянки. А ця "суціль-горою". Хіба-що сумнозвісна "Червона стінка" -але хто ж туди залітає, крім орланів? Крім тих орланів що незаконно розважають екскурсантів на Шипоті третього дня букоблуду (ФОТО)

 

Тому вся ця мандра у три дні -це "Шказка Букової Гори". Одної гори. Гора що більше ніж якась западина,бо все саме незвичне й лячне в її нетрях а не в пустих високостях які лиш перевальні зарубки. Велика Боржавська западина, хехе.

"Карпати потонули в тишині,

Стоять смереки у сонливій зморі,

і жевріють в небесній вишині,

Як вуглики у згаслій ватрі, зорі

Мені здається що стою на дні

У велетенськім, глибочезнім морі"

Д.Павличко "Львівські сонети

Поки підтягуються когніціо я звалююсь вниз п'ятою точкою.Цим сферам не зустрітись J

Мрія вона завжди спрагла й тому прямує до джерел.З них - лише праджерела здатні не лише напувати а й перетворювати дійсність на бодай яку подобу шказки.

Справдження очікувань залежить від безлічі факторів, але половина успіху від одного - вашої індивідуальної сензитивності. Пестіть здатність вчуватись і перетворювати.

 

Праліс це справді забуте святилище. Я бачив багато позначених людьми святилищ. Різниця в тім що вони сперечаються із пам'яттю ховаючись в історії випинаючись на гору (як правило). А ці мовчать. А ці заховані на дні. Вони святилища внутрішнього порядку а не "для порядку". Природна нечепана простота тут-це і є Правідбиток первинної естетики.

Тобто це вже не глибини на висотомірі, це просто інший культурний шар. Можна вивчати себе J Бо відмінність у тому що немає конкретної маркованої сакральної точки, енергетичного центру -куди треба прийти, постояти і т.д.,як прийнято в нашій системі

виміру. Тому що це саме пласт. Якщо ви тут ідете, і вже не вчулись-вам не сюди, вам трохи вище-на хребет знаків і соціосимволів. А ще краще вниз, в міста.

Я вже років зо п'ять не відчуваю потреби переходів відкритими хребтами,якщо то не екшн якийсь, в якому ненароком втілюєшся в мускулінного героя своєї юності, яким сам ніколи не був і не намагався, але іноді буває що й граєшся чи з інших потреб.

Вже після кількох днів невпинності - будь які найкраще приготовані фотоспогади звідси будуть як данина звичці, а може комусь-професії.

Вся семантична прихованість і разом -нервовий вирв букогорів стають схожі на блюзовий мотив пальців Стіві Рей Воена або партитуру містичного експресіонізму пізнього Скрябіна (на всяк-це той що композитор "Большой пятёрки ":))

 

Тут дерева такі старі, що вони заростають папоротями наче камінні брили (ФОТО)

Тут кольору забракує світла - як і притаманно бути в справжніх джунглях. Але колір завбачливо заміщає світло,упереджуючи Зиму. Всі кольори так або інакше -чиїсь солдати чи служники.

І навіть такі жовто-гарячі, наближені до смерті...

«простёртые двери простёртым свечением рук

Я краске не верю-здесь пурпур последний из слуг»

М.Цветаева

 

Але ж є якась урочистість в цієму останньому полум'ї. А ще більше незбагненних мотивів Життя в хитросплетіннях буків. Безкінечні асоціації, марева, фантазії, ілюзії. Безкінечний зеленорукий блюз (ФОТО)

І така здатність відмирати і перенароджуватись переконує - дерева нас переживуть...

Зникаючі лиш в нашій дикунській ненажерливій уяві про них як про меблі та дрова.

Зникаючі лиш в нашій подобі дискусії навколо них. 9000 років нині найстарішому дереву на Землі! Хехе...Вибачте, а ви хто такі? Ще Ісус 5 раз не народився, як Воно вже було.

 

Погляд на кількасотрічні буки (ФОТО), що наче дуби десь на Поліссі (небачено!) криє в собі цілу епоху....так глибоко! Ви не повірите -але отут, в скляклій від джерельних перекатів глибині більше простору ніж на "оцих ваших" (с) хребтах.

Тут, щоби передати атмосферність назовні-треба чіпляти телевік і зшивати простір в панорамах з 30-50-70 кадрів (!!!),якими ви любуєтесь нижче.

Однокадрово - буде лишень банальна площина з дерев і падолистя на фоні гір. А стоячи на горі достатньо зробити ширококутником 2-3 кадри. Все же помістилось-настільки там плоско.Бо превалює лиш два виміри: широта (перший план),і горизонт(недосяжний план).

Глибина відсутня. Хоча можна спробувати копнути в себе,як частину пейзажа але ж пам'ятаймо: "Иной фон не выносит переднего плана" И.Бродский.

Тому простору від вас не додасться. І ви навряд щось вже відкриєте в географії

заяложеного хребта. В зрілому віці мандруючий в першу чергу має унікальну можливість

відкривати інші закутки. Тобто в дитинстві ми відкриваємо географію, дорослими – Топос.

 

"Ще трохи краще край Господніх брам

людська душа себе відчути може

я спекався тебе моя тривоже.

Немає світу. Я існую сам..."

В.Стус

Краще утриматись від спроб селфі і сховатись на фоні. Випинатись над безмежним?

Кажу ж вам -це кращий трекінг в горах який знесе відбиток у вас,

а не відбиток ваших зморшок.Тобто старість має ще одну неочевидну перевагу, коли одного разу помічаєш небажання фотать свої зморшки.Це допомагає зректися

своїх поверхонь і поглядів здебільшого на нього J

А навпроти замерзлого мого тіла у штатіва))) - півгодинне паяцтво в селфі юнака на Шипоті з перевдяганнями-підпригуваннями (це була друга людина з якою я в мандрі заговорив, щоправда матюками). Уууу.... Чого ці люди приходять, на водоспад? Вони ж навіть не торкаються води -а яка вона? Поінстаграмились і пішли по теплим отелям.

Ну з "отелятами" все доволі однозначно.Але мої спогади не про туристів. Тут лиш про прекрасне J

Бородатим неформалам з бомжотабору на Шипоті взагалі нічиї установки не потрібні. Вони вже вживаються в шкури. А може навпаки-виживаються із шкур цивілізації?

Тут все оголено, як воно і в природі: життя без роботи, секс без обов'язків, безтурботне народження і старіння, смерть без хрестів і поховальних процесів.

З цих рядків стає зрозуміло що я перевалив Боржаву на її олюднену частину.Якось одразу меншає трансценденцій і ближчають курортні преференції у вигляді нічних магазинів. Букові горішки до залишку каші вчора були дуже доречні. Здається я вже день нічого не їв. Тьху...геть забувся в цих нічних і світанкових туди-сюди по Осі і Шипоту.

 

І якось дуже скушно стало - і на небі жодної овечки не пропливе.

Не кажучи перелітної стихії. Вдень все рівно таке яким воно є насправді.

Цей випрасований день - середовище натуралістів.Пейзажу все меншає - стін більшає.

Трохи вище - гологори розкреслені джиперами-квадрациклами.Хіба це гори? Це ті ж поля наших долин, поставлені під якимсь кутом.Стає геть нецікаво.

А трохи нижче - колись затишний кольору мореного ялівця Пилипець розпродав себе на ділянки під отелі і проч., атракції. З дивом зустрічаю тут кілька копиць сіна на схилах гори - а може це для туристів насправді виперли? (ФОТО)

Що це я там недавно цитував про симулякри у Бодрійяра?

Але ще є "автентичні" Карпати,проте не тут.Підкажу: питайте куди ходить розбитий (!) ПАЗ раз на день, ото там і старі Карпати найбільше зберіглись.

І от стою я "в оцих ваших" (с) розхвалених туристичних Закарпаттях... і шо?

В магазині вигрузили хліб просто на підлогу, а мені сьодні так снилася оця запашна скориночка L

І автобус пішов на 20 хв., раніше розкладу-ловлю попутку.

Знайомі цигани навалюють за тобою на вокзалі приблизно так, як в Житомирі зграї собак

І на фоні цього - плакат на півплощі Воловця "Вітаємо вас на Закарпатті" …?

Час згортати свої скрижалі

Для поезії були вже місця.

Ці місця для прозаїків.

 

пс: І вибачте за банальні фото з ПМЖ цієї шказкі:)

______________